На відкритті Платформи «5.5.14» на київському заводі «Атек» виступав Андрій Білецький. Він говорив про Туреччину — про її нинішній стан та про те, що відбувалося з нею сто років тому. Коли вона втратила внаслідок війни та зрадницького договору власного султана — 60 відсотків території та близько мільйона загиблих. Катастрофа була серйознішою за нашу. Але це не повинно нас утішати. Тому що з нинішньою владою з теперішньої ситуації у нас просто немає іншого виходу, крім зради влади, чергових втрат території та втрат людських життів. Темні часи ще попереду. Можливо, такі самі, як були й у Туреччини. Але Туреччина змогла вибратися з прірви, у яку впала. Завдяки невеликій групі націоналістів, ветеранів війни, яких сучасники вважали божевільними.
Мустафа Кемаль та ті, хто пішов з ним, зробили неможливе й спасили країну, реформували її докорінно. І з «хворої дитини Європи» перетворили на ту країну, яка зараз повертає собі статус «Блискучої Порти». Завойовує нові території, не боїться збивати російські літаки й знищує своїми безпілотниками російські «Панцирі». Стійка економіка, що розвивається, відмінна охорона здоров'я, високий рівень життя. Можуть сказати, що Кемаль — не зразок для наслідування, враховуючи геноцид вірмен, винищення греків. Так, безумовно. У сенсі геноциду — ні. Але в пристрасності й у сміливості спасти свою країну, провести серйозніші реформи — так. Так, попереду нас чекають темні, страшні часи. І це неминуче, коли міжнародною політикою займається проросійський лавочник, Президентом — російський комік, а міністром оборони — відвертий зрадник. Не варто ховати голову в пісок, темні часи неминучі. РФ не може не скористатися нашою слабістю. І не лише РФ. Ми нікому у світі не потрібні, крім самих себе. І тому — є надія. За умови, що ми, як говорив Мустафа Кемаль, «у темні часи станемо батьками нації».
Як Кемаль став батьком турків, Ататюрком. І не потрібно боятися того, що націоналістів так мало. На жаль, народ інертний. І не він у масі своїй робить історію. Так було й у Туреччині, коли середньому жителю було байдуже, кому платити податки, турецькому митарю чи арміям Антанти. На жаль, багато хто з нас був би навіть радий новому Переяславському договору, особливо якби підняли зарплати й пенсії. Але не ці люди здатні змінити історію. Ядро тих, хто може це зробити, — вже є. І зараз тим, у кого є мізки, совість і сміливість, — потрібно об'єднуватися навколо них. Поки ще не настали темні часи.
Це ніяким чином не виклад промови Білецького. Скоріше рефлексії на неї. Сподіваюся, скоро сама промова опиниться у загальному доступі. І у нас буде можливість послухати й подумати. І не витрачати час на аналіз хаотичних підергувань нинішніх «політиків», які вони видають за життя й діяльність. Насправді — це вже посмертні судороги, не більше.