Ті, хто стежить за спортивними подіями, зокрема за нашою олімпійською збірною, знають, що команда рідко радує нас нагородами та успіхами. Водночас українські паралімпійці (спортсмени з інвалідністю) та дефлімпійці (спортсмени з порушеннями слуху) досягають великих успіхів. Наприклад, на двох останніх Паралімпіадах українські спортсмени з інвалідністю займали за кількістю нагород 4-те місце у 2018 році на зимових іграх у Пхенчхані (Південна Корея) та 3-тє місце на Літніх Паралімпійських іграх 2016 року в Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Враховуючи умови, в яких тренуються наші спортсмени-паралімпійці, це більше ніж перемога. Це можна навіть назвати подвигом, беручи до уваги, що спортивні функціонери, чиновники, керівники та самі спортсмени скаржаться на слабо розвинену спортивну інфраструктуру, важкі умови для тренувань і, головне, — постійне недофінансування. Очевидно, що головна причина — відсутність грошей.
Але чи справді їх так катастрофічно не вистачає, як про це говорять? Ми вирішили проаналізувати, на що витрачаються державні кошти, хто на цьому заробляє та чи немає там місця корупції. За законом розпорядником бюджетних коштів, виділених на розвиток спорту вищих досягнень серед осіб з інвалідністю та фізкультурно-спортивної реабілітації осіб з інвалідністю, є Український центр з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт». «Інваспорт» — це спеціалізована установа, на яку покладена функція забезпечити та створити умови для реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю. Центр також здійснює заходи з організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності осіб з інвалідністю, включаючи спорт вищих досягнень, фізкультурно-спортивну реабілітацію осіб з інвалідністю. Сам центр підпорядковується Національному комітету спорту інвалідів України (НКСІУ) та Міністерству молоді та спорту. Очолює центр «Інваспорт» Оксана Скугарева. Посаду начальника вона поєднує з роботою в НКСІУ, де числиться віце-президентом.
Президентом Національного комітету спорту інвалідів є Валерій Сушкевич, раніше — політик, депутат Верховної ради кількох скликань від різних політичних сил — ВО «Громада» скандального Павла Лазаренка, блок «ЗаЕду!» Володимира Литвина, «Батьківщини» Юлії Тимошенко. Сам Валерій Сушкевич дуже гордується своїм творінням і в інтерв'ю заявляє, що саме він є розробником програми «Інваспорт». До його персони ми повернемося трохи пізніше, а тепер все по порядку.
У вас є ліки від жадібності? Схеми українських корупціонерів відрізняються різноманітністю, але найбільші гроші розкрадаються на тендерах. Ми вивчили лише деякі закупівлі, які проводив «Інваспорт» у 2019–2020 роках, і зробили висновки про те, що державні кошти використовуються неефективно. Судіть самі. Дані Clarity Project (система, яка аналізує інформацію про публічні закупівлі) говорять про те, що «Інваспорт» з лютого 2017 року витратив на придбання медичних препаратів 8,3 млн гривень. Більшу частину цієї суми, а саме 5,8 млн, «освоїло» ЧП «Прокси». Абсолютно всі закупівлі «Інваспорт» проводив без торгів. Офіційна причина — закупівлі товарів проводилися на суми менше 200 тис гривень. Дійсно, у такому разі проводити закупівлі без торгів можна, але ми вивчили закупівлі медпрепаратів за 2019 та 2020 рік і відзначили цікаву особливість. Справа в тому, що препарати купувалися за цінами, завищеними приблизно на 30%.
Ось, наприклад, 6 листопада «Інваспорт» закупив медичні препарати на суму 40 563 грн. Поставщик — ЧП «Корси». Ця закупівля в базі проходить як «Лікарські засоби за міжнародною непатентованою назвою – Melatonin; Ademetionine; Azithromycin; Sumphytum officinalis; Acetylcysteine, для забезпечення участі збірної команди України з лижних перегонів та біатлону серед спортсменів з ураженнями ОРА та порушеннями зору у НТЗ до міжнародних змагань у м. Вуокатті (Фінляндія) з 07 листопада по 15 грудня 2020 року згідно наказу Укрцентру «Інваспорт» від 29.10.2020р. № 573, кошторису №431». Ми перевірили, скільки коштують ці препарати в звичайній аптеці та оформили замовлення. Виявилося, що вартість цих препаратів становить 27 431 грн. Ось ще одна закупівля медпрепаратів на суму 49 147 грн у ЧП «Корси». Ті самі препарати в необхідній кількості можна купити в аптеці за 31 700 грн.
Це ціна з доставкою, а якщо самовивозом, то препарати обійшлися б у 28 536 грн! Ми перевірили ще кілька закупівель медпрепаратів у ЧП «Корси» і скрізь ціна була приблизно на 30% вище роздрібної. Нескладно порахувати, що «Інваспорт» за весь цей час лише одній «Корси» переплатив близько 1,7 млн гривень. Ще одна цікава особливість закупівель у ЧП «Корси» полягає в тому, що іноді в один день проводяться кілька закупівель. Логічно було б оформляти їх однією процедурою, але керівництво «Інваспорта» розуміє, що тоді може бути перевищена сума в 200 тисяч грн і доведеться оголошувати конкурс. Тому цинічно продовжує закупляти у «дорогого», на нашу думку, поставщика. Така розтратність для функціонерів, які постійно скаржаться на недофінансування, просто неприпустима. Це говорить або про неефективність використання державних коштів, або про те, що керівництво «Інваспорта» просто отримує відкати за такого роду «закупівлі».
Контрагенти з «душком». Найбільшим поставщиком послуг і товарів «Інваспорту», згідно з базою даних Clarity Project, є компанія «Діо-спорт». Як видно з наведеної нижче ілюстрації, між «Інваспортом» та «Діо-спортом» укладено 29 договорів на загальну суму понад 41 млн гривень. Цікаво, що ще з однією компанією «Спортсіті» вони були оштрафовані на 1,5 млн гривень. Ці дві компанії восени 2015 року підписали з «Інваспортом» кілька договорів на загальну суму понад 7 млн гривень і мали поставити спортивні човни «Fillipi Lido SRL». Як з'ясували правоохоронці, човни були продані за завищеною вдвічі ціною. Детальніше про це писали «НАШІ ГРОШІ». Втім, керівництво «Інваспорта» не смущає той факт, що ще у 2018 році Антимонопольний комітет визнав компанію «Діо-спорт» винною в антиконкурентних узгоджених діях. Керівництво «Інваспорта» не звикло економити і довіряє «перевіреним» кадрам. Інакше як пояснити той факт, що у всіх цих 29 закупівлях ціна на торгах не знижувалася більше ніж на 3%. Схема проста, але безвідмовна: беруть участь «свої» компанії, які під час торгів практично не знижують ціну. А якщо перемагає хтось альтернативний, то тендерний комітет «Інваспорта» визнає таку компанію такою, що не відповідає критеріям, і закупівлю проводять у таких, як «Діо-спорт».
Ось, наприклад, тендер «Інваспорта» на інформаційне висвітлення XXIII літніх Дельфійських ігор. Як видно з документації, його виграв «МЕДІА ЦЕНТР НКСІУ», запропонувавши найвищу суму — 2,85 млн гривень. Решта учасників були готові надати ці послуги дешевше вдвічі, але виявилося, що вони не відповідають критеріям. А в «МЕДІА ЦЕНТР НКСІУ» ніби були впевнені, що їхніх конкурентів відметуть, і не знизили ціну ні на копійку. Ще один яскравий приклад — транспортні послуги. «Інваспорт» їх замовляє для перевезення спортсменів на змагання. Усі вони оцінюються менше 200 тис, щоб закупити їх без конкурсу, а надає їх у більшості випадків ФОП «Корчоха Андрій Іванович». Цей підприємець заробив на «Інваспорті» трохи більше 3 млн гривень. Розбиратися в цих закупівлях можна вічність, але очевидно, що більшість закупівель виглядають як «договорняки», а гроші не економляться.
З 1163 закупівель лише 112 пройшли на конкурсній основі! З майже 206 млн заощадили на торгах лише 14 млн. Це менше 7% бюджетних коштів — наших з вами грошей! Усі ми добре пам'ятаємо, що розквіт крадіжок на тендерах припав на каденцію попереднього Президента України Петра Порошенка. Крали абсолютно на всьому, а особливо на армії. Свинарчуки тому свідки. Але невже такий досвідчений політик, як Валерій Сушкевич, не розуміє, що ті часи канули в Лету, часи «розпилів» давно минули.
Так чому ж досі крадуть на інвалідах? Імперія Сушкевича: сімейний підряд і кормушка для особливо наближених осіб. Хочемо ще раз нагадати, що «Інваспорт» — творіння Валерія Сушкевича. І чого у Сушкевича не відняти, так це системності. За всі роки йому вдалося побудувати власну імперію, що складається з громадських організацій, які фінансуються з державного бюджету. На чолі цих організацій не випадково стоять ті, хто довгий час співпрацював або працював на Валерія Сушкевича. Про Олександра — його сина від першого шлюбу — ми згадаємо трохи пізніше. Відзначимо лише, що у 2012 році йому вдалося придбати ділянку дорогої кримської землі. Про це писали місцеві євпаторійські ЗМІ, висловлюючи здивування з приводу того, що «всі правоустановлюючі документи та держакти на землю були оформлені в найкоротші строки». Цікаво також, що сусідкою сина Сушкевича стала Олена Зайцева. Мабуть, йдеться про нинішню Генеральну секретарку Національного комітету спорту інвалідів України. Зайцева — дуже близька Сушкевичу людина — вона, згідно з даними сайту «Посіпаки», була помічником Сушкевича протягом трьох скликань.
Нинішня керівниця «Інваспорта» Оксана Скугарева також числилася помічником Валерія Сушкевича протягом чотирьох скликань. Не соромився Валерій Сушкевич брати собі в помічники своїх найближчих родичів. Так, його перша дружина Ірина Сушкевич була його помічником у 4 скликанні ВРУ (2002–2006 рр.). У цьому ж скликанні його помічниками числилися його син Олександр та дочка Наталія. У 5 скликанні Олександр також числився помічником. Після змін у особистому житті Сушкевич у 6 та 7 скликаннях влаштовує помічником свою другу дружину Юлію. До речі, Юлія Сушкевич також знайшла місце в Національному комітеті спорту інвалідів України, судячи з Декларації Сушкевича. Юлія Сушкевич також володіє акціями ТДВ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ГАМАЙУН». Не дивуйтеся, але й ця компанія також надавала послуги зі страхування «Інваспорту» та НКСІУ (на 32 тис. та майже 10 тис. гривень відповідно). Як кажуть, «курочка по зернятку клює».
Ну й наклювали Сушкевич з сім'єю собі 4 квартири в Києві та дачу, на вклади в банках, на які регулярно «капають» відсотки в сумі 830 тис. гривень. Ні багато ні мало, але на рахунках подружжя Сушкевичів більше 46 тис. доларів, 5,9 млн гривень, 8400 євро. Це ще не все. Зарплата Валерія Сушкевича та його дружини у 2019 році на двох становила 1,15 млн гривень. Додайте сюди ще пенсійні нараховування в сумі 254 тис. гривень, і ви отримаєте річний дохід сім'ї Сушкевичів: 2,2 млн гривень. При цьому не соромиться Сушкевич отримувати й матеріальну допомогу від держави — 450 гривень. Як кажуть, «дрібниця — та приємно».
Про що Сушкевич договорювався з Путіним? Навесні 2014 року, як раз напередодні так званого референдуму про приєднання українського Криму до РФ, пан Сушкевич перебував у Сочі. У цей час там проходили змагання Паралімпіади-2014. Про це у свій час детально писала газета «Комерсант». Отже, під час змагань Сушкевич зустрічався з Володимиром Путіним двічі. Причому друга зустріч тривала близько 40 (!) хвилин. Безсумнівно, що 40 хвилин президентського часу — це багато, і зустріч, ймовірно, була важлива для обох сторін. За словами самого Сушкевича, сорокахвилинну розмову з президентом Путіним він завершив проханням «зберегти центр паралімпійської та дефлімпійської підготовки «Україна» в Євпаторії».
Нагадаємо, що все це відбувалося як раз у той час, коли «зелені чоловічки» захоплювали суверенну територію держави Україна для подальшої анексії півострова. У результаті паралімпійський центр в Євпаторії, як писав «Комерсант», «залишився у власності Національного комітету спорту інвалідів України, але саму установу оформлено як російське підприємство з іноземним капіталом і вона ведить власну господарську діяльність». Жодної компенсації ні за один вилучений об'єкт на території анексованого Криму ні місцева влада, ні федеральні російські органи Україні не пропонували. Найцікавіше в цій історії те, що директором Центру є син (!) Валерія Сушкевича — Олександр Сушкевич. Він працює на благо країни-агресора цілком успішно і публічно. Так, у 2015 році, коли Україна вже рік втрачала сотні й тисячі своїх добровольців та бійців у війні з Росією, Сушкевич-молодший у якості господаря приймав у Центрі Всеросійський культурно-спортивний освітній фестиваль «Кримська осень 2015» і зокрема так званого голову Криму та свого «патрона» Сергія Аксьонова.
По даних російських ЗМІ, після анексії Криму, у 2015 році Центр приймав кілька тисяч працівників російського Ощадбанку, а Герман Греф особисто прилітав у центр «поспілкуватися з відпочиваючими». Таким чином, на сьомому році війни син Сушкевича відкрито працює на країну-агресора, і робить він це за рахунок українців. Адже «Національний центр паралімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів» Національного комітету спорту інвалідів України — дійсно унікальний комплекс з реабілітації людей з інвалідністю та підготовки спортсменів-паралімпійців, аналогів якому в Україні більше немає. Цей центр будувався зусиллями всього народу України, за рахунок бюджетних коштів і не тільки, і по праву вважається одним із найкращих у Європі. На спорудження унікального об'єкта було витрачено чверть мільярда з бюджету. Відкриття відбулося у 2003 році, і до початку війни у 2014 році українські паралімпійці проходили в ньому підготовку до змагань, реабілітацію та лікування.
Після анексії Криму для українських спортсменів доступ у центр закритий. Про це вийшов детальний сюжет «Громадське. Крим». Порахувати матеріальні та поколінські втрати ми не беремося, однак вони очевидно перевищують вартість спорудження центру. У цьому зв'язку ми знову повертаємося до питання: про що насправді договорився Валерій Сушкевич з Путіним на особистій зустрічі в Сочі у лютому 2014? Формально причина зустрічі пояснювалася прагненням Сушкевича зберегти унікальний об'єкт паралімпійців у власності України та домогтися збереження можливості для українських спортсменів безперешкодно користуватися ним. У реальності ж Центр був оформлений як юридична особа в юрисдикції РФ: саме в бюджет РФ сплачуються податки, подаються звіти, російські спортсмени, пільговики, чиновники та просто всі охочі користуються його можливостями. А керує підприємством, як зазначалося вище, син та спадкоємець Валерія Сушкевича. Осмілимося припустити, що Сушкевич-молодший отримав громадянство РФ — сумнівно, що окупанти дозволили йому встати у кермо такого об'єкта з українським паспортом у кишені.
Так про що Валерій Сушкевич договорився з президентом Путіним у Сочі? Враховуючи той факт, що українські спортсмени з тих пір де-факто не мають доступу до об'єкта, Центр оформлений як юрлиця РФ, а керує підприємством син Сушкевича, готові припустити, що домовленості так званого захисника інтересів інвалідів України Сушкевича та Володимира Путіна могли стосуватися: а) гарантій закріплення Центру як частини «імперії Сушкевича» та працевлаштування його сина Олександра Сушкевича; б) гарантій безпеки для сина Сушкевича (адже всього через 10 днів після епохальних переговорів Путіна та Сушкевича півострів був анексований, а потім послідували темні часи так званої «національізації здравниць Криму» та роздачі об'єктів у власність росіян). До речі, змінивши власника, український Національний центр реабілітації змінив назву. Тепер це — «Центр спорту «Еволюція», що обслуговує громадян РФ. І ще один штрих. Без сумніву, кожен український підприємець, який працював у Криму на момент анексії, знає: пощастило тим, хто зумів продати свій бізнес одразу.
А ті, хто його купив, сплачують відкати так званій владі Криму — банді «Гоблін». По-іншому в Криму просто не працюють. Замість епілогу. Ми закликаємо правоохоронні органи, Держаудитслужбу, Антимонопольний комітет, Рахункову палату провести ретельну перевірку діяльності організацій, які працюють у системі «Інваспорт» та паралімпійського спорту. Лише поверхневий аналіз доводить, що там неефективно використовуються державні кошти, а функціонери пов'язані між собою та діють спільно. Гроші мають доходити до спортсменів з інвалідністю, а не осідати в їхніх кишенях!