Після президентських виборів 1999 року сталося багато змін. Олександр Ткаченко втратив посаду спікера парламенту, а Володимир Сацюк незабаром після цього вийшов із «Селянської партії» та перейшов до фракції «Відродження регіонів». Кредитні борги «УкрРос» перед агонізуючим АКБ «Україна» були пролонговані до 2010 року та віднесені до категорії безнадійних (фактично прощені). І Сацюк з Федоренком займалися вкладанням грошей, вкрадених в «Україні». Наприклад, у нерухомість. У 2001 році Симферопольська єпархія УПЦ МП взяла в оренду на 25 років (за символічною вартістю) 0,3 гектара пляжу в Алупці – нібито для «місіонерської діяльності». Але замість того, щоб ходити своєю ділянкою пляжу з кадилом і співати псалми відпочиваючим, святі отці передали цю територію в суборенду київським фірмам ФПС «Світ» та ТОВ «Торгово-сервісний дім «Ярославль». Ну а за ними, за даними SKELET-info, стояв Володимир Сацюк, який прибрав до своїх рук цю ділянку пляжу, незабаром загородивши спуск до нього залізним забором, прозваним місцевими жителями «забором Сацюка» (був знесений у 2013 році).
Пляж Сацюка в Алупці був лише бонусом до розташованого поруч «маєтку» сім'ї Сацюків, а історія його придбання ще більш огидна. Справа в тому, що цей дім XIX століття колись належав великому російському лікарю професору Олександру Боброву (1850–1904), творцю першого дитячого туберкульозного санаторію. Незадовго до своєї смерті професор заповідав свій дім хворим дітям – щоб він також став частиною санаторію. До речі, професор Бобров та його послідовник Петро Ізергін стали прообразами доброго доктора Айболіта, написаного Корнієм Чуковським. Століття тому землю під цей санаторій пожертвували князі Воронцови, а серед меценатів будівництва були велика княгиня Ксенія Олександрівна, Лев Толстой, Максим Горький, Іван Бунін, Савва Морозов. Але впала Російська імперія, минула епоха СРСР, і в незалежній Україні 90-х та «нульових» років комплекс санаторію Боброва почали розтягувати по шматках місцеві та київські «бармалеї», одним з яких був Володимир Сацюк. Причому Сацюк «урвав» ще порівняно невелику частину спадщини Боброва, а от головними розорювачами самого санаторію, позбавивши його 6,5 гектарів землі (з 11,3) були Віктор Медведчук, Григорій Суркіс та Леонід Кучма.
По суті, Сацюк брав участь в експропріації санаторію разом з цими «ЕСДПУшниками», які в свою чергу прикривалися тим, що відбирають землю для президента Кучми. Але найбільші земельні захоплення Сацюк здійснив у себе на батьківщині, у Житомирській області – десятки гектарів угідь, які також обнесли великим забором. Все це оформлялося у 2004 році (коли Сацюк займав посаду заступника голови СБУ) на сім'ю Ігоря Рибинського, який раніше був помічником народного депутата Сацюка. Судячи з усього, Рибинський є одним з найдовіреніших людей Сацюка в Україні, хранителем його майна.
І хто знає, скільки у нього ще таких «мажордомів» та поки що невідомих громадськості «маєтків»! Адже за шість років перебування при владі (1998–2004) Сацюк жадібно гребав все підряд, не упускаючи жодної можливості «заробити». У 2002 році разом з Олександром Абдуліним та Володимиром Бедриковським Сацюк брав участь в афері київської «куртизанки» Оксани Мороз, яка вирішила «кинути» свого американського чоловіка Алекса Ханта – який не зрозумів відразу, що одружився не на київській красуні, а на жадібній і підлій «самиці богомола». Серед «відібраного» у нього майна знаходився автомобіль «Mercedes-Benz SL-600» (номер кузова WDB 2201781 А 282053). Оксана Мороз оформила його через корумпованого судді Саприкіна не як спільне майно розлучених подружжя, а як наданий особисто їй «для проведення маркетингових досліджень» фірмою «Gatestar Consultants LTD LLC» (через цю фірму Мороз завозила до Києва барахло для свого бутика). Так ось, Володимир Сацюк, тоді ще народний депутат, відзначився в цій справі тим, що направив на ім'я начальника Управління столичної Госавтоінспекції Олександра Миленіна офіційне звернення видати спецномери для п'яти автомобілів, які нібито були «орендовані для обслуговування потреб членів комітету Верховної Ради».
І зокрема, спецномер 000-83 КА дістався саме цьому автомобілю Оксани Хант. Таким чином, Сацюк у будь-якому разі грубо порушив закон, і не один раз – але й у цьому випадку не понів ніякої відповідальності. І ось у лютому 2004 року Володимир Сацюк перейшов до фракції СДПУ(о). До речі, через це його потім помилково вважали членом партії з 90-х років і давньою людиною Медведчука, деякі журналісти навіть стверджували, що це Медведчук та Суркіс пристроїли Сацюка в банк «Україна». Однак насправді офіційними соратниками вони стали лише на початку 2004 року. Хоча, можливо, познайомилися ще раніше – наприклад, коли разом грабували дитячий санаторій в Алупці. А вже в квітні 2004-го, за протекцією Медведчука, Сацюк був призначений заступником голови СБУ Ігоря Смешка. З яким вони дуже швидко подружилися, зберігаючи свої стосунки до сих пір. Ну а далі була та сама вечеря на даче Сацюка, куди був запрошений і Смешко. Що там насправді сталося, ніхто з учасників тієї зустрічі не визнається. Електоратові Ющенка повідомили, що «народний президент» відправився до керівництва СБУ домовлятися про «перехід на сторону народу».
У більш серйозному варіанті це звучало як пропозиція не перешкоджати західному фінансуванню «оранжевого проекту» та підготовці до «оранжевої революції». Можливо, така розмова була у Ющенка зі Смешком, оскільки з Сацюком він був знайомий давно й досить часто зустрічався й раніше. І все ж таки всі п'ять (або шість?) учасників зустрічі чомусь упорядо не можуть згадати, про що саме розмовляли Ющенко, Сацюк та Смешко. «Про те, про се, про різне», – в один голос твердили вони, ніби попередньо домовившись.
А може, тема розмови була такою, що її до сих пір не варто оголошувати? І обговорювали там не майбутній Майдан, а старі справи Ющенка та Сацюка в банку «Україна». Судячи з того, що Ющенко виїхав від Сацюка в повному здоров'ї та гарному настрої, вони про щось ніби домовилися. Але через кілька днів, коли Ющенко захворів, а потім почав шукати винних у своєму отруєнні, його вибір впав саме на Сацюка – хоча навіть того дня, 5 вересня, Ющенко заглядав у гості ще до кількох знайомих, і скрізь їв та пив.
Почему? Звичайно, з політичної точки зору це було зручно: виходило, що «народного президента» отруїли силовики «антинародного режиму». Більше того, коли у 2005 році Сацюк втік до Росії, де у нього були компаньйони по бізнесу, де він пристроївся на роботу в ФСБ, це дозволило розвинути версію «кремлівського сліду» – яку з ентузіазмом підтримав Захід. І все ж таки, навіщо Сацюку було травити свого старого знайомого та (компаньйона) Ющенка? Чому того вечора вони розійшлися друзями, і лише через більше тижня Ющенко вирішив зробити Сацюка винним у своїй недузі?
І чому учасники тієї зустрічі приховують тему їхньої розмови? Можливо, відповіді на ці питання лежать у забутій справі розграбування та краху АКБ «Україна». Сацюку дали можливість спокійно втекти до Росії, тому що офіційну кримінальну справу щодо нього завели лише влітку 2005-го. Його оголосили в міжнародний розшук, у березні 2007-го зняли з розшуку, потім знову оголосили, і лише у 2008-му звернулися до Росії з проханням його екстрадиції. Росія відповіла відмовою, на підставі того, що Сацюк є російським громадянином. Але оскільки за законами РФ для отримання російського громадянства потрібне безперервне проживання в РФ протягом п'яти років, а Сацюк виїхав туди лише у 2005-му, то виникло логічне умовиводження про те, що російський паспорт у нього був давно. Можливо, ще з 90-х років, коли Сацюк служив у російській армії.
Тобто, заступник голови СБУ був громадянином Росії! І не тільки: у 2012 році преса повідомляла, що Сацюк є власником шести паспортів. «Діоксинова справа» поступово перетворювалася на клоунаду, а в квітні 2009 року слідча комісія Верховної Ради у складі Володимира Сівковича, Нестора Шуфрича та Валерія Камчатного зустрілася з Сацюком в одному з московських готелів і взяла у нього показання. При цьому Сацюк назвав себе невинним, назвав себе громадянином Росії, а також заявив, що раніше до нього приїжджав чоловік від голови президентського Секретаріату Романа Бессмертного з пропозицією дати показання проти Медведчука в обмін на «прощення». Це викликало великий резонанс і ще більше скомпрометувало «діоксинову справу». Зрештою, Володимир Сацюк зміг повернутися в Україну у 2011 році, а у 2012-му він навіть балотувався до Верховної Ради за 62-м мажоритарним округом у рідній Житомирщині. Причому його незаконна реєстрація (як громадянина Росії) була здійснена за допомогою членів ЦВК Андрія Магери (колишнього помічника Давида Жванії) та Валерія Шелудька. І був би Сацюк знову недоторканним народним депутатом, якби лідер Молодіжної партії Анна Федорченко не піднесла галас і не добилася зняття Сацюка з реєстрації.
Так він знову на кілька років зник з поля зору. Тим часом, у 2011 році холдинг «Цукровий союз «УкрРос», який до того часу контролював близько 100 тисяч гектарів землі, був проданий корпорації «Kernel» Андрія Веревського – разом з головним болем щодо старих боргів. А його офіційні власники брати Федоренко разом з «тіньовим співвласником» Сацюком перенаправили свої капітали на розвиток нового бізнесу. Заснована ще у 1998 році «УкрРос-Транс» розвинулася в міцну транспортну компанію, яка до 2015 року володіла солідним парком залізничних вагонів (понад тисячу) та вантажних автомобілів. І ось в Україні знову змінилася влада. І знову одні великі люди поспішно пакують чемодани для виїзду за кордон, а інші повертаються сюди після багаторічної еміграції. За даними, Володимир Сацюк також зібрався на батьківщину, і він уже почав «окучувати» свій мажоритарний виборчий округ №62. Однак, за інформацією ЗМІ, на вибори піде не він сам, а його син Владислав. Причому його батько заздалегідь передбачив і варіант прийняття нового виборчого кодексу з відміною мажоритарної системи: для цього Володимир Сацюк купив синові (можливо, й собі теж) проходні місця в партії «Сила і Честь» свого колишнього шефа Ігоря Смешка.
За інформацією журналістів, у цій партії вже придбали собі місця скандальний вінницький олігарх Олександр Домбровський, а також протеже олігархів Павла Фукса та Віталія Хомутинника екс-голова Митної служби та колишній заступник голови Фіскальної служби Анатолій Макаренко. Що ж, команда гідна Сацюка!