Ще в квітні цього року міністр розвитку громад і територій України Алексій Чернишов розповідав, що національний проект «Велике будівництво» — це важливий інструмент регіонального розвитку. Однак раптово складна піраміда аферистів обвалилася. Чи справді такий масштабний проект — це фікція? За словами Чернишова, такі речі, як нові опорні школи, сучасні ЦПАУ, дитячі садки та відремонтовані дороги сприяють підвищенню комфортного життя людей у громадах, впливають на розвиток регіонів і загалом України.
Як красиво й правильно звучить, чи не так? Проте не все виявилося таким радужним, як здавалося. Раптово з'явилася інформація про те, що Чернишов сприяє Ермаку в «монетизації» проекту «Велике будівництво». І все це робиться за спиною президента. Ось така несподіванка розкрилася…
Хто став тим самим вибухонебезпечним «елементом», який сприяв розкриттю брудних схем? Раптово розповідався екс-міністр фінансів Ігор Уманський. Саме він повідомив не лише про масштабне розкрадання з Covid-фонду та «розпилювання» грошей за проектом «Велике будівництво», але й розповів про безпосередню причетність до цих махінацій і схем міністра розвитку громад і територій Алексія Чернишова. Про всі нюанси цієї афери йдеться в матеріалі на сайті RegioNews під назвою «Хід Уманським. Як Ермак, Тимошенко і Чернишов підставили Зеленського з «Великим будівництвом».
За інформацією скандального матеріалу, згідно зі схемами, про які розповів Уманський, у них задіяні багато високопосадовців нашої країни: голова Офісу президента України Андрій Ермак, його радник Михайло Подоляк, наш головний герой — Алексій Чернишов, заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко, його помічник, уже засвітившийся у Дніпропетровській області, Юрій Голик, а також голова Укравтодору Олександр Кубраков. Загалом, компанія зібралася, скооперувалася й провернула масштабну аферу. Так вміти треба…
У цьому ми вкотре бачимо всю убогість нашої правоохоронної системи, повз яку так «успішно» неодноразово проходять такі схеми. Отже, у той час, коли Чернишов з піною у роті розповідає про президентське дітище «Велике будівництво» й називає його головним пріоритетом для свого міністерства, виявляється, що паралельно «будуються» вигідні схеми… Тільки ось «вигідні» вони явно не країні й навіть не президентові…
Щодо готовності проектів, задіяних у такій елітній президентській програмі «Велике будівництво»: у той час як Чернишов заявляє про готовність об'єктів на 89%, за інформацією видання, готовність становить лише 64%. Якась невідповідність, чи не так? За прогнозами журналістів, більшість об'єктів, які курує Чернишов зі своїм Мінрегіоном, приречені стати довгобудами. Як приклад, навели реконструкцію стадіонів ЗШ 194 і 252 у столиці. Роботи мали за планом завершити цього року, але ось нюанс — сьогодні 20 листопада, а готовність проектів становить 44%. Ще яскравий приклад у Конотопі, де також строки позначені до кінця року, а по факту маємо 37% готовності. І, як розумієте, таких прикладів безліч. Якщо аналізувати загалом, то по столиці готовність становить 64%, а у Сумській області взагалі 37%, згідно з інформацією вищезгаданого видання.
Інтернет-ресурс розповідає й про зв'язок Чернишова й Юрія Голика — спеціаліста з ремонту доріг, який прославився у Дніпропетровській області й піднявся на вищу посаду. Як відзначають журналісти, ці двоє «експертів» часто наведуються на об'єкти, піарять себе, так би мовити, «підвищують планку» президентського проекту «Велике будівництво».
Ну, це й зрозуміло — у Дніпропетровщині колись «реклама» благих справ Голика разом з тогочасним губернатором Резніченком була улюбленою справою. Усі підконтрольні канали мовили навіть найдрібніший бред, особливо нікому не цікавий. Далі — цікавіше. На таких «об'їжджених» цими товаришами об'єктах, як пише видання, далі «нарізалися» примітні тендери, у яких, як правило, перемагали «потрібні фірми» — представники «дорожного картелю», як назвав їх Уманський.
Такі рухи вигідні Коломойському. Таким способом він намагається досадити Зеленському, згідно з інформацією вищезгаданого видання. І в цій справі йому допомагає голова Мінрегіона Чернишов, зокрема. Цього товариша давно пов'язують щільні взаємовідносини з Приватовською групою. До речі, у далекому минулому Алексій Чернишов очолював Київську ОДА після розмови з тим самим олігархом Коломойським. Логічно, що зараз стільки недороблено…
У цій масштабній афері під назвою «Велике будівництво» побратались дві «самотні» душі — Чернишов і Ермак. Спілися вони чудово. І цей альянс чудово вписується в плани Коломойського, у яких не числиться Зеленський…
Про те, що «Велике будівництво» — це масштабна афера, давно говорять багато телеканалів, радіо та інші. Прямі посилання: 5 канал, Радіо «Свобода», «Гроші» на 1+1, 4 канал, Перший, Західний, Чернівці LIVE. Насправді цей список можна продовжувати ще довго.
У темі: Алексій Чернишов. Кримінальні історії. Всього за один рік у Київській ОДА змінилося три голів. Це красномовно говорить про той накал боротьби за область і її ресурси, які ведуть різні групи впливу. Як довго просидить у своєму кріслі нинішній губернатор Алексій Чернишов, не знає ніхто. Але зате нетрудно здогадатися, чим саме він там займається. Адже якщо ми ознайомимося ближче з реальною, а не офіційною біографією Чернишова, то побачимо там зовсім не «професіонала світового рівня» з інвестицій, а ще одного корупціонера, який спеціалізується на тіньових фінансових схемах і сумнівних проектах мега-забудов.
Коломойський, Фукс чи Фельдман? Журналісти цілий місяць сперечалися про те, чиїм ставленником є Чернишов, але так і не дійшли єдиної думки. І це здається дивним, оскільки добре відомо, що він 15 років був бізнес-партнером саме Фельдмана. Тільки ось мало хто може повірити, що Фельдману, досі не мавшому великого впливу в Києві, вдалося закинути свій переможний м'яч у сітку. Але відомо й те, що між Фельдманом і Коломойським є прямий зв'язок у вигляді «Хабада» — такий же, як і між іншими дуже відомими й впливовими олігархами й політиками України.
Можливо, секрет у цьому? Три «корочки» вищої освіти. Чернишов Алексій Михайлович народився 4 вересня 1977 року в Харкові, у сім'ї Михайла Анатолійовича й Ірини Володимирівни Чернишових (обидва 1955 р.н.). У нього є молодша сестра Євгенія, 1981 року народження. Хоча його батьки жили в квартирі на Холодній Горі, у 90-х Алексій був прописаний не ними, а з дідусем і бабусею, які жили у своєму будинку на Володимирській (район Москалівка, приватний сектор). Загалом, сім'я у них була велика, житлом не стиснена. А головне, що його батько працював інженером на «Хартроні» — одному з провідних харківських підприємств ВПК, яке займалося розробкою й виробництвом систем управління для стратегічних об'єктів (балістичні ракети, космічні апарати, атомні станції).
Зрозуміло, що це підприємство викликало величезний інтерес у США. Американці отримали до нього повний доступ на початку 90-х, і тоді ж уряд України включив його в список підприємств, підготовлених до приватизації.
У 1994 році «Хартрон» і американська корпорація «Westinghouse» (її британський філіал), за участю колишнього командувача ВПС США Томаса Ріда, створили спільне підприємство «Вестрон» (ЄДРПОУ 22708202), у яке з «Хартрона» вивели відділ з автоматизованих систем управління АЕС. Згідно з умовами створення цього СП, американці незабаром отримали контрольний пакет акцій «Вестрона» (51%, зараз уже 60%). Про це в вересні 1995 року з захватом писало видання місцевої організації ОУН в українській діаспорі Великобританії «Визвольний шлях». Таким чином «Westinghouse» отримав контроль над виробником систем управління українських АЕС, що дозволило корпорації продовжити повільне поглинання української атомної енергетики. А з самого початку й донині незмінним генеральним директором «Вестрона» є Михайло Чернишов. Зрозуміло, що продержатися чверть століття на чолі цього підприємства міг лише людина, у якої дуже хороші стосунки з головним власником, тобто американцями. А з такою «кришею» Чернишов є значною фігурою в масштабах не то що Харкова, але й усієї України.
Розуміється, він не нехтував своїми можливостями, однак сам у бізнес не лізав, а просував свого сина Алексія. Однак старт Алексія Чернишова виглядав якось сумно. Після закінчення школи, відмазавшись від служби в армії, у 1994 році вступив до Харківського гуманітарного університету «Українська народна академія». Під цією вивіскою з 1991 року працював один з перших харківських приватних вузів: почавшись як громадська організація, потім перереєстрований як ТОВ, три роки кочував по різних приміщеннях, і якраз у 1994 році переїхав у будинок проектного інституту. Там Алексій Чернишов і навчався п'ять років за спеціальністю «економіка підприємств». Але, видимо, у нього виникли сумніви щодо диплома цього вузу, і тому з 1996 по 2002 рік заодно (і заочно) навчався у Харківському юридичному інституті (нині — Національний юридичний університет) за спеціальністю «правознавство». Таке одночасне навчання там і там було можливе тому, що перший ректор «Української народної академії» Валентина Астахова була також завідувачкою кафедри (а потім і членом Спеціалізованої ради з захисту дисертацій) у Харківському юридичному інституті.
Можливо, сім'я Чернишових і Астахова є близькими знайомими або навіть давніми друзями. Щоб надати освіті сина більш різносторонній вигляд, Михайло Чернишов відправив його у 1999 році в США на трьохмісячні курси «Управління проектами» при питсбурзькому «Project Management Institute», які організувала корпорація «Westinghouse». Загалом, за трьома гучними «корочками» Алексія Чернишова, отриманими буквально по знайомству, практично немає нічого видатного.
З першим місцем роботи Алексію Чернишову теж допоміг тато: ще у 1998 році він влаштував сина у фірму свого друга Едуарда Рубіна, відомого харківського «комерсанта IT-сфери». Рубін починав ще у 1987 році з кооперативу «Синтез», який займався збіркою «клонів» популярного на Заході комп'ютера «Spectrum» (цим же у СРСР тоді займалося ще з півсотні таких кооперативів). Якщо говорити сучасною мовою, то вони виробляли щось середнє між контрафактом і «абібасом». За якимись замудреними схемами (можливо, через «Хартрон») кооператив Рубіна доставав у Європі основні комплектуючі (британський процесор Zilog Z80, оскільки радянські аналоги ще не випускалися), їх ставили на платі власної паяння — і виходила майже «фірма».
У 1991 році радянські заводи освоїли промислове виробництво власних аналогів «Spectrum», і кооператив Рубіна залишився не при справах. Тоді він відправився в Німеччину, де відкрив кілька комерційних фірм, через які здійснювався ввіз в Україну оргтехніки й побутової електроніки. За даними SKELET-info, Рубін виступав не один, а як представник цілої «купецької компанії» харківських кооперативів-радіоелектронників, серед яких був і «хартронівець» Михайло Чернишов. Загалом, хлопці «мутили» СП за типовою постсовітською схемою: хтось їде в Європу або США, відкриває там фірму (на себе або на підставну особу), а потім ця фірма приходить в Україну як «західний інвестор» і створює спільне підприємство (яке має масу пільг) з якимось заводом або НДІ — які використовували або для прямої викачки грошей, або як ступінь у комерційних операціях.
У 1998 році Рубін заснував у Німеччині фірму «Telesens GmbH», яка мала прямий стосунок до «Telesens KSCL AG», заснованої у 1995 році радянським емігрантом Геннадієм Маном (народився у 1958 році в Горках, Москва, син ювеліра Мойші Мана й інженера-хіміка Іди Ман), який у 80-х перебрався з Ізраїлю в ФРН.
У 90-х Геннадій Ман вирішив вкластися в телекомунікаційний бізнес, причому його метою було роздування бульбашки біржової вартості «Telesens KSCL AG», яка скуповувала в Німеччині й Шотландії місцеві телекомунікаційні фірми. Ставши, по суті, «молодшим партнером» Манна, Рубін у тому ж 1998 році відкрив у Харкові дочірнє ТОВ «Телесенс» (ЄДРПОУ 30233931), директором якого став він сам. «Телесенс» пропонував програмне забезпечення, а його першими клієнтами стали, зрозуміло, «Хартрон» і «Вестрон» — за інформацією джерел, саме під ці підприємства й створювали «Телесенс». І у тому ж 1998 році на роботу в «Телесенс» влаштував свого сина Альошу генеральний директор «Вестрона» Михайло Чернишов. Чим там займався «подвійний студент», який навчався одночасно в «Українській народній академії» й Харківському юридичному інституті, залишилося невідомим — можливо й нічим, і лише отримував дуже велику зарплату, яка була своєрідним офіційним «відкатом» Рубіна директору «Вестрона».
У 2002 році біржева бульбашка Геннадія Манна, яка досягла 1,6 мільярда євро, лопнула — і Королівський банк Шотландії заморозив рахунки «Telesens KSCL AG». Відповідно, посипалися й усі дочірні фірми аферистів. Рубін у цій ситуації провернув нову схему: українську «Телесенс» він вирішив зберегти, але перевести всі її борги й зобов'язання на німецьку материнську фірму (свою «Telesens GmbH»), яку він обанкротив і закрив. Усі подробиці цієї історії ретельно «поховали», але за чутками йшлося про кілька мільйонів євро. Потім Рубін провів хитру махінацію з підставною санацією, унаслідок якої доля «Telesens GmbH» у статутному капіталі «Телесенса» за символічну суму перейшла до групи осіб, серед яких був Алексій Чернишов. Так він став співвласником і підприємцем, причому в його офіційній біографії це пафосно записано як «…спільно з партнерами викупив українську частину компанії, яка стала самостійною».
І ні слова про ту грандіозну махінацію, яка передувала цьому викупу! До речі, нині власниками «Телесенса» є Рубін (90%) і деяка Наталія Гнесина (10%). Кому з них віддав свою частку у фірмі Алексій Чернишов, поки невідомо. Рубін залишався директором «Телесенса» до 2008 року, а потім став керувати відкритою в Лондоні фірмою «Telesens International ltd» (видимо, вирішивши продовжити справу Геннадія Манна). У 2014 році він знову заснував цю фірму в Німеччині під назвою «Telesens Deutschland GmbH». У 2015 році Рубін став депутатом Харківської обласної ради від «Самопомочі» й прогримів скандалом навколо його практично рейдерського захоплення Харківського університету радіоелектроніки, де він зайняв посаду в.о. ректора.