Партія союзника Путина хоча й отримала значну кількість мандатів у місцевих органах влади Донецької області, змушена конкурувати за ресурси з іншими осколками Партії регіонів: «Опозиційним блоком», «Партією миру та розвитку», «Нашим краєм». На політичній карті області з'явилися також «За майбутнє», «Слуга народу», партія Порошенка «Євросолідарність». Місцеві ради потрапили представники «Голосу», «Сили людей», партії Шарія. Виникло кілька локальних проектів, найуспішнішим з яких виявився ахметовський «Порядок». На перший погляд, це виглядає як здорова конкуренція.
Але чи це насправді так? Представники ОПЗЖ прибули восени до Донецької області: Королевська, Бойко, Шуфрич виголошували промови про мир, покладали квіти. Медведчуківці продовжують робити провокаційні заяви та спекулювати темою завершення війни, яка жодним чином не належить до компетенції місцевої влади. На це все ще добре клюють люди похилого віку та малоосвічені верстви населення. Однак порівняно з 43%, які друзям РФ вдалося отримати на Донеччині на виборах до Верховної Ради 2019 року, їхні нинішні результати виглядають як фіаско.
У Славянську переобрався діючий мер Вадим Ляхь, хоча після першого туру кандидат від партії Медведчука Павло Придворов поспішив оголосити себе переможцем. Він йшов з Ляхом ніс у ніс і в другому турі розраховував на пенсіонерів. Але всі демократичні сили несподівано об'єдналися проти нього. Завадив «ОПЗЖисту» й айфон 12-го покоління, розіграш якого оголосила одна з громадських організацій, щоб стимулювати активність молоді. У результаті 2/3 виборців, які прийшли до виборчих урн у другому турі, проголосували за Ляха.
Страсті кипіли нешуточні. Кандидати-сепаратисти закидали один одного звинуваченнями в сепаратизмі. Придворову приписували ремонт військової техніки бойовиків під час окупації Славянська та ділові зв'язки з РФ. «Жіночому обличчю ополчення» та колишній мер Нелі Штепі нагадали, що вона залишається обвинуваченою у створенні терористичної організації. Ляху — що навесні 2014 року разом з Придворовим, будучи звичайним депутатом-«регіоналом», підтримав рішення міської ради про легалізацію банди «народного мера» Пономарева. У зверненнях до виборців кандидат Придворов не соромився: «Відновимо економічні відносини з Росією!», «Захистимо право Славянська на рідну мову!», «Партії війни мріють змусити славян говорити українською!». Наприкінці, ніби сам Придворов зрозумів, що перегинає, але було пізно — виборці його відхилили як більше зло. До того ж, незважаючи на солідні 38%, які ОПЗЖ отримала в міській раді Славянська, вона ризикує опинитися в опозиції. Адже у головних конкурентів уже вирисовується коаліція в міській раді з усіма іншими депутатськими групами, включаючи «Євросолідарність» та «Слугу народу».
Фокус у тому, що «ополченка Неля» балотувалася від «Партії миру та розвитку», бенефіціарами якої є олігархи Новинський та Ахметов. Тому їхня підтримка, надана в другому турі Вадиму Ляху, який висувався від «Опозиційного блоку» (власники — той же Ахметов та його друзі Колесніков з Вілкулом), виглядала передбачувано. Але після того як Нелі Штепі не вдалося потрапити в другий тур, вона несподівано повернулася до колег спиною та підтримала кандидата від ОПЗЖ. «За своє зрадництво Штепа отримала 300 тисяч доларів. Придворов їй пообіцяв посаду секретаря в коаліції з ОПЗЖ», — таку заяву зробила активістка «Опозиційного блоку» Олена Бережна. Забавно, що обидві партії — і ахметовська «Партія миру та розвитку», і медведчуківська ОПЗЖ стверджують, що саме вони витягли Штепу з в'язниці, а та відплатила чорною невдячністю. Адже в розпал виборчої полеміки «ополченка Неля» встигла виступити й проти ОПЗЖ. Докоряла чоловікові Королевської — народному депутату Юрію Солоду в тому, що після обрання 2019 року до Верховної Ради не з'являвся в місті. У результаті — непостійна екс-мерша може не стати навіть місцевим депутатом.
«Партія миру та розвитку» вже виключила її зі своїх членів і розпочала процедуру відкликання. Всього ОПЗЖ отримала в Донецькій області шістьох керівників об'єднаних територіальних громад, і це менше третини. Серед них виявився й Володимир Бандура — власник фірми з вирощування зернових та виробництва олії, якого обрали головою Святогірської об'єднаної територіальної громади. Бандура заявив, що збирається «відроджувати духовний центр Донбасу» у Святогірській лаврі, яка служила притулком для «Російської православної армії».
У прифронтовій Костянтинівці керівництво запутінських «миротворців» взяв на себе невідомий місцевим адвокат Олег Азаров. Допомогли пану Азарову стати мером технічні кандидати, які «випадково» виявилися всі як один працівниками місцевого скляного заводу (ТОВ «Гласкомерц»). А реальну конкуренцію представнику ОПЗЖ становив лише друг Ахметова Борис Колесніков. Саме його люди отримали в міській раді 20 мандатів з 38, хоча формально є представниками різних партій («Наш край», «Опозиційний блок» та «Слуга народу»).
Для Донецької області типовою є ситуація, коли районом править, як у середньовіччі, якась одна впливова сім'я. Місцеві «царики» бігають з партії в партію, паралельно просуваючи власні мікропроекти. Як, наприклад, Максим Єфімов, у якого є «Наш Краматорськ», який отримав у Краматорській раді 12 місць. Мером Краматорська став його людина — Олександр Гончаренко, менеджер підприємства «Енергомашспецсталь», яке входить до групи Максима Єфімова. При цьому Гончаренко висувався від партії «Наш край», яку курує в Донецькій області екс-народний депутат Олег Недава, але активно його підтримувала ОПЗЖ, під виглядом якої в місцеву раду війшли — знову ж таки — люди Єфімова. Максим Єфімов — це той народний депутат з Краматорська, який з Партії регіонів перестрибнув у БПП, а нині входить до парламентської групи «Довіра», і якимось «чудесним» чином виявився щасливим власником вертольотного майданчика Януковича. Петро Порошенко обіцяв його національізувати, адже «майданчик» (насправді це великий виставковий центр у столиці) був побудований на вкрадені з бюджету мільярди.
Але за попереднього Президента його якось «успадкував» Єфімов. У сусідній Дружківці обрався людина непотопляємого Валерія Гнатенка, нинішнього народного депутата від ОПЗЖ. Мером стала його права рука — Володимир Григоренко. Як і його патрон, навесні 2014 року Григоренко створював «Донецьку республіку», і за це потрапив на спеціальний сайт «Миротворець». У 2017 році видання «Наша Дружківка» розповіло подробиці. Засуджена за участь у «референдумі» місцева жителька Валентина Колчанова, яка продовжувала очолювати територіальну виборчу комісію, повідомила суду, що гонорар та інструкції отримувала в раді ветеранів. Там же у Валентини відбувалися зустрічі з Григоренко та його спільниками: http://nasha-druzhkovka.ru/sud-nad-aktivnymi-uchastnikami-provedeniya-referenduma/
У Волноваському районі Донецької області тріумфатором виглядає Медведчук: у ОПЗЖ буде до 65% мандатів. Як це часто буває, навколо проросійських сил виборців об'єднала ненависть до сумнівних патріотів. Конкретно в цьому випадку — до так званої «Лубинецької народної республіки».
Діючий народний депутат Дмитро Лубинець, як скаржаться місцеві, завдяки близькості до екс-Президента, пристроїв брата — Івана Лубинця — главою Волноваської військово-цивільної адміністрації, а батькові — Валерію Лубинцю — допоміг стати главою Волноваської районної ради. Цікаво, що до того як Конституційний Суд обнулив антикорупційне законодавство, НАПК неодноразово викликала «на килим» Валерія Лубинця. На цей раз він переміг у Хлібодаровській об'єднаній територіальній громаді. У Верховній Раді попереднього скликання Дмитро Лубинець, як і Єфімов, входив до БПП, а нині він — член депутатської групи «За майбутнє». Він же — куратор цієї партії на Донеччині та очолює Комітет Верховної Ради з прав людини, деокупації та реінтеграції окупованих територій. Цікаво, що й вибори 2014 року, коли Лубинець вперше став народним депутатом, супроводжувалися у Волновасі скандалами. А на цей раз у лікарню з травмами голови та переломами потрапив автор резонансної публікації «Лубинецька народна республіка» — колишній місцевий депутат та колишній прихильник БПП, який колись гарячо підтримував Дмитра Лубинця, навіть був його помічником, а потім став його противником.
Постраждалого звуть Володимир Грабовенко, і він борець з корупцією. Як розповіли наші джерела в органах слідства, Грабовенка намагалися вбити за публікації про незаконну вирубку лісу у Волноваському районі. «Дах» чорних лісорубів він також викривав у своїй газеті «Народовладдя, все про всіх». І вже після нападу на Грабовенка невідомі вбили у Волновасі директора лісопитомника Сергія Беспалька, а потім напали з топором на ще одного місцевого жителя. За однією з версій, усі три злочини пов'язані з сім'єю Лубинців.
У Бахмуті в один тур переміг Олексій Рева, який править цим містом уже 30 років. У нього немає кишенькової партії, але він контролює в своїй вотчині осередки одразу шести чужих політичних проектів, включаючи «Слугу народу», «Євросолідарність», «Голос». У місцевій раді отримали мандати дружні до нього «Порядок» — 15 місць, «Слуга народу» — 9 та «Опозиційний блок» — 3. Тому люди Реви будуть скрізь, крім ОПЗЖ. Партія Медведчука змогла становити слабку конкуренцію, і звичайним депутатом місцевої ради від неї став цілий екс-народний депутат з Партії регіонів Владислав Лук'янов, який 2014 року підтримував «російську весну» та відвідував з «миротворчою місією» Державну Думу РФ.
На прикладі Реви видно, як безперервне перебування при владі робить чиновника мультимільйонером. Вічний мер привласнив усе, що тільки можна (автопідприємство, ринки, заправки, торгові точки). А, прибравши до рук Бахмут, вийшов за його межі. Його сім'я володіє ринками у Часів Ярі, Соледарі, Сівєрську та Костянтинівці. Але платити податки Реви не люблять. Основний бізнес, за прикладом Януковича, у цій сім'ї записаний на сина. І, судячи з декларації, поданої Дмитром Ревою 2019 року, його річний дохід від підприємницької діяльності в «Бахмут-хлібі» становив усього 360 тисяч гривень, у «Білоцерківських будматеріалах» — 330 тисяч гривень, усього 120 тисяч гривень річного доходу нібито дає синові мера «Полтава хліб», а задекларований річний дохід від «Салтівського хлібзаводу» звучить взагалі глумливо — 30 тисяч гривень. При цьому у Реви-молодшого, звичайно, повно елітного майна, задекларований довгий перелік коштовностей та соболів з дорогим одягом (https://declarations.com.ua/declaration/nacp_63a2c661-e48d-4dea-b3e9-4289d02be98e). Він володіє п'ятьма хлібозаводами і за останні 3 роки отримав держзамовлень на 76 мільйонів гривень. 49 з яких дісталися ТОВ «Бахмут хліб» (https://youcontrol.com.ua/ru/contractor/?id=6105629&tb=file), хоча з цим підприємством за ті ж 3 роки пов'язані три кримінальні справи. Грошей у сім'ї так багато, що 2016 року мер забув задекларувати 63 мільйони гривень.
Клан Реви контролює не лише Бахмут, але й Бахмутський та Лиманський райони. Не покорився Ревам у «їхньому» районі лише переможець у Соледарі самовисуванець Євген Пластун. Його підозрювали в шахрайстві з земельними угодами та зловживанні владою, а від покійного головаря «ДНР» Захарченка він якось отримав грамоту. І всі кримінальні справи на Пластуна мають підстави, але в їхній стимуляції він підозрює Реву. Суть суперечки між феодалами Пластуном та Ревою — земельні угіддя: у Пластуна їх понад 20 тисяч гектарів, а Реви будують ферму, молокозавод та м'ясокомбінат — латифундистам потрібні нові території.
Ми вже розповідали про те, як Олексій Рева проявив себе під час «російської весни». Він віддавав накази «припинити відвантаження зброї» та дозволяв приїжджим з Краснодара «козакам» блокувати українських військових. Варто нагадати також, що, за словами Нелі Штепи, навесні 2014 року її консультував саме пан Рева. Істинний талант цієї людини — в умінні «бігати між краплями». Коли 2 червня 2014 року місцевий «смотрящий» від братів Клюєвих Ордаш Дадашов привів у міську раду «народного мера» за прізвиськом Велес, Рева розумно покинув місто. Хоча багато хто в Бахмуті вважає, що саме законний мер був куратором фейкового мера. Рева служив і вам і нам, і чекав — чия візьме. І ось результат: необережний Дадашов сидить за співпрацю з «ДНР», а Олексій Рева — досі в мерському кріслі. Поки Штепа хлібосільно зустрічала окупанта, довгожитель Рева хворів, а на вулиці, яку в місті в жартах називають вулицею «Імені отця, сина й святого духа» (де живуть Рева-батько, Рева-син та Анатолій Могилев), регулярно збиралися на «сходки» донецькі «еліти», вирішуючи кого підтримати: Україну чи окупанта. А тепер мер Бахмута готовий розповісти байку про те, що як постраждав за Україну 2014 року (нібито побував «у підвалі у Безлера», хоча раніше про це ніхто не чув).
У олігарха Ахметова з'явилася на Донеччині нова партія «Порядок» — зроблена під вибори, «на колінці». І вона вже отримала представництво в шести об'єднаних територіальних громадах. Кандидати від «Порядку» стали мерами в трьох містах області — Мирнограді, Добропіллі та Червоному Лимані. Очолює «Порядок» топ-менеджер Ахметова — народний депутат Муса Магомедов.
У Добропіллі від «Порядку» переобрався діючий голова Аксенов, у Мирнограді — діючий Олександр Брикалов. Переможець у Червоному Лимані Олександр Журавльов — людина, близька до Олексія Реви. У прагненні заволодіти владою він протягом двох місяців змінив три партії і в результаті теж став під ахметовське знамено. Ставити мерами своїх управлінців у населених пунктах, де розташовані його підприємства — фірмовий стиль Ахметова (це можна помітити в Запорізькій та Дніпропетровській областях). У Маріуполі ахметовський менеджер Вадим Бойченко очікувано переміг в один тур, і його позиції непохитні: знову отримав більшість у міській раді. У Добропіллі головне виробництво теж у ахметовського ДТЕК, і тому у здешнього голови — Андрія Аксенова не було вибору, тепер і він з «Порядком».
2018 року Аксенова оголосили в розшук, суд дав дозвіл на його арешт за кримінальною справою про службовий підлог, підробку документів та привласнення майна. Прокуратура стверджувала, що Аксенов підписував табелі обліку робочого часу з неправдивою інформацією та прогулював роботу 90 днів, проживаючи в окупованому Криму. Але завдяки міцному союзу Аксенов все «вирішив», і тепер претензій у слідства до нього немає.
Цікава ситуація у депресивному Часові Ярі, де градоутворюючому підприємству «Часовоярський вогнетривкий комбінат» не дуже добре, і воно скорочує робітників. Нинішній депутат місцевої ради у Бахмуті В. Лук'янов продав цей комбінат Ахметову. Власників цікавлять лише надра: комбінат давно нічого не виробляє, а лише видобуває вогнетривку глину та відправляє її на експорт. Лук'янови (батько та син) ще до війни хотіли знести половину міста заради її видобутку під житловими будинками. Але жителі виявилися проти, і бізнес почав чахнути. Відповідно, і Часів Яр перебуває у жалюгідному стані. Мером місцеві жителі обрали Дмитра Верзилова. Це колишній комуніст та колишній «ляшковець», а тепер — представник ОПЗЖ.
Але як визнав сам Верзилов, незважаючи на конкуренцію між ОПЗЖ та «Порядком», у них з Ахметовим повне взаєморозуміння.
У Покровську за «Порядок» агітував екс-народний депутат від Партії регіонів та знаменитий «вугільний генерал» Леонід Байсаров. Альянс пояснюється просто: рік тому контроль над ЧАО «Шахтоуправління «Покровське» перейшов від російсько-православного олігарха В. Нусенкіса до Ахметова. «Покровська» — найбільша шахта України, і її багаторічний керівник Байсаров теж співвласник цієї шахти та мільйонер. В одному з інтерв'ю Байсаров обмовився, назвавши «Порядок» Партією регіонів, а на уточнюючи питання журналіста сказав, що це по суті вона й є. До війни у Покровську (попередня назва Червоноармійськ) Байсарова боялися стар і млад. Від нього залежали життя «кріпаків», адже в кожній сім'ї був шахтар. З прізвищем Байсарова пов'язана кривава історія, яка мала місце у травні 2013 року — вбивство трьох робітників шахти «Покровська». Кілери розстріляли жертв з пістолета-кулемета та ПМ з глушником, зробили контрольні постріли в голови. «Наших дітей підставили. Хочуть повісити темні справи, які творяться на шахті. Відповіді на всі питання знає Байсаров», — заявив авторові один з потерпілих. Родичі вбитих розповідали, що до гаражного кооперативу, де вбили хлопців, жертви прибули за дорученням заступника директора шахти «Покровська» В'ячеслава Масича. Напередодні потрійного вбивства у Масича стався великий скандал на роботі, і потерпілі вбачали зв'язок. Цікаво, що «набожний» Байсаров звільнив вбитих задним числом. І це було не перше такого роду ЧП: навесні 2002 року розстріляли лідера профспілки Миколу Простакова. Л. Байсаров на фото https://www.06239.com.ua
Але мером у Покровську несподівано для багатьох став не Байсаров, а представник «За майбутнє» та діючий народний депутат Руслан Требушкін. Требушкін — такий же хамелеон, як і Рева: 2014 року дякував «Беркуту» та Путину, потім відмовився від своїх слів і став ходити у вишиванці. Змінив 5 партій. 2019 року обрався до Верховної Ради, а замість себе залишив командувати Покровськом у якості виконуючого обов'язки брата — Олексія Требушкіна. А тепер Руслан Требушкін причалив до олігарха Коломойського, якого навіть захистив від обисків своєю приймальнею народного депутата в столичному бізнес-центрі.
Байсаров та Требушкін конкурували, починаючи з 2014 року. Але, маючи шанси перемогти, Байсаров не пішов у мери, а лише повів на вибори в місцеву раду «Порядок». У результаті представник «За майбутнє» став главою, а Байсаров — куратором найбільшої фракції в міській раді, без якої у мера Требушкіна не вийде ефективно працювати, адже партія Ахметова взяла рекордно багато — 34,88%. І ще 27,17% у «Порядку» у місті-супутнику Мирнограді.
Треба сказати, що, хоч «ОПЗЖисти» й підбурюють своїх прихильників до непокори Києву, підконтрольній Україні частині Донеччини грішно скаржитися. Як сказав виборцям Леонід Байсаров: «Сьогодні обставини сприяють нам. Децентралізація бюджету України дозволила місту заробляти гарні гроші». Як і інші регіони країни, Донеччина отримала багаторазове збільшення бюджетів та посилення повноважень — ось чому парламентські важковаги виявилися настільки зацікавлені в представництві на місцях і чому такі народні депутати як Требушкін змінюють столичне депутатство на крісло в мерії. Бюджет об'єднаної територіальної громади Покровська разом з прилеглими населеними пунктами становить нині близько 2 мільярдів гривень, і це солідний куш.
Але Покровськ робить багачем шахта «Покровська», якою командує Байсаров, і якою володіє Ахметов. Тому «джентльмени» змушені домовлятися. Серед місцевих дуже популярна тема позачергових парламентських виборів. Требушкін, який витратив купу грошей на те, щоб стати народним депутатом, боїться не досидіти свою каденцію у Верховній Раді. Клан Реви налаштований делегувати в парламент свого представника. Олексій Рева більше не намірений дозволяти залітним «ОПЗЖистам» відбирати у сина округ 46. Рева-молодший, який кілька разів терпів невдачі, адже не такий популярний як його батько, тепер створив благодійний фонд свого імені — «ДАР», і системно готується до наступних виборів. А локальні проекти, які показали непоганий результат на місцевих виборах 2020 року, претендують на партнерство з великими політичними силами. Зокрема, ахметовський «Порядок» отримав вагомий аргумент для торгу з важковагами.
Міняються часи й назви, а політичне різноманіття на Донеччині нагадує лінійку продуктів підробної горілки для покупців різних класів. «Порядок», ОПЗЖ, «Опозиційний блок», «Партія миру та розвитку» — це як така, що відрізняється за ціною, але не за смаком — «отрута», розлита з однієї цистерни по пляшкам з різними етикетками. Як говорить активіст та ветеран війни з Червоного Лиману Сергій Чирин, феодали знову не залишили людям вибору: «За владу дралися — та, що закликає «російський світ» ОПЗЖ та проахметовські, бандитські структури, від яких балотувалися люди з запатьканою репутацією. Перемогли Ахметов, Медведчук, і всі ті, хто перебуває під їхнім дахом.
Підсумуємо. З часів Януковича традиції вбросів, перекладання бюлетенів з однієї пачки в іншу, «каруселі» (групи мордоворотів, які переміщаються на автомобілях з дільниці на дільницю, «віддаючи голоси») — нікуди не подалися. І хоча в деяких містах соціологія давала шанс подолати прохідний бар'єр так званим патріотичним парламентським партіям, в місцеві ради вони потрапили далеко не скрізь, у тому числі й тому, що комісії були сформовані «рашистами» шляхом купівлі квот у тих же «патріотичних» сил.
Торгівля партійними франшизами — ще одна константа здешніх політичних реалій. Прихильники «Євросолідарності» звично звинувачували Артура Герасимова та Євгенія Татарчука, про діяльність яких ми розповідали ще 2015 року. Ця пара «порошенківців» і тоді енергійно «обліцьовувала» бажаючих потрапити до Верховної Ради під прапором Порошенка. А цього року сайт «Вчасно» розповів про те, як Татарчук та Герасимов працювали на «регіоналів», сливаючи квоти «Євросолідарності» (https://vchasnoua.com/donbass/67645-video-zlyv-patriotiv-vid-yes-na-donechchyni-khto-stoit-za-provalom-partii-u-pryfrontovomu-rehioni?fbclid=IwAR1SQDW6hCRthy2Wq2J75qcy42wd4bP-E9xaaHPKgBTTIxW-PjApDhPnmik). Нібито й «Голос» заробив на бажанні колишніх «регіоналів» зберегти монополію. Озвучувалися такі цифри: за члена комісії — 1 тисяча гривень, за 47 комісій — 94 тисячі гривень.
Більше, ніж кого б то ні було, ругають за політичну корупцію «Слугу народу». Нібито квотами «зелених» розпоряджався голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Кириленко. Хоча ще рік тому здавалося, що «Слуга народу» могла кинути виклик партії Медведчука не гірше за «Порядок».
У Донецькій області «зелені» непогано стартували влітку 2019 року. Але партійним будівництвом ніхто не займався, замість партії існує лише бренд, на який вдалося отримати в області близько 20% депутатів. Але які це будуть «слуги»? Переважно «біло-блакитні».
Одна з таємниць вічності донецьких — вони вміють платити відкати. Розповідає наш джерело: «Так було при «Партії регіонів», так само було й при Жебрівському, принцип зберігається й при «зеленому» главі обласної військово-цивільної адміністрації Павлі Кириленко. Є місцеві бюджети, які успішно пилять вічні мери, а є й «верхівки» від обласного бюджету та від центрального. І ось вони дістаються лише тим, хто ділиться. Мери, які в опозиції, отримують крихти, а ті, що «вміють дружити» — при грошах. Знаходиш фірму «Роги й копита», і списуєш на площу перед міською радою 37 мільйонів гривень — як було в місті N. Знімали цілу тротуарну плитку, і клали замість неї нову за ціною в 3 рази дорожче ринкової. Бомжам-будівельникам на папері платили як фахівцям екстра-класу. Без тендеру, за завищеними в десятки разів цінами матеріалу. На кожного такого мера заведені кримінальні справи, але матеріали пилять, так губернатору легше управляти. Чим більше корумпований місцевий царик, тим він послушніший».