Річницю управління компанії Ахметова не дарма відзначають у листопаді. Проте справедливіше відраховувати її не з 15 листопада 2000 року, коли перший генеральний директор Ігор Прасолов отримав свідоцтво про реєстрацію компанії, а з 3 листопада 1996 року, коли в донецькому аеропорту був розстріляний бізнес-партнер Рината Євгена Щербаня та ще 3 людини. За якихось рік — з 15 жовтня 1995 року, коли на донецькому стадіоні «Шахтар» був підірваний Ахать Брагін, і до вбивства Щербаня (у проміжку між ними були трупи Швидченка, Момота та ще понад 20 менш помітних персонажів) — Ринат Ахметов пройшов шлях від «правої руки» главаря етнічної ОПГ до фактичного господаря найбільшого індустріального регіону країни. Очевидно, розібратися сьогодні в тому, хто оплатив розстріл Щербаня 24 роки тому, практично неможливо.
Тим більше, що в липні 2015 року єдиний живий учасник цього нападу (за офіційною версією слідства) Вадим Болотських був звільнений зі Славносербської колонії, розташованої на окупованій частині Луганської області, якоюсь групою озброєних людей. Після цього його вивезли в невідомому напрямку — чи залишився він живий або ховається десь у рідній Росії, невідомо. Крім того, 19 лютого 2014 року (аж перед змінією влади внаслідок Революції Гідності) матеріали кримінальної справи про вбивство Щербаня за вказівкою тогочасного генерального прокурора Віктора Пшонки були вивезені до Управління СБУ у Сімферополі, де згодом дісталися Росії. Обидва ці факти — зникнення ключового свідка та матеріалів справи — свідчать на користь тих, хто «топить» за «московську» версію вбивства Щербаня. Тим не менше, за фактом вбивства Щербаня саме Ринат Ахметов виявився головним його вигодоодержувачем. Причому тут йдеться не лише про активи, але й про певні життєві уроки. Проте про все по порядку.
По-перше, в умовах ще не розпочатої на той момент «великої приватизації» Ахметов у 1997 році отримав нібито за борги покійного Євгена Щербаня не просто три найкращі куски його імперії: «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД), «Цифрову стільникову зв'язок» (DCC) та «Гефест», а бізнеси, які незабаром стали платформою для будування «Систем кепітал менеджмент». Саме з тогочасного ІСД виріс нинішній «Метінвест» і певною мірою ДТЕК. Після появи фільму «Спадкоємець» з'явилися «незалежні коментатори», які з правильним виразом обличчя розповідають, що існує величезна різниця між «Індустріальним союзом Донбасу», який виконував у 90-х функції клірингового центру, та ІСД, який з початку нульових став корпоративним центром приватного металургійного холдингу. При цьому наполегливо ігнорується факт, що саме в економіці 90-х років з її бартером, взаємозаліками, векселями критично важливим чинником успішного функціонування ІСД був такий хлопець як Ринат. З одного боку, необхідно було змусити «червоних директорів» співпрацювати з новоявленим «клірінговим центром».
З іншого боку — один і той самий вексель, куплений на ринку, припустимо, за 20% його номіналу, на підприємстві, яке його випустило, у товаришів Рината прийматимуть за 100%, а у людей з вулиці — і взагалі не візьмуть. Хочеш, можеш судитися з цього приводу, але краще забити — цілішим будеш. Саме на подібних «клірингових операціях» робилися мільйони доларів, які згодом вкладалися ІСД у приватизацію за «дешевкою» всього, що рухається (передусім у Донецькій області). Очевидно, що «Індустріальний союз Донбасу» — це «кощеєве яйце» Рината, завдяки якому він з місцевого кримінального авторитета перетворився на «найбагатшого українця». У цьому контексті захоплення «Гефесту» за допомогою менеджерів покійного Щербаня було важливим для Рината не лише з точки зору отримання контролю над найбільшою для середини 90-х мережею автозаправок, але й тому, що ця компанія була одним з акціонерів ІСД. Це, як і привласнення частки «Данко» в ІСД після вбивства в травні 1996 року Олександра Момота (його брат Сергій виявився сговірливішим і в результаті не лише залишився живий, але навіть став народним депутатом двох скликань) непропорційно збільшувало частку Ахметова в донецькій корпорації.
Навіть формально (не кажучи вже про понятійний шар взаємовідносин) Ринат став для тих, хто залишився живий — Гайдука та Тарути — старшим партнером по «Індустріальному союзу». Не випадково так збіглося, що за місяць до прем'єри фільму «Спадкоємець», де докладно розповідається про роль «Гефесту» в ІСД, СКМ позбувся автозаправочного напрямку бізнесу, який останні 15 років функціонував уже під брендом «Паралель». Причому ця угода була організована зовсім не в дусі Шановного. 7 років тому з «Паралеллю» Ахметов не був готовий розлучитися навіть за 100 млн доларів. У листопаді 2020 року вона була продана за 20 млн (навіть з урахуванням активів, втрачених на окупованій території — дисконт вражає). Але що виглядає ще більш підозріло — покупці, про яких СКМ не може розповісти нічого внятного. Є думка, що за ними торчать вуха Директора з безпеки СКМ Миколи Купянського. Складається враження, що стояло завдання будь-якою ціною позбутися останнього бізнесу, який фактично дістався СКМ від покійного Щербаня. Відзначимо, що до ІСД Ахметов не має відношення з 2003 року, а до DCC, яка перетворилася на спільне з Turkcell «Астеліт», — з 2015 року.
Таким чином, з продажем «Паралелі» Ахметов остаточно перерізав усі юридичні нитки, що пов'язували його з Євгеном Олександровичем. По-друге, Ахметов побачив, як легко й просто відбувся дерибан імперії Щербаня. Причому добре б, якби йшлося лише про нього, «некоронованого господаря» Донбасу, який, залякавши спадкоємців, отримав DCC та «Гефест». Але навіть «шнурок» Тарути (якого у фільмі характеризують по-донецьки влучно: «при імені Щербань він жопою цвяхи дергав, зі стільця підстрибував, моль») відхопив собі неслабкий шматок «Індустріального союзу Донбасу». Саме тому свій бізнес Ахметов будував з урахуванням помилок покійного товариша. У всіх ключових активів імперії «Шановного» сьогодні є чітка й прозора структура бізнесу, яка складається в холдингові та управління компанії в кожній з галузей. На вершині всієї цієї піраміди знаходиться конгломерат з українського АО «Систем Кепітал Менеджмент» та кіпрської SCM Holdings Ltd. Це не заважає існуванню структур, що належать Ахметову, але не вбудованих у цю вертикаль, як, наприклад, Luxe Holdings International, через яку у 2010 році з боями придбавався пакет «Запоріжсталі».
Однак це скоріше виключення з правил, яке використовується за великої потреби: коли через вимоги, наприклад, антимонопольного законодавства краще не впутувати СКМ. По-третє, історія дерибану бізнес-імперії Щербаня, а потім і партнери по ІСД, які намагалися обманювати «Шановного», як мінімум, на «Азовстали» (що в результаті й стало причиною розлучення Ахметова з Гайдуком та Тарутою у 2002 році), продемонстрували, що партнери по бізнесу — це зло. Вони ні від чого не спасають — тих же спадкоємців. Навпаки, з високою долею ймовірності поведуть себе як падальщики. У результаті Ахметов активно позбувався від будь-яких партнерів у проектах абсолютно різної величини. Єдиним винятком тут є Вадим Новинський (міноритарний партнер у «Метінвесті» та HarvEast). Але це зовсім особливий випадок. Хоча Новинський старший за Ахметова, на користь цього російського громадянина як молодшого партнера говорить набір якостей, який рідко зустрічається в одній конкретній людині, тим більше у володільця мільярдного стану: психологічно ведений і позбавлений частини власного «я» (достатньо сказати, що майже 50 років уродженець Вадим Рудольфович Малхасян офіційно жив під маскою «Вадима Владиславовича Новинського»).
Не дарма Новинського в різні часи використовували в своїх інтересах Віктор Чорномирдін, Ігор Коломойський та Аліша Усманов. Однак у результаті найміцнішим виявився саме союз з Ахметовим, який триває вже чотирнадцять років. Для Рината Вадим не просто комфортний. Зрештою, Новинський, будучи в реаліях сучасної Росії представником петербурзького клану, є одним з каналів комунікації з оточенням Володимира Путіна, від якого залежить доля активів «Шановного» на окупованому Донбасі. І хай цими підприємствами сьогодні керує втікач український молодий олігарх Сергій Курченко, так було не завжди. І не факт, що це становище речей не змінитися в найближчому майбутньому. Очевидно, що Новинський для Ахметова — це виключення, яке підтверджує загальне правило. По-четверте, і це урок пізнішого періоду, Ахметов побачив, як легко можна розділити спадкоємців Щербаня. І очевидно, це стало основою тієї схеми, яка закладена в прописаній у трастовій угоді схемі спадкування його майна Дамиром, Алміром та іншими. Суть її зводиться до того, що імперія СКМ не дробиться на «удільні князівства», а функціонує як єдине ціле, навіть після смерті засновника.
При цьому всі стратегічні рішення мають прийматися колегіально всіма трьома спадкоємцями — решта можуть розраховувати після смерті Рината або на відступні у вигляді грошей, або на турботу до кінця їхнього життя з боку System Family Management. Як бачимо, недарма покійний Щербань виділяв Ахметова з загального ряду молодих та ранніх авторитетів Донбасу, стверджуючи, що цей хлопець далеко піде. Накаркав: уже 24 роки зупинити не можемо.