Політична та ділова еліти тісно пов'язані зі світом організованої злочинності. Це твердження справедливе не лише для постсоветських країн, але й для таких оплотів законності, як Сполучені Штати Америки. Наприклад, у колишнього президента США Дональда Трампа та чинного главу держави України Володимира Зеленського, крім популізму, є ще щось спільне — до влади обох певною мірою сприяло міжнародне середовище, відоме як «російська мафія». Проте злочинність пронизує суспільство знизу вгору, а не навпаки, пише для видання «ОРД» головний редактор проекту CRiME Андрій Карпинський. Зв'язки відносно законослухняних громадян (хоча й з кримінальними справами) з організованою злочинністю часом бувають настільки ж кумедні, скільки й заплутані. Іноді навіть комічні. Як, наприклад, історія з легалізацією в Україні «законника» Рамаза Цикоридзе — колишнього «смотрящого» за Ростовською областю країни-агресора, відомого в кримінальних колах як Рамаз Багдадський.
На цей анекдотичний сюжет, який розгортається в сюрреалістичну історію, натрапив автор на сторінках сайту Detective-info — інтернет-видання досить дивного, але цікавого своїми пізнавальними інсайдами. Грузин Рамаз Цикоридзе «присматривав» за Ростовщиною наприкінці 2000-х років. Але незабаром російській воровській еліті стало тісно на одному гектарі, і Рамаз потрапив під «прес». Росіяни спробували депортувати цього романтика великої дороги в рідну Грузію, де Цикоридзе загрожував тюремний термін за саму належність до воровської касти. Проте через серпневу війну 2008 року між РФ та Грузією авіасполучення не було, тому Рамаза Багдадського відправили в політ з пересадкою в нейтральній на той момент Україні. При пересадці злочинець успішно «десантувався» і почав пускати корені на нашій території. Тут він, як говориться в лаконічних кримінальних зведеннях, почав встановлювати контроль над світом злочинності та укріплювати «воровські поняття».
Конкретніше — у Київській та Львівській областях. Рамазу тут були вроді як раді, але далеко не всі. Українські правоохоронці намагалися вигнати незваного гостя з країни десятки разів, але він, як муха на мед, постійно повертався. У 2016 році Рамаз Цикоридзе за чиїмось мудрим порадою, щоб припинити подальші спроби силовиків його депортувати, вирішив отримати вид на проживання в Україні. І ось тут починається цікаве й смішне.
17 жовтня 2016 року у Львівській обласній клінічній психіатричній лікарні був складений акт судово-психіатричної експертизи про недієздатність деякого Володимира С. Експерт дійшов висновку, що пацієнт не може усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними через стійке шизоафективне розладання. Люди з таким захворюванням не здатні самостійно дбати про себе. Їм потрібен опікун. У Володимира С. опікун незабаром знайшовся. 4 листопада 2016 року суддя Бускогоо районного суду Львівської області Борис Журбида призначив таким грузина без громадянства Цикоридзе Рамаза Лериєвича. Тобто «законника» Рамаза Багдадського.
Уже 26 листопада, маючи на руках судове рішення про опіку над нещасним інвалідом, наш герой кримінальних хронік звернувся до міграційної служби за видом на проживання. І отримав його 23 лютого 2017 року, заодно набувши імунітету від депортації. Якби Рамаз Лериєвич після вигнання з ростовської вотчини вийшов би у відставку й займався чимось схожим на легальний бізнес, українські силові структури якось мирилися б з його існуванням. Але Рамаз Цикоридзе «рухався» й на воровських «сходках» мозолив очі оперативникам. «Рамаз Багдадський підтримував зв'язок з іншими «законниками», на зустрічах вони домовлялися про перерозподіл сфер впливу в світі злочинності, — стверджував начальник Головного управління Національної поліції в місті Києві Андрій Крищенко. — Напрями, якими намагався керувати уродженець Грузії, — рейдерство й квартирні крадіжки». Про анулювання виду на проживання «законника» до суду негайно звернулися Національна поліція та СБУ. Вигравши в першій інстанції, правоохоронці у 2018 році вислідили Цикоридзе, щоб вигнати його «за поребрик».
Але адвокати «законника» пішли в апеляційний суд і перемогли. Спецслужбистам разом з поліцейськими вдалося знову переконати слуг Фемід, що Цикоридзе не має права на постійне проживання в Україні, лише наприкінці 2020 року. За допомогою громадських активістів вони довели, що опіка над душевнохворим інвалідом — фікція, і це стало вагомим доводом для суду. Однак бадьорі рапорти силовиків про те, що Рамаза Багдадського таки вигнали з країни, досі не з'явилися. Ймовірно, адвокати «законника» знову засипають суди апеляціями, а впливові друзі намагаються «порішати» через свої зв'язки. Причому в цій ситуації другі, скоріше за все, відіграють більшу роль, ніж перші. Тому зупинимося на друзях-покровителях Цикоридзе.
За версією видання, в Україні колишнього смотрящого по Ростовщині «пригрів» непублічний львівський бізнесмен Ігор Машталер. Видання стверджує, що в 1990-х цей громадянин, згідно з оперативними зведеннями МВС, брав участь у деякій ОПГ, головною «фішечкою» якої були автокрадіжки. Проте львівські колеги автора цих рядків, які спеціалізуються на кримінальній тематиці, таку інформацію спростовують. За їхніми даними, Ігор Машталер не брав участь у згаданій ОПГ, а її очолював. Особисто автор цю інформацію ні підтвердити, ні спростувати не може. Єдине, що можу стверджувати — Машталер Ігор Миронович, згідно з даними сервісу ЄДР Інфо, виступає засновником кількох фірм, які працюють у сфері нерухомості та готельного бізнесу. Дійсно чи саме Машталер сприяє Рамазу Багдадському в Україні? Можливо, але ми не знаємо точно.
Насамперед, оформлюючи через суд фіктивну опіку над інвалідом Володимиром С., Рамаз Цикоридзе надав довідку про доходи й місце роботи. Згідно з нею, він працевлаштувався (що, до речі, дещо суперечить «воровським поняттям») у ТОВ «Гриненерго». За даними сервісу Opendatabot, юридично й фізично ця фірма розташована в ПГТ Шацьк Волинської області, основний вид діяльності — виробництво добрив. Статутний фонд «Гриненерго» на рівних паях належить двом громадянам — Полякову Владиславу Володимировичу та Оксентюку Анатолію Дорофійовичу. Пікантність тут у тому, що перший засновник ТОВ, Владислав Поляков, відомий у вузьких колах як кримінальний «авторитет». Другий, Анатолій Оксентюк, — колишній начальник Шацького РОВД.
Анатолій Оксентюк втратив посаду у 2016 році внаслідок атестації. Результати атестації Оксентюк оскаржив у суді й переміг, повернувшись на посаду начальника поліції району. Але незабаром Міністерство внутрішніх справ ліквідувало Шацький РОВД як юридичну особу, тому Оксентюк досі числиться в реєстрах начальником неіснуючого підрозділу поліції. У Владислава Полякова за плечима цілий шлейф кримінальних справ. У 2007 та 2008 роках він потрапляв у поле зору правоохоронців у зв'язку з викраданнями людей та незаконним зберіганням зброї. У 2009 році Полякова посадили до СІЗО за звинуваченням у викраданні людини та шахрайстві. 27 грудня 2011 року Печерський районний суд Києва винесив йому вирок за ч. 2 ст. 146 УК (викрадення людини з корисливих мотивів) та ч. 3 ст. 357 УК (незаконне привласнення документів).
Вперше Владислав Поляков та Анатолій Оксентюк разом публічно «засвітилися» влітку 2015 року. Тоді під час корпоративного конфлікту навколо ЧП «Флора», розташованого в Шацькому районі, Владислав Поляков керував «титушками», які вели вогонь з вогнепальної зброї по «братві» конкурентів, а поліцейський начальник Оксентюк їм активно не перешкоджав.
Затеряне у Волинських лісах біля білоруської границі приватне підприємство «Флора» виникло у 2004 році. Спеціалізується воно на вирощуванні лісної ягоди голубики, яка на місцевих грунтах росте особливо добре. За майже 10 років, до 2013 року, воно з дрібного садівничого господарства розрослося в крупну компанію, площа її плантацій перевищила 100 га й продовжувала зростати. Для розуміння масштабів бізнесу «Флори»: голубика може давати близько $150 тис. з гектара. За дохідністю цей бізнес порівнянний (майже) з вирощуванням наркосировини, але абсолютно, на 150% легальний. Природно, що він просто не може не привернути, скажімо так, дуже цікавих інвесторів. А великі прибутки завжди чреваті серйозними розбіжностями. Після 2010 року, з приходом до влади клики Януковича, у одних «цікавих інвесторів» (про них трохи далі) з'явилися серйозні проблеми з законом, чим скористався їхній партнер Василій Столяр, власник ФК «Волинь», депутат Волинської обласної ради від Юлії Тимошенко, бенефіціар півтора десятка юридичних осіб, нині пов'язаний зі схемами з бурштином. Діючий в інтересах Столяра заступник голови Михайло Мігель переписав «Флору» на підставні фірми Столяра.
Але у 2013 році «дуже цікаві інвестори» відповіли Столяру взаємністю й просто викинули Мігеля (і, відповідно, його патрона) з засновників та керівництва фірми (замінивши його «авторитетним» Поляковим). З тих пір навколо надзвичайно прибуткового підприємства тліє конфлікт, супроводжуваний судовими розглядами, кримінальними провадженнями й, зрідка, перестрілками «титушок». Оскільки ця стаття не про конфлікт «барихів» навколо голубичних плантацій, на ньому ми особливо зупинятися не будемо. Він згаданий, щоб зафіксувати ролі фіктивних роботодавців «законника» Рамаза Багдадського. Роль Анатолія Оксентюка в цій історії зводиться навіть не до молодшого партнера, а до «шістки». Ще будучи «ментом», він присматривав на вверену йому територію за плантаціями голубики старших товаришів. Управління підприємством і силовий опір опонентам кінцевих бенефіціарів повністю лежав на плечах «торпеди» Владислава Полякова.
А тепер перейдемо до тих, хто стоїть за Поляковим — до Ігора Діденка та Сергія Бондарчука. Ігор Діденко — давній партнер олігарха Коломойського, з яким познайомився на темі «Укрнафти» (Діденко входив до складу топ-менеджменту держкомпанії наприкінці 1990-х років). У 2008–2010 роках займав посаду першого заступника голови НАК «Нафтогаз України». З травня 2014-го по грудень 2015-го був заступником міністра енергетики та вугільної промисловості в уряді Арсенія Яценюка. У липні 2019-го, з приходом до влади «слуг народа», очевидно, на щось сподіваючись, дав велике інтерв'ю «Українській правді», в якому докладно розповів, який він хороший, а всі інші — не дуже. Але надії не виправдалися. Проходив у якості підозрюваного за низкою кримінальних справ. На початку 2000-х років влади України та ФРГ звинувачували Діденка в крадіжці грошей остарбайтерів, він був арештований, але звинувачення в кінцевому підсумку зняли. У липні 2010 року Діденка арештували за звинуваченням у розтраті 11 млрд куб. м природного газу, що належав компанії RosUkrEnergo, та його незаконному растаможуванні в лютому–березні 2009 року (нагадаю, що головною обвинуваченою в тій справі була Юлія Тимошенко). Печерський районний суд Києва у вересні 2011 року засудив фігуранта до трьох років позбавлення волі умовно, після чого він був звільнений з-під варти в залі суду.
Одразу після перемоги Революції гідності якась добра душа внесла Ігора Діденка до списку політичних в'язнів «режиму Януковича», яких Верховній Раді слід реабілітувати, але відповідне постановлення не набрало необхідної кількості голосів депутатів.
Сергій Бондарчук, згідно з присвяченою йому компліментарною статтею у «Вікіпедії», — офіцер СБУ, Герой України, видатний політичний діяч. Соратник Віктора Ющенка, учасник Помаранчевої революції. Після перемоги «оранжевих» отримав посаду генерального директора озброєнної держкомпанії «Укрспецекспорт», якою безвилазно керував аж до приходу до влади Віктора Януковича у 2010 році. До переліку своїх досягнень на посаді керівника «Укрспецекспорту» Сергій Васильович відносить поставки озброєння в Грузію, які під час російсько-грузинської війни 2008 року дозволили гордій Грузії порядно пощипати пір'я агресору. Однак у 2019 році слідчі Державного бюро розслідувань заподіяли в цій угоді наявність злочинної складової. Після перемоги Революції гідності він менше року прослужив у СБУ.
Коротке повернення Бондарчука в спецслужбу збіглося з черговою каденцією (2014–2015 рр.) на посаді голови СБУ Валентина Наливайченка, бізнес-партнера давнього приятеля Сергія Бондарчука — Сергія Льовочкіна. У 2015 році за ініціативою тогочасного генпрокурора Юрія Луценка Сергій Бондарчук став фігурантом кримінального провадження за фактом розкрадання неприлично великої суми на зовнішньоекономічних контрактах «Укрспецекспорту». Згідно з матеріалами кримінального провадження, з квітня 2005 року по липень 2008 року топ-менеджери «Укрспецекспорту» змінили раніше укладені військові контракти й ввели в них посередників, тим самим зменшивши прибуток держави на 7,5 млн доларів. Цю суму «Укрспецекспорт» нібито перевів як комісію за консультаційні та агентські послуги на користь американської «Aeropartner LLC» (США) та британської «Aeropartner LLP». Як стверджує слідство, послуги насправді не надавалися, а гроші мали отримати реальні виконавці — «Укрспецекспорт» та держпідприємство «Одесавіаремсервіс». Під час розслідування з'ясувалося, що з 2001 по 2014 рік Бондарчук зараховував на свої рахунки 138,5 млн гривень.
Як повідомлялося вище, левова частка з цієї суми — 12 млн доларів (95,9 млн гривень) — була ним покладена в банк одразу після відставки з посади голови «Укрспецекспорту». Слідчі впевнені, що гроші «отримані злочинним шляхом» і пов'язували їх з прибутком посередників від міжнародних угод «Укрспецекспорту». Примітно, що в бізнес-реєстрах Великобританії було зареєстровано два Aeropartner — Aeropartner LLP у 2006 році в англійському графстві Гемпшир та Aeropartner UK LLP у Лондоні у 2007 році. Власниками першого числилися Milltown Corporate Services та Ireland & Overseas Acquisition з «Одеської групи», відомої також як «Мережа Одеса» — група осіб і компаній, яких західні спецслужби пов'язують з тіньовою торгівлею зброєю. За другим номінально стояли Divair Limited, офшорка з Британських Віргінських островів, та деякий Анатолій Гуляєв з Москви. Таке ж ім'я носив начальник Головного управління озброєння ЗС Росії. Обидві фірми ліквідовувалися з різницею в пару місяців у 2010 році, тоді ж, коли з посади «Укрспецекспорту» звільнили Бондарчука.
Пізніше, 26 липня 2018 року, за ініціативою того ж Юрія Луценка з'явилося кримінальне провадження №42018000000001802 з дуже схожою фабулою. У рамках цієї справи слідчі дійшли висновку, що Сергій Бондарчук нібито вклав усе нажите в «Укрспецекспорті» не зовсім законним шляхом у низку підприємств, багато з яких спеціалізуються на садівництві й вирощуванні ягід (природно, серед них було вказано й ЧП «Флора»). У квітні 2019-го прокурори по справі йдуть до суду й добиваються арешту рахунків усіх цих фірм. Це майже паралізувало цілу галузь, розпочався скандал, і арешти з рахунків в кінцевому підсумку були зняті. Однак кримінальне провадження по Бондарчуку, незважаючи на здійснену у 2019 році зміну влади, досі не закрито, сам він перебуває в розшуку й відсиджується у Великобританії, де отримав статус політичного біженця від «репресій режиму Порошенка».
Автор не схильний стверджувати, що «пригрівши» Рамаза Цикоридзе, цього «законника», — ініціатива Сергія Бондарчука та Ігора Діденка. Принаймні доказів цьому немає ніяких. Та й фігури ці абсолютно непорівнянного масштабу. Тим не менше, поява Рамаза Багдадського в одному з сюжетів їхної історії — може й збіг, але не такий уж випадковий.
Злі язики клеплять, що згаданого вище «авторитетного» бізнесмена Владислава Полякова з державним діячем Ігором Діденком (а через нього — з «озброєнником» Сергієм Бондарчуком) звів «дід Лукьян» — Діденко та Поляков чекали своїх вироків у Лукьяновському СІЗО в один і той же період часу (2010–2011 років), і, згідно з легендою, в одній камері. Тоді ж (у березні 2011-го) в Україні з'являється вигнаний з Росії Рамаз Багдадський. Проходить трохи часу — і у 2013-му Бондарчук з Діденком за участю Полякова «вичавлюють» з ЧП «Флора» людей Столяра. Спроби останнього «повернути все назад» у 2015-му припиняють запрошені Поляковим «спортсмени» та кримінальні елементи під наглядом районного поліцейського начальника Оксентюка. Те, яким чином Бондарчук та Діденко встановили повний контроль над «Флорою», називається рейдерством (справедливості ради — те саме раніше провернув їхній опонент Столяр). І в цьому є ще одне символічне збіг: вище автор цих рядків наводив слова начальника столичного «главка» Крищенка, який стверджував, що одна зі спеціалізацій «законника» Цикоридзе — рейдерство.
Дивні збіги на цьому не закінчуються. Як сказано вище, щоб отримати опіку над інвалідом Володимиром С., яка відкривала Рамазу Багдадському шлях до виду на проживання в Україні, «законник» працевлаштувався в ТОВ «Гриненерго». Кінцеві бенефіціари якого — Анатолій Оксентюк та Владислав Поляков з орбіти Діденка — Бондарчука. Згідно з Реєстром Міністерства енергетики та захисту навколишнього середовища, основний вид діяльності «Гриненерго» — добування сапареля. Сапарель, грубо кажучи, це — мул та/або болотна грязь. Звучить огидно, але чудове добриво, наприклад, для кущика голубики. Тому цілком логічно, що люди, які стоять за ЧП «Флора», що вирощує голубику, заснували ТОВ, яке добуває для плантацій добриво. Обезсилює те, коли вони його заснували. Громадянина С., завдяки опіці над яким Рамаз Багдадський отримав тимчасове право на проживання в Україні, суд визнав недієздатним 17.10.2016 року, а вже 04.11.2016 «законник» отримав по суду опіку над інвалідом. Але ТОВ «Гриненерго», в якому «законник» нібито добував органічні добрива, щоб прогодувати опікуваного ним душевнохворого, було зареєстровано лише місяць потому — 1 грудня 2016 року.
Тобто, виглядає все так, ніби Полякову, Оксентюку та їхнім старшим товаришам терміново знадобилася болотна грязь якраз тоді, коли Рамазу Багдадському потрібне було фіктивне працевлаштування. Виискуючи деталі цієї історії, автор натрапив у Єдиному державному реєстрі судових рішень ще на одну дивність. Згідно з Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04.04.2014 року, ЧП «Флора» забрало з Бориспільської колонії на свої плантації для становлення на шлях виправлення шляхом праці на свіжому лісному повітрі запутаного громадянина, в «анамнезі» якого присутня серія насильницьких та майнових злочинів (розбій, крадіжка, нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Якби цей громадянин був жителем Шацького району Волинської області, в участі голубичної фірми в його долі не було б нічого дивного. Ну, хтось з місцевих попросив керівництво підприємства взяти на перевиховання родича. Але громадянин до відбування терміну постійно проживав в Обухівському районі Київської області й там же «заробив» собі термін (до речі, не перший). Варто припустити, скоріше за все, перед керівництвом «Флори» за злочинця клопотав хтось, хто з ним (керівництвом) раніше сидів у тюрмі.
І малоймовірно, що відпущений на виправні роботи сидець відпахав на плантаціях голубики хоча б день. Тобто, якщо не господарі, то керівництво «Флори» допомагало злочинцям вийти на волю раніше терміну. Такі справи.