Десять років тому найбільш відомим російським політичним в'язнем був Ходорковський. Нині цю роль перейняв Навальний — як для Заходу, так і для російської так званої опозиції. Шість років тому Путін обговорював з лідерами Заходу спільну боротьбу проти ІДІЛ у Сирії, намагаючись довести, що без Росії Захід не обійдеться, та вийти з ізоляції після захоплення Криму. Сьогодні Навальний став головною перешкодою між Росією та Західом і головною причиною нових західних санкцій. Таким чином, Навальний та його оточення опинилися на одному рівні з ІДІЛ. Увага залишків російської ліберальної інтелігенції та Заходу зосередилася на Навальному. Достатньо сказати, що Путін нарешті був офіційно названий «убивцею» президентом США Байденом саме через історію з Навальним.
Це саме мається на увазі в питанні, поставленому Байдену. Коли Путін на початку 2000-х років убивав сотні тисяч чеченців килимовими бомбардуваннями Чечні, або коли потім масово вбивав грузинів, українців, кримських татар, своїх політичних противників на кшталт Литвиненка, Яндарбієва, Березовського — він убивцем не був. Але щойно справа дійшла до Навального — одразу став убивцею. Сам Навальний протягом 20 років путінізму не особливо захищав реальних політичних в'язнів, які не мали до нього стосунку та не працювали на його піар. При своїй мільйонній аудиторії та величезному медійному ресурсі останніх років команда Навального не говорила й не говорить ні слова ні про татарського національного діяча Рафіса Кашапова, ні про анархіста Іллю Романова, ні про анархіста та математика Азата Мифтахова, що нині сидять, ні про діяча башкирського національно-визвольного руху Айрата Дільмухаметова, ні про кримських татар, яких масово садять на 20-річні терміни. Могла б — але не вважає це потрібним.
Права людини, національно-визвольні рухи народів імперії, боротьба з державою як такою — все це не їхні теми. «Глибинний народ», прості громадяни, яких офіційні чи опозиційні журналісти на просторах Росії беруть на вулиці для коротких інтерв'ю, в основному ругають Навального, називають його зрадником, агентом Заходу, ЦРУ, Держдепу та висловлюють впевненість, що його правильно посадили, тільки дали мало. Вони кажуть, що люблять Путіна та йому вірні, а на Навального їм наплевать. У певному вивернутому навиворіт сенсі це стара історія: «поки не пропоє петух, ти тричі відречешся від мене». Люди, що ругають Навального, ще не знають, що через деякий час вони ж радісно та з восторгом привітатимуть нового царя та присягатимуть йому на вірність. Скоріше за все, у фігуральному сенсі, але все ж таки. Тому що раби не можуть без царя, їм потрібна не свобода, а лише добрий царь, турботливий (спочатку) та переможно-тріумфуючий. І вони побіжать за ним, як бігли тридцять років тому за Єльциним, що переміг ненависного й набридлого Горбачова, а двадцять років тому — за Путіним, що змінив «п'яницю Єльцина».
Старий ідол невмінно скидається з п'єдесталу в прірву, коли на його місце сходить тріумфуючий молодий цар. І можна буде навіть привітати мешканців Московії з таким видатним придбанням: поки Навальний, як пишуть ЗМІ, «відбуває покарання в ІК-2 Володимирської області», його стало більше. Він став, зокрема, на цілих вісім сантиметрів вищим. Виріс. Однак за час у дорозі Собака міг виросту. Справді, його зріст до арешту був, як відомо, 189 см (а за деякими свідченнями — навіть 180). А на фотографії лагерної бирки, яку він запостив в інстаграм, на якій смутно видно схожу на Навального голобритого людину на фоні вертикальної лінійки, як завжди знімають новоприбулих у лагір в'язнів, — його зріст за цією лінійкою явно більше 195 см. Близько 197.
Прямо чудо якесь! Можливо, Навальний уже почав творити чуда й після смерті буде підлягати канонізації. Проте деякі особливо придирливі та шкідливі мешканці соцмереж взагалі сумніваються, що на цій фотографії на бирці зображений саме Навальний. Форма черепа, мовляв, не та, і ніс курносий, тоді як у Навального він прямий і з ледь помітною горбинкою, і зморщки на лобі зовсім інші, коротші. Окремі особливо дотепні злопиховці навіть пишуть, що при уважному розглядуванні цієї запощеної самим Навальним фотографії видно спеціальне затемнення в області очей, накладене за допомогою фотошопу. Є, уявіть собі, й такі злидні, що плюють на білі ризи героя-страдника та майбутнього царя всієї Московії: пишуть, що на відео з покровської зони, поширюваних в інтернеті останнім часом, взагалі не Навальний, а його двійник чи дублер — ростом на 8 сантиметрів вищий. І що ракурс зйомки та розмита якість запису підібрані саме такі, щоб приховати ці явні відмінності дублера від прототипу. І що коли на камері спостереження в секції барака зображення зупиняється, а таймер (до речі, звідки й навіщо там таймер?) продовжує рахувати час — це означає лише, що таймер накладений на зображення вже потім, спеціально. І що (за свідченням колишнього політв'язня Демушкіна, що сидів у цьому ж лагері) камера там у секції взагалі не може висіти, а тільки в коридорі. І що саме по собі потрапляння в інтернет відео з камери спостереження в закритому режимному закладі ФСІН — це нонсенс, але команда Навального повідомляє, що скаржитися на ФСІН за цим фактом вона не буде. Ну що ж, дублерів підбирають як умітимуть, за зовнішньою схожістю на око, на розмитому відео до того ж. Це ж вам не НІІЧАВО Стругацьких, де вже були дублери так дублери. Це всього лиш ФСБ.
Але особливо дивує, звичайно, повна відсутність у більшості пафосних фанатів-шанувальників страдника найпростіших питань на кшталт: як це він звідти, з найбільш режимної, як вважається, зони РФ, регулярно публікує пости в інстаграмі? Хтось, звичайно, скаже: адвокати приїжджали, він їм надиктував, вони запостили. Але в таких випадках (а вони бувають не так уж рідко) адвокат пише, що передає слова політв'язня. Він не пише: «я». А Навальний постить коментарі в інстаграм саме від першої особи та у своєму впізнаваному стилі — з тими самими жартами, якими написав туди перший же пост, як тільки — за офіційною версією — «прийшов до тями з коми». Тобто, щойно з того світу повернувся — й одразу взявся жартувати та жартувати, як ніби нічого не сталося.
Звичайно, у більшості зон та тюрем Росії зв'язок так чи інакше є, а кое-де телефони взагалі перед підйомом носять ховати цілими набитими пластиковими пакетами. У режимних бараках та лагерях такого, звичайно, немає, але все ж таки зв'язок (з відома та дозволу начальства, звичайно) є у завгоспів, у наряджених та інших «козлів». При цьому й блатні, й «козли» суворо стежать за тим, щоб ніхто зі звонячих з лагеря на волю по нелегальних телефонах не болтав зайвого, не розповідав особливо про внутрішньолагерні справи, не намагався організовувати з волі перевірки діяльності лагерного начальства тощо. Тому що будь-яке привернення уваги до зони ззовні — всередині самої зони одразу ж відгукується «закручуванням гаїв» та «наворачуванням режиму»: ніхто з приїжджаючих перевіряючих не повинен помітити, що начальство зони розпустило в'язнів та дозволяє їм жити не за режимом.
Що хтось з «козлів» час від часу дає свій телефон Навальному, щоб той міг подзвонити дружині, дітям, батькам — це ще можна було б уявити. Але давати — не просто кнопковий телефон, яких на зонах і нині немало, а смартфон, з якого можна було б спокійно постити фото в інстаграм — щоб Навальний заведомо привертав увагу мільйонів своїх підписників та державних органів теж, не тільки особисто до себе, але й до покровської зони, де він сидить, — абсолютно точно не став би ніхто й ніколи. Уголовники, вертухаї та інша нечисть не люблять денного світла.
«А ларчик просто відкривався». Якщо припустити, що Навальний справді герой, мученик, страдник, добровільно повернувся в країну, де його хотіли вбити, щоб заведомо сісти у тюрму, — то наявність у нього там смартфона для регулярних постів необясненна точно так само, як і витоки з барачних камер спостереження в інтернет. Тобто, чуть більше, ніж повністю. Зате якщо припустити, що вся історія з «отруєнням», «поверненням» та «посадкою» — просто спектакль для простаків, спецоперація по розкрутці певного персонажа до рівня всесвітної фігури, предмета торгу та каменю спотикання між Західом та Московією шляхом створення йому героїчного іміджу страдника, жертви режиму, що пройшла вогонь, воду, мідні труби, «Новичок», «Шаріте», Покров — то все одразу встає на свої місця.
Справа в тому, що й життя взагалі, й політика, й навіть правозахисна робота влаштовані так, що коли політв'язень їде в лагер мотати термін та опиняється там у вимушеній ізоляції, у кращому випадку — може іноді подзвонити родичам та друзям, у гіршому — тільки писати листи та чекати рідких приїздів адвокатів та найближчої родини на побачення, — то його на волі забувають. Не повністю, звичайно, — але все ж таки щоб преса писала про в'язня в лагері, потрібен якийсь інформаційний привід. Будь то його побиття, катування, посадки в ШІЗО, у СУС, у ПКТ, переведення на крите, пред'явлення нових звинувачень та вивіз на новий «суд». Але без приводу, просто так, про людину в ізоляції писати не будуть. Навіть про такого, як Ходорковський, наприклад.
Але розкрутка людини як мученика та страдника, героїчного борця з режимом тощо — не може допустити такого забуття, навіть тимчасового! Навпаки, про нього мають пам'ятати та писати постійно. А точніше — армії своїх «хомячків» має писати про себе сам герой. Інакше вони вийдуть з послуху, з-під дії його харизми. При цьому їх багато, вони організовані, дуже агресивні до всіх, хто сумніває в їхньому кумирі, та являють собою немалу силу. Ресурс, так би мовити.
І обожнювання, сліпа вірність, взагалі властива московитській свідомості (хоча й періодично змінюється ненавистю до попереднього предмета обожнювання та пошуком нового) змусить їх все приймати як належне: і необясненну наявність смартфона у їхнього кумира на зоні з абсолютно божевільним режимом; і відео з камер спостереження, незрозуміло кимось та як витоком в мережу; і прибавку в зрості одразу на 8 сантиметрів, хоча хлопець уже великий, 45 років як-ніяк; і необясненну простакуватість співробітника ФСБ, просто так, по відкритому каналу зв'язку, що відвертається про деталі спецоперації з «помічником Патрушева»; і мазання труслів у готелі швидкорозкладним ядом, хоча ці труслі фігурант невідомо ще коли надягне, але вже в будь-якому випадку — точно не в літаку, а яд-то — миттєвої дії. І — найголовніше — МОТИВ. Мотив «отруєння «Новичком»», наведений їхнім кумиром у його «розслідуванні власного вбивства» ще у 2020 році. Мовляв, у 2016 я прийняв рішення балотуватися в президенти — і тому Путін вирішив мене вбити. Хоча й до Навального, й до 2018 року було немало охочих туди балотуватися — і ніхто з них чомусь не намагався отруїти, а просто ловко, технічно та «за законом» не допускали до «виборів».
Підписи чи не так зібрали, або заявку не так оформили, або ще щось — привід можна знайти завжди. У 2012 році генерал Іванов та письменник Лимонов — обидва не чета Навальному, більші та відоміші люди — теж хотіли балотуватися в президенти. Лимонову, знаменитому на Заході письменнику, що володіє в Росії великим людським ресурсом у вигляді радикальної, рішучої молоді в НБП та навколо неї, просто не дали провести збір підписів за його висування кандидатом у заздалегідь ним орендованому залі готелю «Измайлово». У залі чомусь раптово почався ремонт, тут же нагнали ОМОН, — словом, не пустили, і заходу лимоновці провели прямо у своєму автобусі, на якому й приїхали, поруч з готелем. Однак протокол цього зібрання з підписами не прийняв ЦВК: мовляв, проведено його було не за тією адресою, яка в ньому зазначена, тобто не в готелю. І все. Кандидатом Едичку не зареєстрували. Але травити його «Новичком» не знадобилося.
Не тільки пости Навального в інстаграм з зони; не тільки запощені ним скарги на начальство — то надруковані на принтері, то рукописні, але з надрукованою «шапкою» (хто його там пускає на принтері друкувати, коли всі в'язні все життя від руки пишуть???); не тільки розмитість та нечіткість усіх відео та прибавка в зрості, — більше за все видає постановочність усієї спецоперації саме її мотив, наведений Навальним. Тому що насправді вбивати його у Путіна та ФСБ не було й не могло бути ні найменшої причини. Звичайно, є версія, що це другий, молодший ешелон ФСБ та бюрократії взагалі, стомлений чекати, поки Путін помре й вони зможуть з других стати першими, проштовхує та розкручує Навального як свого козирного туза проти старіючого Путіна та його режиму. Але так це чи ні — Навальний багато років, не менше десяти, після того, як з «російського націоналіста» нульових років та постійного відвідувача «російських маршів» він перекваліфікувався в «лідера опозиції», причому «ЛІБЕРАЛЬНОЇ» «опозиції» (тобто імперсько-ліберальної, зрозуміло, що закінчується класично — на українському питанні, а до цього на грузинському, чеченському тощо), з самої «Болотної (недо)революції» 2011-12 як мінімум, був найбільшим фахівцем по «сливу протесту» та випусканню пара у свисток.
Лжевождем лжеопозиції, простіше кажучи, що знав та закликав з усього арсеналу засобів боротьби з тиранією лише до двох, заведомо в російських умовах марних: мітинги та участь у «виборах». При цьому, треба сказати, й мітинги-то були в основному не за права та свободи (хіба що якщо самих навальнистів раптом не допускали брати участь у чергових «виборах», як сталося влітку 2019 року). А за те, щоб якісь багатії не смів жити так багато та щоб відібрати у них їхні гроші та майно. «Взяти все, та й поділити», коротко кажучи. Будь то палаци Путіна або маєтки Медведева, над якими летав нібито навальнівський дрон та знімав всю цю розкіш з повітря. Тільки ось незрозуміло, куди ж дивилася в цей час охорона та як вона могла не збити незрозумілого чийогось дрона, що летів над охоронюваним об'єктом. З чого залишається лише зробити висновок, що знімали цим дроном не хто інший, як самі спецслужби, що потім слили цей «компромат» Навальному. Тому що хто як з «еліти» в матеріальному сенсі живе, хто що де «крадеться» тощо — було улюбленим компроматом ще КДБ СРСР. Історія повторюється двічі, причому перший раз як трагедія, а другий — як фарс.
Але в Росії вона повторюється нескінченно: історія цієї країни просто ходить по колу, причому століттями. І цей круг, схоже, складається з граблів. Путін уже править Росією довше, ніж правив Брежнєв, але намітив собі ще два терміни, в сумі до 2036 року. Це вже вийде довше, ніж правив Сталін (та й російські царі рідко сиділи на троні так довго). Другому ешелону, звичайно, нудно так довго чекати природної смерті першого (деякі цим же фактором пояснювали навіть «перебудову» наприкінці 80-х). Та й населенню, незважаючи на вроджене рабство та звичку стояти перед паном на колінах — старий пан часом уже починає набридати. Тоді в очах підданих він втрачає легітимність — і шанування пана, господаря, царя перетікає до нового, молодого, що володіє відповідною харизмою та репутацією кандидата в царі. Чому формальний статус Росії як демократичної республіки зовсім не заважає: традиції сильніші за конституції. Але це коли-то, в незапам'ятні часи, Наполеон виграв свої битви та кидав в Африці армію, щоб встигнути до трону, а Ленін приїжджав у запломбованому вагоні зі Швейцарії та ставав на батьківщині жертвою замаху.
У нашу епоху «постправди», коли технічний прогрес зробив правду невідрізненною від брехні, факти — від фейків, фото — від фотошопу та зрівняв таким чином правду з брехнею, такі подвиги вже ні до чого. Торжествує те, про що ще 20 років тому писав у своїх романах Пелевін: реальності немає, є тільки картинка на телевізорі (у наш час — на ютубі). Реально лише те, про що обивателю розповіли з екрана. Про що розповіли — то й стає реальністю; того, про що не розповідають, — не існує. Тому не треба навіть виділяти в покровській ІК-2 якесь окреме приміщення з порожніми (чомусь) другими ярусами шконок та повною відсутністю тумбочок, не треба вішати в цьому приміщенні камеру, спеціально робити зображення розмитим та накладати голос Навального, обличчя якого чомусь не видно, на плівку з відвідуванням його в зоні Бутіною. Зрештою, деяку кількість шконок та комплектів в'язневих костюмів з білими смугами на плечах та колінах достатньо завезти з будь-якої ближчої від Москви зони в будь-який з павільйонів Мосфільму. «Яку біографію роблять нашому рудому!» Борис СТОМАХІН, спеціально для «ОРД»