«Дайте Ніканоровій слово, це ж їхня територія!» — це представник Росії в ТКГ Б. Грізлов дав указівку спеціальному представнику голови ОБСЄ в Україні Хайді Грау, щоб та надала слово «міністру закордонних справ» «ДНР» Ніканоровій. Остання теж не сильно церемонилася, заявивши Першому Президенту України, що вони «молода розвивається держава» і їм є на що витрачати свій цінний час, крім як на переговори з Україною. Я й не знав, що ми ведемо в «Мінську» переговори з «молодою розвивається державою». Леонід Макарович, не очікуючи такої нахабності, навіть не зрозумів, про що вона, він вирішив, що Ніканорова назвала «молодою розвивається державою» Україну. До речі, щодо «їхної території» він потребував від Грізлова вибачень, якщо це описка, або пояснень, якщо це офіційна позиція РФ. Ніхто, звичайно, не вибачався.
Далі — більше: під час гуманітарного треку вони почали пропонувати нам «прийняти кадрове рішення» щодо представника України в гуманітарній підгрупі Галини Третьякової, яка їм не сподобалася, мабуть, тим, що докоряла Росії фактом продовжуваного процесуального кримінального переслідування наших моряків. Це щоб розуміти настрій і атмосферу на «переговорах».
Про Росію — «не сторону конфлікту» я вже навіть не пишу. Нас до цього планомірно приучають, а ОБСЄ, та й ми самі, дипломатично «обтікаємо». Хоча я погано розумію, як співвідноситься такий статус РФ і написи «Ніканорова ДНР» та «Дейнего ЛНР» під їхніми вікнами на моніторі (переговори проходять в онлайн-режимі) — із законом України «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»? Там ж чітко позначена далеко не посередницька роль Росії, а «ніканорови-дейнеги» визначені як «окупаційні адміністрації». Я маю на увазі, як це співвідноситься для нас — ми ж, все-таки, навіть у дипломатичному процесі, залишаємося громадянами України і повинні керуватися законами України. Втім, можливо, я ще не «розумію» таких тонкощів дипломатії. Але ближче до суті!
Вчорашня ТКГ була унікальною. Про це заявили одразу два модератори підгруп від ОБСЄ. Посол Морель (політична підгрупа) сказав, що не стикався з таким за всі 50 років його дипломатичної практики. Посол Чевік (підгрупа з безпеки) теж підкреслив, що вперше за роки роботи в ТКГ закрив засідання своєї підгрупи достроково. Модератор гуманітарної підгрупи нічого такого не говорив, але її робота також продовжує блокуватися колаборантами з ОРДЛО. Вони навіть списки на обмін не надають.
Поводом для здивування іноземних дипломатів російські маріонетки називають по-колишньому постанову Верховної Ради щодо місцевих виборів. Як і місяць тому вони вимагають її скасування в тій частині, де йдеться, що вибори в ОРДЛО не можуть пройти, поки Україна не отримає контроль над своєю кордоном. Цікаво, що ультиматум Україні виставляють саме представники Росії з ОРДЛО, сама РФ, як в черговий раз позначив керівник її делегації Грізлов — «посередник». Напередодні його підлеглий пан Дмитрієвський на засіданні політичної підгрупи теж заявив, що «Україна конфліктує з ОРДЛО». Хоча, якщо ОРДЛО — це не геополітичний суб'єкт, а лише окремі райони України, суб'єктність яких не визнає та сама Росія, то як…? Загалом із логікою на цих переговорах туго.
Впрочем, якої логіки можна від них чекати, якщо ті самі Ніканорова з Дейнегою ніяк не можуть запам'ятати, що вже 140-й раз беруть участь у засіданні не «Контактної групи», а Триторонньої (!) контактної групи. З вітамінами у них у «російському світі» погано, що й кажуть. По-колишньому, в який уже раз, не митвом так катанням, вони намагаються нав'язати Україні фіксацію якихось домовленостей: протоколи, додаткові заходи, листи тощо — що завгодно, лише б підписи «міністрів» «молодих розвивається держав» опинилися на одному документі з підписом представника України. «Це нам не потрібно», — сказав Леонід Макарович. З цієї ж опери й новинка — вони образилися, що спільна разова (!) інспекція під Шумами так і не відбулася, і запропонували зробити спільне інспектування системним. Правда, на цей раз, і взаємним, щоб і ми теж могли, спільно з ними, інспектувати «їхню територію». Природно, ми відмовилися: по-перше, у Мінському комплексі заходів чітко позначено, що «верифікацію режиму припинення вогню та відведення важкого озброєння» проводить ОБСЄ, і там немає ні слова про спільні інспекції.
По-друге, проведення якихось додаткових інспекцій було б рівносильне виразу недовіри ОБСЄ, а ми їй, поки, довіряємо. Тобто, ми в черговий раз засвідчили свою прихильність Мінському комплексу заходів і повагу посереднику на переговорах України і Росії — ОБСЄ. І звертаю увагу — це важливо: на засіданні підгрупи з безпеки мови про спірну Постанову Ради не велося. Тим не менше, вона, по суті, теж опинилася заблокованою. Рішень щодо розмінування, ділянок розведення військ або чогось іншого, з того, що визначив Паризький саміт Н-4 як завдання ТКГ, прийнято не було! Тобто, справжня мета блокади переговорів і всіх цих ультиматумів не Постанова ВРУ, нібито, що порушує Мінські угоди, а саміт Нормандської четвірки, який, як неодноразово заявляла Росія, не може відбутися, поки не будуть виконані рішення попереднього саміту. Але це вже моє умовиводження як аналітика, не як представника ОРДЛО в ТКГ.
Тепер повернемося до Постанови про призначення місцевих виборів. Для чого вона їм і що нас із цим робити? Звичайно, РФ не цікавлять зараз вибори в ОРДЛО. Це 100%! Хоча б тому, що «діалог про модальність виборів», згідно з Мінським комплексом заходів, повинен вестися на основі Закону про особливий статус. А саме його обговорення російські маріонетки заблокували. Так що мета, ще раз, — не вибори. Постанова — лише ПРИВІД, — не причина!
Як, на мій погляд, варто поступати в цьому випадку? Чесно кажучи, я б, будь на те моя воля, перервав переговори одразу після заяви Ніканорової про «молоду розвивається державу» і пасажу Грізлова, що «це їхня територія». До тих пір, поки всі три сторони ТКГ не визначаться, що таке ОРДЛО, чим п'ять відрізняється від трьох, хто, взагалі, ці люди, і хто сторони конфлікту. Тобто, як говорив відомий персонаж відомого фільму: «хто буде платити за цей банкет». Але керівництво, з невисловлених нам мотивів, прагне будь-якою ціною зберегти переговорний процес. Наша справа мала — будемо зберігати. Але й коригувати! — як і записано в Мінському комплексі заходів: шляхом «консультацій і узгоджень» — не дарма ж ми представляємо ОРДЛО.
Взагалі, на цю тему я говорив в останні дні так часто, що немає сил повторюватися. Просто скопіюю текст свого вчорашнього блиц-інтерв'ю «Дзеркалу тижня». Як говорив В. Висоцький: «сам пишу, сам у себе крадію. Я автор — маю право».
Я хочу звернути увагу всіх, і особливо депутатів, що пунктом Постанови про первинність контролю над кордоном перед виборами парламент всього лиш зафіксував червону лінію, визначену президентом Зеленським і багато разів ним заявлену: спочатку кордон, потім вибори. Президент говорив це й на Нормандській зустрічі в Парижі. Він багато разів відкрито визнавав, що це суперечить Мінському комплексу заходів, але це та позиція, яка неприйнятна для України, оскільки не дозволяє провести в ОРДЛО справді демократичні й прозорі вибори. Це той спірний момент, який і повинні розв'язати лідери Нормандської четвірки, якщо вони хочуть прогресу в урегулюванні конфлікту. І в Парижі Путін не влаштовував істерики з цього приводу. А зараз, раптом, Росія виставляє нам ультиматум, хоча Постанова Ради носить разовий характер, а в Мінському документі записано, що вибори в ОРДЛО повинні бути позачерговими й проходити за окремим законом.
Тобто, ультиматум Росії абсолютно неконструктивний і не має ніякого стосунку до прагнення справді урегулювати конфлікт. Це просто привід заблокувати переговорний процес. І задоволення ультиматуму ніяк не вплине на прогрес у ТКГ, навпаки, потурання агресору створить йому стимул вимагати нових і нових поступок, знову й знову блокувати переговори. Але ще гірше те, що скасування або коригування цієї Постанови означатиме відхід України від червоної лінії. Це створить прецедент, коли ми вже не зможемо в ході переговорів у ТКГ або на Нормандському рівні сказати, що норма про кордон після виборів неприйнятна для українського суспільства й ніколи не пройде в українському парламенті. Нам скажуть, що вже пройшла й суспільство вже прийняло її. Тому, скасовуючи або коригуючи постанову для задоволення російського ультиматуму, ми, по суті, визнаємо можливість проведення виборів без контролю над кордоном. Це дасть противнику можливість вимагати реалізації Комплексу заходів у повному обсязі, в тому числі в тій частині, де йдеться, що спочатку вибори, а потім кордон.
Крім того, я звертаю увагу, що ультиматум у ТКГ нам виставляє не російська делегація, а її маріонетки з ОРДЛО. Таким чином, вони намагаються зафіксувати суб'єктність ОРДЛО як сторони конфлікту й переговорів, що неприйнятно для України й прямо суперечить закону «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Ще одна небезпека «приведення постанови ВР у відповідність Мінським угодам» — це власне легітимізація Мінських угод українським парламентом, чого до сих пір Верховній Раді вдавалося уникати. Нагадаю: Мінськ — це не міжнародно-правовий акт, а просто політична домовленість, з невизначеними сторонами конфлікту й переговорів, та ще й підписана Україною під військовим тиском Росії навколо Дебальцева. Впевнений, що у разі задоволення російського ультиматуму ні на крок до миру цей акт національного приниження нас не просунути. Ми зробимо окупантам чергову уступку, завдамо собі морального й дипломатичного збитку, загостримо внутрішньополітичну обстановку, а Росія, якщо буде зацікавлена в затягуванні переговорів, просто знайде новий привід.
Нельзя уступати! «Компромісний» варіант Качури теж абсолютно неприйнятний! Він виснажує з Постанови Ради Росію, знімає з неї відповідальність за неможливість проведення виборів в ОРДЛО, поки продовжується окупація цих територій. Це працює на російський наратив про «внутрішньоукраїнський конфлікт». Більше того, видаляючи з постанови ВР Росію, ми обмежуємо свій суверенітет, демонструємо послух невизначеному «Мінську», але при цьому ігноруємо власний закон «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Так що для нас важливіше: невизначене що, прийняте під дулом автоматів, чи Закон України, підписаний Президентом України? Червона лінія, позначена президентом Зеленським, повинна залишатися червоною. Сподіваюся, депутати «Слуги народу» не зрадять свого президента.