Раптова атака Конституційного суду на антикорупційну систему країни спровокувала конституційну кризу, з якої вихід видається неможливим без подальшого порушення Конституції. Змиритися з вердиктом високооплачуваних людей у пурпурних мантіях загрожує конфліктом із цивілізованим світом. Ігнорування їхнього рішення веде до узурпації влади. Антикорупційна система перебуває у стані кризи вже майже місяць, західні партнери загрожують позбавити України підтримки, у рядах «Слуги народу» розбрат – хаос наростає. Проте у цієї скандальної історії є один цікавий паралельний сюжет.
Як пише для «ОРД» оглядач інтернет-видання «Громкие дела» Ярослав Гармаш, варто уважніше придивитися до компанії з мікроскопічним статутним капіталом «Алтаюр», яка на підтримку «епохального» рішення КСУ вимагала від Національного агентства з питань запобігання корупції (НАПК) видалити електронні декларації потенційних корупціонерів. Точніше, не до самої компанії, а до тих, хто від її імені говорить. Коротко кажучи, історія виглядає так. На зорі свого існування НАПК орендувало у ТОВ «Алтаюр» сервери за мутною схемою. Минулої зими головою НАПК став Олександр Новіков і розірвав угоду з «Алтаюром», а на сервери накладено арешт Вищим антикорупційним судом, після чого НАПК продовжило їх використовувати, але не сплачуючи нібито завищену плату «Алтаюру». Наприкінці жовтня КСУ фактично поставив електронні декларації поза законом. «Алтаюр», посилаючись на це, вимагав видалити «ставшие ненужными» декларації з серверів і повернути обладнання.
На початку листопада адвокати компанії підкріпили вимогу позовом до Окружного адміністративного суду Києва, який славиться своєю непередбачуваністю та вільною трактовкою законодавства. Якщо дивитися на ситуацію поверхово, може здатися, що ТОВ «Алтаюр» – якийсь придаток Конституційного суду, внедрений у НАПК і активований у день «Д». Це враження посилює той факт, що Анна Мартиненко, дружина власника та керівника «Алтаюра» Андрія Мартиненко, давно й плідно працює в КСУ. На посаді «головного консультанта відділу юридичного супроводу розгляду конституційних скарг Управління обробки конституційних скарг Правового департаменту Секретаріату Конституційного суду України».
Для НАПК це відкриття було повною несподіванкою, як зізнався голова Олександр Новіков, хоча якщо забити ім'я власника ТОВ «Алтаюр» у Google, швидко натрапиш на електронну декларацію його дружини з КСУ. А якби в «конторі» Новікова виявили дотошність, то з будь-якої бази даних тендерів дізналися б, що Конституційний суд, який працевлаштував пані Мартиненко, також є клієнтом ТОВ «Алтаюр».
Сумісність? Хто його знає, адже компанія Мартиненко обслуговує багато серйозних державних установ. Але про все по порядку. Порочне співробітництво НАПК з «Алтаюром» почалося майже з моменту появи НАПК. Як писало видання «Наші гроші», ще в липні 2016 року між цими установами укладено інституціональний договір № 2016/45, після чого НАПК підписало з «Алтаюром» серію договорів за переговорною процедурою, тобто без конкурентних торгів. Серед іншого в 2016 році укладено угоду про оренду серверів вартістю 430 тис. грн на рік. Одразу уточню: якщо ви подумали, що угода НАПК з «Алтаюром» спочатку була корупційною – ви, ймовірно, помиляєтесь. Цю компанію «посватали» місцеві активісти-антикорупціонери Програми розвитку ООН, яка фінансувала створення реєстру електронних декларацій на початковому етапі. Також потрібно зробити невелике технічне уточнення.
Сенс оренди сервера є, насамперед, коли немає можливості, бажання чи гострої необхідності в покупці власного обладнання (для нього потрібне спеціальне приміщення й персонал для обслуговування). Надмірна розкіш купувати сервер для інтернет-видання чи корпоративного сайту; навіть величезним IT-гігантам типу Facebook або Google часто простіше орендувати потрібні потужності, ніж розширювати власну інфраструктуру. Але в згаданих випадках йдеться про закупівлю послуг хостинг-провайдера або оренду потужностей дата-центру, а не про отримання у тимчасове користування обладнання, навіть не підключеного до інтернету, як це було у випадку НАПК та «Алтаюра». Далі. Приблизно через пів року, 1 березня 2017 року, НАПК укладло з «Алтаюром» угоду про оренду серверів вартістю 2,16 млн грн на рік. При цьому балансова вартість обладнання задекларована в розмірі 3,05 млн грн (хоча реальна могла не перевищувати 2,4 млн грн), тобто для «Алтаюра» воно окупилося б за два роки, а для НАПК за вартістю стало «золотим».
Але в результаті стало «платиновим». Договір про оренду обладнання постійно оновлювався в бік «утяжіння». Лише наприкінці минулого року НАПК мало сплатити «Алтаюру» 4,5 млн грн, а незадовго до приходу Новікова сторони збільшили вартість оренди ще на 5 млн грн (хоча новий керівник ведомства цю домовленість скасував). Якщо вірити словам Олександра Новікова, в кінцевому підсумку ведомство сплатило «Алтаюру» 11,5 млн грн, з яких левова частка – 9,4 млн грн – нібито неправомірна вигода, тобто розподілена між причетними. В історії з «Алтаюром» є дещо кумедна деталь. Його «роман» з НАПК, як сказано вище, починався з благословення Програми розвитку ООН. Її місцеві консультанти, активісти-антикорупціонери на чолі з Віталієм Шабуніним (Центр протидії корупції) та Ярославом Юрчишиним (Transparency International Україна), в 2016 році при виборі серверів для електронних декларацій вказали на «Алтаюр». Вони ж сприяли вибору розробника програмного забезпечення для електронних декларацій – ним стало ТОВ «Міранда».
Через яке гроші, виділені на програмне забезпечення в розмірі півтора мільйона гривень, були миттєво «утилізовані» й виведені за кордон. А козлом відпущення призначили директора «Міранди», який за забавним збігом обставин є однофамільцем нинішнього голови НАПК. Тут варто підкреслити (пізніше ви зрозумієте, чому) таке. Згаданий вище Ярослав Юрчишин, нині народний депутат від партії «Голос» і перший заступник голови парламентського комітету з антикорупційної політики, тоді, в 2016 році, в упор не бачив, навіть відмовлявся бачити крадійство підрядника – ТОВ «Міранда», хоча інцидент з цією компанією чи не привів до повного зриву запуску електронного декларування. Навпаки, Юрчишин публічно звинуватив у зриві антикорупційного проекту національного масштабу тогочасне керівництво Державної служби спеціального зв'язку та НАПК. Більше того, вимагав звільнення «призначених» ним винних. Але повернімося до сьогоднішніх реалій. Отже, очоливши НАПК, Олександр Новіков, маючи карт-бланш від «Слуги народу», захопився аудитом діяльності «попередників», натрапив на сумнівне співробітництво з «Алтаюром» і взяв його в оборот.
Можливо, не до кінця розуміючи, що у скромного ТОВ зі статутним капіталом у тисячу гривень теж якийсь карт-бланш є. Або ж навпаки – знаючи набагато більше, ніж публічно говорить. Так чи інакше, Новіков заявив про махінації попередників з «Алтаюром» до Національного антикорупційного бюро, 6 березня цього року НАБУ відкрило кримінальне провадження № 52020000000000171, у рамках якого Вищий антикорупційний суд арештував обладнання «Алтаюра», після чого НАПК продовжило використовувати арештовані сервери для своїх антикорупційних потреб. Адвокати «Алтаюра» у свою чергу заявили на Новікова до Державного бюро розслідувань – мовляв, держслужбовець «рейдував» чуже майно. І ДБР 7 травня цього року за їхньою заявою відкрило кримінальне провадження під номером 62020000000000416. Що цікаво й дещо забавно. Кримінальне провадження, зареєстроване НАБУ за заявою Новікова, і справа ДБР за заявою «Алтаюра» розслідуються за однаковими статтями Кримінального кодексу – ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки). Якийсь час у НАПК навіть стверджували, що ДБР насправді веде розслідування паралельне тому, що знаходиться у веденні детективів НАБУ, тобто фактично за заявою НАПК.
Цитую: «Дякуємо ДБР за те, що активно приєдналися до розслідування справи, яку НАБУ веде за матеріалами, наданими НАПК». Але це твердження виявилося відвертою брехнею. Незабаром ДБР надзвичайно грубо й офіційно натякнуло, що веде дізнання за фактом нібито привласнення служебними особами НАПК обладнання товариства з обмеженою відповідальністю (тобто «Алтаюра»). Незважаючи на спроби адвокатів «Алтаюра» показати це ТОВ невинною жертвою свавілля чиновника-рейдера, кристально чистим перед законом воно аж ніяк не виглядає. Компанія фігурує щонайменше у двох кримінальних провадженнях. Обидва зареєстровані за ст. 212 КК України (ухилення від сплати податків). Перше, № 32014020000000041 від 24.03.2014 року, було порушено за фактом ухилення від сплати податків посадовими особами вінницького ТОВ «Телерадіокомпанія «Еверест» шляхом «внесення в декларації податкової звітності свідомо неправдивих відомостей щодо проведення господарських операцій». Одним із контрагентів, нібито який допомагав «Евересту» ухилятися від податків, був «Алтаюр». Загальна сума збитків для держбюджету за оцінкою слідства становила 4,3 млн грн.
Друге кримінальне провадження, № 32018100000000095 від 27.07.2018 року, пов'язане з «розпилом» 80 млн грн Міністерства фінансів, виділених на відновлення й підвищення надійності інформаційно-телекомунікаційних систем, які постраждали від хакерських атак у 2016 році. «Алтаюр» фігурує в епізоді з фіктивною поставкою обладнання вартістю майже 3 млн грн, тобто гроші на рахунки ТОВ нібито пішли, але зазначений у накладних товар воно не поставляло. Тим не менше, криміналізований шлейф «Алтаюра» не заважає дуже серйозним держустановам вести з ним справи. Зокрема й тим, які мають стосунок до боротьби зі злочинністю. За даними сервісу Dozorro, серед найбільших «клієнтів» скандальної компанії фігурують (крім згаданих вище НАПК та КСУ): Апарат РНБО, Служба зовнішньої розвідки та Головний комп'ютерно-інформаційний центр Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення СБУ. Причому «Алтаюр» у підрозділі Служби безпеки України явно в фаворитах – як видно, «конторські» за конкурентною процедурою закуповувалися у цього ТОВ майже на 5 млн грн. Dozorro автоматично оцінює вартість виграних «Алтаюром» тендерів у 13,2 млн грн.
Але ця цифра може бути в рази більшою. Згідно з підрахунками сервісу declarations.com.ua, який проаналізував електронні декларації, подані скромною служебницею Конституційного суду Анною Мартиненко, починаючи з 2015 року ТОВ «Алтаюр», яке належить її чоловікові Андрію Мартиненко, укладло угод із державними й комунальними структурами на суму майже 77 млн грн. Одного разу в антикорупційному комітеті. Влітку цього року, 10 червня, конфлікт між НАПК та «Алтаюром» розглядався на засіданні Антикорупційного комітету ВР, який через карантин проходив у режимі онлайн-конференції. Зі стенограмою тієї частини засідання комітету, де обговорювалися чвари НАПК та «Алтаюра», можна ознайомитися. Я ж оговорюсь, що основна частина віртуальної зустрічі депутатів-антикорупціонерів була присвячена обговоренню законопроекту «Про вдосконалення діяльності Агентства з розшуку та управління активами (АРМА)». Зараз ця деталь читачеві може здатися зовсім несуттєвою, але в ході розповіді ви зрозумієте, що це далеко не так. Під час засідання кидався в очі напір, я б навіть сказав деяка «борзість» представників «Алтаюра», особливо його адвоката Віталія Власюка.
Показовою також була підкреслено нейтральна позиція першого заступника голови комітету Ярослава Юрчишина. Цитую: «Ми заслухали ситуацію, ми бачимо, що втручання комітету в цей процес, в принципі, неможливе». Примітно, що його позиція залишилася нейтральною й після того, як адвокати «Алтаюра» спустя кілька місяців після цього засідання здійснили спробу ліквідації бази даних електронних декларацій. У своїй палкій колонці на «Українській правді», опублікованій спустя два тижні після оголошення вимог «Алтаюра» видалити декларації, Юрчишин ні словом не обмовився про це посягання на святе, хоча, як згадувалося вище, кількома роками раніше за таке міг вимагати голови винника. Можливо, звичайно, колишній активіст-антикорупціонер не сприйняв вимогу «Алтаюра» серйозно. А може, причина в тому, що Ярослав Юрчишин, як ми вже знаємо, визначено причетний до появи «Алтаюра» в НАПК. Ще одну деталь важко обійти увагою. Голова комітету з антикорупційної політики, депутат від «Слуги народу» Анастасія Радіна, представляючи учасникам засідання адвоката «Алтаюра» Віталія Власюка, обмовилася й назвала його Владиславом.
Ця обмовка примітна тим, що, по-перше, у Віталія Власюка є рідний брат Владислав, по-друге, Віталій і Владислав зовні досить схожі й, по-третє, Владислав Власюк – теж адвокат «Алтаюра». Тобто, ймовірно, пані Радіна була знайома з братами Власюками й раніше. І тут варто було б заглянути в біографію голови парламентського комітету з антикорупційної політики. Анастасія Радіна (у дівоцтві Краснослельська) з 2016 року й до обрання народним депутатом була далеко не останньою функціонеркою в Центрі протидії корупції Віталія Шабуніна. В тій самій організації, яка разом з українським відділенням Transparency International на чолі з Юрчишиним відкрила шлях «Алтаюру» до контрактів НАПК. Можливо, на цьому місці варто було б поставити крапку – невелика роль невеликої компанії «Алтаюр» у грандіозній конституційній кризі описана достатньо, як і підноготна її конфлікту з НАПК. На скромну думку автора, за цю розповідь взагалі не варто було братися, якби історія, що лежить в її основі, сама по собі не мала свій паралельний сюжет, теж дуже цікавий.
Організована адвокатська угруповання й АРМА. Вивчаючи за відкритими джерелами «кейс» НАПК та «Алтаюра», я постійно натрапляв на адвокатів скандальної компанії. Насправді тут ніби немає нічого надзвичайного, але виникало дивне відчуття, ніби щось не так. Здавалося б, в чому загвоздка? Ну, з'явилися у компанії проблеми з владою, ось її власник й найняв юристів, які найбільше сподобалися. Крутих, зі сталевими яйцями, зі зв'язками. Але, як ви здогадалися, автор цих рядків не став стримувати своє цікавість і копнув глибше. Нерідко в інтересах «Алтаюра» виступає юрфірма «Еправо», але частіше – адвокатське об'єднання з оригінальною назвою «Твін Лоерс». Але не дайте цьому вас збити з пантелику – за обома конторами стоять брати Власюки. Навіть якщо подивитися на верхню частину «предʼяви», відправленої «Твін Лоерс» від імені «Алтаюра» на адресу керівника НАПК з вимогою очистити електронні декларації й повернути сервери, то побачимо, що складений її Віталій Власюк користується корпоративною електронною поштою «Еправа». АО «Твін Лоерс» було засновано в квітні 2017 року, спустя півтора місяця після того, як ТОВ «Алтаюр» почало отримувати від НАПК перші мільйони.
Спочатку кінцевими бенефіціарами юрфірми на рівних паях були обидва брати-адвокати, але за лічені дні до початку наступного, 2018 року Владислав Власюк вийшов зі складу засновників. Сталося це аж ніяк не через сімейну сварку – Владислав позбувся де-юре оформлених часток у бізнесах, оскільки став держслужбовцем. Так би мовити, щоб уникнути конфлікту інтересів, за який можна було потрапити під розслідування НАПК, а то й провадження НАБУ. А пішов він «служити народу» до Міністерства юстиції. Однак це був не перший похід у владу Владислава Власюка. «У 2015–2016 роках Владислав зробив вагомий внесок у реформування держави, ставши одним із ключових авторів нової патрульної поліції України», – сказано в біографічній довідці Влада Власюка, розміщеній на сайті юрфірми братів-адвокатів «Еправо». Відомо, що в листопаді 2015 року Владислав Власюк очолив апарат керівника Національної поліції Хатії Деканоідзе, а пізніше став заступником начальника Департаменту патрульної поліції.
Передбачувально саме служба в новій модній патрульній поліції звела Владислава Власюка з іншим антикорупціонером-реформатором – тоді народним депутатом Мустафою Найємом, пізніше отримавшим високу посаду в «Укроборонпромі», ймовірно, за непримиренну боротьбу з «режимом барихів». Після того як у 2016 році команда Деканоідзе «пішла» з Національної поліції добровільно-примусовим порядком, Владислав Власюк продовжив свою «реформаторську діяльність», місцями в тандемі з пуштуном-антикорупціонером. Зокрема, у 2017 році вони заснували громадську організацію «Лід офіс», яка існує з незмінним складом засновників досі. Варто відзначити, що партнер Власюка по ТОВ якийсь час перебував у партії «Демократичний альянс», ряди якої посилювали видні діячі Центру протидії корупції, навіть Віталій Шабунін особисто. Як сказано вище, після невеликої перерви Владислав Власюк знову пішов у владу. У 2017 році він очолив Директорат з прав людини Міністерства юстиції України, а у 2019 році, напередодні уходу з держслужби, він працював у чині директора Департаменту державної реєстрації та нотаріату Мінюста.
Це – найбільш «смачна» й корупційно насичена посада в кар'єрі Владислава Власюка, оскільки в наших реаліях, коли йдеться про держреєстрацію майна, часто мається на увазі його передел. Тобто рейдерство. Недарма «смотрящий за Мінюстом» Андрій Довбенко особливо пильну увагу приділяв цьому Департаменту. Владиславу Власюку в довесок до посади головного по держреєстрації дісталася ще одна – голови Антирейдерської комісії при Мінюсті. Це вдвічі пікантно, оскільки рейдери були основними клієнтами бізнес-партнерів братів Власюків (але про це коротко нижче). Іншому Власюку, Віталію, схоже, так і не вдалося хоч трохи посидіти на «хлібному місці». Позаминулого року він, судячи з поданої ним декларації, претендував на посаду голови Державної служби безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), у якій, як чутки, циркулюють мільйони, «наварені» на «обілічуванні» перевізників. Але не склалося. Тим не менше, Віталій Власюк встиг побути заступником голови Громадської ради при Національному агентстві з розшуку й управління активами, здобутими злочинним шляхом (воно ж – Агентство з розшуку й менеджменту активів, якщо коротко – АРМА).
Того самого АРМА, питання якого стояло першим у порядку денному засідання парламентського комітету з антикорупційної політики, коли Віталій Вікторович намагався пролобіювати інтереси підопічного йому «Алтаюра». І ось що цікаво. В самому кінці 2017 року, напередодні свого приходу в громадську раду, Віталій Власюк очолив і виступив засновником ООшки з назвою, схожою на держорган – «Асоціація пошуку й повернення активів» (АПВА). До цього «гуртка за інтересами» в якості засновників записалися ще два гіганти юридичної думки – деякий Дмитро Марчуков та Володимир Павленко. З ходу у них вийшла організація настільки впливова, що на її платформі цього року, щонайменше, планувалося громадське обговорення законопроекту «Про вдосконалення діяльності Агентства з розшуку й менеджменту активів». Так-так, того самого питання, під час обговорення якого на парламентському комітеті виник питання небайдужого Власюкам «Алтаюра». Дмитро Марчуков – діючий партнер юрфірми Integrites. За цією респектабельною й впливовою адвокатською конторою давно склалася неоднозначна репутація.
Зокрема, чутки, що нібито через неї скандально відома бізнес-вумен Альона Дегрик-Шевцова «аргументувала» призначення свого чоловіка Євгена Шевцова на посаду начальника Першого управління досудових розслідувань ДБР. Третій учасник «концесії» АПВА – Володимир Павленко. Ще за рік до створення цієї «контори» він шукав через сервіс Work.ua роботу з зарплатою в 35 тис. грн (що дуже скромно для «просунутого» столичного юриста). Але незабаром потрапив в Integrites, «відгодувався» на службі публічно звинуваченої в рейдерстві «Агрогрупи «Деметра», після чого став заступником голови … Агентства з розшуку й менеджменту активів. З кожним роком все голосніше звучать голоси, які стверджують, що АРМА, задумане як інструмент для пошуку й передачі під контроль держави активів, здобутих злочинним шляхом, стало майданчиком для передела майна, його «віджиму». В кінцевому підсумку це вже визнає міністр юстиції Денис Малюська. Минулого року від процесів в Агентстві відсунули (але це не точно) людей «смотрящего» Андрія Довбенко й замінили їх «кадрами» типу Павленко, однак корупційні схеми в ньому продовжують працювати на попередніх оборотах, незважаючи на осуд контролюючого його міністра.
Поговорюють, що Володимир Павленко зараз заступник лише на папері, а в реальності – майже повноцінний керівник АРМА. І вряд чи такий карт-бланш йому дано за кристальну чесність. В квітні цього року сталася грандіозна витоку інсайдів по АРМА. Вона наочно показала, чим і як займається Володимир Павленко в Агентстві. Кожен охочий може ознайомитися, наприклад, за цим посиланням (там же заступнику АРМА дали можливість сказати багато слів на свій захист) – я ж не буду перевантажувати й без того об'ємний текст зайвим цитуванням. Лише відзначу: те, що робить Павленко, надто схоже на корупцію. Війни «білетерів». Отже, ниточки зв'язків від «Алтаюра» ведуть до персонажів із сумнівними інтересами.
Сам по собі напрошується питання: яка їм вигода підливати бензин у вогонь конституційної кризи? Якщо слідувати принципу «Бритви Оккама», то ніякої, більше того – вони й не збиралися нічого такого робити. У їхньому випадку все пояснює теорія Бернарда Інгема, яка гласить: «Облажалися, а не змова». Головний бенефіціар кризи – проросійська ОПЗЖ Бойка-Медведчука, діячі якої стали ключовими авторами звернення до КСУ щодо конституційності кримінального покарання за незаконне збагачення. Але вони не стільки бояться покарання за незаконне збагачення (у того ж Медведчука з бухгалтерією все в порядку), скільки їм вигідний хаос, викликаний кризою. Багатьом суддям Конституційного суду проблематично пояснити походження своїх активів, тому вони спробували тихо й акуратно «підпиляти» норму про незаконне збагачення, щоб самим під неї не потрапити. Але все впало. Адвокати «Алтаюра» брати Власюки, озброївшись рішенням КСУ й вимагаючи стерти електронні декларації, в чергового разу спробували «з'їсти» голову НАПК Новікова, і досі, схоже, не зрозуміли, якими дурнями себе виставили.
Естественно, є ще величезна армія корумпованих «слуг народу», для яких рішення КСУ стало деякою полегшенням. Але більшості з них вдавалося пробігти між краплями й до цього. Звичайно, хочеться вірити в благородні мотиви голови НАПК, але мене заважає професійний цинізм. З одного боку, Олександр Новіков правильно поступив, вишвирнувши «Алтаюр» з його «золотими» серверами й оголосивши тендер на закупівлю обладнання. З іншого боку, у цьому тендері перемагає компанія, запляцьована в криміналі не менше (якщо не більше), ніж «Алтаюр». Причому, що важливо, цей переможець фігурує в кримінальному провадженні. Скоріше за все, «наїзд» Олександра Новікова на «Алтаюр» – це чистка ведомства від ставших чужими й небажаними елементами. Примітно, що приблизно в той же період часу, коли почалася активна фаза драки Новікова з братами Власюками, позначилося брожіння в одному правоохоронному органі, абревіатура якого часто зустрічається в цій статті – у Державному бюро розслідувань.
Як ми пам'ятаємо, нині колишня директорка ДБР Ірина Венедиктова після раптового звільнення Руслана Рябошапки, «своєї людини» президента, перебралася в крісло генпрокурора. Заміщати її до обрання (яке досі не сталося) нового шефа Держбюро мають, згідно із законом, заступники директора по черзі. А їх троє: Олександр Бабіков, Олександр Соколов та Олексій Сухачов. Перші двоє – люди Венедиктової. Колишній ФСБшник Олександр Соколов через свою дружину є бізнес-партнером свекрухи нинішної генпрокурорші, Бабікова ж Венедиктова наполегливо пропихувала в ДБР, незважаючи на те, що він колишній адвокат втікача Януковича. Громадськість спочатку вкрай негативно відреагувала на цих двох, особливо на Бабікова (недавно від нього, слава богу, позбавилися). Громадськості вторив Олександр Новіков, спочатку робко, а після того як у вересні за поданням адвокатів «Алтаюра» Держбюро викликало його на допит, – чи не з кожного утюга звинувачував Соколова й Бабікова в конфлікті інтересів. Як сказано в першій частині цієї статті, незадовго до допиту спікери Новікова розповсюджували, що Держбюро хоче опитати голову НАПК по справі, відкритій НАБУ за заявою самого Новікова.
Але вже незабаром НАПК звинуватило ДБР у тиску на свого керівника – мовляв, мстять, негідники, нашому шефу за те, що викрив керівництво Держбюро в конфлікті інтересів. Повторюсь ще раз: Олександр Новіков тут явно лукавить. Але й позиція Держбюро з правової точки зору, скажімо так, дещо дивна: воно відкрило кримінальне провадження за фактом привласнення майна, яке де-юре арештував Вищий антикорупційний суд за кримінальним провадженням, зареєстрованим НАБУ, де заявник у ДБР – ключова фігура. Тут ще один конфлікт інтересів на очах. Виходячи з згаданої вище витоки інсайду, у групування Власюків, Павленко й Ко є входи-виходи як у кабінети Держбюро, так і в різні комісії й ради, які мають до нього стосунок. Тобто сам по собі напрошується логічний висновок, що кримінальна справа по Новікову – «ответочка». Але якось важко вірити, що всі ці титанічні зусилля прилагаються через сервери, реальна вартість яких не перевищує ціни двох люксових авто. Очевидно, що тут потрібно подивитися на ситуацію ширше. Якщо копнути в історію злочинності й корупції, то чиновники взагалі й представники правоохоронних органів зокрема кормилися з «обілічування» різнокаліберних «комерсів» з незапам'ятних часів.
Поява в Україні антикорупційних органів і ДБР (особливо спеціалізуючись на ментівських, прокурорських, судейських тощо), допомогла остаточно усвідомити, що вся ця орава нахлібників, яка доїть «комерсів», самі по великому рахунку – величезна отара потенційних фігурантів при великих грошах. Тобто при правильно організованому підході їх можна «стригти», «обілічувати» й експлуатувати іншими способами. Роль НАБУ й ДБР у цій харчовій ланцюзі зрозуміла спочатку. Агентство з розшуку й менеджменту активів, як сказано вище, його керівники вже використовують для «розпилу» активів (потрібно пам'ятати, що незаконно здобутими бувають не лише гроші, будинки й машини, але й бізнеси). НАПК ще до його «кастрації» Конституційним судом здавалося наївним умам чимось безсилим – подумаєш, клерки перекладають папірці з місця на місце. Але й без статті «Незаконне збагачення» в Кримінальному кодексі (яка, скоріше за все, скасована аж ніяк не назавжди) НАПК має достатньо інструментів для того, щоб засічи, що доходи декларанта неприродно стрибнули, а потім відстежити, звідки вони, ймовірно, взялися.
Скасували (тимчасово) покарання за незаконне збагачення? Нічого страшного, в КК ще залишилися статті, під кваліфікацію яких потрапляють ваші дії. Олександр Новіков, едва облаштувавшись у кріслі голови НАПК, як сказано вище, почав енергійно чистити вверене йому ведомство від «попередників», а незабаром почав втручатися в справи Держбюро, фактично видавши двом із трьох його керівників «чорні мітки» на звільнення (саме за конфлікт інтересів недавно звільнили Бабікова). Тобто його ігрове поле не обмежується НАПК. Заяву Новікова, ніби його команда виявила недекларовані активи на 900 млн грн, приховані попередниками, можна розцінювати й як спробу шефа НАПК показати свою корисність правлячій партії, й як сигнал громадянам, які сидять на тих «недодекларованих» 900 млн грн і вважають себе недоторканними. Крайньо сумнівно, що Новіков ризикнув би ввязатися у велику гру, не заручившись підтримкою впливових людей. Протилежна йому сторона теж не обмежується напористими адвокатами. Проте це не так важливо. Ми можемо лише запастися попкорном і чекати та сподіватися, що ця свора в боротьбі за право «обілічувати» один одного з'їсть себе сама.