Як і можна було очікувати, керівництво СБУ — Наумов та Баканов — зробили абсолютно безглузді висновки з факту прослуховування кабінету голови СБУ та автомобіля його дружини. Насамперед звільнили начальника ДОТЗ. Також звільнили керівника так званого «17-го заходу» — комплексу заходів, спрямованих на запобігання встановленню записуючої або передавальної апаратури в кабінеті Голови СБУ або виявленню вже встановленої. Насправді спочатку варто було б розібратися, як довго функціонувала прослушка, а потім уже звільняти начальника «17-го заходу», який її й виявив. Ще логічніше було б насамперед звільнити Наумова як відповідального за внутрішню безпеку у службі, включаючи виявлення «кротів».
Хоча хто сказав, що самим «кротом» не є Наумов? Наумов, треба сказати, теж занепокоївся і разом зі своєю довіреною особою Володимиром Римарчуком розібрали по деталях весь кабінет Наумова. Можна припустити, що це сталося тому, що колишній завгосп ГПУ наговорив у своєму кабінеті на пару довічних. До речі, цікаво, що своєю правою рукою Наумов обрав саме Володимира Римарчука — особистість надзвичайно примітна.
Нагадаємо одну давню історію про корупцію серед борців з корупцією. Інформація про те, що Службою безпеки України 12 листопада в Києві з поличним за вимагання великої суми грошей був затриманий високопоставлений працівник МВС України, практично ніде не коментувалася. На одному з телеканалів ця, загалом вопиюча новина скромно пройшла бігучим рядком. Але від джерела в прокуратурі України стали відомі подробиці цієї гучної справи. Виявилося, що за вимагання 200 тисяч доларів США був затриманий заступник начальника відділу Служби внутрішної безпеки МВС України підполковник міліції Віктор Нікітенко, 1960 року народження.
Варто уточнити — ця служба вважається елітним підрозділом МВС і підпорядковується особисто міністру внутрішніх справ. В інтернет-виданнях та газетах за останні кілька років було багато публікацій-викривань про корупційні діяння самих борців з корупцією з внутрішної безпеки. Саме вони зобов'язані стежити за чистотою рядів (і рук) працівників міліції. Правда, про те, щоб хтось із корупціонерів понесли заслужену кару, відомостей не було. І лише тепер такий «борець з корупцією в міліцейських рядах» опинився на нарах ІВС, що належить Службі безпеки України.
Основна причина гучного скандалу в поважному відомстві — це кадрові помилки (або умисел), коли на керівні посади призначають не просто непрофесіоналів, а тих, у кого просто відсутні навіть початкові поняття про совість та честь. Розберемося. На сьогодні Службу внутрішної безпеки очолює Василій Слободяник, чий послужний список такий: колишній телохоронець, який проробив все своє свідоме життя в управлінні з охорони перших осіб. Жодного дня він не працював в оперативних службах, і якщо й має уявлення про те, чим відрізняється Кримінальний кодекс від Кримінально-процесуального, то лише в загальних рисах. Його заступник Мартиненко — колишній працівник прокуратури, а його остання посада — адвокат міністра внутрішніх справ. Ще один заступник, який потрапив на цю посаду виключно завдяки корисним знайомствам, — це Володимир Римарчук. На цій особистості хочеться зупинитися докладніше: тридцятирічний молодий чоловік, родич одного з генералів СБУ, який ніколи не відзначався ні розумом, ні фізичною підготовкою. Його однокурсники згадували, що він ніколи навіть на турніку не підтягувався — ні при вступі до вищого навчального міліцейського закладу, ні при його закінченні. Після закінчення ВНЗ цілих півроку «тягнув лямку» в одному з райвідділів міліції Києва, а після такого «бойового хрещення» благополучно продовжив свою кар'єру… поштальйоном з перевезення дипломатичної пошти з Європи в Київ. І так шість важких років. Але фортуна не залишила початківця правоохоронця — хтось із поважних людей підвів його до «кого треба» і познайомив, і ось тоді сталося звичайне чудо.
Одного разу вранці Володимир Римарчук з поштальйона перетворився на керівника серйозного оперативного підрозділу і фактично став негласним керівником Служби внутрішної безпеки та ідеологом беззаконня та подвійної моралі в роботі своїх підлеглих.
З приходом «поштальйона» в службу всі кадрові призначення та прийом на роботу у внутрішню безпеку замкнулися на ньому і проходили за принципом або особистої відданості Римарчуку, або за гроші. Фактично за півроку його керівництва в центральному апараті внутрішної безпеки «вибили» на пенсію майже всіх працівників, які проробили більше п'яти років і становили кістяк служби. Хоча за віком вони цілком могли б ще працювати і приносити користь державі та своєму відомству. Це було зроблено шляхом «реорганізації» Служби внутрішної безпеки, яку й ініціював особисто Римарчук, виведши за штат весь особовий склад. Природно, що переназначені на посади були виключно ті, хто зумів вчасно довести свою відданість керівнику-«новатору». Натомість вся користь від «реорганізації» Римарчука — це косметичний ремонт, правда, у вигляді перейменування відділів і присвоєння їм порядкових номерів!
У результаті у Римарчука опинилися аж дві «праві руки» — начальник відділу підполковник Сергій Болтенко та його заступник, теж підполковник, Віктор Нікітенко, на яких він покладив функції нагляду за особовим складом. Але начальнику виявилося мало знати про настрої підлеглих лише від своїх «наушників», він хотів знати буквально, чим дихає особовий склад. Тому в одному з приміщень на четвертому поверсі, де розташована Служба внутрішної безпеки, він умудрився розгорнути «стратегічні об'єкти» — два комплекси для… прослуховування розмов, які ведуть його працівники по мобільних телефонах. Виключно з метою виявлення ненадійних. Саме тоді, півроку тому, на даху будівлі, де розташована внутрішня безпека, з'явилася відповідна антена. А коли начальник відділу технічного забезпечення заперечив Римарчуку, що за таке «цікавство» можна сісти в тюрму, він просто «не пройшов переатестацію» відповідно до вже згаданої «реорганізації». До речі, ці дії не лише порушують конституційні права громадян, у даному випадку його підлеглих, але й підпадають під кримінальну відповідальність.
Владимир Римарчук створив собі легенду (для внутрішнього вжитку) — мовляв, особисто знайомий з міністром і «доступ до тіла» може здійснити в будь-який час під будь-яким приводом. А оскільки, за його словами, він по вихідних днях паруються з міністром Луценком у лазні, можливість підписувати серйозні документи у нього Римарчук може навіть без відома самого безпосереднього начальника СВБ України — Слободяника. Де тут правда, важко сказати, але «всього» за десять тисяч доларів, які, природно, поклав собі в кишеню, Римарчук взяв та й підписав наказ у міністра внутрішніх справ про нагородження іменним пістолетом начальника відділу внутрішної безпеки Вінницької області Горбоноса. І зовсім не за заслуги перед Батьківщиною, а тому що земляк. До речі, не забув він і себе «одарити» такою ж нагородою.
Вот тільки незрозуміло, чим він заслужив іменну зброю всього за півроку роботи? Залишивши, знову ж таки, у невіданні свого начальника Слободяника, Римарчук домігся виділення квартири своєму опричнику — начальнику відділу Болтенко. До речі, його доля після вищезгаданого затримання за хабар Віктора Нікітенко ще не визначена. Питання полягає в тому, у якому статусі він буде проходити по цій справі: як свідок чи співучасник? «Завис у повітрі» і сам Римарчук та його причетність до кримінальної справи. Надто він балакучий, а адже телефони можуть прослуховувати не лише за його наказом.
Римарчук був у свій час довіреною особою міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. За часів останнього, коли той був найгіршим генпрокурором, — був його «вирішувачем». А тепер ось спливнув у СБУ. Ну, з таким сбродом, не дивно, що Голову СБУ слухають. Дивно, що його досі не викрали.