Сергій Кислов, особистий охоронець президента Леоніда Кучми, розповів сенсаційну версію про справжнє походження «касет Мельниченка». На прес-конференції 28 листопада 2000 року лідер Соціалістичної партії України Олександр Мороз оприлюднив записи розмов президента Леоніда Кучми. На цих записах перші особи держави, включаючи президента, обговорювали розправу над журналістом Георгієм Гонгадзе. У вересні журналіст зник, а на початку листопада його обезголовлене тіло знайшли під Києвом. За офіційною версією, президента Кучму протягом двох років записував майор Управління державної охорони Микола Мельниченко, який, за його словами, щодня підкладав під диван у кабінеті президента диктофон. Напередодні прес-конференції Мороза Мельниченко виїхав у США, де отримав політичний притулок, і розпочав публічну кампанію з викриття Кучми.
Щоб розібратися, чи це було насправді, хто замовив убивство Гонгадзе та спланував цю спецоперацію з касетами, видання поговорило з учасниками тих подій — главою Адміністрації президента Кучми Володимиром Литвином, з лідером Соціалістичної партії України Олександром Морозом, а також з автором касет майором Миколою Мельниченком. Сьогодні ж розмова йде з екс-керівником особистої охорони Леоніда Кучми, генералом Сергієм Кисловим. У інтерв'ю він вперше назвав нову, раніше не озвучену версію: хто, де та як міг записувати президента Кучму. І це — не Мельниченко. За словами Кислова, президента записували за допомогою спеціального дистанційного приладу, встановленого в житловому будинку навпроти Адміністрації президента. На його думку, до цього причетні іноземні спецслужби, але вина лежить і на СБУ.
Кислов розповідає, що в той час він був начальником підрозділу особистої охорони президента Леоніда Кучми і відповідав за особисту безпеку першої особи. Раніше він служив в охороні президента Леоніда Макаровича Кравчука у складі відділу охорони президента. У цьому відділі не було співробітників, відповідальних за технічні питання безпеки. Такий же відділ і штат був і у другого президента України. З часом було прийнято рішення про прикомандирування співробітників УДО України (Управління державної охорони) — фахівців з питань технічної та інформаційної безпеки — до відділу охорони президента. Мельниченко ніколи не числився у штаті охорони президента. Він служив в УДО на первинній посаді і був прикомандирований в охорону президента у складі цієї групи. Мельниченко розповідає байки, засновані на своєму не дуже здоровому мисленні та пам'яті, що він був начальником управління, керівником підрозділу тощо.
Номінально керівником цього підрозділу був Анатолій Зубець, лейтенант. Підрозділ входив до Управління державної охорони. До СБУ він не мав ніякого стосунку. Мельниченко був простим рядовим співробітником Управління державної охорони, якого прикомандирували в охорону президента для виконання завдань з технічної безпеки.
Оперативно-технічний огляд місць перебування президента включав перевірку кабінету, автотранспорту, їжі та так далі. Але головне, на що Кислов звертає увагу — Мельниченко, як і інші співробітники цього підрозділу, працювали за графіком. Добу через двоє. Тобто не кожен день. Питання полягає в тому, чому на касетах, які він надав, чути щоденну запис з кабінету президента? Це абсолютно нелогічно.
На думку Кислова, запис велася автоматично без участі Мельниченка. За його особистим переконанням, це робили спецслужби. Кислов вважає, що це операція іноземних спецслужб, не українських. Він припускає, що Мельниченко зі своїми фальшивими записами був першою ластівкою процесу зовнішнього управління, що послабило президента та державу в цілому. На той час внутрішня та зовнішня політика, яку проводив президент Кучма, була зрозумілою для світу. Економіка країни поліпшувалася, укріплювалися державні інститути. Але були сили, які були зацікавлені в тому, щоб цей процес зламати та послабити Україну, послабити роль діючого президента.
Щодо показань Мельниченка про те, що все почалося після того, як він доповідав керівництву про недоліки в системі охорони кабінету президента, Кислов категорично заперечує. За його словами, Мельниченко — параноїк, який сам придумав цю легенду і повірив у неї. Він почувається другим після Бога. Це чистий бред — нікому і нічого він не доповідав. Будь-яка військова структура побудована за принципом єдиноначалля. Мельниченко не був керівником, він мав доповісти своєму безпосередньому начальнику — тому ж Зубцю, Зубець — наступному керівнику, а той уже мав прийти з пропозиціями щодо поліпшення оперативно-технічної роботи. Патологічна брехливість, мифоманія Мельниченка — це окремий медичний аспект, описаний понад сто років тому французьким психіатром та невропатологом Ернестом Дюпре.
Кислов категорично заперечує, що за порадою Мельниченка в кабінеті Кучми встановили сигналізацію. Сигналізація в кабінеті президента стояла ще з часів Леоніда Макаровича Кравчука.
Щодо допуску до кабінету президента, Кислов розповідає детальну процедуру. Кожного ранку близько 7:00, якщо не раніше, в приймальні збиралася група з чотирьох-п'яти осіб для підготовки кабінету. Оскільки у Леоніда Данилович робочий графік починався дуже рано вранці і до 8-8:30 ранку він щодня вже був на роботі. Близько 7 ранку щодня в приймальні збиралися: представник комендатури охорони, співробітник охорони президента, референт, прибиральниця та співробітник підрозділу оперативно-технічних оглядів, у якому служив Мельниченко. Це було 4-5 осіб — з охорони президента могло бути кілька осіб. Коли референт бачив, що ця група в зборі, він телефонував в комендатуру охорони, розташовану на першому поверху АП (Адміністрації президента), звідти приходив офіцер із запечатаною колбою, де зберігалися ключі від кабінету президента. Колба з ключами була завжди запечатана і знаходилася під сигналізацією в сейфі комендатури охорони. Перед тим, як увійти в кабінет Кучми, усі четверо розписувалися в добовому журналі відкриття/закриття кабінету президента, і після цього розкривався кабінет.
Референт давав команду — кабінет знімався з сигналізації, срывалася печать з колби з ключами, і всі ці співробітники за списком разом входили в кабінет. Ніколи в кабінеті не міг знаходитися один человек — чи то референт, чи то прибиральниця, чи то співробітник комендатури, чи то особистої охорони президента. За інструкціями ніхто не міг в кабінеті знаходитися самостійно. Мельниченко бував у складі цієї делегації перевіряючих, але не кожен день. Мельниченко працював добу через двоє. Там були й інші люди, прикомандировані до цього підрозділу. Таким чином, Мельниченко входив в кабінет Кучми раз у три дні.
Теоретично він міг залишити диктофон в кабінеті? Не міг. По-перше, він ніколи не входив один. І біля нього весь час були й інші люди — співробітник комендатури, особистої охорони президента. Тобто він просто не міг непомітно залишати і забирати диктофон протягом такого тривалого часу. А по-друге, диван був дуже низький. Диван був без «ніжок», він стояв на підлозі всім своїм основанням і був непідйомним для однієї людини.
Для слідчого експерименту цей диван як речовий доказ привезли з Генпрокуратури в Адміністрацію президента. Ставили диван на місце і просили Мельниченка продемонструвати, як він розташовував диктофон під диваном. І як він ховався в шафі. Він не зміг цього зробити. Він постійно плутався в показаннях, збивався, один раз навіть викликали швидку медичну допомогу, тому що його схопив кондрашок. Він так і не зміг пояснити, як він «записав» Кучму. На слідчих експериментах також були присутні й інші співробітники, які перевіряли кабінет Президента — референти, працівники комендатури, співробітники УДО. До речі, у Леоніда Данилович було чотири референти-помічники, які працювали добу через трое. Абсолютно всі співробітники, які брали участь у слідчому експерименті, підтвердили брехливість Мельниченка.
Ці слідчі експерименти проводилися, коли президентом уже був Віктор Ющенко. І крім слідчих експериментів, як вітчизняні, так і зарубіжні фахівці проводили фоноекспертизи можливості записів розмов таким способом, як описував це Мельниченко. Брали диктофон, розташовували поруч з диваном, пробували під диван покласти — але висновки експертів і комісій, які проводили ці фоноекспертизи, показали, що таким способом на записах виходить зовсім інший звук. Невідповідність повна.
Аргумент Мельниченка на користь того, що він робив записи своїми руками — що на записі є перешкоди від того, що він ховав диктофон в кишеню, і чути його розмови зі співробітниками АП. Плюс він говорив про якийсь жучок, завдяки якому він міг чути розмови з кабінету в режимі реального часу. Кислов називає це бредом. Мельниченко як патологічний брехун протягом 20 років постійно придумує щось нове. Тепер він розповідає, що йому нібито якісь гроші пропонувалися за знищення записів. А жучки та радіостанції — давайте згадаємо, які радіостанції були 20 років тому, чи могли вони технічно це робити? Якісь жучки в диктофоні, стояти біля поста охорони і слухати розмови в режимі реального часу — це неможливо. До того ж, якщо він працював добу через двоє, звідки у нього записи з кабінету день за днем?
Щодо можливості того, що Мельниченко просидів у шафі у Кучми півдня і його не помітили, Кислов пояснює процедуру. Після прибирання приміщень в кабінеті президента референт розкладав на столі президента Кучми документи, зведення щоденної оперативної інформації та інше. Все це робилося одночасно. І коли всі співробітники закінчували свою роботу, вони одночасно виходили і знову розписувалися в добовому журналі. О 7:00 зайшли — розписалися, о 7:30 вийшли — розписалися. І в приймальні залишалися референт та співробітник особистої охорони Президента. Мельниченко в шафі — це ж не голку втратити в стозі сіна. Він не міг залишитися в кабінеті Кучми. І як можна вважати, що відсутність співробітника, який служить у складі добового наряду, могла залишитися непоміченою іншими співробітниками наряду протягом такого тривалого часу?
Щодо шафи в кабінеті Кучми, Кислов розповідає детально. Кабінет президента — це приміщення з кількома кімнатами. На той час це був безпосередньо кабінет Кучми з його робочим столом, приставним столом, де розташовувалися телефони урядового зв'язку (так звана пульт зв'язку), приставний стіл з двома креслами для відвідувачів, стіл для невеликих нарад, телевізор і, безпосередньо, сам цей диван. Ніяких шаф саме в кабінеті ніколи не було! Ніяких! Ніколи! Далі через двері, яка була постійно закрита, був тамбур — невелике приміщення, де знаходилися два вбудовані вузькі шафи для одягу та туалетна кімната, далі йшла кімната-бібліотека та невеликий спортзал. Отже, у цьому тамбурі були два вузькі шафи на кілька вішалок для одягу. В одному знаходився резервний костюм, сорочка та взуття, а в другому невелике відділення для сезонного одягу. Наприклад, для пальто. Фізично дорослу людину просто не могла поміститися в цій шафі, не кажучи вже про те, щоб провести в ній півдня нерухомо і без звуків. Кислову здається, що у своїй хворій уяві Мельниченко так і досі знаходиться в цій шафі. І найімовірніше, в памперсі.
Мельниченко розповідає, що хотів зробити відеозапис з цієї шафи. Але для цього потрібно було хоча б просвердлити отвір в ній, що апріорі не представлялося можливим, і навіть припустивши, що такий отвір існує, через нього можна було записувати хіба що якісь дії в туалетній кімнаті, розташованій навпроти шафи. Кислов впевнений, що президент не вів конфіденційних переговорів у туалеті.
Так чи інакше, Мельниченко причетний до цих записів. Яким способом — інше питання. Кислов розповідає, що коли Мельниченка прикомандирували, він інтуїтивно відчував, що з ним щось не так. На рапортах про його прикомандирування до підрозділу стоїть його виза «заперечую». Мельниченко — така людина, яка весь час була всім невдоволена. Маленька зарплата, начальники погані, дружина погана, погода жахлива — це вже багато говорить про людину, до нього треба ставитися з обережністю. Він був ворчун, вічно бубніючий і невдоволений з будь-якого приводу.
Кислов впевнений, що Мельниченка просто використовували. Знайшли такий психотип, який підходив за всіма критеріями під зрадника, тим більше проходящого службу в оточенні президента. Це класична операція вербування та роботи спецслужб. Якщо невдоволений зарплатою — можна поліпшити матеріальне становище, запропонувати публічність, славу. Зіграли на його «его» та самолюбстві. Мельниченка просто завербували. Він і тоді, і зараз — це просто озвучка, рупор тих записів, реальні вони чи ні. За цю озвучку він отримав немалі гроші, які дозволили йому жити за кордоном на широку ногу, створити транспортну компанію в США та займатися бізнесом. Відмінний капітал за зраду та шпигунство.
Спустя 20 років Кислов розповідає свою версію — як і де була встановлена прослушка. Спочатку він розповідає про версію, в яку особисто не дуже вірить. На третьому поверху в АП розташовувалася кімната урядового зв'язку. Одна з версій — що касети писали через апаратуру, яка була там встановлена ще при ЦК КПУ та КГБ. Пульт — це набір телефонів, розташованих в кабінеті президента, а сама апаратура, яка забезпечувала шифрування зв'язку, передачу його по закритих каналах, знаходилася в кімнаті безпосередньо над кабінетом президента. Нібито запис велася звідти. Знову ж таки, Кислов впевнений, що це зробили спецслужби. А як — тут уже питання до СБУ, яка наділена повноваженнями щодо недопущення подібних дій. У структурі Служби безпеки було підрозділення, яке «курувало» в тому числі й Управління державної охорони.
Але Кислов дотримується іншої версії. Він розповідає про сліди прослушки, про які раніше ніхто публічно не розповідав. Він розповідає про це вперше. Мельниченко восени 2000 року хотів якомога швидше легалізувати касети. Чому він так поспішав, зустрічався з Турчиновим та Морозом? Він намагався дуже швидко знайти людину, політика, який буде спікером цієї інформації. Якщо, за його словами, він два роки спокійно писав касети, а тут йому раптом різко знадобилося їх «злити» — навіщо була така поспішність?
Кислов малює схему. Ось Адміністрація президента України, від неї йде сходи, яка ведить в парк. Справа від цього скверу — театр імені Івана Франка. Навпроти театру, зліва від АП — «Київенерго». А до «Київенерго» примикає звичайний житловий будинок сталінської побудови. За кілька місяців до оприлюднення «касет Мельниченка» технічний працівник «Київенерго» побачив у вікні цього житлового дому на третьому поверху якийсь підозрілий пристрій, схожий на телескоп або підзорну трубу великого розміру. Дистанційний записуючий прилад, спрямований якраз на вікна президентського кабінету, розташованого на той час на другому поверху Адміністрації президента. Його було видно лише з певного кута, і лише з цього приміщення. Вікна цієї квартири були такої конфігурації, що апаратура не просвічувалася з інших ракурсів.
Але співробітник «Київенерго» цей «телескоп» помітив і побачив, що від нього виходить безліч проводів далі по квартирі. Було створено так зване дело оперативної розробки департаменту контррозвідки СБУ, заведено дело по «шпигунству», ціла група, в режимі найсуворішої секретності, з центрального апарату СБУ вела це дело, був здійснений комплекс оперативно-розшукових заходів, встановлено зовнішнє спостереження. Було зроблено безліч фотографій цього приладу, а цей «телескоп» ніхто не забирав. Цю квартиру нібито знімав якийсь іспанський дантист, і одна ця квартира щомісячно споживала електроенергії стільки, скільки споживав весь стояк у під'їзді цього дому.
Коли проводили технічний аналіз і порівняли касети за датами та часом запису, то саме в ці моменти були найбільші всплески споживання електроенергії в цій квартирі.
Кислов розповідає, що цей фактаж вивчався правоохоронними органами в рамках кримінальних справ, пов'язаних з «касетним скандалом». Він надіється, що видання, яке славиться публікаціями достовірної інформації та розслідуваннями, які впливають на політичні процеси в країні, допоможе встановити реальну картину того, що сталося два десятиліття тому, і при політичній волі та бажанні буде поставлена крапка в цій історії. Також він впевнений, що рано чи пізно справа по шпигунству та зраді Мельниченка матиме своє логічне завершення і він понесе заслужену кару.
Щодо того, що Мельниченко говорить, що хоче повернутися в Україну, Кислов каже: нехай це робить швидше. Міністр юстиції України Денис Малюська анонсував комерційні ВІП-камери в СІЗО та в тюрмах. Кислов впевнений, що Мельниченко зможе собі їх дозволити, перебуваючи в місцях позбавлення волі. Грошей за своє предательство він заробив немало.
Щодо справи про телескоп, Кислов розповідає, що розробкою цієї квартири займалася СБУ. Велися оперативно-технічні заходи, в будинку навпроти були арендовані ряд квартир для оперативників СБУ, проходило негласне спостереження. І саме в цей період Мельниченко почав активно шукати глашатаїв — політиків, які візьмуть на себе сміливість оприлюднити записи. Тобто організатори прослушки напевно знали, що до них підкрадаються. А потім в один прекрасний момент «телескоп» з квартири зник. Його хтось винес. З чийогось мовчазної згоди дали можливість піти. А потім це дело просто було поховано.
Кислов дізнався про це дело від співробітників СБУ, які були в складі цієї оперативної групи по розслідуванню факту шпигунства за допомогою цього «телескопа». Всім співробітникам цієї групи керівництво заборонило взагалі щось згадувати про це дело. Всі документи по цьому делу, на його думку, давно вже знищені. І це ще один аргумент на користь того, що до касетного скандалу була причетна одна з спецслужб. Або, точніше, можливо, зовнішні спецслужби впливали на це через своїх агентів в СБУ. СБУ однозначно мала до цього стосунок. Кислов не може зрозуміти, чому керівництво СБУ про це не доповіло в АП? Адже ще місяць-полтора після виявлення цього «телескопа» знімання інформації з цього приміщення продовжувалося. Найімовірніше, тут прослідковується чиясь зацікавленість у цьому процесі. Або ж, як варіант, що після оприлюднення «касет Мельниченка» вже просто боялися доповісти президенту, що прошляпили шпигунів. Кислов дізнався про це набагато пізніше, по своїх каналах — вже де-то півроку пройшло з того моменту.
Телескоп дійсно зник? Квартира ж мала бути під спостереженням, раз уже велася розробка СБУ? Так, за квартирою велася слідка, але з технікою дали піти. І це якраз збіглося з моментом, коли Мельниченко почав активно бігати по політикам.
Щодо убивства Гонгадзе та виявлення цієї техніки, Кислов каже, що тут можна лише здогадуватися.
Коли Кислов супроводжував президента, він може описати його психоемоційний стан у день, коли оприлюднили касети. Президент дізнався про це з самої прес-конференції. Він тоді викликав начальника Управління державної охорони, почався переполох. У той день ще ніхто не розумів ні масштаб, ні суть, ні глобальність проблеми. Які касети, які диски, де вони їх взяли? Потім події наростали, як снігова куля. Дізналися, що Мельниченко вже знаходиться за межами України. До речі, за внутрішніми інструкціями, співробітник не може отримати закордонний паспорт без рапорту керівника. А Мельниченко паспорт громадянина України для виїзду за кордон зробив його кум, який служив в СБУ. Кислову здається, Мельниченко підставив свого родича, його звільнили з СБУ за неправомірні дії. Практично відразу Мельниченку була поставлена американська віза, що давало привід задуматися про серйозність процесів, що відбуваються.
Під час розбирань багато людей в АП, УДО, СБУ втратили посади. На багатьох співробітників державної охорони були накладені дисциплінарні стягнення — за те, що не передбачили ці події. Деякі були звільнені або переведені на інші посади. Це стосувалося співробітників кадрового апарату УДО, безпосередніх начальників Мельниченка. Анатолій Зубець також був прикомандирований і очолював це технічне підрозділення. Його потім перевели. А в Управлінні державної охорони набрали новий штат співробітників, прикомандирували їх до підрозділу охорони президента, які за своїми посадовими обов'язками виконували аналогічні функції. Начальник управління державної охорони також був звільнений, замість нього був призначений генерал-лейтенант Валерій Строгий, який був переведений в УДО з системи внутрішніх справ. Президентом було прийнято рішення взяти людину «зі сторони», щоб вона «свіжим» поглядом могла розібратися в проблематиці. Кислов був призначений його першим заступником. Видимо, одним з факторів зіграло й те, що він колись був проти прикомандирування Мельниченка.
Після касетного скандалу змінилося багато в механізмі охорони президента. Сам кабінет президента з тих пір знаходиться на іншому поверху. Багато змінилося, країна змінилася, а служба безпеки президента — тим більше. Було поліпшено технічне оснащення підрозділів у плані захисту інформації. Кабінет президента був переобладнаний. Були створені моніторингові кімнати по радіочастотам та інші спеціальні приміщення для конфіденційних переговорів у будівлі АП.
Кучма змінив свою манеру спілкування після цієї історії? Він, як будь-яка людина, переживав це всередину себе. Він мудра людина. Не зривав свою злість на охороні. Він розумів, що охорона винна опосередковано, тут більш глобальна гра на світовій шахівниці. Кислов не знімає з себе вину, як і інші співробітники особистої охорони президента. І завжди усвідомлює відповідальність за те, що сталося. Але завдання охорони президента — особиста безпека президента, збереження його життя. А такі проблеми, як шпигунство Мельниченка — це відповідальність іншої спецслужби, на яку законами України покладена така функція та обов'язок.
В історії України було кілька касетних скандалів: касети Онищенка, касети Деркача. Були ще касети Гончарука, коли на нараді записали нелицеприємні слова прем'єр-міністра на адресу президента. Кислов як людина з досвідом має розуміння, як ця запис була зроблена? По Гончаруку. Фоноекспертизи мають показати, яким способом та з якого місця здійснювалася запис. Є багато версій — від версії, що записувала Рожкова (Заступниця голови НБУ), і до версії, що це робили співробітники охорони Гончарука. Де реальність? Президент Зеленський дав тоді дедлайн: два тижні на пошуки винуватця прослушки — розслідування немає. Знову ж таки риторичне питання: кому вигідно, щоб не було розслідування? Або це просто вже інфантильність та непрофесіоналізм спецслужб, які ігнорують розпорядження президента.
Касети Деркача — більш резонансні. І там голос українського екс-президента Порошенка чути краще, ніж голоси його співрозмовників. Це схоже на запис з гучної связи. Як можна було зробити цю запис, на думку Кислова? Через телефонну трубку безпосередньо ці записи зробити неможливо. Так влаштована система конфіденційного урядового зв'язку, що якщо хтось третій втручається в лінію і хоче записати розмову, дзвінок відразу розривається. Технічно урядовий зв'язок сьогодні дуже захищений. До цього дуже щепетильно підійшли саме після касетного скандалу.
Кислов проти пропозиції екс-міністра Кабінету міністрів Дмитра Дубілета скасувати урядовий зв'язок. Однозначно. Урядовий зв'язок має бути. Нехай назве хоча б одну європейську країну, яка відмовилася від урядового зв'язку. Це безпека держави в першу чергу. Урядовий зв'язок на сьогодні — найзахищеніший канал комунікації. Вищі посадові особи зобов'язані проводити конфіденційні переговори без допуску третіх осіб, із захищеним шифруванням та по закритих каналах спецзв'язку — це світова практика.
Щодо касет Деркача, тут це писалося явно по-іншому. Припущення Кислова — Порошенко сам себе писав. А потім сам же і злив? Навіщо? Президент Порошенко — «важковаговик» у політичних іграх. Він міг робити записи і для своїх майбутніх політичних раскладів. Але він навряд чи сам «злив».
Де проходили переговори? У «ситуативній кімнаті» АП, у якій відбувалися наради з участю президента Петра Порошенка. І коли потім, після програшу на виборах, поспішно була вивезена спецтехніка та комп'ютери з АП, ці записи могли зберігатися на одному з цих девайсів. Хтось міг її скопіювати звідти або просто по недбалості був втрачений електронний носій цих записів. Але те, що це не записувалося з урядового зв'язку — це точно. Або писав сам президент, або хтось, хто знаходився поруч з ним у момент розмови. Як і хто в подальшому це використав — уже інше питання.
Щодо поради — як і де вести найінтимніші переговори, щоб їх ніхто не підслухав? Найкраще вести розмови взагалі без електронних девайсів, де-небудь на природі. У парку? Ні, парк — все-таки публічне місце. Краще де-небудь в лісі. А якщо ми говоримо про конфіденційні переговори президента — це урядовий зв'язок. Ну й будь-яка посадова особа при будь-яких, навіть найконфіденційніших переговорах має розуміти, що в його розмовах не повинно бути крамоли та криміналу, які можуть зашкодити йому особисто та країні.
А якщо при цьому в будівлі навпроти стоїть «телескоп», який пише все, що говориться в кабінеті? На сьогодні кабінет президента обладнаний технічними засобами захисту інформації так, що це вже неможливо зробити. Неможливо зняти інформацію з датчиків руху, відеокамер, сигналізації, розеток, телефонів, вікон, батарей по вібрації. Неможливо.
А ця техніка не впливає негативно на самопочуття президента? Він же там як у мікрохвильовці сидить, де одні сигнали блокують інші. Ця техніка має працювати при необхідності. Президент на час конфіденційної бесіди може натисненням однієї спеціальної кнопки включати та вимикати цей захист від прослушки. І на 10-15 хвилин кабінет Президента перетворюється на таку капсулу, де можна спокійно обговорювати конфіденційні питання, в тому числі питання з грифами секретності та які впливають на безпеку країни.
Білий шум все ще використовується? Кислов не знає, чому цю установку називають «білий шум». Є такі розробки і українських, і зарубіжних фахівців, які дозволяють при необхідності вести конфіденційні розмови і при цьому бути впевненим у неможливості сторонньої прослушки. Це спеціальні портативні пристрої, які розставляються по периметру невеликого приміщення, і коли ми з вами спілкуємося, воно створює певний дискомфорт через своєрідний шум, але вже через п'ять хвилин ви ці шуми від приладу перестаєте помічати. Зато ззовні нашу розмову записати неможливо. Такі прилади можна знайти і придбати навіть в інтернеті.
Щоб потрапити в Службу Безпеки президента в УДО України, співробітники проходять певні спецперевірки та спецпідготовку? Якими навичками людина має володіти? Звичайно. Для роботи в особистій охороні президента людина має певний час попрацювати в структурі державної охорони, щоб розуміти логістику, влаштування цієї системи. Вона має мати бездоганну репутацію на попередніх посадах, бути рекомендованою своїми безпосередніми керівниками для продовження служби в охороні президента. Вона також має пройти посилену медичну перевірку, де перевіряються здоров'я співробітника. В тому числі підлягають перевірці й психологічні якості співробітника, його психоемоційний стан, по ньому проводиться додаткова спецперевірка. Кандидат має бути фізично міцним та витривалим, володіти професійними навичками по вогневій та спеціальній підготовці, володіти єдиноборствами, мати специфічні знання з медицини, психології, володіти іноземною мовою.
А навіщо потрібні знання з психології? Щоб уміти виявляти потенційно небезпечних людей.
Чому під час цих перевірок Мельниченка вчасно не викрили? Якщо в штаті так багато навчених психологів, а у них під носом два роки людина вела підпільну діяльність? Багато людей у підрозділі Кислова ставилися до Мельниченка, як і він — з обережністю. Але були вищестоящі керівники, які приймали рішення про доцільність його перебування на посаді. Щорічно кожен співробітник особистої охорони проходить медкомісію, перевірку психологів. За часів Кислова медкомісію проходили при поліклініці Військово-медичного управління СБУ на вулиці Липській, психологи також були з числа співробітників СБУ. Сама психологічна експертиза тривала кілька днів — це різні тести на визначення психоемоційного стану співробітника та особисте спілкування з психологами. Психологи всі з СБУ. Вони потім дають своє висновок, який передають в Управління державної охорони.
Давайте подивимося на це крізь призму 20-річної давності. Мельниченко був людиною не наближеною до президента. Для нього той же психолог був призначений рідше, ніж для співробітників особистої охорони президента. Деякі бачили кілька фотографій, які гуляють по інтернету, де Мельниченко знаходиться при проведенні охоронних заходів на близькій відстані до президента. Могло скластися враження, що Мельниченко був наближеним. Насправді він просто виконував свої функціональні обов'язки у складі добового наряду. Якщо подивитися на цю фотографію уважніше, то побачимо, що Мельниченко тримає чемодан зі спеціальною технікою, яка глушить сигнали по різних каналах зв'язку, в тому числі мобільні телефони — щоб неможливо було дистанційно привести в дію вибухівку.
Петро Порошенко виїхав на Малійські острови в статусі інкогніто? Як це можливо і як в той момент забезпечується безпека Президента? Звичайно. І видання, на думку Кислова, першим оприлюднило цей факт. Леонід Кучма, будучи президентом країни, ніколи в статусі «інкогніто» не виїжджав за кордон, тим більше для відпочинку на Малійські острови. Будь-який, навіть приватний візит президента України, має бути оформлений офіційно. Статусність першої особи держави не дозволяє йому покидати межі країни як «інкогніто». За протоколом оформляється офіційно безліч документів у відповідні органи країни, куди планується поїздка, відправляються шифротелеграми в спецслужби цих країн для забезпечення безпеки президента, на місце заздалегідь виїжджає передова група з числа протоколістів, помічників та охорони, яка підготовлює та забезпечує перебування президента за кордоном. Це стосується й приватних візитів президента.
У виїзді президента Петра Порошенка та його членів сім'ї в статусі «інкогніто» на Малійські острови брало участь багато осіб — і співробітники охорони президента, і прикордонники, і співробітники СБУ, які це допустили, дозволили вильот на приватному літаку під паспортами «прикриття», оформленими на інших осіб. Просто на Банковій розуміли, що якщо буде витік інформації про відпустку на Малійські острови — буде скандал. І вжили не зовсім адекватних, в тому числі й юридичних кроків, щоб зберегти це в таємниці. Але в результаті це обернулося ще більшим скандалом. Малійські острови, потім «Свинарчуки» — ці скандали дуже вдарили по іміджу президента Порошенка, які в тому числі вплинули на програш під час президентських виборів.
Чи правильний підхід — коли кожен новий президент, приходячи до влади, звільняє охоронців попереднього президента та призначає свою особисту охорону? Ні, це неправильно. Можна призначити нового керівника Служби безпеки, можна після перевірок перевести в штат Служби безпеки президента співробітників, які забезпечували його охорону та безпеку до вступу на високий пост, але всю систему міняти недоцільно та непрофесійно. Багато офіцерів-співробітників охорони Леоніда Кучми в подальшому служили в охороні Віктора Ющенка, а потім і у Віктора Януковича. Ротація співробітників має відбуватися. Якийсь відсоток однозначно має змінюватися, але не поголовно всі. Це еволюційний шлях, а не революційний.
Якими професійними якостями має володіти охоронець президента? Коли велася підбір співробітників в охорону президента Леоніда Кучми, звертали передусім увагу на те, щоб людина «була з головою», на його професійні якості, на здатність мислити та приймати правильні рішення швидко, в тому числі в незвичайних ситуаціях. Решта — додасться. І в системі підготовки співробітника він додатково навчиться та набуде спеціальних навичок. Перевіряли, як співробітник служив в УДО попередні 5-10 років, якими якостями, необхідними для служби в охороні президента, він володіє. Вивчали його особисту справу, психологічне досьє.