Руки чухалися після кожного посту Миші Подоляка про пречисту унікальність президента Зеленського, але останній пост радника-політтехнолога Офісу Президента при «хуторську хитрість» українців перед ликом святого іменинника Зе таки терпець обірвав. Отже, «ща в ігру паіграєм». Просто беремо і порівнюємо вітальний пост Михайла Подоляка до днюхи Зеленського зі статтею того ж Подоляка «Миф о Межигорье» за підсумками легендарного візиту на пеньки Януковича (28 червня 2011 року). Формулювання ніби й інші, але цілковита ідентичність наборів месиджів дозволяє ці абзаци безболісно міняти місцями, максимум замінюючи прізвище.
ЗЕЛЕНСЬКИЙ-2021: «Він — абсолютно інший. Особливо для країни, в якій завжди вважалася витонченою доблестю своєрідна хуторська хитрість. Обманути при будь-якій можливості. Хоч трохи. Навіть собі на шкоду. Просто тому, що так прийнято».
ЯНУКОВИЧ-2011: «Він безпосередній і щирий. Янукович може, звичайно, помилятися, але він не грає з вами в примітивну гру — «вгадай, що я мав на увазі насправді»… Дещо дивна (нетипова, що ли) поведінка не стільки для українського президента, скільки для типового українського політика загалом. Того самого, який завжди думає, як продати себе дорожче, а купити співрозмовника дешевше. Або просто обманути себе на користь».
ЯНУКОВИЧ-2011: «Він прямо визнає всі слабості й власної команди, і свої особисто. Але при цьому цілком конкретне питання — «якщо нічого не робити, навіщо тоді взагалі все повертати? Заради грошей у власній кишені? Дурна відповідь. Заради формальних реформ? Безглуздо. Заради особистого політичного рейтингу? А що таке рейтинг на тлі країни, що вмирає? Усі наші традиційні «внутрішні чвари», іменовані політичною боротьбою, невмінно завдають істотної шкоди конкурентоспроможності України. Ми поступово програємо боротьбу й за цілком конкретні галузеві ринки, й за вплив у європейському регіоні. Може, все-таки спробуємо повернутися у вищу лігу?»
ЗЕЛЕНСЬКИЙ-2021: «Перетерпіти всі образи опонентів. Прийняти той факт, що фейк — новий ідол нового часу. А головне — продовжувати кожен день брати на себе відповідальність. Бути лідером, якого ніколи не було в сучасній Україні й який не про свою кишеню й не про обман. З днем народження, мій Президенте! Удачі. Не сумніваюся, що у Вас все вийде й ми, нарешті, побачимо успішну сучасну Україну…»
ЯНУКОВИЧ-2011: «Неможливо зробити державу ефективною, такою, що надає якісні послуги, помахом чарівної палички. Але потрібно кудись рухатися. Незважаючи на величезний інерційний опір. Адміністративна реформа, наприклад, поступово призводить до появи цілої армії вчорашніх «богів», які за відкатно-хабарницьким механізмом дуже «жирно» (для себе) вирішували питання. Тепер вони звільняються від прикормлених місць і вже починають чинити потужнісший інформаційний опір. Президента атакують внутрішнім негативом».
ЗЕЛЕНСЬКИЙ-2021: «… Чи було все це просто зробити? Ну, звичайно. Простіше не буває. Клацнув пальцями й усе. Тим більше, що образлене старичня нікуди не подівалася — ресурси є, медійка є, жага тільки посилилася. І вони ж акуратно так стоять убік — зовсім не заважають). Втім, все це ніщо. Президент бере й робить. Поненьку. По-іншому. Абсолютно не відмовляючись нести своє бремя. Не жаліючи себе. Не виправдовуючись. Цікаво все-таки: ніби людина й професію поміняла за 10 років, і навіть самого вождя — а лиже все тими ж завченими рухами…»