У вівторок, 29 вересня 2020 року, з трапу літака рейсу «Бориспіль-Париж» зійшов 42-річний Володимир Тесля, уродженець Крижополя Вінницької області. Він є засновником та президентом всесвітньої ліги World Warriors Fighting Championship (WWFC), президентом аматорської Української федерації змішаних бойових мистецтв (UF MMA) та Всеукраїнського молодіжного руху «Гідність нації». За версією редакторів української «Вікіпедії», Тесля має реноме підприємця та спортивного функціонера, однак у певних колах він відомий під прізвиськом «Француз».
Парижа його зустріла не гостинно. За словами джерела в українському Міністерстві внутрішніх справ, яке розповідало про історію неприємностей Теслі виданню Dетектив-Info, кайданки на руках Володимира Миколайовича клацнули через його оголошення в розшук за поданням правоохоронців Республіки Словаччина. Про затримання Теслі поінформували вітчизняних дипломатів, а з Братислави до Парижу надійшов запит на видачу. Французький суд ухвалив рішення про призначення екстрадиційної перевірки: на період її проведення щодо нього застосовано запобіжний захід у вигляді поруки з одночасною забороною залишати територію Франції.
Згідно фабули справи, словацькі силовики закидають «Французу» причетність до викрадення на їх території громадянина Німеччини з українським корінням. Цей дискомфорт Теслі вже доводилося відчувати раніше.
4 січня 2019 року в рамках цієї ж детективної історії його затримали в австрійському Відні. Президента WWFC звинувачували в тому, що він прибув до столиці Габсбургів для зустрічі із замовником кіднепінгу та отримання своєї частки грошей за «надані послуги» в розмірі 1 млн євро. Крім того, Теслі приписували вилучення у нього підробних посвідчень співробітника Нацполіції чи Служби безпеки України. Однак через два місяці «Француз» залишив територію Австрії.
Щодо цього виникли дві версії. 15 березня 2019 року народний депутат 8 скликання Віталій Купрій стверджував, що Тесля покинув Австрію за підробними документами, а допомогу в «евакуації» забезпечували високопосадовці українських силових структур. Натомість сам Тесля в коментарі «Укрінформу» озвучив іншу інтерпретацію подій.
Він наполягав, що на території Австрії потрапив у тенета спроб «дискредитувати нинішнє керівництво України та її спецслужб в очах наших західних союзників, намагаючись заплямувати їх у різноманітних «злочинах», зокрема — шляхом спроби провокації проти «творця буму ММА в Україні». «Вищий земельний суд Відня прийняв рішення про безумовне звільнення мене з-під варти, тим самим підтвердивши безпідставність висунутих раніше проти мене обвинувачень. Переконаний, що моє затримання відбулося як наслідок добре спланованої провокації російських спецслужб за участю окремих українських політиків», — стверджував «Францу» наприкінці березня 2019 року.
Чи буде відшукано «руку Кремля» в затриманні достойника на території Франції за запитом словацької сторони, засвідчить подальший розвиток подій. Наразі ж звістка про «паризькі негаразди» Теслі набула чималого резонансу на Печерських пагорбах, а не в ефірах російських ЗМІ.
Усе через те, що висунуті проти «Француза» звинувачення вважаються черговою ланкою в тривалій історії запеклої суперечки, яка точиться навколо елітної нерухомості на території Німеччини та Австрії. До цієї суперечки виявилися залученими правоохоронці щонайменше трьох країн світу, народні депутати України, представники суддівського корпусу та криміналітет.
Причетність до якого саме злочину інкримінують словацькі силовики «Французу»? Йдеться про викрадення два роки тому на території Європи уродженця Дніпропетровщини з німецьким паспортом Максима Слуцького. Згідно фабули справи, 26 грудня 2018 року Слуцького в Словаччині полонила група кіднеперів, після чого «транзитом» через території Чехії «доправила» до Австрії. За два дні чоловіка відпустив один з викрадачів — він буцімто «здав назад», злякавшись наслідків: згідно попередньої домовленості кіднепери мали тільки залякати жертву, а в процесі зрозуміли — фінал саги може виявитися більш кровожерливим. Після цього зусиллями поліції Словаччини було встановлено та поміщено за ґрати кількох виконавців викрадення Слуцького.
На той момент вивченням підґрунтя його бізнес-неприємностей в контексті спроби кіднепінгу у Відні приятеля Слуцького — Владислава Ізраіліта — вже вивчали австрійські силовики, не кажучи вже про правоохоронців України. Усі вони намагалися правильно скласти паззл в історії з обопільними звинуваченнями поміж розсварившимися вщент двома групами бізнесменів.
З одного боку цієї суперечки, яка точиться останні три роки, свої аргументи висували Владислав Ізраіліт, Максим Слуцький та його дружина Юлія Каплан. По інший бік барикад отаборилися суддя Вищого господарського суду України Артур Ємельянов, його колишня дружина Світлана та шкільний приятель служителя Феміди Павло Малік.
Вважається, що долі цих достойників сплелися поміж собою на початку 2010-х років, коли разом вони долучилися до здійснення амбітного проекту на території Європейського Союзу. Деталі їхньої співпраці викладалися на сторінках двох українських видань — TheБабель та Naspravdi.today.
Спираючись на покази героїв, надані правоохоронцям, журналісти детально розповідали історію їхнього спільного бізнесу, що сконцентрований навколо компаній Aviaweb GmbH та Immotext GmbH, зареєстрованих у Німеччині. У їх власності перебуває 13 (за іншою версією — 15) готелів на території Австрії та Німеччини. Наріжним каменем конфлікту акціонерів вважаються події зразка 2014 року. Саме тоді — невдовзі після Євромайдану — звитягами судді Артура Ємельянова почало активно цікавитися українське слідство, а сам він розлучився із дружиною Світланою.
Злі язики стверджують, що таким чином служитель Феміди «проторив шлях» задля убезпечення від посягань з боку правоохоронців родинних активів. Як би там не було, але надалі вже колишня дружина Ємельянова отримала 50% акцій віденських готелів «Prinz Eugen» та «Kavalier», сумарна вартість яких складає близько 10 млн євро.
У свою чергу, категоричну незгоду з цим рішенням висловив тандем Слуцький-Ізраіліт (що буцімто був залучений Маліком задля здійснення оперативного керування готельним бізнесом його шкільного друга). Вони звинуватили суддю, його колишню дружину та їхнього бізнес-партнера Павла Маліка у шахрайстві.
Суперечка дійшла до австрійського суду. Паралельно її учасники почали здійснювати спроби вирішення питань з опонентами за сталими «українськими традиціями». Зокрема, в жовтні 2018 року Каплан, Ізраіліт та Слуцький звернулися до прокуратури Австрії із заявою. Разом вони стверджували — аби натиснути на колишніх партнерів та змусити їх підписати мирову угоду, Малік і колишнє подружжя Ємельянових вирішили викрасти Ізраіліта.
Буцімто кіднепінг в інтересах судді було доручено здійснити четвірці українців, яким встановили дедлайн на виконання роботи — 20 липня 2018 року. Саме на цей день заздалегідь було призначено дату проведення зборів акціонерів «готельєрів», де вони намагалися розв'язати бізнес-суперечку.
Як засвідчують матеріали кримінального провадження, напередодні цього Малік вийшов на такого собі Олександра Жукова, який «запропонував роботу в Німеччині» раніше судимому за хуліганство Віктору Скорику. Останній у своїх показах засвідчив: мовляв, Малік повідомив йому, що діє в інтересах Ємельянова, якому «Славік Ізраіліт винен певну суму грошей, яку потрібно «наполегливо попросити» повернути.
Скорик також стверджував, що пізніше він тримав зв'язок безпосередньо з Ємельяновим. Суддя такі телефонні розмови і факт знайомства з «викрадачем» спростовує. Згідно його версії, Скорика і Ко «найняв» для організації провокації щодо нього тандем Ізраіліт-Слуцький.
Як би там не було, але факти свідчать: 16 липня 2018 року Жуков і Скорик дійсно вилетіли до Франкфурта-на-Майні, де проживає Ізраіліт і де знаходиться офіс його спільної із Ємельяновою фірми. Згодом до «українських туристів» долучилося ще двоє земляків — Сергій Островський та Ігор Журов. Після цього вони почали активно шукати та розпитувати про Ізраіліта, однак дуже швидко впали в очі його охоронців та потрапили в поле зору місцевих силовиків.
Німецькі правоохоронці завітали до «туристів» прямо в готельний номер, після чого ті оперативно накивали п'ятами на Батьківщину. Вояж за кордон залишив у достойників неприємні спогади та спричинив появу до них низки питань — тепер вже з боку українських правоохоронців.
У середині серпня 2018 року Артур Ємельянов звернувся до української поліції. У заяві він вказав, що то Слуцький та Ізраіліт намагалися «вплинути на його дружину з метою передачі частки корпоративних прав у підприємствах, розташованих на території Європейського Союзу». В рамках відповідного провадження було допитано всіх тих самих «франкфуртських туристів» — Скорика, Жукова, Журова, які «нібито виконували замовлення Слуцького та Ізраіліта, у зв'язку з чим перебували на території Німеччини з метою розшуку та впливу на дружину Ємельянова». Під час допитів останні від дачі показань в цій частині відмовилися, а будь-яку причетність до викладених в заяві фактів заперечували.
Після цього — у грудні 2018 року — справу прийняло до свого провадження слідче управління Головного управління поліції Київщини, а у січні 2019 року — Головне слідче управління Національної поліції України.
Автор проекту Naspravdi.today Володимир Бойко додає: у свою чергу Слуцький та Ізраіліт «також виявились напрочуд обізнаними з правилами, за якими живуть і процвітають правоохоронні органи України». Та знайшли «чорний хід» до Генеральної прокуратури, для чого компаньйонам-опонентам Ємельянова буцімто «довелось спочатку протоптати стежку до серця» народного депутата 8 скликання Євгена Дейдея.
Ще 29 серпня 2018 року парламентар зареєстрував на Різницькій зустрічну заяву. У ній йдеться про вчинення Жуковим, Журовим, Скориком і Островським «замаху на викрадення громадянина Республіки Німеччина Ізраіліта на замовлення Ємельянова, який обіймає посаду судді Вищого господарського суду України, з метою вимагання передачі корпоративних прав на майно в особливо великих розмірах».
Як наслідок, дві провідні українські силові структури почали з протилежних боків копирсатися в історії «битви за готелі». Відповідний юридичний оксюморон тривав допоки з Європи не надійшла звістка про викрадення партнера Ізраіліта — Максима Слуцького. Після цього обидві «українські справи готельєрів» об'єднали та запросили надати офіційному Києву від прокуратури Австрії матеріали справ про викрадення Слуцького та замаху на викрадення Ізраіліта.
Згідно матеріалам, в травні 2019 року на Різницьку надійшли 895 аркушів матеріалів від австрійських колег. Як свідчили дані проведених ними негласних розшукових дій, викрадачі спілкувались з Артуром Ємельяновим. Втім постале після цього питання про притягнення судді до кримінальної відповідальності «забуксувало».
Згідно однієї з версій, цьому могли сприяти перемовини, які служитель Феміди буцімто успішно провів з тодішніми керівниками Офісу генпрокурора. Мовляв, восени 2019 року Ємельянова бачили під час його візиту на Різницьку, після чого заступник генпрокурора Віталій Касько прийняв рішення змінити підслідність і «направити справу до друзів Ємельянова в поліцію Київської області» на прохання начальника ГСУ Нацполіції Максима Цуцкірідзе.
Однак надалі вибухнув скандал — 1 грудня 2019 року в центрі Києва снайпер вбив дитину бізнесмена та депутата Київської облради Вячеслава Соболєва. Останній звинуватив у причетності до злочину групу впливових в Україні осіб, серед яких вказав прізвище Ємельянова. Журналіст Бойко стверджує — саме через цей галас Касько «включив задню» та змінив своє рішення.
10 грудня 2019 року генпрокурором Русланом Рябошапкою було визначено підслідність у провадженні «готельєрів» за центральним апаратом Державного бюро розслідувань. На день святого Валентина, 14 лютого 2020 року, строк розслідування у цій справі мав би закінчитись і провадження, в якому за півтора роки так нікому й не було повідомлено про підозру, підлягало б закриттю.
Але 6 лютого 2020 року Печерський райсуд столиці попри те, що «більшість допитів проведено неналежно та поверхнево, усіх очевидців події та осіб, які вчинили правопорушення не встановлено, серед іншого до теперішнього часу не виконано переклад матеріалів, отриманих за результатами здійснення міжнародного доручення», дозволив продовжити строк досудового розслідування ще на рік, до 14 лютого 2021 року.
Достеменно невідомо, у який бік з того часу зрушила з місця скандальна історія в Україні. Але про її відлуння, вочевидь, й понині не забули у Словаччині, свідченням чого стало затримання «Француза».