Національний заповідник «Лавра» — один із ключових символів української культурної та духовної спадщини. Києво-Печерська лавра, що входить до складу цього заповідника, визнана об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО, а її історична й релігійна значущість не викликає сумнівів. Водночас із цим, «Лавра» стала не лише осередком духовності, а й об'єктом гострих соціальних і політичних суперечок. Повномасштабна війна з Росією, розпочата у 2022 році, виявила безліч слабких місць у функціонуванні державних установ. Національний заповідник «Лавра» не став винятком. На тлі військових дій і національної кризи ситуація із корупцією в заповіднику досягла критичної точки. Це призвело до подальшого занепаду управління, зниження довіри суспільства і підвищення ризику втрати культурних цінностей. Національний заповідник «Лавра» давно перебуває в центрі скандалів, пов'язаних із корупційними схемами, фінансовими зловживаннями та нехтуванням національними інтересами.
Один із найяскравіших прикладів — ситуація із реставрацією Лаврської дзвіниці за державний кошт, яка виявила символічну й ідеологічну проблему. На свіжих фотографіях реставрованого об'єкта бачимо, як золотою фарбою був виділений герб Російської імперії — двоголовий орел. Цей символ давно асоціюється з імперською політикою Росії, загарбницькими амбіціями та підкоренням інших народів. Його присутність на одній із найважливіших релігійних пам'яток України викликає обурення та ставить питання: як у сучасних умовах боротьби з агресором цей символ міг бути так ярко виділеним на історичній будівлі? Для порівняння: уявіть собі церкву з пофарбованими в золото свастиками в сучасній Німеччині. Подібна ситуація була б неможливою через чітке усвідомлення історичної травми, завданої нацистським режимом.
Реставраційні роботи Лаврської дзвіниці були завершені за каденції президента Петра Порошенка. На той час керівником Національного заповідника «Лавра» був Олександр Рудник. Олександр Рудик протягом п'яти років очолював Національний заповідник «Лавра», а тепер перебуває на посаді заступника керівника заповіднику, у зв'язку з чим має бронь від призову до армії та за весь цей час не спромігся угледіти факт підкреслення імперської символіки на ввіреному йому об'єкті культурної спадщини. Все це свідчить про відсутність контролю, наявність проросійських впливів і байдужість керівництва заповідника до національних цінностей.
Однак ця ситуація не обмежується питаннями символізму чи управлінської недбалості. Бізнес-історія сина Олександра Рудника, Антона Рудника, викликає обґрунтовані підозри щодо корупційних зв'язків і використання адміністративного ресурсу. У 2021 році Антон Рудник придбав компанію-пустишку ТОВ «ЮНЕКС», яка зараз позиціонує себе як енергетичне підприємство, що займається імпортом і постачанням електроенергії, природного газу та палива. За два роки, з 2022 по 2023, валові доходи компанії склали 1,4 мільярда гривень — стрімкий успіх, який викликає сумніви в умовах економічної нестабільності та війни.
ТОВ «КОМПАНІЯ ЮНЕКС» зареєстрована 13 вересня 2018 року за кодом 42471605 за адресою: Україна, 04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 3. Керівником компанії зазначена Синюк Ольга Володимирівна. Компанія займається торгівлею газом через місцеві трубопроводи. Статутний капітал становить 3 350 000 гривень. За першим звітним роком дохід склав 497 014 900 гривень, чистий прибуток — 2 262 200 гривень, активи — 35 223 400 гривень, зобов'язання — 25 175 900 гривень. За другим роком дохід становив 873 392 300 гривень, чистий прибуток — 4 261 400 гривень, активи — 53 120 400 гривень, зобов'язання — 48 188 000 гривень. За третім роком чистий прибуток, активи та зобов'язання дорівнювали нулю. Крім того, двадцяти дев'яти річний юнак Антон Рудник у 2023 році збільшив розмір статутного капіталу своєї контори на 3 000 000 гривень за рахунок того, що вніс до каси банку готівку. Такий стрімкий успіх викликає обґрунтовані підозри щодо зв'язку між посадовими можливостями його батька та бізнесовим генієм сина.
«ЮНЕКС» імпортує дизельне паливо, бензин марки А-95 і скраплений газ із Литви, Латвії, Німеччини та Польщі. Проте документи свідчать про фінансові зобов'язання компанії перед банками. На балансі фірми знаходиться десять легкових автомобілів, що перебувають у заставі «АСВІО БАНКУ» згідно з договором про овердрафт у розмірі 2 мільйони гривень, укладеним у жовтні 2023 року.
Особливий інтерес викликають зв'язки «ЮНЕКС» із людьми, які мають відношення до проросійських структур. Поручителем за цим кредитним договором зазначений уродженець Донецька Момот Олександр Павлович, пов'язаний із донецькими сепаратистами та військовим керівництвом держави-агресора. Під час війни Олександр Момот створив у Києві ТОВ «ДСМ Діфенс Інновейшнс» (45646329) та Благодійну організацію «МІЖНАРОДНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «САППОРТ ЮКРЕЙН» (44877234), які знаходяться за тією ж адресою, що й офіс ТОВ «ЮНЕКС».
Протягом 2014–2015 років, у розпал війни на Донбасі, Олександр Момот отримував грошові перекази через російську платіжну систему Юністрім від своєї родички, громадянки України Бориславської Анжели Анатоліївни. Загалом було здійснено 11 транзакцій по 50 000 рублів кожна, що в сумі становить 550 000 рублів. Ці фінансові операції можуть свідчити про тісні зв'язки між Момотом і проросійськими структурами. Виникає питання: чи є такі контакти частиною ширшої схеми, спрямованої на вплив на економічні та політичні процеси в Україні, зокрема через стратегічно важливий енергетичний сектор?
Анжела Бориславська засвітилася в російській базі під час перетину державного кордону держави-агресора після анексії Криму та ОРДЛО. Вона має у власності люксові автомобілі, зареєстровані на її ім'я в місті Москва. Подальше дослідження виявило, що грошові перекази від Анжели Бориславської отримували й інші члени родини Момота, громадянки України та держави-агресора: Момот Людмила Олексіївна — 55 900 рублів; Спесивцева Наталія Олександрівна, яка наразі мешкає в Росії, — 100 000 рублів; Сечкіна (Момот) (Габсаликова) Лілія Геннадіївна — 30 000 рублів.
Особливу увагу привертає третє прізвище Сечкіної — Габсаликова, яке належить її чоловіку Габсаликову Едуарду Рафіковичу. Ця особа має тісні зв'язки з російським військовим апаратом. Габсаликов працює у Військовій академії Збройних сил РФ і внесений до бази «Миротворець» як російський військовий злочинець. Родинні та фінансові зв'язки між проросійськими структурами в Україні та російськими військовими колами свідчать про потенційну глибину впливу та інтеграції. У контексті діяльності «ЮНЕКС» і швидкого успіху бізнесу Антона Рудника ці зв'язки виглядають не просто підозрілими, а й такими, що становлять реальну загрозу національній безпеці України.
Відповідальність за дотримання антикорупційного законодавства в Національному заповіднику «Лавра» лежить на антикорупційному уповноваженому Олександру Васильовичу Квартюку, який є довіреною особою екс-голови заповідника Олександра Рудника та був при ньому його заступником. Замість боротьби з корупцією, його діяльність стає прикладом довготривалої системної практики збагачення за рахунок ресурсів заповідника.
Квартюк, колишній працівник спецслужб (чекіст часів Януковича), десятиліттями збирав данину від орендарів МАФів та усіх самочинно збудованих нежилих приміщень, що розташовані на території заповідника. Ці споруди, що спотворювали вигляд однієї з головних святинь України, функціонували не лише як комерційні точки, а й як джерело неофіційних доходів для посадовців. Схема дозволяла Квартюку утримувати контроль над «чорним» грошовим потоком, фактично перетворюючи державний заповідник на власний прибутковий бізнес. Частина коштів, виділена на реставраційні роботи в заповіднику, була спрямована на рахунки товариств та ФОПів, які мають ознаки фіктивності. Діяльність Квартюка стала яскравим прикладом того, як управлінці, що мали би стояти на сторожі закону, самі порушують його. Така практика підриває довіру до інституцій, які покликані зберігати історичну і культурну спадщину України. Замість того, щоб забезпечувати прозорість фінансування та ефективне управління, вони сприяють перетворенню заповідника на джерело корупційних схем.
На думку матеріалу, успішний бізнес Антона Рудника є не лише прикладом «сімейного підприємництва», але й може вважатися своєрідною компенсацією або хабарем його батьку за часи керівництва Національним заповідником «Лавра». За таку ж схему торгівлі енергоресурсами через сина, нардеп Шевченко нещодавно отримав підозру в державній зраді.
У квітні 2023 року керівником Національного заповідника «Лавра» став науковець і видатний археолог Остапенко Максим Анатолійович. Його призначення викликало надію на зміни в управлінні цією важливою культурною спадщиною України. Проте навіть найкращі наміри Остапенка наштовхуються на системний опір. Ключові посади у заповіднику досі займають особи, пов'язані з корупційними схемами або підозрювані у співпраці з проросійськими структурами. Ці люди, які десятиліттями утримували владу, не поспішають поступатися своїми позиціями. Корупційна діяльність вже призвела до проблем з ЮНЕСКО в питанні паплюження об'єкта культурної спадщини. Знищуючи культурний центр на території заповідника без будь-яких дозволів та документів, самочинно збудовані столярні цеха, гаражі, АЗС, цех з переробки риби та інше спотворюють облік цієї святині.
Реформування «Лаври» вимагає не лише зусиль одного керівника, а й політичної волі, активної участі громадянського суспільства та системної підтримки з боку держави. Звільнення Національного заповідника від корупції та впливу російських агентів має стати не лише завданням Остапенка, а й пріоритетом для всієї країни. Сьогодні, коли Україна бореться за свою незалежність і національну ідентичність, боротьба за чесне управління у «Лаврі» є частиною цієї великої війни — війни за майбутнє.