Розслідування подій російсько-української війни розпочалося 31 травня 2014 року, коли Служба безпеки України зареєструвала кримінальне провадження №42014000000000457. У цій справі спецслужби накопичили тисячі доказів участі Росії у створенні терористичної організації, а також у плануванні, підготовці та веденні агресивної війни проти України. Слідчі роками збирали тонни документів, десятки тисяч аудіозаписів телефонних перемовин, відео, фото та покази свідків про злочини бойовиків та російських військових. Однак недостатньо просто документувати злочини окупантів і терористів. Для відновлення справедливості їх потрібно затримати й судити в Україні, попри те, що вони перебувають на окупованих територіях або за кордоном.
Якщо терористи добровільно не їдуть на контрольовану Україною територію, за логікою спецслужб, їх можна виманити військовою хитрістю. Влітку 2019 року оперативні співробітники Головного розвідувального управління Міністерства оборони України запропонували керівництву зухвалий план одночасного викрадення кількох десятків терористів, які були задіяні у наймасштабніших терактах на території України з моменту російської інтервенції.
Спецоперацію назвали «вагнерівською», оскільки левова частка завербованих військових злочинців входили до приватної військової компанії «Вагнера». Простими словами, «вагнерівці» – це росіяни, які отримували гроші за вбивства та санкціоновані Кремлем теракти й бойові дії на території іноземних держав. Ідея виманити чи викрасти не одного, а багатьох злочинців одномоментно раніше в Україні не реалізовувалася. У випадку успішного проведення такої спецоперації українські спецслужби отримали б світове визнання, притягнули б злочинців до відповідальності та поповнили б «фонд» заручників для обміну громадян, які перебувають у російському полоні. Керівництво ГРУ МО вирішило ризикнути та дало операм «зелене світло».
За пів року українські розвідники виконали колосальну роботу, опрацювавши тисячі документів та по крихтах зібравши інформацію про конкретних терористів. За словами куратора спецоперації, принцип відбору злочинців був простим: «Нас цікавили ті російські військові, чиї дії призвели до великої кількості жертв. Зокрема, люди, які збивали наші військові літаки. Доказів у нас було достатньо, адже терористи настільки тупі, що самі себе задокументували на багатьох відео та фото і викладали їх у соцмережах. Ми підкріплювали ці дані агентурною інформацією, показами свідків та розшифровками перехоплених телефонних розмов».
Сформувавши список потенційних об'єктів спецоперації, українські розвідники перейшли до активної фази – вербування терористів. Приманка була простою: $5000 на місяць. За словами куратора, сотні «вагнерівців» місяцями сиділи удома без роботи, оскільки грошовитих замовлень було небагато. Виманити їх із Росії можна було, запропонувавши військовий контракт у країні, де реально є гарячі точки. Непогана робота для військового найманця – охорона нафтових вишок.
Завербованих терористів вирішили схопити на півдорозі з Москви до Венесуели – під час спеціально спровокованої екстреної посадки літака з пасажирами в аеропорту «Бориспіль» поруч із Києвом. Задум українських спецслужб полягав у тому, щоб підробити телефонні номери та електронні адреси реальних компаній, від імені яких представлялися українські агенти, розповідаючи про працевлаштування у Венесуелі. Агенти мали переконливо вести діалоги з «вагнерівцями» від імені «рекрутера» – досвідченого військового командира, імітуючи російський акцент. Організовувалася робота агентів, які зустрічали «вагнерівців» на території Білорусі та вирішували логістичні питання у дорозі. Складався план екстреного приземлення пасажирського літака на українській території, проконсультувавшись із реальними пілотами. Передбачалося вивести злочинців із літака і надягти на них наручники в аеропорту «Бориспіль».
Влітку 2014 року українські розвідники залегендувалися під менеджерів російської компанії ПАТ «НК «Роснефть», які начебто шукали контрактників для охорони нафтових свердловин у Венесуелі. Обіцяючи зарплату 5000 доларів на місяць, «роботодавці» ставили кваліфікаційні вимоги до майбутніх охоронців: участь у військових діях та бойовий досвід. Щоб підтвердити свою профпридатність, кандидати не лише проходили співбесіду по телефону, а й надсилали пакет документів в електронному вигляді: паспорти, військові квитки, фото нагород, медичні книжки, автобіографію із банківськими реквізитами та іменами всіх родичів. Весь процес вербування документувався.
Одним із перших українські розвідники завербували Артема Міляєва, позивний «Шаман». За словами куратора спецоперації, на початку потрібно було знайти людину, яка має досвід в організації подібних відряджень за військовим контрактом. На цю роль підійшов Артем Міляєв, у якого було велике портфоліо, чудові організаторські здібності та широкі зв'язки у мілітарних колах. Російський терорист Артем Міляєв претендував на посаду командира роти із зарплатою $7000 на місяць. Українським спецслужбам він був цікавим, оскільки воював під Маріуполем із липня 2015-го по січень 2016 року у складі стрілецького батальйону «Чебурашка», військова частина №08819. Дзвінку від імені фейкового «співробітника ФСБ» він дуже зрадів. За словами куратора, Міляєв відповів: «Ребята, вы попали в точку! У меня всюду есть люди, меня все знают». Як організатор, Шаман отримував винагороду за свої старання. Його гонорар став частиною офіційних витрат української державної скарбниці на «вагнерівську» спецоперацію. Артем Міляєв отримав від українських спецслужб аванс за допомогу в організації процесу відправки своїх колег на роботу в Венесуелу.
І Артем Міляєв, і ще 46 «вагнерівців», завербованих українськими спецслужбами, згодом стали підозрюваними у тій самій великій кримінальній справі №42014000000000457. За словами співробітника Головного слідчого управління СБУ Андрія, слідчі такі справи умовно називають «вічними», оскільки справа контррозвідувального пошуку ведеться постійно і не закривається. Щоб притягнути до відповідальності певних фігурантів, із кримінального провадження потім виокремлюється відповідний епізод. В ЄРДР вноситься окреме кримінальне провадження, яке передається до суду.
У рамках спецоперації Артем Міляєв надсилав залегендованим роботодацам списки тих російських військових, які були готові поїхати до Венесуели на роботу за контрактом. За словами куратора, найскладніше в цій спецоперації було уникати зустрічі з кандидатами на роботу. Співбесіди та вербовка відбувалися по телефону або в електронній переписці. Однак кандидати хотіли побачити роботодавців на власні очі, бо так спокійніше. Спецслужби пояснювали, що це неможливо, оскільки вони знаходяться у Венесуелі. Або призначали зустрічі, наприклад, у Санкт-Петербурзі, але потім відміняли їх, посилаючись на невідкладні справи.
«Вагнерівці» в легенду українських спецслужбістів таки повірили. Отримавши авіаквитки, вони сіли на автобус у Москві й рушили до Білорусі – в аеропорт «Мінськ», щоб звідти полетіти до Венесуели з пересадкою у Стамбулі. Масштабні злочини з великою кількістю жертв «вагнерівці» вчиняли не голими руками. Майже всі завербовані українськими спецслужбами «вагнерівці» були артилеристами. Половина з них – оператори ПЗРК «Ігла-Супер» – переносного зенітно-ракетного комплексу протиповітряної оборони, що використовується в наступальній схемі та знищує повітряні цілі на робочій дистанції 200-2000 метрів.
Терористи використовували ПЗРК «Ігла-Супер», щоб збивати українські літаки влітку 2014 року. Лише в першому півріччі 2014 року з таких переносних зенітно-ракетних комплексів російські військові на Донбасі збили 11 українських літаків і 10 гелікоптерів. Наприклад, 14 червня 2014 року близько 01:10 терористи збили установкою «Ігла-Супер» український військовий літак Іл-76МД №76777. Внаслідок аварії загинули 49 осіб – 9 членів екіпажу і 40 військовослужбовців на борту. Наказ збити літак «за порушення повітряного простору республіки» віддавав тодішній ватажок терористичної організації «ЛНР» Валерій Болотов. Втім, йому вдалося уникнути українського правосуддя. Терорист пішов у відставку і переїхав до Москви, де згодом помер від серцевого нападу.
Натомість на гачку українських спецслужб у рамках «вагнерівської» спецоперації опинився Денис Харитонов, який виконав наказ Валерія Болотова. Цей самий терорист улітку 2014-го знищив також два українські літаки Су-25. Саме за ці злочини президент Російської Федерації вручив йому медаль «За заслуги перед Отечеством».
За словами куратора спецоперації, за даними радіорозвідки, двоє завербованих «вагнерівців» – Денис Харитонов та Сергій Щербаков – знаходилися на відстані близько ста метрів від місця, звідки російський «Бук» вистрілив у малазійський «Боїнг» 17 липня 2014 року. Навряд чи вони там просто прогулювалися в той час. У разі захоплення Щербаков та Харитонов могли стати цінними свідками причетності Російської Федерації до збиття цього літака. Через провал «вагнерівської» операції Україна втратила цінних свідків збиття малазійського «Боїнга» рейсу МН17.
Ексголова РНБОУ Олександр Турчинов розповідає: «Із 2015-го по 2019 рік я очолював Об'єднаний комітет розвідки України. До 7 червня 2014 року я виконував обов'язки президента України. Одне із завдань, які ми ставили нашим розвідникам – це захоплення і доставка в Україну тих російських злочинців, які причетні до збиття військових літаків та цивільного «Боїнга» MH17, який приніс смерть 298 пасажирам». Наші спецслужби були дуже близькі до захоплення цих терористів. Але позаяк спецоперація була зірвана, тепер цим злочинцям «світять» тільки заочні вироки суду.
Юрій Луценко обіймав посаду генерального прокурора України до 29 серпня 2019 року і застав період, коли спецоперація «Вагнерівці» лише набирала обороти. На противагу керівництву Головного управління розвідки Міноборони, Служби безпеки України та офісу президента, які заперечують факт проведення «вагнерівської» спецоперації, Луценко публічно заявив: «Як ексгенпрокурор я знаю, що це була спецоперація українських спецслужб». І це не лише слова. Адже спецоперація, яка тривала понад рік, залишила сліди у вигляді тисяч сторінок документів у ГУР МОУ, СБУ, Генпрокуратурі, суді та офісі президента. Кожен крок, зроблений розвідниками та слідчими в ході операції, записується.
Луценко пояснює юридичну сторону процесу спецоперації: «Якщо йдеться про терориста, який знаходиться поза полем досяжності українських спецслужб – на тимчасово окупованих територіях або на території інших держав, то використовується закон про зовнішню розвідку та закон про контррозвідувальну діяльність. Заводиться спеціальна оперативно-розшукова справа, за якою проводяться установочні дані на ймовірних терористів». Отримавши ці установочні дані, СБУ порушує оперативно-розшукову справу – керуючись тим же законом про оперативно-розшукову діяльність. І в рамках цієї справи отримує докази причетності осіб до конкретних злочинів. Якщо оперативники здобувають достатньо доказів причетності військових до терористичної діяльності, їхній керівник звертається до слідства, до суду – і розсекречує матеріали оперативно-розшукової справи. Після цього інформація переходить у матеріали кримінального провадження, а потім – у Генеральну прокуратуру для підготовки підозри.
Весь цей алгоритм у роботі українських спецслужб було дотримано і в справі спецоперації «Вагнерівці». За словами куратора спецоперації, на етапі збору інформації та активної фази вербовки «вагнерівців» роботу виконувало Головне управління розвідки Міноборони. Щоб легалізувати зібрані матеріали, на фінальній стадії до спецоперації долучилася Служба безпеки України. Департамент контррозвідки та Департамент оперативно-технічних заходів СБУ «легалізовували» матеріали, які зібрали оперативники, та знімали гриф «цілком таємно». Головне слідче управління СБУ готувала підозри і передавала їх до суду. Служба оформляла матеріали справи проти російських військових злочинців, щоб отримати ухвалу про затримання підозрюваних «вагнерівців». Терористи давали установчі документи на себе під процесуально оформлені аудіозаписи.
Деякі документи були підписані за кілька днів до «зливу» спецоперації. Наприклад, 13 липля 2020 року Служба безпеки України описала роль Шамана у вербовці «вагнерівців» на роботу у Венесуелі: «В 2019-2020-х роках було встановлено, що на території РФ було створено Збройне формування «МАР», яка вербує осіб для участі в бойових діях на території Сирійської Арабської Республіки, Боліварської Республіки Венесуела. Встановлено, що вербування проводить представник «МАР» Сергій Петрович, який є громадянином Російської Федерації, Міляєв Артем Вікторович, який безпосередньо веде переговори з найманцями та планує в подальшому очолити групу під час участі в бойових діях». Це написав Начальник 5-го управління Департаменту контррозвідки СБУ Олександр Поклад своєму колезі, в.о. голови Головного слідчого управління СБУ Андрію Швецю.
СБУ кілька років збирала «повну штатку» на ПВК «Вагнера» в різних її проявах – як на Донбасі, так і в Сирії та інших гарячих точках, тож мала у своєму розпорядженні анкетні дані кількох десятків «вагнерівців», які були підібрані для відправки «для участі в бойових діях». Ця інформація ледь вмістилася на 569 аркушах. Згодом слідчі СБУ отримали три компакт-диски із аудіозаписами вербовки «вагнерівців». Головний контррозвідник написав керівнику ГСУ СБУ: «Відповідно до клопотання заступника генпрокурора Мамедова Г.А. про розсекречування матеріальних носіїв секретної інформації щодо проведення негласних слідчих дій в рамках кримінального провадження №42014000000000457 від 31 травня 2014 року направляємо вам розсекречені матеріали НСРД з метою використання їх у рамках досудового розслідування».
Аудіо вербовки «вагнерівців» розсекретили та розшифрували в СБУ 24 липня – за кілька днів до запланованого затримання. Як і передбачає закон, СБУ задокументувала процес огляду дисків та розшифровки аудіозаписів. А після цього – долучила їх у вигляді доказів до матеріалів кримінального провадження. Повідомлення про підозру «вагнерівцям» слідчі оформляли вночі 29 липня – напередодні затримання, оскільки за законом письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення. Повідомлення про підозру «вагнерівцю» Денису Харитонову та іншим терористам було оформлене вночі 29 липня – за кілька годин до того, як літак мав приземлитися в аеропорту «Бориспіль» у Києві.
Залишалася дрібничка – вручити ці підозри особисто в руки терористам. Хто і як завадив це зробити – читайте в другій частині цього розслідування.