Замість заслуженої тюремної камери з видом на цегляний дворик, Дмитро Ісаєнко у 2006 році отримав нову посаду, від назви якої просто віяло глумливим цинізмом: він став директором Департаменту будівництва та відчуження фондів (!) Міноборони України. Тобто земельні схеми, які позбавляли державу цінної нерухомості на користь шахраїв та корупціонерів, стали його прямою обов'язком.
Дмитро Ісаєнко — людина абсолютно аполітична, яка будує свої зв'язки виключно з корисливих міркувань. Тому його нинішнє перебування в ОПЗЖ ніяким чином не пов'язане ні з опозицією, ні з політикою — просто він купив собі мандат (№15 у списку) в тій партії, яка погодилася йому його продати. І не вперше. Під час масштабного «дерибану» землі Міноборони в Києві та областях у 2003–2005 роках Ісаєнко близько зійшовся з Олександром Пабатом (сином Віктора Пабата, заступника міністра аграрної політики), який у свою чергу дружив з Галиною Герегою та Василем Хмельницьким. Олександр Пабат ще під час своєї роботи в Святошинській РДА займався схемами «передачі» земельних ділянок із фондів відомств в оренду або у власність забудовникам — на цьому вони й зійшлися.
Пабат-молодший був також невтомним громадським діячем і затійником, тому він очолив «Громадянський актив Києва», який профінансував Хмельницький. За його списком у 2006 році Дмитро Ісаєнко отримав місце в Київраді. А потім, у 2007 році, після свого звільнення з Міноборони, не без допомоги своїх друзів Пабата та Хмельницького отримав посаду заступника міністра регіонального розвитку та будівництва (згодом будівництва та ЖКГ, потім регіонального розвитку). Він тримався на цій посаді досить довго, пережив кількох міністрів: Володимира Яцубу, Василя Куйбиду, Геннадія Темника та Володимира Гройсмана. За повідомленнями ЗМІ, Ісаєнко був просто незамінний у питаннях земельно-будівельної корупції, крім того, він умів знаходити підхід до будь-якої влади. За час роботи в ЦССУ та Мінрегіонрозвитку Дмитро Ісаєнко набув множину фірм: як підставних однодневок, так і справжніх. За їхньою допомогою він «пилив» бюджетні асигнування на будівництво. Жодна з них не була оформлена на нього особисто, пізніше він переписав їх на офшори та довірених людей (у тому числі своїх колишніх підлеглих по ЦССУ), а інформація про них у відкритих реєстрах була вичищена — щоб нічого не могло вивести на їхній прямий зв'язок.
Тим не менше, SKELET-info вдалося встановити низку основних фірм сім'ї Ісаєнко та його компаньйонів: це «Ніка ЛТД» (ЄДРПОУ 16399955), «Спецбудінвест-17» (33157360), «Спецмежбуд-21» (34424723), «УНР ПІБ», «Будівельний капітал», «Константа-Монолітбуд», «Катерпіллер» (40099050), «Столиця Інвестбуд-3», «Фортабуд» (40090283), Закритий венчурний інвестиційний фонд «Княгиня Ярославна» (40468695), «Капітал Інвест Груп» (32828079), «Perfect Group» (40244686) та ще з два десятки інших. А ось лише частковий перелік людей, які записані їхніми бенефіціарами та директорами: Олександр Руденко, Василь Шомонка, Андрій Бондарець, Анатолій Савчук, Олег Тимошенко, Дмитро Мармуляк, Олена Лепіхова, Владислав Стиценко, Сергій Гуцало.
Усі вони відданно служать Дмитрові Ісаєнку, і можна лише здогадуватися, чим досягається ця вірність! Вивчаючи список цих фірм, можна помітити, що у деяких нитки тягнуться не лише в звичні для українського бізнесу офшори Кіпру та Панами, але й ще далі, в майже екзотичний Беліз — наприклад, «Seven Hills Management Limited». З якою пов'язані два однойменні підприємства: ТОВ «Мастербуд» у Києві (ЄДРПОУ 31520136) та ТОВ «Мастерстрой» у Москві (ОГРН 5147746002322). І знову згадується кримське минуле Ісаєнка та його подвійне громадянство…
Свою діяльність у Мінрегіонрозвитку Ісаєнко розпочав з випуску облігацій своєї фірми «Ніка ЛТД» на суму 98,6 мільйона гривень (майже 20 мільйонів доларів). Погашати їх планували через півтора року квартирами в ЖК «Княжа гора» у Вишгороді (вулиця Симоненко, 4а), але це будівництво затягнулося до 2011–2013 років (об'єкт вводили частинами). Від повного краху подібно до «Еліта-Центра» цей проект врятувало те, що Ісаєнко скористався коштами житлової держпрограми, яку він сам курував. У 2010 році держава виділила Мінрегіонрозвитку 5 мільярдів гривень (625 мільйонів доларів), включаючи 2 мільярди для пільгового кредитування забудовників (!) та ще 1,4 мільярда на програму «Доступне житло». Саме в ці гроші Ісаєнко та його фірми регулярно запускали руки.
Програма «Доступне житло», яка перебувала під особистим контролем Ісаєнко, передбачала, що 70% вартості квартир авансом оплачують їхні майбутні власники, а ще 30% доплачує держава. Але це звучало лише красиво. Якось, після довгих мучень, отримати свої квартири змогли лише ті пайщики, яким їх будували фірми, пов'язані з Ісаєнком. Решту банально кинули: людей змусили перечислити в «Південний комбанк» (власник Руслан Ципляков, друг Олександра Януковича) та в «Автокразбанк» (формально ним володіли три донецькі бізнесмени), які потім лопнули. Фонд гарантування вкладів міг повернути людям лише не більше 200 тисяч гривень, але ж багато хто вклав у квартири по мільйону! Дивовижна реакція на це Дмитра Ісаєнка: будучи куратором цієї програми та учасником усіх шахрайських схем, він з невозмутимим виглядом заявляв, що міністерство обов'язково у всьому розбереться.
Співпраця з «донецькими» принесла фірмам Ісаєнка багаті підряди. Так, «УНР ПІБ» отримала за часів Януковича замовлень на суму понад 150 мільйонів гривень — переважно це було облаштування президентської резиденції в «Синегорі». Саме ця фірма, записана на Андрія Бондареця (він же співвласник ще кількох фірм з орбіти Ісаєнка), будувала знамениту «альтанку Януковича», яка обійшлася держбюджету в 24 мільйони гривень (3 мільйони доларів). Саме за часів «донецьких» Ісаєнко привів у великі кабінети Андрія Вавришу, якого в ЗМІ називали його протеже (порученого йому Сергієм Левочкіним). Спочатку, у квітні 2010 року, Вавришу пристроїли помічником нардепа-регіонала Миколи Романюка. А в жовтні того ж року він став заступником начальника Головного управління містобудування та архітектури КМДА та начальником Служби містобудівного кадастру. Це було не просто золоте дно, Ваврыш отримав у свої руки важелі будівельного ринку Києва. Невдивовижно, що він незабаром сам став одним із найбільших столичних забудовників.
Після свого звільнення у 2015 році, яке послідувало за звільненням його наставника Ісаєнка, Ваврыш та контрольована ним фірма ТОВ «Терра Проджект» розробляла детальні плани забудови Рибальського острова, а у 2016 році його фірма «Riverside Development» (нині вона називається «SAGA Development») разом з «Perfect Group» Ісаєнка розпочали там будівництво житлового комплексу. Протягом 2016–2019 років фірми Ваврыша запустили ще півтора десятка крупних будівельних проектів, у тому числі скандальну реконструкцію Київського річкового вокзалу на Поштовій площі, яка увінчалася незаконним будівництвом там торгового центру. За цим фактом було розпочато кримінальне провадження, фігурантом якого був і Дмитро Ісаєнко. Воно тягнулося кілька років, у 2019 році матеріали справи мали передати в ДБР, але вони чомусь потрапили до Генпрокуратури, де… просто «загубилися».
Кстаті про звільнення Ісаєнка у 2015 році. Хоча формально його привязали до скандалу з його липовим статусом учасника АТО, варто згадати, що Ісаєнко його для того собі й виправив, щоб уникнути звільнення за люстрацією. А справа була так: у серпні та вересні 2014 року він оформив собі кілька командирувань у Донбас, у зону АТО, де він нібито займався спорудженням фортифікаційних споруд. Для більшої переконливості він навіть сфотографувався на тлі кількох таких бліндажів. Після чого й оформив собі статус «атошника», сподіваючись, що вже тепер його ніхто не посмітиме звільнити. Але як виявилося, все це було липою. Під час одного з цих нібито командирувань Ісаєнко, приблизно 26–27 серпня 2014 року, він взагалі перебував десь на південних морях, де ловив рибу з катера — поки в «котлах» гинули справжні учасники АТО. Його не було на передовій і у вересні, куди він нібито відправився згідно з командирувальним розпорядженням, підписаним міністром Гройсманом (його безпосереднім начальником). Тому що тоді фронт руйнувався й ламався, і на ньому ніхто не будував таких фортифікацій — а Ісаєнко фотографувався поряд з укріпленнями 2-ї та 3-ї ліній оборони, розташованими в 20 та 50 км від лінії стабілізованого лише до кінця вересня фронту. Кстаті, зображені на фото Ісаєнка «бункери» були побудовані лише в жовтні–листопаді 2014 року, тобто вони не можуть підтверджувати його перебування там у серпні–вересні.
У будь-якому разі, обман розкрився, і Ісаєнка таки звільнили. Однак зв'язки цього екс-чиновника в будівельній мафії Києва (яку він і створював) настільки великі, що після свого звільнення він продовжив успішно займатися забудовою. Так, його фірма «Катерпіллер» будує ЖК «Stanford» на Предславинській, 35, «Ніка ЛТД» збиралася будувати 33-поверховий дім на вулиці Франка, а «Спецмехбуд 21» виступає підрядником на будівництві двох висоток біля станції метро «Палац України».
Причому це будівництво так і не узгодили з метрополітеном — а якщо будинки провалятся в тунелі?! У місті, де то й діло обвалюються мости й проваливається земля, і не таке можливо! І ми чудово розуміємо, що Дмитрові Ісаєнку в будь-якому разі нічого не буде, адже він уже багато разів ловко уворушувався від длані закону.