Все частіше можна зустріти повідомлення про те, як правоохоронні органи ловлять на гарячому різноманітних шахраїв, які видають себе за силовиків https://interfax.com.ua/news/general/305056.html, високопоставлених чиновників https://2day.kh.ua/v-kieve-zaderzhali-sotrudnika-kabmina-kotoryy-prodaval-dolzhnosti-soiskatelyam-iz-kharkova, працівників офісу президента https://www.pravda.com.ua/news/2020/06/26/7257227/, і навіть близьких друзів https://nikvesti.com/news/public/171113 керівництва країни https://korrespondent.net/ukraine/4134776-ot-ymeny-zelenskoho-vymohaly-570-tys-za-dolzhnost. Якщо таке творится у столиці, то можна лише здогадуватися, скільки цих «дітей Лейтенанта Шмідта» слоняється десь у регіонах.
«Оборотень без погонів»
На просторах Харкова одним із таких «ряжених» є Сергій Сьомочкин https://redpost.com.ua/file/semochkin/ – колишній молодший лейтенант міліції, колишній охоронець «Жиркомбінату» та ринку «Барабашово», а нині липовий «полковник», фальшивий «адвокат» https://versii.com/news/415781/ та самозваний кримінальний «авторитет».
Сьомочкин прославився тим, що все життя займається обманом, приписуванням собі неіснуючих заслуг та регалій, а також «кидаловом» керівників, партнерів та просто випадкових людей. Його кар'єра розпочиналася, як і в багатьох подібних шахраїв, з звільнення з органів. Сьомочкин був звільнений за результатами перевірки департаменту внутрішньої безпеки МВС за підробку диплома про вищу освіту та фальсифікацію запису в трудовій книжці http://advocat-cons.info/index.php?newsid=4721. З того часу у Сьомочкина залишилася звичка хвалитися, що він чи не в одиночку «приймав» та «клав мордою в асфальт» багатьох нині відомих харківських бізнесменів та впливових людей.
Наприкінці 90-х років, після вигнання з міліції, Сьомочкин влаштувався в охорону харківського «Жиркомбінату», де формально числився менеджером з юридичних питань, не маючи жодної освіти. За час своєї роботи він сфабрикував велику штучну заборгованість, спровокував корпоративний конфлікт, який закінчився змінюванням акціонерів, і зрадив людей, які не дали йому вмерти з голоду через «вовчий квиток» з попереднього місця роботи.
Одним із перших рішень нових господарів комбінату стало звільнення Сьомочкина та його людей з роботи. Сьомочкин недовго числився безробітним. Це був кінець 90-х років, і той, що будувався, ринок «Барабашово» активно розширював торгові площі за рахунок прилеглого приватного сектора. Потрібно було організовувати неприємності для несговірливих домовласників: ламати огорожі, бити вікна, прокалювати колеса машинам, завалювати дороги сміттям, особливо впертих залякувати. Сьомочкин взявся за цю роботу і паралельно почав збирати готівку з контролерів, паркувальників, охоронців, «бігунців», нелегалів, «менял» та інших. Отримані кошти на шляху вгору значно скорочувалися. Так у колишнього молодшого лейтенанта з'явився розкішний дім у харківських Сокільниках, престижні автомобілі та особиста охорона. Оскільки Сьомочкин не розбирався в бізнесі, а його люди не передавали власникам ринку великі суми грошей, першою особою в Концерні «Авек» він так і не став. Щоб відсунути Сьомочкина від фінансових потоків, Олександр Фельдман у 2006 році купив йому місце в міському списку БЮТ, але цей тягар для людини без диплома виявився непосильним.
У політиці Сьомочкин запам'ятався виключно як зачинщик безрезультатних провокацій: невдалим рейдерським захопленням «Харківського метрополітену», обшуками у керівників КП «Житлокомсервіс», наїздами на журналістів «7 каналу», абсурдними звинуваченнями на адресу керівництва міста та іншим. Серед депутатів міськради, місцевих олігархів та керівників харківських компаній Сьомочкин ніколи не користувався повагою, а вважався звичайним «розводилою», який довгі роки паразитував на фобіях Фельдмана і втихаря його обкрадав. Завдяки зв'язкам Фельдмана він обзавелся власними поверхневими знайомствами з багатьма відомими політиками та чиновниками того часу. У розмовах з харківськими комерсантами він починає називати себе «полковником міліції» та «представником міністра в Харківській області», маючи при цьому звання молодшого лейтенанта (звільненого за підробку диплома) і понад 10 років не працюючи в органах.
ЗМІ починають пестрити інформацією про те, що Сьомочкин організував схему платних призначень у міліцію, активно займався незаконним збиранням коштів з комерційних структур https://censor.net.ua/n94467, і навіть був фігурантом кримінальної справи. Незабаром вічно невдячний Сьомочкин розриває стосунки з Фельдманом і звільняється з ринку «Барабашово». Вже будучи звільненим, він умудрився вкрасти у Фельдмана два дорогих автомобілі і ще кілька місяців намагався збивати гроші з підприємців «Барабашово». Однак і цього виявилося мало, і йому вистачило наглості організувати наїзд на бізнес-партнерів колишнього годувальника https://cripo.com.ua/investigations/?p=94144/. Але, як завжди облажавшись, Сьомочкин втік з Харкова. Щоб скористатися додатковим юридичним імунітетом, яким за законом володіють адвокати, у 2011–2012 роках Сьомочкин стає партнером людини з аналогічними поглядами на життя – Татяни Гавриш, харківської юристки з неоднозначною репутацією та власною адвокатською конторою «ILF» (Інюрполіс).
«Чорна вдова» харківської юриспруденції
З того часу робочі кабінети Сьомочкина та Гавриш у харківському та київському офісах «ILF» (Інюрполіс) стали розташовуватися поруч. Таке співробітництво не стало випадковістю, оскільки до цього Гавриш та Сьомочкин спільно наживалися на вирішенні юридичних питань ринку «Барабашово», створених цими ж «юристами». Причому, якщо вірити публікаціям у ЗМІ, власники ринку розхльобують наслідки цього співробітництва до сих пір.
Для адвокатки Гавриш та людини без особливого роду занять Сьомочкина союз у межах «ILF» (Інюрполіс) виявився взаємовигідним https://from-ua.com/obzor-pressi/566999-kak-sergei-semochkin-razrushaet-reputaciyu-izvestnoi-yuridicheskoi-kompanii-v-harkove.html: Гавриш отримала можливість тіньового маніпулювання інформацією, отриманою від клієнтів, а Сьомочкин занурився в рідне для себе середовище доносів, підбурювання, провокацій, шантажу, обману, поширення чуток, наклепу та видавання себе за того, ким він насправді не є. Їй і йому завжди було все одно кого обкрадати. Різниця лише в тому, що Гавриш прикривалася заслугами батька, а Сьомочкин – вигаданими зв'язками та неіснуючими покровителями.
До кінця 2012 року Сьомочкин знову з'являється у Харкові, але вже в новому образі – знайомим він оголошує, що відтепер є «полковником СБУ», «радником голови» та куратором з питань податків та митниці. З цього часу питання побудови фінансових схем стають одним із основних напрямків діяльності адвокатської контори «ILF» (Інюрполіс).
Після зміни влади у 2014 році Сьомочкин більше не став змінювати «легенду» та вигадувати собі нові регалії. В одних ситуаціях він розповідає про свої величезні можливості і представляється то «полковником поліції», то «полковником СБУ», то «високопоставленим працівником слідчого департаменту МВС», то «представником Банкової». В інших називає себе «бізнесменом зі зв'язками», «смотрящим від дуже авторитетних людей» і в деяких випадках навіть «кримінальним авторитетом». При цьому намагається «косити» під тих і під інших, а як покровителів завжди посилається на імена дійсно заслужених людей у цих несумісних сферах. За роки роботи «полковником», «бізнесменом», «юристом», «кримінальником» Сьомочкин став власником кількох десятків гектарів землі в передмістях Києва, тисяч квадратних метрів комерційної нерухомості, офшорних компаній та солідних банківських рахунків. Разом з адвокаткою Гавриш він і по нинішній день продовжує активно брати участь у нелегальних бізнесах, шахрайських комбінаціях та «розводилові» клієнтів «ILF» (Інюрполіс).
Цікаво, задумувався ли хтось: чому Сьомочкин намагається втиратися в довіру і до «чорних» і до «червоних»? Чим йому доводиться розраховуватися, щоб там і там здаватися своїм? З ким він і хто він насправді?! … Тут є над чим поразмислити.