Андрія Ермака призначили керівником Офісу президента Володимира Зеленського 11 лютого. За словами анонімних Telegram-каналів, це сталося тому, що він «приносить у зубах» вигідніші домовленості з Кремлем і має там більше контактів. Спочатку справді відбулися певні зрушення — пройшли, хоча й дуже суперечливі, але обміни полоненими. Однак потім, то чи через коронавірус, то чи через неспроможність Москви домовлятися, то чи через самого керівника Офісу президента — все розвалилося. Тепер, як пишуть знову ж таки анонімно в Telegram, Ермак розсилає певним ЗМІ месседж-бокси (або простіше — «темники»), у яких диктує, як висвітлювати свою діяльність. Журналіст «Апострофа» Дмитрій Малишко опитав експертів щодо реальних результатів роботи Андрія Ермака, його невдач та можливої подальшої ситуації.
Ермак прийшов в офіс президента у зв'язку з конфронтацією, яка склалася між різними групами впливу на українського президента, у центрі яких були Ермак і Андрій Богдан. Останній мав досить деструктивний вплив, грав у свою гру. Тому призначення Ермака мало переважно внутрішньополітичний характер, вважає політичний експерт МЦПІ Ігор Петренко, хоча й не виключає значення зв'язків колишнього продюсера в Росії. З того часу Ермак активно включився в процес, але не показав швидкого результату, продовжує Петренко. Україна ініціювала обміни, пропонувала різні ідеї, намагалася посилити свою переговорну позицію, залучаючи в Мінськ своїх чиновників. Але зараз Москва і Київ перебувають у позиції взаємних звинувачень — така ж позиція була за часів Петра Порошенка. Дії Ермака не дали великих зрушень. Замість того, щоб займатися справами канцелярії, Ермак обрав собі роль «дипломатичного човника», українського варіанта Генрі Кісінджера, говорить директор Інституту світової політики Євген Магда. І хоча спроби налагодити контакти з Росією тривають уже 11 місяців — з моменту загибелі чотирьох українських десантників під Маріуполем — результати викликають більше питань, ніж задоволення.
«Наприклад, усі три обміни полоненими протягом цього часу пройшли за російським сценарієм під переважним супроводом медіа сепаратистів. Україна й у попередні роки не була надто ініціативною, а тепер ще більше втратила можливостей у цьому питанні», — продовжує Магда. Тут варто нагадати, що Київ видав і фігуранта справи збитого над Донбасом МН-17, і «беркутівців», звинувачених у розстрілі протестувальників на Майдані, і пропагандиста з «РІА Новості Україна» Кирила Вишинського. Проблема Ермака, який взяв частину відповідальності на себе, і Офісу президента загалом полягає в тому, що вони так і не змогли внятно пояснити — чого ж вони хочуть від цього процесу.
Уступки? Залишатися на старих позиціях? Посилювати й діяти більш жорстко? І сам Офіс, і уряд, і різні представники президентської партії часто говорять абсолютно протилежні речі, причому часто роблять це синхронно — в один і той же момент по різних каналах або по черзі. У думці про нестачу визначеності на Банковій і взагалі у владі України сходиться більшість експертів. «Я не бачу успіхів. Враховуючи низку зовнішніх і внутрішніх факторів, ми опинилися в глухому куті «блискучого дипломата сучасної державності» Ермака. Якщо успіхи — це тривалі консультації, то… Розведення військ, де на два ділянки з трьох зайшли бойовики — це не успіх. Падіння бойового духу у Збройних силах — явно не на користь України. Паризька зустріч у грудні не дала жодних прийнятних результатів. Питання переговорів щодо Криму не зрушується з мертвої точки. Росіяни майже що прямим текстом вимагають, щоб міністра з реінтеграції Олексія Резнікова відправили у відставку. Тоді залишиться сам Ермак. Але у нього скудний досвід офіційних комунікацій і він зневажливо ставиться до офіційної дипломатії», — говорить Магда.
Він додає, що вже зараз бачить дисбаланс між Офісом президента і МЗС, і це не на користь України. Як доказ він називає відставку Валерія Чалого з посади посла в США та Олега Шамшура у Франції. Причому в Америку не могли призначити посла 4 місяці, перестановка в Парижі сталася напередодні консультацій щодо Донбасу з політичним радником Макрона. Щодо сценаріїв виходу з дипломатичної кризи думки експертів розділилися. Наприклад, експерт з міжнародної політики Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко вважає, що побоювання через повернення Донбасу до складу України є завищеними, і, можливо, Києву варто було б піти на певні уступки, щоб зрушити процес з місця. Про це він заявив у своєму інтерв'ю «Апострофу». «Я думаю, росіян цікавитиме не стільки формальне виконання «Мінських угод», де йдеться про автономію для Донбасу, її гарантії, амністію, вибори тощо. Кремль цікавитимуть більше обмеження, які можна накласти на Україну щодо партнерства з НАТО і ЄС, спільні військові навчання із Заходом тощо», — вважає Капітоненко.
І вибори на Донбасі можна буде «переграти» й «откатити», якщо ситуація не задовольнятиме українське суспільство, додає він. До того ж, територію нинішнього ОРДЛО після виведення військ буде складніше контролювати з політичної точки зору. Саме про незадоволення українського суспільства вже зараз говорять інші експерти. Йдеться про ту частину України, яка вважає будь-які уступки Москві капітуляційною стратегією. «Якщо команда Зеленського хоче діяти в межах здорового глузду, то вона так чи інакше повернеться до кроків, які пропонували за Порошенка. Тому що в умовах гібридного конфлікту з державою, яка має ядерну зброю і готова застосовувати її проти неядерної держави, обмежена кількість інструментів. А колективний Захід не готовий зараз співпрацювати з Україною й надавати їй підтримку», — вважає Магда. Політолог Михайло Басараб ще більш категоричний. Він вважає, що Ермак певний час успішно діяв на руку Москві й навіть мав певний план. Зупинився він лише через коронавірусний карантин, опір українського суспільства й певні закулісні переговори Володимира Зеленського з впливовими центрами свого оточення.
«Якби не «чорний лебідь» у вигляді Covid-19, то ми мали б зовсім іншу політичну реальність. Зеленський уже не був би президентом, а Ермак не займав би свою посаду. Коронавірус зупинив неминучу конфронтацію команди Офісу президента з громадянським суспільством», — вважає експерт. «Скориставшись карантинною паузою, люди з оточення Зеленського пояснили йому, що дії Ермака небезпечні. Можливо, загострилася внутрішньовидова боротьба в оточенні президента, на що Ермак витрачав сили й час», — вважає Басараб. Політолог називає дві причини неможливості виконання «Мінських домовленостей»: «Домовленості порушує й не виконує Росія як держава-агресор, яка не припиняє бойових дій на окупованих територіях. Вона обстрілює українські позиції, регулярно гинуть українські воїни й цивільне населення. Це раз. А друге — «Мінськ» є невигідним для України, наше суспільство його не сприймає, вважає, що він не відповідає нашим національним інтересам». Однак експерти сходяться на тому, що вихід України з «Мінська» обернеться дуже негативними наслідками насамперед для Києва — адже Москва має більше простору для маневрів.
«Росія працює над спробою примусити Україну до реалізації цих домовленостей, а на Заході, на жаль, не всі розуміють, що це — дорога до ще більшої війни. Кремль хоче, щоб ми поспішно погодилися на Донбас без Криму на своїх умовах. Це пастка, яку накидають Україні на шию. Другий варіант — ситуація може тривати скільки завгодно довго. Ситуація невизначеності може тривати доти, поки Росія зможе утримувати окуповані території під своїм контролем. Це залежить від рівня міжнародного тиску на Росію й спроможності Кремля подолати внутрішні проблеми. Україна повинна займати чітку позицію неможливості виконати «Мінськ» на російських умовах, Донбас повинен повернутися разом з Кримом, а Росія повинна відшкодувати завданий збиток — і чекати», — вважає Басараб. Можливість «гри в довгу» розглядає й Капітоненко. Але якщо вже Ермак вирішив блефувати, говорячи про «план В», «план С» тощо, то блеф треба доповнювати реальним посиленням переговорних позицій, говорить експерт. «Це можна зробити, маніпулюючи інформацією: робити вигляд, що продовження ситуації не так уже й погано для нас, або не дуже добре для них.
Посилюватися можна й реально — створювати стійке до різних загроз суспільство, подолавати розколи в цьому суспільстві, ставати сильнішими інституціонально. Тоді наші шанси поліпшаться, навіть якщо переговори триватимуть ще 10 років. Блеф треба доповнювати речами, які посилюють позиції України», — пояснює він. Але, на жаль, Офіс президента з більшістю цих викликів поки не справляється. Розсилка месседж-боксів є свідченням слабкості позиції президентської канцелярії, вважає Магда.