Старший син убитого в 1996 році Євгена Щербаня кинув виклик переможцю криміналізованих війн, назвавши його шакалом, мародером та шахраєм. Саме так Євгень Щербань-молодший оцінив роль Рината Ахметова у розподілі спадщини свого батька. Прем'єра фільму «Спадкоємець» на «Громадському ТВ» 3 грудня викликала фурор. Є. Щербань-син став популярною особистістю й обіцяє продовження розслідування, яке називає справою свого життя. Він натякнув на причетність бенефіціарів до «замовлення» батька, а журналісти «Громадського» стверджують, що існують певні документи на підтвердження підозр. Проте в правоохоронних органах Євгена не чекають. Тим більше, що середній син убитого бізнесмена — Руслан Щербань став на сторону «поважних людей»: назвав Рината Ахметова великою людиною, з якою він хоче себе асоціювати. Новий погляд на події 24-річної давності змушує під іншим кутом розглянути не лише минуле нашої країни, але й її сьогодення, у якому Ринат Ахметов — олігарх № 1 та один із найвпливовіших громадян України. Цією публікацією ми внесемо свій внесок — розповімо про малознані та забуті факти його біографії.
Ринат Ахметов не шкодував коштів на відмивання репутації. Напередодні Майдану його американські адвокати погрожували судити кожного, хто посмів би усумніватися в законності походження мільярдів «бізнес-генія, який досяг всього розумом і працею». Фільм «Спадкоємець» знищив цю легенду. Глядач задається питаннями: як сталося, що після вбивства партнера Щербаня в 1996 році його частку в бізнес-імперії «Індустріальний союз Донбасу» («ІСД») успадкував не його сім'я, а пан Ахметов?
І чому після вбивства партнера Брагіна в 1995 році той же Ахметов успадкував брагінську імперію «Люкс»? Власне розслідування Є. Щербань-син розпочав після того, як у суді над Юлією Тимошенко виступив один із колишніх менеджерів його батька в корпорації «ІСД» Сергій Тарута. І перші сорок хвилин творці фільму наголошують на тому, яку вигоду від смерті Щербаня отримав Тарута, якого зневажливо називають «шнурком». Однак поступово сором перед «великим і жахливим» зникає, Тарута відходить на другий план, а в центрі оповідання з'являється Р. Ахметов. З фільму дізнаємося, як після загибелі Щербаня цей пан змусив дітей убитого передати компанію «Гефест», яка володіла основними активами Євгена Щербаня в «ІСД». А коли сини зрозуміли, що їх «кинули» за допомогою то чи вигаданого, то чи раздутого боргу, вони звернулися до майбутнього «героя ДНР» Йосипа Кобзона. Саме з його сімейного торжества 3 листопада 1996 року прилетіли лідер фракції у ВР Є. Щербань та його дружина — коли їх зустріли кілери в донецькому аеропорту. Американці в 1995 році заборонили донецько-московському «авторитету» Кобзону в'їжджати до США через зв'язки з російською мафією.
І як випливає з фільму, мафіозі відмовився виконати прохання стати третейським суддею у спорі з Р. Ахметовим. На увагу заслуговують показання екс-партнера убитого Щербаня Юрія Дедуха. Він фактично розповідає, як наприкінці 90-го — на початку 91 року «люксівська» братва стала їхньою зі Щербанем «кришею»: «Ми знали, що Алік та Ринат — це самостійна силова структура, яка має можливість брати під захист. І ми подумали: а чого ми будемо з кимось воювати, якщо є нормальні хлопці, які вміють захищати?». Обережність колишнього бізнес-партнера, який замість дефініції «банда» надає перевагу фіговому листку «самостійна силова структура», можна зрозуміти. По-перше, існує факт, згаданий у фільмі: в 1997 році було замахання на самого Дедуха та на старшого сина Щербаня. По-друге, «самостійні хлопці» отримали частку в бізнесі, який не був юридично чистим: Щербань та партнери скуповували підприємства за допомогою штучних боргів (і це також випливає з фільму). По-третє, методи захисту бізнесу були далекі від законності. Тепер Дедух осмілів: «Нас було четверо, залишився один… Коли сталася трагедія — убили Аліка, він (Ринат) залишився відповідальним за всю систему, яка була під ним. Це його підштовхнуло до більш рішучих дій».
Припинимо, надійним свідком його не назвеш. За часів Януковича Дедух відстоював версію: «Щербаня замовили Лазаренко та Кучма з політичних мотивів». Колишні «пінкертони» Юрій Таранченко, Микола Обіход та інші в «Спадкоємці» з бігаючими очима виправдовують олігарха: «Ахметов дуже позитивно відзивався про Щербаня, вони не сварилися, прямих зв'язків не було…». Але правдоподібніше виглядають слова, приписувані Таруті: «Ринат був головний» — мовляв, партнери обійшли синів, тому що все вирішував Ринат. У фільмі багато архівних відеозаписів. І у фрагменті 1992 року, коли голос за кадром говорить: «Ринате, ти, мабуть, тільки з Москви?», донецькі старожили згадують, що в той час Ахметова знали як талановитого картяра. Який «катав» у Москві «багатеньких буратин». А ось кадр, у якому 25-річний Ахметов сидить по правицю від Є. Щербаня (на головній фотографії) під час застілля, змушує задуматися — чим же цей юнак заслужив честь перебувати в ближньому колі успішного політика та вже на той момент мільярдера?
Чого не вистачає фільму, так це правди про контекст 90-х років. У Донецьку відбувалася тоді справжня криміналізована війна, яка щодня забирала життя й велася, зокрема, шляхом здійснення терактів. І «хлопці Алік та Ринат» не були в ній охоронцями, які «захищали». Вони були тими хлопцями, які створили власну «правоохоронну» систему — свій суд та своїх інквізиторів. А хто не був в одній обоймі з «самостійними хлопцями», той був проти. Як, наприклад, «авторитети» Едуард Брагінський та брати Долідже, які програли в тій війні. З боку Ахметова реакції на фільм «Спадкоємець» не було. Якщо не рахувати заяв Руслана Щербаня. Він у кількох (схожих на «джинсові») інтерв'ю назвав олігарха другом сім'ї, який допомагав йому «рости й розвиватися», Ю. Дедуха оголосив людиною, яка розкрадалася перед Ахметовим, а старшого брата звинуватив у шантажі «поважних людей». Але ці показання навряд чи можна сприймати серйозно. Хоча б тому, що Руслан є уразливою особою: як писала Т. Чорновіл у лютому 2013 року — після випадкового вбивства людини на полюванні у Святогірському заповіднику середній син покійного Щербаня опинився на короткому повідці у людей Януковича.
Найнеприємніше для Ахметова наслідок сміливого вчинку Євгена Щербаня-молодшого полягає в небезпеці ланцюгової реакції. При наявності політичної волі для об'єктивного розслідування, за одним епізодом неминуче потягнуться інші.
Відомо, що януковичівська братва в прокурорських мундирах оголосила виконавцями вбивства Євгена Щербаня ОПГ Євгена Кушніра та Анатолія Рябіна. «Замовником» проголосили Павла Лазаренко, який відбув покарання й тепер просто проживає в США. А вже після перемоги Януковича на президентських виборах прокурори з ПР намагалися звинуватити у вбивстві Щербаня головного політичного конкурента свого шефа — Юлію Тимошенко. На Кушніра з Рябіним повісили практично всі найрезонансніші «висяки» 90-х років: 25 вбивств та 17 замахань, включаючи вбивства таких величин, як Ахать Брагін, Вадим Гетьман, Олександр Момот. А оскільки списання «висяків» сталося вже після смерті лідерів та активістів банди Кушніра-Рябіна, журналісти назвали її «бандою мертвих кілерів». Главаря — донецького ізраїльтянина Євгена Кушніра ліквідували в Донецькому СІЗО 2 травня 1998 року. Влаштували йому анафілактичний шок від введення препарату (і за цей укол ніхто не був покараний). Його партнера Анатолія Рябіна розстріляли на півроку раніше. За загадкових обставин скончалися бойовики, посередники, свідки й навіть правоохоронці, які ловили банду.
З числа тих, хто дожив до суду, інтерес становив лише одна людина — кілер Вадим Болотських. Причому цей мешканець Москви за прізвиськом Москвич не був членом ОПГ Кушніра. Як розповів суду він сам, його командирували в Донецьк «авторитетні люди», щоб допомогти донецьким колегам розібратися з «бандою Аліка Грека». З його розповіді випливало, що членом «банди Грека» міг бути не лише сам «Грек» (взорваний на стадіоні «Шахтар» Ахать Брагін), але й Євгень Щербань. Болотських признався, що особисто убив українського нардепа Євгена Щербаня, і за це за вироком Луганського апеляційного суду від 16 квітня 2003 року він отримав «вишку». У вироку написали, що за «замовлення» Щербаня помічник екс-прем'єра П. Лазаренко сплатив виконавцям вбивства через посередників понад 2 млн доларів. Кілька сумнівних грошових переводів, зроблених у 1997 році, стали доказами підозри.
Те саме стосується й мотиву — він сумнівний. Передел газового ринку, бізнес-конкуренція між донецькими та дніпропетровськими — таку причину обрали «донецькі» прокурори з множини варіантів. Це треба розуміти так: Щербаня ліквідували через те, що «ІСД», яку він створив, не пускала жадних Тимошенко та Лазаренко розподіляти російський газ підприємствам Донецької області. За півроку до розстрілу Є. Щербаня сталися ще два вбивства, які так само списали на газову тему й на Тимошенко з Лазаренко. У березні 1996 року в Києві був убит президент українського філіалу московської фірми «Itera Energy» Олександр Шведченко, а в травні 96-го у Донецьку — господар фірми «Данко» Олександр Момот. Суперечності між «ЕЕСУ», якою командувала Юлія Тимошенко, та «Itera Energy» з одного боку й «ІСД» — з іншого дійсно існували. Але за заявою С. Тарути конфлікт вичерпав себе до вбивства Шведченка та Момота, а тим більше — до вбивства Щербаня: https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2013/02/8/6983135/ У «Itera Energy» Шведченко встиг попрацювати три тижні, зате був тісно пов'язаний з Донецьком.
А Момот, як і Щербань, був одним із ключових засновників «ІСД». До того ж — якщо вбивство Щербаня було «газовим» і пов'язане з Лазаренко, чому результат не принес користі дніпропетровському клану? Через 8 місяців після вбивства Щербаня Л. Кучма звільнив П. Лазаренко з посади голови уряду, й почався занепад компанії «ЕЕСУ». Натомість спадкоємці «ІСД» пішли в зростання. Логічніше виглядає, що донецькі «порішали свої питання», знайшовши покровительство Леоніда Кучми — саме їхня підтримка на президентських виборах у 99 році забезпечила Кучмі другий термін. До 2000 року Ахметов створив «СКМ», куди частково перейшла частка Щербаня з «ІСД». На той момент екс-прем'єр П. Лазаренко вже рік як сидів у США, але за порушення американського законодавства, пізніше в його екстрадиції на Батьківщину було відмовлено. А що стосується причетності Тимошенко до «замовлення Щербаня» — від цієї інсинуації відмовилися самі «біло-голубі»: справу було закрито в червні 2013 року.
А тепер подивимося — хто ж пускав розслідування по хибному слідові, звинувачуючи Юлію Тимошенко? Знаменитий «прокурор Мурка» — Ренат Кузьмін. Це він породив версію про «замовницю Щербаня» Юлію Тимошенко в 2012 році, з «затримкою» на 16 років. А прославився Кузьмін двома роками раніше, коли відмазав банду Гіві Немсадзе, на якій — 57 трупів, витягнутих з братських могил та піднятих зі шурфів шахт. Банда Гіві заслужила титул найкровавішої в Україні, позбавляючись комерсантів, чий бізнес сподобався, конкурентів та зрадників. Найцікавіше для нашого оповідання полягає в тому, що банду Гіві Немсадзе українські силовики вважали бойовим крилом «Люкса». У липні 2005 року на Р. Ахметова завели справу (не пов'язану з Немсадзе) й він втік з країни, а 16.08.2005 глава Донецького облуправління МВС Михайло Клюєв на БТРах провів обшук у резиденції «Люкс». Під час якого, як стверджували Клюєв та його шеф Ю. Луценко, були знайдені докази зв'язку між Ахметовим та Немсадзе. Але в вересні того ж року справу було злито разом з ідеалами Помаранчевої революції: Ющенко та Янукович укладли меморандум, і глава МВС Ю. Луценко забув про банду Немсадзе.
Вінцем «справи про 57 трупів з братських могил» стало знамените фото поцілунку Луценка та Ахметова 18 квітня 2008 року. В той день Луценко заявив журналістам, що ніякої «донецької мафії» не існує, і він не знає, де перебуває Гіві. А екстрадовані з Москви члени банди Немсадзе спочатку відпустили на підписку, а в вересні 2010 виправдали повністю. За клопотанням Рената Кузьмина, який на той момент був замом Генпрокурора, Київський райсуд у Донецьку зняв усі звинувачення з главаря вбивць Гіві Немсадзе, заявивши, що всім командував його покійний брат на ім'я Гурам. Реального главаря Гіві перетворили на свідка 2 злочинів та простили за давністю років.
Дежурний свідок по купі «тухлих» справ януковичівських прокурорів — Ігор Марьїнков, який допомагав Пшонкам-Кузьминим ліпити версії. У суди його, як особливо цінного кадру, готового вещати про подробиці всіх «замовух» на світі, про які не спроси, звичайно доставляла рота автоматників (держохорона). І ця лиса голова давала показання проти всіх жертв сфабрикованих справ. Включаючи — проти ворога Ахметова В. Синенка, про якого розповімо нижче. У 2016 році Марьїнков признався, що оклеветав Юлію Тимошенко, а в 2017 році й він раптово помер.
Середній син убитого Руслан Щербань. Він «згадав» про «замовницю» вбивства свого батька Юлію Тимошенко лише в 2012 році, незабаром після випадкового пострілу на полюванні, який міг би коштувати йому свободи. Навіть написав лист американському послу в Україні з «ябедами» на Ю. Тимошенко та П. Лазаренко. Своїми показаннями Р. Щербань допоміг В. Пшонці та Р. Кузьмину представити Тимошенко вбивцею, а нині претензій до неї не має. Так само цікаво, що Р. Щербань став депутатом Донецької облради від ПР — після того, як Янукович став Президентом. Молодший брат убитого А. Момота теж став депутатом від ПР та компаньйоном можливих «замовників». Свіжий приклад «раптової любові до донецьких» — генерал МВС Г. Москаль став адвокатом Руслана Щербаня, а в 2013 році виводив його на чисту воду.
Можна сперечатися — існує чи зв'язок між вбивствами Щербаня, Момота та Шведченка. Але зв'язок між вбивствами Є. Щербаня та А. Брагіна — поки встановлений судом факт. «Зв'язком» став вищезгаданий Вадим Болотських, якого засудили за двома епізодами: за вбивство Щербаня та за допомогу «кушніровцям» Акулову та Філіпенку (покійним з 1998 року) в організації вбивства президента ФК «Шахтар». Якщо вірити офіційній версії, 15 жовтня 1995 року банда Кушніра-Рябіна влаштувала теракт під час матчу «Шахтар» — «Таврія», унаслідок якого на підході до гостьової трибуни були взорвані Ахать Брагін та п'ять його людей. Сам Болотських назвав у суді цей вибух епізодом війни між протиборствуючими групуваннями, а себе — ідейним «Робін Гудом», який грошей за «роботу» не отримував. З «клітки» він справляв враження то ли простака, якого використовували втемну, то ли умілого виконавця, що видає себе за простака. Доказів участі Болотських у підготовці вибуху на стадіоні не було. А від признань за цим епізодом він відмовився. Болотських заявив, що його викрали в Москві й доставили в Київ, де змусили підписати «явку з повинною».
Але від признань у розстрілі Щербаня відмовлятися не став, тим більше, що його викривали показання єдиного вцілілого очевидця — Руслан Щербань впізнав кілера, який стріляв на льотному полі в його батька та його мачуху. Проте й тут були розбіжності: «Москвич» стверджував, що убив лише однієї людини — а саме Євгена Щербаня. «Замовників» Болотських не називав, та й чи положено їх знати виконавцю? У 2013 році, виступаючи в ефірі телеканалу ТВІ, адвокат Вадима Болотських Дмитро Поїзд заявив, що слідству по справі про вбивство Є. Щербаня насамперед слід було б допросити Ахметова. «Я, перебуваючи в Генпрокуратурі, бачив, як прокурори боялися Рината Ахметова. Вони слова цього боялися — «Ахметов». А він знав усіх цих людей. Наскільки мені відомо, був там казначеєм — у тій групі. А інакше, чому він так пішов вгору? Звідки він взяв стартовий капітал?» — сказав адвокат: https://www.radiosvoboda.org/a/sherban-crime/24543931.html
Возмущення тремтінням українських силовиків перед Ахметовим справедливе. А в 1995 році в Донецьку працювали люди, які не боялися називати «криміналізованим авторитетом» його шефа Брагіна, чиєю правою рукою був «поважний Ринат». Начальник донецької міліції Аркадій Болдовський, даючи прес-конференцію з приводу вибуху на стадіоні, говорив: «Вбивство директора «Люкса» А. Брагіна та інші вбивства є ланками одного ланцюга, достатньо потягнути за ниточку, щоб розплутати цілий клубок злочинів». На нього Брагін роком раніше подавав у суд — за те, що Болдовський назвав його в інтерв'ю лідером мафії. Але й після вбивства начальник міліції продовжував називати Грека «авторитетом, ради знищення якого могли об'єднатися всі, кого він образив». Однак незабаром А. Болдовський опинився без роботи, і… Теж помер.
Юлія Тимошенко в січні 2013 року теж називала Ахметова вигодоодержувачем вбивства Щербаня разом з Януковичем. Цитата: «Євгень Щербань був одним із п'яти засновників корпорації «ІСД», яка володіла сотнями підприємств, незаконно приватизованих у 90-х роках. Крім Євгена Щербаня, власниками «ІСД» були Момот, Брагін та Ринат Ахметов. П'ятим тіньовим співвласником корпорації «ІСД» був на той час молодий політик Віктор Янукович. Протягом короткого часу були убиті Щербань, Момот, Брагін. Уся власність корпорації, яка оцінюється в мільярди доларів США, перейшла Віктору Януковичу та Ринату Ахметову. Керівники банди, яка убила Євгена Щербаня, були ліквідовані в колонії, за якою спостерігали Кузьмін та Пшонка. Що ще треба пояснювати, і при чому до вбивства Євгена Щербаня моя фамілія?». Тут треба зробити застереження: інформації про те, щоб і Януковичу дісталася якась частина бізнесу Щербаня, немає. Але з точки зору реалізації політичних замислів В. Янукович дійсно виграв, адже після вбивства Є. Щербаня він став губернатором Донеччини, а замість «Ліберальної партії», яку створив Щербань, на Донбасі в 1997 році з'явилася «Партія регіонів».
Ще барвистіше підозрами в причетності Ахметова до вбивств ділився з суддями та журналістами легендарний «вбивця Брагіна» Вячеслав Синенко. Це колишній оперуповноважений, на якого януковичівські прокурори повісили головну вину за вибух. Хоча гвіздь процесу по «справі банди Кушніра» В. Болотських і заявляв, що прізвище Синенко ніколи не чув.
Поучительна історія Синенка заслуговує докладного нагадування. У квітні 1994 року він випадково розкрив вбивство двох «авторитетів» — росіянина Віктора Фурсова та українця Вячеслава Фролова. Їх розстріляли у дворі хрущовки в Калініському районі Донецька, де працював опер Синенко. Він звернув увагу на того, хто сидів на лавочці з автоматом у сумці (на шухері) Володимира Рухманова, й доставив його в Калініський РОВД. Там командував кишеньковий міліціонер «Люкса» Володимир Малишев, який за словами Синенка, прямо сказав йому: «Куди ти, дурню, лізеш?». У тому ж році Малишев став суддею, потім головою МВС області, потім головним охоронцем «СКМ» Ахметова, а пізніше — нардепом від ПР. У 1997 році Синенко дав викривальне інтерв'ю убитому згодом журналісту І. Александрову. На початку 1998 року Синенко був звільнений, а 5 травня 1998 року в нього стріляли одразу з двох автоматів. Він отримав поранення й втік з сім'єю в Грецію. Звідти його екстрадували в березні 2004 року вже як підозрюваного у вбивстві Брагіна.
Поліція м. Афін заявляла, що арештований на підставі міжнародного ордера Синенко причетний до підриву криміналізованого босса в Донецьку. І, за даними ORD, позаботився про цей ордер у 2001 році Генпрокурор М. Потебенько, якого вразила щедра допомога прокуратурі від Р. Ахметова.
Вячеслав Синенко у суді не вибирав слів — заявив, що вбивство Фурсова та Фролова вчинили ахметовці. «Замовником» свого кримінального переслідування та організатором замаху називав того ж Ахметова: «Моє вбивство було вигідно Ахметову, тому що я затримав його бойовика. Знаючи, як розправляються з тими, кому неугодний Ахметов, я втік з країни». За словами Синенка, Рухманова відпустили в той же день, за вказівкою обласного прокурора Геннадія Васильєва, і бойовик негайно направився на базу «Люкс». До речі, як Васильєв став мультимільйонером, обслуговуючи «донецьку мафію», ми розповідали раніше.
Обвинував колишній опер і генерала міліції Анатолія Волощука, який у 1997 році нібито пропонував Синенку взяти участь у викраденні та вбивстві Кушніра. «Мафія перемогла! Мафія ніколи не програє. Як можуть програти Васильєв та Ахметов?!» — вигукнув Вячеслав Синенко після оголошення першого вироку по його справі 12 лютого 2007 року. Тоді йому дали довічне за абсурдним звинуваченням: слідство стверджувало, що опер допоміг «кушніровцю» Філіпенку, одягненому в форму капітана міліції, пройти на стадіон, де той привів у дію вибуховий пристрій. Хоча в Синенка не було мотиву й було алібі. Вдобавок йому в «справу» вписали дичину, що Синенко ввів у оману жителів Донецька, створивши «Люксу» репутацію банди. Цитата: «Щоб здійснювати психологічний тиск на ділових партнерів фірми «Люкс» і з метою конспірації, намагався створити думку про існування в Донецькому регіоні організованої групування, здатної вирішувати будь-які завдання, включаючи фізичне усунення небажаних». Мовляв, те, що групування Грека буквально гримала в ті роки (на відміну від банди Кушніра, про яку ніхто не знав до його смерті) — це заслуга Синенка, а не Грека.
У результаті інсульту та ув'язнення Синенко зламався. Він писав сльозаві листи на адресу Ахметова — мовляв, «простіть засранця». І навіть у цих посланнях виникав похмурий образ «поважного». З листа Синенка, написаного омбудсмену Карпачевій у 2007 році: «Усе, що сталося на стадіоні «Шахтар» до найменших подробиць, впевнений, відомо Ринату Леонідовичу. Відомі організатори злочину, люди, які замінували стадіон, люди, які здійснили підрив, люди, які перебували на стадіоні в момент вибуху, які здійснювали спостереження за стадіоном та здійснювали прикриття підривників… З потерпілим Брагіним у мене були добрі, приятельські стосунки… Після невдалого замаху на мене запитував у Рината Леонідовича, чи має він до мене претензії. Відповідь була однозначна: «Не має». Якби я мав відношення до вибуху, то вже давно б пропав без вісті… Але амбіції Г. Васильєва перевісили здоровий глузд, хибна інформація поступила до Рината Леонідовича. Тому він дав відмашку суду на довічне позбавлення волі. … Якщо ж Ринат Леонідович не захоче скасувати своє рішення у Верховному Суді, невинний буде затвердженим на довічне позбавлення волі… Усе буде по волі Рината Леонідовича. Мої шанси впали до нуля після моїх виступів у суді. Я знаю, це не прощається, але хочеться вірити в доброту Рината Леонідовича».
І зумів таки вимолити — у 2009 році Синенка потихеньку випустили на підписку про невиїзд у процесі перегляду справи. Живий чи він зараз — ніхто не знає. Чим більше проходить часу, тим більше сумнівів у причетності банди Кушніра до усунення Брагіна. Слідство виходило з того, що в Кушніра було бажання його убити. Але в цьому бажанні він не був самотнім — багато громадян «з поняттями» мали претензії до вихідців з селища Жовтневе, які претендували на криміналізоване панування. Але, як кажуть, «обіцяти — не значить одружитися, а хотіти — не значить мати можливість».
Чи була в Кушніра можливість вчинити вибух на стадіоні, чи це його рівень? У Донецьку його знали як ювеліра та шахрая середнього рівня. А, наприклад, Синенко називав Кушніра «агентом близького до «Люкса» начальника УВД м. Донецька Варакі з псевдо «Рогов». Якщо орієнтуватися на офіційне слідство, до 1994 року цей «агент» зумів скупити настільки професійну банду, яка вже через рік вчинила вбивство криміналізованого короля. А за даними неофіційних джерел — Кушнір платив «Люксу» данину, і в результаті серії приписуваних йому злочинів своє матеріальне становище не поліпшив.
Нарешті, якщо навіть припустити, що саме «кушніровці» покрошили всіх ворогів, які мали відношення до «ІСД» та «Люкса», то хто ж відправив у світ іншої самих «кушніровців»? Офіційна версія вбивства Брагіна кульгає більше офіційної версії вбивства Щербаня. Адже вірогідний «замовник» Брагіна навіть не був названий. А припущення — «обох прибрали свої» виглядає логічним. Його підігріло появу під куполом ВР колишнього «кушніровця» Василія Стельмашенка. Він всплив під партійним прапором своїх нібито ворогів з ПР. Виходило, що Ахметов приютив у рядах спонсорованої ним парламентської фракції колишнього члена банди, яка ліквідувала його товариша Брагіна. Або, може, «Картавий» допоміг конкурентам виявити та ліквідувати Кушніра.
Людям властиво шукати змовницькі пояснення успіху двох бізнесменів: плюгавого чоловічка, який був спочатку м'ясником, потім директором магазину, й при цьому наводив жах на жителів Донецька, та його молодшого товариша — картяра, якому якимось чудом вдалося вижити в бійні 90-х років. Молодший зумів стати найбагатішим українцем. Старший — тією людиною, яка, як випливає з одного інтерв'ю Михайла Поживанова, могла зайти на нараду губернатора В. Щербаня та матом вигукнути. Поживанов — це, до речі, екс-мер Маріуполя, який піднявся шум, оприлюднивши інформацію про загрози йому двох Щербаней (однофамільців): бізнесмена та губернатора. При цьому бізнесмен йому сказав, що «дев'ять грамів свинцю їм абсолютно не шкода».
Що ще раз нагадує: Є. Щербань не був білим та пухнастим, хоча пізніше Поживанов з ним і подружився.
Щось у історії піднесення простих хлопців з шахтарської глибини, які «університетів не закінчували, в армії не служили», натякає на зацікавленість могутніх сил. І версія про причетність російських спецслужб до резонансних вбивств у Донецьку 90-х років є популярною. Ось як вона виглядає: зачистка Щербаня та Брагіна була здійснена російськими спецслужбами, мотив яких — підпорядкування регіону Москві. Щербань та Брагін вели самостійну гру й не бажали пускати на Донбас росіян, за що були убиті російською мафією. Самі судіть, наскільки це реалістично, ми ж перелічимо факти, які вказують на «російський слід».
Почерк спецслужб. Брагіна взорвали не самодільною вибухівкою (як досі іноді пишуть), а пластидом. Теракт спочатку оцінювали як роботу взривників високої кваліфікації — загинули лише ті, хто мав загинути. «Пластид розмазали по сходинках і пофарбували за місяць до вибуху. Він приймає будь-яку форму, легко маскувати. Захарченка в «ДНР» теж підірвали пластидом. Застосування спецвибухівки для диверсій — почерк конторських», — говорить джерело. У цій публікації ми не можемо охопити необ'ятне, але були й інші, не менш гучні замахи на «люксівських», схожі на почерк спецслужб.
Зв'язок з московськими ОПГ. Болотських приписують зв'язок з «сонцевськими», яких контролює Семен Могилевич. Цей «босс боссів російської мафії», за версією ФБР, є «людиною Путіна». А Брагіну та Щербаню приписували зв'язок з групуванням «кунцевських» та темну історію про зниклий у Донецьку «общак» московської братви на суму 80 млн доларів.
Гебня в ближньому оточенні. У числі загиблих разом з Аліком Греком був Віктор Двійних — полковник СБУ працював начальником служби безпеки у «авторитета». Сама гостиниця «Люкс», на базі якої виникла резиденція Брагіна, а потім — Ахметова, у радянські часи була урядовим об'єктом, який перебував під опікою «конторі». Про підозрливо велику кількість людей з КГБ-СБУ в оточенні Ахметова наш сайт теж розповідав раніше.
Історія Болотських. Вбивця Щербаня теж випускник школи КГБ, бував у «гарячих точках». Розповіді Болотських про те, що він діяв безкорисливо, перегукуються з модною байкою 90-х років про «Білу стрілу» — мовляв, колишні працівники КГБ СРСР, щоб «навести порядок у країні», проводять зачистку. Ми, звичайно, не такі наївні, щоб припустити чиєсь безкорисливе участь у таких затратних проектах. Але, можливо, йдеться про фінансові інтереси Лубянки? Якщо Болотських є її представником, стає зрозумілим його втеча з окупованої території. Після початку війни на Донбасі кілер опинився в «ЛНР». Багатьох ув'язнених успішно перевели в колонії, підконтрольні Україні, але ніхто не позаботився про евакуацію, здавалося б, найважливішого довічника. Його просто випустили зі Славяносербської колонії Луганської області, і де зараз перебуває, живий чи — ніхто не знає.
У фільмі Євгена Щербаня-молодшого говориться, що Брагін та Ахметов контролювали горілчаний бізнес Щербаня в РФ. Те саме стосується картяного «дела». Неможливо уявити, щоб хтось залітний з Донецька потрошив кишені таємних мільйонерів Корейко без схвалення московського криміналітету та спецслужб. «Для нас сьогодні найнебезпечніші гроші Росії. Фінанси Росії безжальні. Вони готові захоплювати наші фабрики лише з тією метою, щоб куди-небудь вкладати свої гроші, вимивати наш ресурс, а ми будемо перетворюватися на робочу силу», — так виглядає один із висловлювань Є. Щербаня. У цьому ключі цікаво, що Сергій Тарута в кінцевому підсумку продав контрольний пакет «ІСД» путінському банку «Внешэкономбанк».
19 лютого 2014 року ГПУ В. Пшонки передала в СБУ Криму матеріали справи про вбивство Щербаня та інших резонансних справ. У 2015 році про це заявив глава «майданівського» управління ГПУ Сергій Горбатюк. Справи були вивезені в Сімферополь, щоб Москва мала вплив на донецьких — так у 2014 році стверджував мінливий Г. Москаль.
В. Болотських говорив, що його послали «авторитети» з Москви, не уточнюючи, про кого йдеться. Може, не обійшлося без Кобзона, який служив переговірником між московськими та донецькими, висловлюючи претензії Брагіну? Вказівки на подібні «волевые рішення» можна знайти й в інших епізодах криміналізованої війни. Наприклад, після вбивства «авторитетів» Фурсова та Фролова син Фролова спробував помститися й зробив «замовлення» в Росії. «Але замовлення було скасовано чиїмсь волевим рішенням з Москви», — писав близький до «люксівського» генерала Малишева літописець. І в результаті вже в грудні 1994 року був убит сам Фролов-молодший.
Ось як увязав «російський слід» з вигодами, отриманими Р. Ахметовим, один із донецьких, який відзначився в коментарях на сторінці Євгена Щербаня-сина на Facebook: «Самостійні фігури з працюючими мозками (Момот, Шведченко, Щербань) були усунені, оскільки їхня позиція — ліберальна, антикомуністична, антиросійсько-фінансова — заважала. Так само заважав і Алік, але з іншої причини. І що ми бачимо після 1996 року? Активи пішли структурам Гудка (або тим, хто за ним стоїть). Панівною стала ідеологія федералізації та «особливості» Донбасу з любов'ю до «братської» РФ. За криміналізованим переділом стояли спецслужби сусідів. А Гудок був їхнім провідником (може, на нього було щось, а може — завербували ще при КГБ). Кушніровців же просто призначили».
Ми не раз розповідали, як у ніч на 7 квітня 2014 року Ахметов перешкодив зачистці захопленої бойовиками будівлі Донецької ОДА. Варто так само нагадати, що офіційний Київ млаво опиралася окупації Донбасу й пропонувала головним героям фільму «Спадкоємець» стати донецькими губернаторами: Ахметов від пропозиції відмовився, надаючи перевагу управлінню процесами з тіні, а Тарута погодився й провалив завдання по захисту рідного краю.
У YouTube є аудіозапис, яка була надана поліцією Нідерландів для допомоги в розпізнаванні голосів, причетних до атаки на Боїнг МН-17, де на 1.00.50 голоси, схожі на голоси росіян Бородая та Суркова, обговорюють «світські новини», пов'язані з Р. Ахметовим. Запис була зроблена у другій половині дня 3 липня 2014 року, коли Сурков перебував у Москві, а Бородай — у Донецькій ОДА. Як випливає з цієї розмови, Р. Ахметов зустрічався в Москві з російськими «кураторами» та екс-Президентом В. Януковичем, якого голоси називають колишнім патроном Ахметова. Голос Суркова говорить, що Ахметов просив у нього дозвіл приїхати в Донецьк й отримав відмову. З розмови випливає, що в бесіді з помічником Путіна пан Ахметов тепло відзивався про бойовика А. Ходаковського, ідеолога «республіки» Пургіна та представника окупантів Бородая. Цитата: «Цікава статистика є у Пургіна щодо споживання газу. Зрозуміло, що всі підприємства області впали в три рази, крім ахметовських. Їх охороняють і «Біс» (Безлер), і «Схід» (Ходаковський)». Ця розмова підтверджує зв'язок олігарха з творцями «республіки», один із яких, а саме — екс-керівник «Альфи» СБУ А. Ходаковський 1 березня 2014 року очолив у Донецьку «російську весну».
Але Ходаковський не єдиний. Донецька гебня, яка за недоразумінням називалася СБУ, майже поголовно у лютому-березні 2014 року виступила на боці агресора. І ось таке «збіг»: організація, яка була кузнею кадрів для служб безпеки підприємств Ахметова, зараз формує верхівку «ДНР». Наприклад, Юрій Самойленко — генерал-лейтенант СБУ, який у рік вбивства Щербаня працював головою обласної СБУ, а згодом командував безпекою в «СКМ», був нардепом трьох скликань від ПР, нині процвітає в «республіці». Став членом ради директорів мережі супермаркетів «Перший республіканський» («відібрані» АТБ): https://myrotvorets.center/criminal/samojlenko-yurij-pavlovich/?
Так чи інакше, а групуванню «Люкс» вдалося в 90-х роках одолати конкурентів, завдяки ідеї брати на зарплату товаришів, яким за обов'язком служби полагалося з цією ОПГ боротися. Що ж стосується Ахметова, у нього не залишилося конкурентів з тих пір, як господарем «Люкса» став він.
Ахметов був головним спонсором режиму Януковича, після Майдану став головним бізнес-партнером Порошенка («попутником революції» — як називав його Ю. Луценко). А зараз отримує мільярдні преференції, завдяки близькості до Офісу Зеленського, впливу на Кабмін та ВР, де олігарх контролює частину «Слуги народу». Абсолютно так само, як у 90-х роках ІСД «ставила на лічильник» українські підприємства, як колись Ринат Ахметов «поставив на лічильник» дітей убитого Щербаня, так сьогодні той же «бізнес-геній» всю Україну «поставив на лічильник». І це не фігура мовлення — електричний лічильник у кожному будинку збагачує пана Ахметова. Монопольне становище на ринку електроенергії дозволяє йому тримати споживачів у заручниках. При цьому Ахметов і в «Донецькій республіці» користується особливими привілеями: усі донецькі об'єкти, які належали «СКМ», охороняються «новою владою», за сім років війни ніхто не посмів посягнути на ахметовський палац «Люкс» у донецькому Ботанічному саду. А «донецька мафія» — не міф, на її руках не лише кров, пролита в 90-х роках, але й кров російсько-української війни.
Ось чому докопатися до істини по «справі Євгена Щербаня» важливо для кожного українця — нам треба розуміти, як і чому ми опинилися в цій трагічній ситуації. В історії нашої молодої держави ще чимало білих плям, але немає нічого таємного, що не стало б явним.