Минулий тиждень був насиченим для голови НАПК Олександра Новікова. Новий реєстр корупціонерів (із згадкою Сітника), шість протоколів на чотирьох суддів Конституційного суду, дванадцять — на мера Садового, припинення фінансування «Слуги народа», виклик шести лідерів партій на килим… Жорсткий і безпощадний екс-прокурор Новіков. Усіх візьме за жабри. Немає у нього претензій лише до депутата від ОПЗЖ Рената Кузьмина, його однопартійця Юрія Чмиря; не було б до екс-прокурора Сергія Ленського, якби його не люстрували, і екс-генпрокурора Віктора Пшонки, якби він не втік. Вони для нього «свої".
У січні минулого року Кабмін на чолі з Денисом Шмигалем призначив головою Нацагентства з питань запобігання корупції (НАПК) Олександра Новікова. Він народився у місті Суми. Вищу освіту здобув у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого. Після закінчення вишу 8 років працював у органах прокуратури Сумської області. З 2004 по 2007 рік займав посаду слідчого та помічника прокурора Сум, а з 2007 по 2012 рік був прокурором відділу нагляду за дотриманням законів органами внутрішніх справ прокуратури Сумської області.
З 2012 року Новіков перейшов до Генпрокуратури — займав посаду прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави. Потім був прокурором департаменту нагляду за дотриманням законів у кримінальному провадженні ГПУ. У 2015 році претендував на посаду керівника або його заступника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, однак провалив відбір. І щойно оголосили конкурс на посаду голови НАПК, кинувся задовольняти свої кар'єрні амбіції. До високого призначення Новіков засвітився лише в одній резонансній справі — директора Українського центру оцінювання якості освіти Ігоря Ликарчука (про підробку результатів 200 тестів ЗНО у 2014–2015 роках). Ликарчук називав цю справу замовною, а його син Костянтин Ликарчук, екс-заступник голови Державної фіскальної служби коментував засідання колегії з трьох суддів Апеляційного суду Києва та представника державного обвинувачення фразою: «Три дебіли та прокурорська собака». Собака — це Новіков. Сам Олександр причислював себе, скоріше, до робочих коней, на яких старші товариші скидали всю чорнову роботу.
У інтерв'ю «Українській правді» він похвалився: «Якщо ви побачите мою біографію — при тому, що де б я не працював, я був дуже ефективний і найефективніший з усіх — я завжди працював на рядових посадах. Коли ти працюєш на рядових посадах, тебе просто загружають роботою. Питання, де треба поділитися совістю, тобі не доручають». Про те, хто саме загружав роботою «прокурорського рядового», він розповідає далі. Дивно, що на відкровення Новікова відбіркова комісія та керівництво Кабміну на чолі зі Шмигалем не звернули уваги. Наприклад, на фразу про те, як він кілька разів писав заяви про звільнення з органів прокуратури: «У яких випадках? У 2004 році, коли Революція, усі ці речі відбувались. Мені не хотілось мати стосунку до того державного апарату. Це я тільки прийшов на посаду, слідчим працював». Мав на увазі Новіков, що йому не подобалась Помаранчева революція та третій тур виборів 26 грудня 2004 року, на яких переміг Віктор Ющенко, а не Віктор Янукович? Так, все правильно.
Продовження розмови не залишає жодних сумнівів у цьому: «Як ви ставились до Віктора Пшонки? Я боюся піти проти течії у відповіді на це питання. Він був дуже фаховий прокурор і дуже фаховий адміністратор…». Захоплення Пшонкою, яке Новіков не зумів приховати, цілком пояснюється — саме за його часів він переїхав із сумської глушини до столиці, отримав посаду в ГПУ, знайшов там майбутніх соратників по роботі в НАПК, а головне — став членом донецької команди під покровительством одіозного прокурора Сергія Ленського, вірного соратника Рената Кузьмина. Путівку в життя йому дав колишній голова Сумської обласної адміністрації Юрій Чмирь, призначений розпалу Євромайдану заступником голови АП. Він відповідав за підготовку виступів генпрокурора Віктора Пшонки та міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка, введення цензури для новин на загальнонаціональних каналах, а також брав участь у координації дій «титушок» по викраденнях учасників Революції гідності.
У 1998 році обраний народним депутатом прокурор Донецької області Геннадій Васильєв залишив на своєму місці Віктора Пшонку та забрав із собою помічником нардепа прокурора Рафаїла Кузьмина. Двоюрідний брат Рафаїла Ренат Кузьмин став прокурором Макіївки, а потім заступником прокурора Донецької області. Після цього його викликали до столиці та призначили на посаду прокурора Києва. З собою він привіз «майстра замовних справ» Сергія Ленського, який починав у нього ще стажером. У Києві Ленський займав посаду прокурора Дніпровського району. У 2004 році він прославився як безпосередній виконавець наїзду на «Волю-кабель», а також своєю спробою відібрати в особисту власність кафе «Василек» у Гідропарку. У лютому 2005 року новообраний президент Віктор Ющенко, на подив демократичної громадськості, зняв Рената Кузьмина з посади прокурора Києва, але лише для того, щоб переназначити його заступником прокурора Київської області Стеценко. А вся справа в тому, що покровителем Кузьмина та Ленського виявився ексцентричний київський олігарх Леонід Черновецький за прізвиськом Леня Космос, який готувався до боротьби за крісло столичного градоначальника. Йому були потрібні такі люди, як брати Кузьмини та адютант їхній Ленський. Пишуть, що Черновецький ласкаво назвав Кузьминих та Ленського «мої безпредельники».
Поки Ренат Кузьмин працював заступником прокурора Київської області, Рафаїла Кузьмина та Сергія Ленського Черновецький забрав до себе в «Правекс-банк» керівниками проектів (можна лише здогадуватися яких). З обранням Леоніда Черновецького мером Києва, а потім і Віктора Януковича президентом України дружна донецька команда перейшла в КМДА (Ленський) та ГПУ. 4 листопада 2010 року Кузьмин був призначений першим заступником генерального прокурора України Віктора Пшонки. Відповідав за роботу управління з розслідування особливо важливих справ, за дотримання законів на транспорті та об'єктах оборонної промисловості. У цей же час Ленського «вилучають» з КМДА та направляють прокурором незнайомої йому Сумської області, де губернатором працює Юрій Чмирь, а в обласній прокуратурі нового начальника зустрічає «абориген» Новіков. Він охоче стає «робочою конем» для Ленського, який координує кожен свій крок з босом Кузьминим. Разом вони штампують якісь справи з претензією на резонанс та політичний підтекст. Але для Ленського робота в Сумах — це тимчасова командування перед підвищенням.
У грудні 2011 року він переїжджає до Києва та отримує серйозну посаду в ГПУ. Правда, колеги по роботі довго його витримати не можуть, і в серпні 2012 року спільними зусиллями, внаслідок закулісних інтриг спроваджують його прокурором Кіровоградської області. Але Ленський знову вважає це тимчасовим явищем і хоче мати в ГПУ свого «агента». Його вимогу задовольняють. Таким чином Новіков стає прокурором у відділі захисту фінансово-економічних інтересів держави ГПУ. Там він удостоюється особистої аудієнції генпрокурора Віктора Пшонки, що для провінціала було подібне посвяченню в лицарі. Наш герой ревно береться за роботу та трудиться в ГПУ під безпосереднім керівництвом Рената Кузьмина (заступника генпрокурора до 2013 року) аж до Революції гідності. Кузьмин, переведений до РНБО напередодні втечі Януковича, на виборах 2014 року реєструється кандидатом у президенти. Новіков таємно йому допомагає. Далі він зливає Кузьмину важливу інформацію, що його збираються оголосити в розшук за підозрою в організації свідомо незаконного затримання (йшлося про справу Юрія Луценка), і Ренат Равельєвич втікає в окупований Крим. 27 липня 2014 року ГПУ оголошує Кузьмина в розшук.
Вскоре люструють Ленського. А їхнього підручного Олександра Новікова просто не помічають. Умілий пройшовши всі квести, він уникає люстрації, залишається в ГПУ, навіть отримує незначне підвищення і вже у 2015 році претендує на посаду голови/першого заступника голови САП. Пролітає повз, залишається працювати в ГПУ і лише у 2020 році дорвався до влади в НАПК. На нову роботу він бере колег по службі з усієї тієї ж команди Кузьмина–Ленського.
Одним із найодіозніших підрозділів НАПК вважається Департамент фінансового контролю та моніторингу способу життя, від самої назви якого «смердить» копанням у брудному білизні. Фактично це зовнішнє спостереження за чиновниками, яке виявляє приховані зв'язки. Після рішення КСУ вони притихли, але в цілому нічого не змінилось. Люди, які підглядають, хто з ким цілується, спостерігають, як дітей возять до школи та дитсадка, перевіряють, з якої карточки оплачені аналізи бабусі в онкоцентрі тощо, повинні бути «солдатами революції», аскетами та безгрішними праведниками. Інакше у них немає морального права підсматрювати за іншими.
Але це не про підлеглих Новікова. У згаданому вище інтерв'ю його запитують щодо двох персоналій, які займаються фінансовим контролем і до яких є претензії у громадських активістів — Юлії Куликової та Олександра Ампліева. Обидва персонажі з обойми Ленського–Кузьмина. Чоловік Куликової просто втік з Кузьминим. Тому цікавий лише Ампліев, який досі очолює той самий Департамент моніторингу способу життя, про який сказано вище. Новіков познайомився з ним в ГПУ, де Ампліев, працюючи з екології, виконував завдання Кузьмина — наїжджав на забудовників біля озера Тельбин у Києві. Разом з Новіковим вони спорудили заборону на будівництво та зняли гарний бонус за «індульгенцію», доказом чого є побудовані будинки та церква біля озера. Потім Ампліев спеціалізувався на «Виявленні фактів незаконного знищення зелених насаджень на об'єктах благоустрою у парку «Партизанська Слава» та парку-пам'ятці садово-паркового мистецтва імені Т.Г. Шевченка в місті Києві». На цих та інших «наїздах» він зумів заробити розкішний дім під Києвом, оформлений на дружину, та люксовий автомобіль, господинею якого офіційно є бабуся 92 років.
Це, нагадаю, та людина, яка стежить за «чистотою побуту» всіх чиновників України. Ампліев став героєм сюжету програми «Схеми» під назвою «Мамині прокурори». Фотографували його дім, вислідковували його на новій машині, ловили біля прокуратури. Все йшло до того, що його звільнять з ганьбою. Але сталися дивовижні речі — Ампліев з ГПУ перейшов на підвищення в НАПК до Новікова. Як розповів у згаданому вище інтерв'ю УП Олександр Новіков, автор сюжету про Ампліева в «Схемах» Катя Каплюк «працює зараз у моєму підпорядкуванні». Від себе додамо: з дуже немалою зарплатою. Тому й не згадує про героїв свого розслідування. «Питання полягало в тому, що його Toyota Camry була відсутня у декларації. Катерина його спитала, чия. Він сказав, бабусина. Але насправді не бабусина, його. Він у лютому її купив, з мікрофоном його спіймали в квітні. І, звичайно, він задекларував тільки наступного року. Більше того, тут було приховано десь на 900 мільйонів матеріалів — фактично це його робота, він знайшов ці матеріали. І якщо ви спитаєте ту людину, яка задавала одне питання в тому журналістському розслідуванні, вона вам скаже, що Ампліев добросовісна та фахова людина», — сказав Новіков.
Кстаті, колишній заступник голови Адміністрації президента Юрій Чмирь теж почуває себе чудово. Він є власником двох квартир в елітному житловому комплексі «Новопечерські Липки». Про Рената Кузьмина взагалі можна не говорити. Він депутат ВРУ, господар скандального маєтку в «Пущі-Водиці», але жодних питань у НАПК до нього немає. Та й які питання у Новікова можуть бути до колишнього босса? Він же розуміє, кому зобов'язаний своїм кар'єрним зростанням. І, більше того, намагається не дратувати цих людей. Так що з декларацією у Кузьмина все чисто.