Російська Федерація використовує представників журналістського середовища та мережу так званих дискусійних клубів «Імпресум», «Формат-А3», «Сковорода» для ведення пропаганди, здійснення інформаційно-психологічних операцій та операцій впливу в сусідніх державах. Редактор білоруської служби міжнародного розвідувального співтовариства InformNapalm Денис Ивашин провів масштабне розслідування, опубліковане білоруським республіканським виданням «Новы Час». Матеріали розслідування розкривають діяльність мережі медіаструктур, за допомогою яких Російська Федерація проводить операції впливу в контексті інформаційної війни проти України, Беларуси, Молдови та країн Балтії.
Російська Федерація використовує сформовану та вибудовану систему медіаструктур, підпорядкованих єдиному плану, цілям і завданням, для ведення повноцінної інформаційної війни проти України, країн Балтії, Молдови та Беларуси — на сьогодні ключового об'єкта впливу РФ. Філософ Жан-Жак Руссо називав засоби масової інформації «четвертою владою». З того часу минуло понад два століття, і масмедіа з друкованих ЗМІ перетворилися на глобальні діджиталізовані інформаційні системи, які охоплюють транснаціональні аудиторії. Через кардинальну зміну самих каналів комунікації вплив ЗМІ на населення конкретної країни та людства в цілому став величезним. Однак одночасно відбулося й епохальне розвиток засобів пропагандистського впливу, який на сьогодні не має меж. Людина з урахуванням її нейробіологічної природи залишається незмінною, а технічні можливості пропаганди, яка набуває все м'якших і непомітніших форм впливу, постійно прогресують. У 2007 році під час своєї знаменитої Мюнхенської промови В. Путін задекларував обрання Російською Федерацією нового особливого шляху, що полягає в здійсненні неоімперської політики.
Після цієї події російська імперократія з новою силою почала проводити агресивні дії з реалізації стратегії «м'якої сили» (soft power) у сусідніх з РФ державах. Цілями стали передусім країни, які раніше були частиною Радянського Союзу і які Росія вважає безпосередньою сферою свого впливу та життєвих інтересів. У цих державах «ближнього зарубіжжя», згідно з російською термінологією, російська «четверта влада» почала створювати пропагандистські медіаклуби, основними завданнями яких стала консервація значної частини суспільства в російському культурному, гуманітарному та інформаційному просторі, підтримання тісних зв'язків і координація дій з пророссійськими силами, а також сприяння акцептації населенням позитивного образу Росії, що в сукупності й визначає стратегію «м'якої сили» РФ.
Формування мережі так званих дискусійних медіаструктур бере початок з клубу «Імпресум», створеного в Естонії в 2008 році. Наступного року 2009 був створений на сьогодні ключовий клуб мережі — «Формат-А3», який розпочав свою діяльність у Молдові, а з 2010 року став реалізатором операцій впливу РФ у кримському регіоні України.
Того ж 2010 року, після перемоги на президентських виборах пророссійського кандидата Віктора Януковича, у столиці України з'явився новий структурний елемент мережі — клуб «Сковорода». У 2011 та 2012 роках «Формат-А3» нарощує свою активність і розширює діяльність у решті країн Балтії — Латвії та Литві. З 2015 року метою російських операцій впливу під прикриттям клубу «Формат-А3» стає Беларусь, яка за наступні роки перейшла в розряд його основних об'єктів впливу. За п'ять років свого функціонування в Беларуси клуб провів майже 90 (!) заходів, на яких присутствували тисячі людей, залучив до своєї діяльності численних представників державного журналістського середовища на національному та регіональному рівнях, отримав доступ до студентських аудиторій у Мінську та Гродно, заручився лояльністю та підтримкою державного ідеологічного апарату Беларуси. Головним партнером мережі є чорносотенний «Ізборський клуб», заснований у вересні 2012 року в м. Ізборськ Псковської області РФ.
Це організація російських громадських діячів та експертів, яких об'єднують антилібертальні погляди і які є ідеологами російського неоімпериалізму, а також переконаними представниками євразійства — національного геостратегічного проекту РФ, що артикулює ключову позицію в парадигмі «російського світу». Для реалізації цього проекту Росії необхідні Україна та Беларусь, Молдова та країни Балтії, без яких вона являє собою переважно азіатську державу. Головою та основним ідеологом «Ізборського клубу» є головний редактор шовіністичної російської газети «Завтра» Олександр Проханов. Ядро клубу складається з людей, які мають прямий стосунок до Центру (інституту) динамічного консерватизму, яким керує Віталій Аверьянов — один із укладачів та редакторів так званої «Російської Доктрини», яку її творці називають основним програмним документом «російського світу». Значна частина постійних членів «Ізборського клубу» безпосередньо беруть участь як спікери на заходах усіх медіаклубів мережі.
У білоруському інформаційному просторі діяльність цих клубів, передусім «Формат-А3», у аспекті наявності суттєвих загроз для національної безпеки Беларуси, до цього не висвітлювалася. Розслідування намагається восповнити цей пробіл, показати глибину та масштаб проникнення цих медійних структур у громадське життя країн Балтії, Молдови, України та Беларуси. Розкрити їхніх бенефіціарів, надати інформацію про їхні активи та проекти. Подібний комплексний та всебічний аналіз діяльності мережі російських медіаклубів у контексті реалізації РФ операцій впливу на міжнародному рівні здійснюється вперше. Нині, під час пандемії COVID-19, діяльність російських пропагандистських структур, у тому числі в Беларуси, перебуває в певному стазисі, вони позбавлені своєї численної аудиторії, особливо в журналістському та студентському середовищі. Існує унікальна можливість перед майбутнім відновленням їхньої діяльності вивчити та озброїтися інформацією про ці інструменти російського інформаційного впливу.
Непосередньо керівництво дискусійними медіаклубами «Імпресум» та «Формат-А3» здійснює Галина Сапожникова. Галина Михайлівна Сапожникова народилася в липні 1964 року в м. Іжевськ, Удмуртська АРСР, РСФСР. У 1988 році закінчила факультет журналістики Ленінградського державного університету, була розподілена на роботу в газету «Молодіжь Естонії» (російськомовний друкований орган ВЛКСМ Естонської РСР). Рік потому була прийнята на роботу до штату видання «Комсомольська правда» («КП») як власний кореспондент по Естонії, Фінляндії та Швеції. З 1999 року працює у штаті «КП» у Москві. Нагороджена дипломом урядової комісії Росії з питань співвітчизників за кордоном за особливий внесок в інформаційну підтримку російських співвітчизників (2010), має подяку президента РФ «За великий внесок у розвиток вітчизняної журналістики» (2011).
Лауреатка численних російських журналістських премій, у тому числі так званої Міжнародної літературно-медійної премії імені Олеся Бузини (2016), лауреатами якої також є такі одіозні особи, як організатор «Російської весни» на Донбасі Павло Губарєв, антиукраїнський блогер Анатолій Шарій, пособники російських окупантів Йосип Кобзон, пропагандист Кирило Вишинський. Галина Сапожникова — авторка численних пропагандистських матеріалів, спрямованих передусім проти України, країн Балтії та Польщі. До листопада 2018 року вона досить активно публікувалася на (про)російському ресурсі IMHOclub. Також співпрацювала з пропагандистським ресурсом «Sputnik». Вона відкрито прославляє російську окупацію Криму, який незаконно відвідала в 2017 році (на момент публікації першої частини розслідування її ім'я поки що не занесено в розділ «Чистилище» Центру «Миротворець»).
Першим структурним елементом мережи є медіаклуб «Імпресум» (MTÜ Impressum), заснований у Таллінні 28 жовтня 2008 року, рівно через два з половиною місяці після завершення активної фази російської військової агресії в грузинському регіоні Самачабло. За даними Служби внутрішньої безпеки Естонії (Kaitsepolitseiamet, КаПо), цей медіаклуб був спеціально створений, щоб стати провідником для поширення в Естонії необхідних тем та нарративів у контексті російських операцій впливу.
Клубом керують місцевий бізнесмен, видавець та головний редактор газети «Комсомольська правда» у Північній Європі» Ігор Тетерін та журналістка «КП» Галина Сапожникова. Представники КаПо впевнені, що з самого початку своєї діяльності клуб організовує регулярні антиестонські пропагандистські заходи. Основним напрямком діяльності клубу (як цього, так і інших комунікаційних майданчиків мережі) є проведення публічних зустрічей, круглих столів, майстер-класів, різних презентацій за участю спікерів — відомих медійних особистостей, лідерів громадської думки, авторитетних діячів культури, науки, бізнесу, політики, чиї погляди та переконання зазвичай збігаються з нарративами російської пропаганди.
Примітно, що естонські спецслужби часто забороняють цим представникам «російського світу» перебувати на території країни, юридично присвоюючи їм статус «persona non grata». Як правило, на заходах присутствують активісти (про)російських організацій, передусім «Нічного Дозору» та журналісти російськомовних медіаресурсів. КаПо безпосередньо пов'язує клуб «Імпресум» зі Службою зовнішньої розвідки РФ (СВР). Крім цього, комісар КаПо Андрес Кахар у додатку до газети Eesti Paevaleht — Riigi Kaitse (Державна оборона) надав інформацію про те, що основні заходи «Імпресума» проводить Сапожникова, яка має тісні зв'язки з місцевими російськими екстремістами, переважно з групування «Нічний Дозір» та активом конгломерату організацій «російських співвітчизників».
Масові безпорядки в Таллінні, що супроводжувалися погромами та мародерством, були спровоковані радикалами групування «Нічний Дозір» в квітні 2007 року під час перенесення пам'ятника так званому «Бронзовому солдату» на військовий цвинтар.
Американський письменник та журналіст Піт Ерлі у своїй книзі «Comrade J – the untold secrets of Russia's master spy in America after the end of the Cold War» («Товариш Дж. — невідомі секрети головного російського шпигуна в Америці після закінчення Холодної війни») опублікував свідчення Сергія Третьякова — офіцера СВР РФ, який у 2000 році перейшов на сторону США. За визнанням цього перебіжчика, у 1990-х роках як кореспонденти «Комсомольської правди» за кордоном працювали понад десять людей, з яких лише один не отримував зарплату від СВР. Ця спецслужба — один із основних російських органів зовнішньої розвідки, може використовувати агентурну мережу, що складається з журналістів, для отримання доступу до важливих об'єктів та осіб, а також сприяння ведення російської інформаційної війни проти країни призначення.
Особливо слід відзначити, що Галина Сапожникова працювала в Естонії власним кореспондентом «Комсомольської правди» з 1989 по 1999 рік. Встановлено, що співзасновнику клубу «Імпресум» Ігорю Тетеріну належить видавнича компанія SKP Media, яка видавала газету «Комсомольська правда у Північній Європі» (читацька аудиторія в Естонії, Латвії та Фінляндії) з обігом понад 200 тисяч євро в 2018 році. Видавничий дім SKP Media був створений у 2003 році, до його складу також входило об'єднання «Російська книга». У березні 2018 року власник схвалив рішення про продаж своєї частки в газеті «КП» у Північній Європі». У Тетеріна є також спільні активи з Галиною Сапожниковою — компанії Baltinpress та Masterclass. Примітно, що естонський журналіст та публіцист Олег Самородний (колишній шеф-редактор «КП» у Північній Європі»), який розкриває деструктивну діяльність пророссійських сил, у своїй книзі «Тягар напівправд» наводить свідчення про те, що Ігор Тетерін наприкінці 1980-х років разом з Володимиром Іллящевичем писали звинувальні та скандальні статті про депортацію з Естонії, які публікувалися в тогочасній радянській пресі.
За інформацією КаПо, Володимир Іллящевич з квітня 1983 року по березень 1988 року був оперативним працівником I-го відділу (розвідка) КГБ Естонської РСР. Згідно зі відомостями видання Postimees, він був направлений у Фінляндію під прикриттям журналістської роботи в радянському інформаційному агентстві АПН, де працював до кінця 1991 року. На початку 1990-х років Іллящевич співпрацював з газетою «Молодіжь Естонії», а потім був головним редактором тижневика «Російський Телеграф». Після створення клубу «Імпресум» діяльність своєрідного тандему Тетеріна та Іллящевича значно активізувалася. Навесні 2009 року вони внесли свій внесок у поширення книги естонською мовою «Депортації в Естонії» (естон. — «Deporteerimised Eestis: kuidas see tegelikult toimus»), у якій голова російського фонду «Історична пам'ять» Олександр Дюков спробував морально виправдати масові радянські депортації естонців у Сибір. Слід особливо відзначити, що Олександра Дюкова багато хто в академічних колах відкрито називають кремлівським ревізіоністом та фальсифікатором історії.
Публікація цієї книги в Естонії була провокаційно приурочена до 60-річчя масової депортації естонців. Книга була видана видавничою компанією Tarbeinfo, членом правління якої є згаданий вище Володимир Іллящевич. Презентацію в Таллінні цього продукту російської пропаганди організували на базі клубу «Імпресум» безпосередньо Ігор Тетерін та Галина Сапожникова.
Характерною особливістю всіх афільованих з РФ дискусійних клубів є те, що для участі у своїх заходах крім спікерів вони запрошують також відомих місцевих особистостей та лідерів громадської думки, які можуть дати експертну оцінку під час обговорень. Шляхом використання їхньої репутації та впливу здійснюється спроба створення у аудиторії ілюзії певної неупередженості цих подій для подальшої акцептації нею озвучених на заході штампів російської пропаганди.
На перший погляд, ці зустрічі не є провокаційними, але поглиблений аналіз показує, що їхня головна мета полягає в проведенні довгострокових та послідовних операцій впливу РФ, цілі та завдання яких для кожної країни призначення обираються цільово. В Естонії, Латвії та Литві ця діяльність здійснюється за трьома основними напрямками: звинувачення представників національної еліти в прихильності нацизму; поширення дезінформації про дискримінацію російськомовного населення та нібито примушення його до переходу в навчальних закладах на національну мову навчання; навязування думки про неспроможність держав (failed state) Балтії, яка нібито «з одних із найуспішніших у СРСР стали одними з найбідніших у Європейському Союзі». Встановлено, що на території Естонії інформаційну підтримку заходам клубу «Імпресум» надали передусім такі медіа: ПБК, «КП» у Північній Європі», МК-Естонія, Sputnik Естонія, День за днем, Радіо 4 Естонія, Російський портал, агентство SKP News, delfi.ee, dv.ee, postimees.ee, stolitsa.ee, linnaleht.ee, mnenie.ee, err.ee, baltnews.ee.
Діяльність Галини Сапожникової в Естонії не обмежується організацією роботи клубу «Імпресум». Вона також створює та поширює власні інформаційні продукти в цій країні. Встановлено, що Сапожникова є авторкою книги «Арнольд Мері: останній естонський герой», виданої в 2009 році видавництвом Ігора Тетеріна SKP Media. Цю книгу можна впевнено розглядати в контексті ведення Росією інформаційної війни проти Естонії. Ще в 2007 році естонська прокуратура направила до суду кримінальну справу за звинуваченням Арнольда Мері в участі в геноциді цивільного населення Естонії. Будучи першим секретарем ЦК ВЛКСМ Естонської РСР, він координував та керував процесом депортації естонців з острова Хійумаа у Сибір у 1949 році. Мері помер, так і не дочекавшись вердикту суду. Показово, що всі великі зали Таллінна відмовили в наданні своїх приміщень для проведення презентації пропагандистського видання. У результаті місце проведення презентації було локалізовано виключно територією посольства РФ в Естонії.
Забаром Сапожникова отримала за цю книгу нагороду від Федерального агентства з друку та масових комунікацій РФ. Компанія SKP Media Ігора Тетеріна також видала збірник російської військової пропаганди «Анатомія маленької кавказької війни» про агресію РФ проти Грузії в 2008 році та ще один збірник «Недовга пам'ять» у 2009 році. У останній книзі новітня історія Естонії представлена через призму ідеології «російського світу». Як видим, для операцій впливу РФ у країні НАТО Естонії сформований налагоджений механізм їх реалізації — від створення медіапродукту до його інформаційної підтримки та поширення.
У липні 2009 року в Москві з'являється другий та основний дискусійний медіаклуб мережі — «Формат-А3». Створили його журналісти одного з головних рупорів російської пропаганди — державного телеканалу «Росія» та найбільшої російської тижневої газети «Комсомольська правда». Остання є частиною однойменного видавничого дому, який номінально контролює російський медіамагнат та нафтотрейдер Григорій Березкін, а за інформацією деяких джерел, його курують люди з адміністрації президента РФ.
Цей клуб досить тривалий час функціонує в Беларуси, але досі його діяльність залишалася поза полем зору громадянського суспільства країни. З усього масиву інформації, представленої в цьому розслідуванні, випливає, що його діяльність повинна бути об'єктом пильної уваги не лише білоруського суспільства, але й усього сектору національної безпеки Беларуси. Галина Сапожникова, як уже відзначалося вище, також є керівницею медіаклубу «Формат-А3». Організація діяльності цієї медіаструктури ідентична керованому нею клубу «Імпресум». Характерно, що існує також інша версія найменування клубу — «Формат А-3» — навіть організатори в описі діяльності, цілей та завдань свого творіння допускають варіативність у поданні його назви.
Першим об'єктом цього клубу стала Молдова, у столиці якої Кишиневі до кінця 2009 року були проведені два перші заходи. Виконавчою директоркою молдовського представництва «Формат-А3» є Ірина Іванченко, журналістка видання «Комсомольська правда» у Молдові». Встановлено, що Іванченко керує кишинівською громадською організацією «Dialogum» (Asociaţia Obştească «Dialogum»), створеною в грудні 2015 року. Саме ця організація виступає партнером «Формат-А3» у рамках проведення зустрічей клубу в Молдові. ГА «Dialogum» входить до так званої «Координаційної ради російських співвітчизників» (КРСК) у Молдові. Аналогічний конгломерат організацій російських співвітчизників діє в Беларуси (КСОРС), в Україні (ВКСОРС) та країнах Балтії (КСОРС у Литві та Латвії, КСРСЕ в Естонії). Росія формує мережі (про)російських організацій у всіх постсовітських державах, які використовує у тому числі для ефективного проведення операцій впливу.
У рамках першого заходу клубу «Формат-А3» стала організація в листопаді 2009 року в Кишиневі зустрічі представників молдовської медіасфери з російським журналістом та письменником Андрієм Константиновим, відомим романтизацією у своїх творах кримінального світу Росії. У листопаді того ж року клуб провів ще одну зустріч у Молдові, цього разу з директором Інституту глобалізації та постійним членом «Ізборського клубу» Михайлом Деляґіним.
У червні 2013 року медіаклуб «Формат-А3» провів виїзне засідання Ізборського клубу в Тирасполі, столиці невизнаної так званої Придністровської Молдавської Республіки (ПМР), у якому брали участь Олександр Проханов, Олександр Дугін та Андрій Кобяков. У заході також взяв участь Костянтин Затулін — керівник Інституту країн СНГ та один з архітекторів «Російської весни». В інформаційній підтримці та висвітленні подій клубу в Молдові зафіксовані такі ЗМІ: «Кишинівський Оглядач», ІА «Новини-Молдова», «КП» у Молдові», «Аргументи та Факти» у Молдові», газети «Flux», «Capitala-Столиця», телекомпанія NIT, «Sputnik Молдова»; на території «ПМР»: ІА «Новий регіон-Придністров'я», ТВ «ПМР», «Радіо Придністров'я».
Метою «Формат-А3» у Молдові, як і сестринського клубу «Імпресум» в Естонії, є закріплення частини молдовського суспільства в соціокультурному, гуманітарному та інформаційному просторі РФ, координація дій з місцевими (про)російськими силами та навязування населенню позитивного іміджу Російської Федерації. Це перша частина розслідування.
У другій частині буде розкрито участь мережі російських медіаклубів у проведенні операцій впливу РФ в Україні, які стали своєрідним прологом до військової фази окупації української території, крім цього буде опубліковано інформацію про підривну діяльність цих організацій у Латвії та Литві.