Двадцять років тому, 28 листопада 2000 року, лідер фракції Соціалістичної партії Олександр Мороз дав старт найвідомішій в українській історії політичній кризі. З парламентської трибуни він звинуватив президента Леоніда Кучму в причетності до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Акція «Україна без Кучми», що послідувала за цим, створила нову політичну реальність: режим, який здавався непохитним, миттєво зашатався і опинився на грані краху, хоча й устояв. Розпочатий тоді процес політичних потрясінь продовжується донині. Касетний скандал став яскравим і переконливим свідченням того, що сам президент Кучма втратив почуття міри.
Найголовніша проблема для будь-якої влади — втрата почуття міри та реальності. Якщо влада обмежена повноваженнями та демократичними процедурами, то це її проблема. Але автократ, який втратив почуття міри, становить небезпеку для співвітчизників і ставить під удар національну безпеку. Популярною була й залишається версія, ніби Кучму підставили, ніби «касети Мельниченка» — це спецоперація російських спецслужб, спрямована на відокремлення України від Заходу та НАТО. Однак ця версія залишається безпідставною. У будь-якому разі, чим більше влада втрачає почуття міри, тим легше вона стає об'єктом спецоперацій. Якщо в 2000 році українські спецслужби замість того, щоб нейтралізувати майора Мельниченка, раздували справу про відставників-грибників, то результат видається закономірним.
Одна з проявів неадекватності — гіпертрофоване неприйняття критики. Здавалося б, повністю контролюючи телеефір і все частіше отримуючи докори в цензурі, президент мав би дорожити небагатьма опозиційними газетами та тоді ще екзотичними інтернет-виданнями. Натомість Леонід Данилович отримав стільки критики, що мало б здалося навіть Віктору Федоровичу. Адекватна влада повинна, якщо не заохочувати критику, то ставитися до неї терпимо й з розумінням.
Очевидно, Леонідові Данилловичу тоді нічого не було ясно щодо того, що таке інтернет і як він функціонує. Вірогідно, хтось його накручував, приносячи роздруківки. Звісно, тоді для багатьох інтернет був екзотикою, однак глава держави міг би розібратися в питанні. Загалом, щоб не підставляти себе, носії вищої влади повинні йти в ногу з часом. Ця цитата добре ілюструє, наскільки за два десятиліття змінилися масові комунікації.
За останні 30 років в Україні зірвалося щонайменше дві спроби побудувати поліцейську державу — за Кучми та за Януковича. Причому в 2000–2013 роках масові протести багато в чому були спрямовані саме проти міліцейського беззаконня. Парадокс, але всевладдя правоохоронців часто призводить до протилежного результату. Правоохоронці багато чому навчилися. Нині розумна поліція розуміє, що у разі чого обурені співвітчизники запросто можуть розгромити райвідділення. Хочеться вірити, що доля двічі застрілившегося генерала Кравченка та його засуджених «орлів» відіб'є у правоохоронців бажання грати в загони смерті, а доля «беркутів», які втекли до Москви або на окуповані території, — утримає від надмірного рвання.
Головним досягненням Кучми стала інтегрально, від самого верху до самого низу, корумпована модель влади. Демонтаж цієї системи з мінливим успіхом продовжується донині. Саме Кучма створив в Україні олігархічну систему, коли національні багатства перейшли у власність невеликої групи людей. При цьому він особисто допускав до цього процесу одних і усував інших.
Оліґархат створювався свідомо — не стільки в інтересах України, скільки в інтересах утримання влади. Згодом у книзі «Після Майдану» Кучма запевняв: «Тільки великий бізнес може взяти на себе розвиток інфраструктури, включаючи соціальну. І тільки він може вкладати кошти в високотехнологічну продукцію». Однак на касетах Кучма говорив про олігархів інакше й, видається, був при цьому щирішим. Для середнього та малого бізнесу була створена модель, яка змушувала його працювати в тіні й бути вразливим для перевіряючих органів, що також забезпечувало лояльність перед владою.
По іронії долі Кучма сам любив читати роздруківки прослуховування розмов — як своїх прихильників, так і опонентів. Касетний скандал поставив хрест на узурпаторських планах Кучми, однак він зумів утримати владу, а згодом уникнув відповідальності. У результаті в Україні компрометуючі записи розмов багато в чому втратили значення. Після касет Мельниченка в Україні записи розмов не працюють як компромат — після Кучми нікого вже таким не здивуєш і не обуриш.