Військовий щоденник Костянтина Симонова («Різні дні війни») починається промовисто: «Двадцять першого червня [1941] мене викликали на радіокомітет і запропонували написати дві антифашистські пісні. Так я відчув, що війна, яку ми, по суті, всі очікували, дуже близька. Про те, що війна вже почалася, я дізнався лише о другій годині дня. Все ранку 22 червня писав вірші й не підходив до телефону. А коли підійшов, перше, що почув: війна». Звернімо увагу, що 21 червня 1941 року навіть у якомусь радіокомітеті вже знали про скорий конфлікт із німцями. Схоже, що тов. Сталін у ці самі дні настільки захоплено готувався до цієї самої війни, що пропустив «віроломне нападіння фашистів». Починаючи з 1939 року, радянські поети-пісняри щось подібне періодично придумували. Наприклад, на початку «польського походу» з'явилася «Пісня червоних полків» («Ми йдемо за велику Батьківщину Нашим класовим братам допомогти»), на початку «білофінської» війни – «Приймай нас, Суомі-красуне»! Очевидно, щось подібне ранком 22 червня 1941 року сочиняв Симонов, однак коварні німці внесли свої корективи.
Недавно президент РФ опублікував статтю, де, посилаючись на деякі «багато нових, нещодавно знайдених, розсекречених матеріалів», стверджує: «не існує архівних документів, які б підтверджували версію про намір СРСР розпочати превентивну війну проти Німеччини». Водночас існує чимало фактів, які складно пояснити чимось іншим, крім як радянською підготовкою до вторгнення. Один із таких прикладів – формування національних «визвольних контингентів». Фінська та польська карти зі сталінського рукава. Напередодні нападу на Фінляндію, 11 листопада 1939 року нарком оборони Ворошилов підписав наказ про формування в Ленінградському військовому окрузі 106-ї стрілецької дивізії, особовий склад якої комплектувався з осіб, які володіли фінською або карельською мовою (підготовка, зокрема підбір командних кадрів, розпочалася вже в жовтні). А вже 23 листопада на основі цієї дивізії розпочалося формування гірськострілецького корпусу, який незабаром після початку війни (30.11.1939) став 1-м корпусом Фінської народної армії. Однак війна розвивалася не так, як планували в Кремлі.
Радянську агресію не вдалося представити як конфлікт між «червоними» та «білими» фінами. І замість того, щоб пройти парадом Гельсінкі, корпус після недовгої участі в боях був розформований. На його основі створили особливу стрілецьку дивізію (видимо, на випадок нової війни з Фінляндією). В жовтні 1940 року в СРСР розпочинаються заходи зі створення аналогічного польського формування. Нарком внутрішніх справ Беріа вже 2 листопада доповідав про проведену роботу з відбору польських офіцерів і солдатів, готових воювати проти Німеччини на боці СРСР без якої-небудь санкції польського еміграційного уряду в Лондоні. Варто сказати, що за наказом радянського керівництва навесні 1940 року понад 20 тисяч полонених польських офіцерів були розстріляні. Причому знищили багатьох відносно лояльних, натомість залишили деяких переконаних антирадянців. Все ж таки була відібрана група «правильно політично мислячих» польських офіцерів, яких вважали достатньо благонадійними, щоб «переговорити в конспіративній формі зі своїми однодумцями» та відібрати кадровий склад майбутньої дивізії.
Фінську дивізію та корпус РККЛ створювали, особливо не шифруючись. А ось створення польської дивізії було явним порушенням радянсько-німецького Договору про дружбу та кордони, який Молотов і Ріббентроп підписали 28 вересня 1939 року. Додатковий секретний протокол до договору гласив: «Обидві сторони не допускатимуть на своїх територіях ніякої польської агітації, що стосується території іншої сторони. Вони придушуватимуть на своїх територіях усі джерела подібної агітації та інформуватимуть одна одну про заходи, які вживаються з цією метою». Тому польську дивізію РККЛ вирішили створювати втайні й далеко від радянсько-німецького кордону, «в одному з радгоспів на південному сході СРСР». Лише 4 червня 1941 року Політбюро та РНК прийняли рішення про створення до 1 липня у складі Середньоазіатського військового округу 238-ї стрілецької дивізії, «укомплектованої особовим складом польської національності та тими, хто знає польську мову». Місцем формування став Казахстан, але вже до 6 липня польську дивізію планували перекинути до західних кордонів. «Рішення про формування польської дивізії до 1 липня вказує на те, що радянське керівництво діяло за «фінським варіантом». Тоді фінське з'єднання почали формувати за місяць до початку війни. Тепер, очевидно, Сталін вирішив, що настав час для вторгнення в Польщу. Жодними іншими цілями пояснити формування польської дивізії не представляється можливим», – пише російський історик Борис Соколов. Однак коварне німецьке нападіння змішало всі плани. В серпні 1941 року за згодою з лондонським еміграційним урядом у СРСР розпочалося формування польської армії генерала Андерса. А до створення просоветських польських частин повернулися лише навесні 1943 року.
Протягом багатьох років радянське керівництво на чолі зі Сталіним витрачало на підготовку до війни величезні ресурси й накачувало країну мілітаристською пропагандою. Наркомат оборонної промисловості СРСР створили ще в грудні 1936 року. У січні 1939 року (за сім місяців до початку Другої світової!) Наркомат оборонної промисловості розділили на чотири наркомати: озброєння, боєприпасів, авіаційної промисловості та суднобудування. У вересні 1941 року створили наркомати танкової промисловості та мінометного озброєння.
Гітлерівська Німеччина в цьому плані виглядала скромніше: рейхсміністерство озброєння створили лише в середині березня 1940 року (на сьомому місяці війни!), а реорганізували – на початку вересня 1943 року.