У питанні проекту великого державного герба, який викликав як насмішки, так і обурення серед громадськості, попереду чекає ще багато цікавих подій. Директор Інституту національної пам'яті Антон Дробович обіцяє, що рекомендації Оргкомітету конкурсу з відбору найкращого ескізу великого герба України будуть «великим сюрпризом». Серед українців чимало людей, небайдужих до питань символіки та геральдики. Якщо раніше освіченій інтелігенції вистачало екслібрису, то багато посадовців мали собі «родові» герби, розроблені фахівцями відповідно до всіх канонів геральдики. Апофеозом цього явища став герб Віктора Януковича. (https://img.pravda.com/images/doc/c/2/c245dd2–––––.jpg) Невдивовижно, що проект великого державного герба спричинив жваве обговорення. Проте цьому обговоренню помітно не вистачає конструктивності. На хвилю насмішок та фотожартів фахівці з геральдики відповідають, мовляв, звичайні люди втручаються у високу сферу, в якій нічого не розуміють (хоча й серед самих геральдистів немає одностайності).
Звичайно, звести все до жартів – це зовсім не підхід до вирішення проблеми. Потрібно враховувати думку авторитетних фахівців. Але й самим фахівцям не варто надуватися й стверджувати, що це питання виключно для знавців геральдики. Зараз уже не середньовіччя. Герб тепер стосується всіх громадян держави, тому повинен бути зрозумілим і подобатися не лише фахівцям, а й звичайним людям. Словом, тут однаково неприйнятні ні критиканство звичайних людей, ні зверхність фахівців. Варто шукати консенсус, тим паче що в цій справі є позитивний досвід.
Теперішній український герб – Тризуб – свого часу також обрали серед кількох варіантів, які нині видаються дещо екзотичними. Голова Центральної Ради і видатний історик Михайло Грушевський хотів бачити на українському гербі плуг, «як символ рільничої нації». (https://www.radiosvoboda.org/a/29089316.html) Однак у результаті обговорення засновники держави надали перевагу тризубові. При цьому варто розуміти, що тризуб на той час був відносно маловідомим символом княжої доби.
Упорядник альбому «Наш герб: українські символи від княжих часів до сьогодення» Богдан Завітій розповідає: «Михайло Грушевський, який у 1917 році включився у дискусію про те, що має стати державним гербом нової України, навіть вживає формулювання, коли каже, що з усіх старих йому імпонує цей: «Гарно промальований геральдичний знак неясного значіння, щось вроді тризубця». А в законі про герб УНР від 25 лютого 1918 року взагалі вказано, що гербом Української Народної Республіки приймається знак княжої держави Володимира Святого, навіть без назви «тризуб». З тризубом сталося таке явище, яке я не можу пояснити: на початку 1918 року про цей знак мало хто знав, а вже на початку 1919 року ніхто собі не уявляв якогось іншого державного герба, ніж тризуб. Тоді наші духовні, політичні, національні лідери може на інтуїтивному рівні відчули, що це такий знак, який найбільш гідний представляти сучасну українську державність. Чи ви собі уявляєте якийсь інший герб України, ніж тризуб?» (https://www.radiosvoboda.org/a/29515084.html) Хотілося б вірити, що й зараз у ході розгляду питання вийдуть на оптимальний варіант великого державного герба.
Насправді, в гербовому питанні немає єдиного шаблону. Серед європейських держав у когось є цілих три варіанти герба – великий, середній і малий; натомість іншим вистачає одного. Наприклад, італійці на початку ХХ століття мали цілком помпезний великий герб з усіма прибамбасами. (https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/3/30/Great_coat_of_arms_of_the_king_of_italy_%281890-1946%29.svg) Його досі можна побачити на старих італійських поштових скриньках. У 1929 році, невдовзі після того, як Муссоліні став одноосібним диктатором, у великий герб замість левів втулили емблему фашистського режиму – фасції. Однак після усунення Муссоліні від влади фасції прибрали. Нарешті, обравши в 1948 році республіканський устрій, італійці заразом із монархією відкинули геральдичну помпезність – створили собі герб, більше схожий на емблему машинобудівного заводу (https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/0/00/Emblem_of_Italy.svg), і якось дають собі раду без великого герба. Цікавим може бути й фінський приклад, тим паче що фіни в першій половині ХХ століття мали справу з багатьма питаннями, які постали й перед Україною: двомовність, московська агресія, пошук оптимальної моделі влади.
У 1920–1930-ті роки фінські державники переймалися, що в них немає великого герба і що на гербі треба ведмедя, який фінам рідніший за лева. У 1936 році був ухвалений проект великого герба (https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/5/58/Finland_greater_arms_suggestion_1936.svg), але в підсумку його так і не затвердили – якось дають собі раду з малим. Загалом, європейські герби в другій половині ХХ століття мають тенденцію до спрощення і дедалі більше нагадують ранньосередньовічні варіанти (подивіться, наприклад, як змінювався герб Німеччини). Натомість схильність до геральдичних надмірностей виказують радше держави третього світу. Великий герб – питання безперечно важливе, але актуальніше радше для початку ХХ століття, ніж для початку ХХІ.
Та хоч би як, наявність великого державного герба передбачена Конституцією: «Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України)» (ст. 20). Можливо, в ході розгляду буде простіше зібрати триста голосів не на затвердження великого герба, а на внесення змін до Основного закону щодо його наявності?