Власне, вони мріяли про це завжди. Усі тридцять років після розпаду СРСР населення Росії в абсолютній своїй більшості не визнавало і по сей день не визнає Україну самостійною, незалежною, окремою від Росії країною. Для них Україна – це їхні, російські землі, вважаємі «своїми» просто за фактом їх завоювання колись у давні віки. А незалежність України, якою б формальною вона до 2014 року не була, так само масово сприймалася і сприймається москалями як деяке прикре тимчасове непорозуміння. Ще в 90-х, коли все, здавалося б, було безхмарно, деякі проникливі експерти вже публічно формулювали питання: чи буде війна між Росією та Україною? А ж задати таке питання – значить уже тим самим на нього відповісти… Захід цілком щиро повірив на початку 90-х Росії та Єльцину. Повірив у те, що з падінням комунізму Росія нарешті стає цивілізованою країною і більше не несе загрози західному світу. Повірив настільки, що військові бюджети та кількість озброєння країн НАТО впали за наступні 25 років до рекордного мінімуму.
Здавалося, що чума агресивного комунізму та загроза зі Сходу залишилися назавжди в минулому. Є свідчення Михайла Саакашвілі про те, що коли, будучи президентом Грузії, він незадовго до російської агресії попереджав про неї американське керівництво – там йому не повірили! Буш та його команда були залізобетонно переконані, що після краху СРСР Росія вже ніде не зможе вторгнутися та ні на кого напасти… І лише раптовий захист москалями Криму та наступна війна на Донбасі якось – до певної міри – все ж таки розбудили Захід. І то не повністю: з одного боку, НАТО, усвідомивши існуючу небезпеку, почало збільшувати свій бюджет та модернізувати озброєння; з іншого – деякі члени того ж самого НАТО впорто продовжують торгувати з Росією, намагаються всіма силами добудувати «Північний потік» тощо… Розбалований, розслаблений, занадто багато маючий того, чого боїться втратити, Захід – особливо Європа – ніяк не придеш до тями, не розхитається, не повірить нарешті в жахливу реальність, що повернулася, поки він спав солодким сном і вважав для себе головною загрозою «ісламський тероризм».
Раптово виявилося – яка несподіванка! – що й цей «ісламський тероризм» теж виник та існує не без допомоги Лубянки… Суть «загадкової російської душі», столітями незрозумілої Заходу, насправді дуже проста: це душа раба. Раби та мазохісти, кожен окремо ніби розуміючі все правильно, усвідомлюючі злочинність влади та її ворожість їхнім же власним інтересам, але в масі, як ціле, як натовп, колектив, електорат – підтримуючі все одно цю владу всупереч самим собі, «розуму всупереч, наперекір стихіям», кидаючи в топку імперського тоталітарного величя життя та долі не лише свої, але й своїх дітей. Путін – не причина, а наслідок: він просто-напросто середнє арифметичне від смаків, запитів, прагнень та чаяння мільйонів «простих людей» у Росії, причому не обов'язково російських: століття колонізації споїли, розвратили та зробили імперськими манкуртами та мутантами більшість татар та представників інших покорених російськими народів, за винятком разве що кавказьких… Якщо завтра зникне Путін – не треба думати, що на цьому просторі в 1/7 світової суші одразу ж настане свобода та демократія.
Ні, настане в кращому разі коротка відлига, така ж, як була після смерті Сталіна або на початку 90-х. Система все одно знайде собі нового вождя та поставить його над собою. І знову все повториться, все піде по черговому колу: обурення, що, мовляв, Росіюшку не поважають та не цінують на Заході; спроби нав'язати цивілізованим країнам свою систему цінностей під виглядом «відстоювання інтересів Росії»; стогони та вопль про «особливий шлях», исконно-посконне «величя» та «духовність»; шельмування та вигнання з влади тих прихильників зв'язку з цивілізованим світом та розвитку в його руслі, яким якось довелося у владі опинитися; нове розгортання політичних репресій усередину країни та агресій проти сусідніх країн – назовні… Бути противником Путіна – ще не значить бути прихильником свободи. Слово «ліберал» давно стало в Росії брудним лайливим словом, перетворившись у устах великодержавних мракобісів-охоронців власного рабства на «ліберасту», як і «демократ» ще на початку 90-х перетворився на «дерьмократа». І не тому, що це, мовляв, влада неправильно проводила реформи та тим скомпрометувала ці поняття в очах основної маси населення.
Така відмазка дуже популярна в колах «ліволіберальної» та просто лівої російської «опозиції», скільки її взагалі там ще залишилося. Але це неправда. Справа зовсім не в тому, що демократи на чолі з Гайдаром не так проводили реформи або що ліберали типу Новодворської говорили та робили щось не те. Справа в самому населенні Росії, якому ідеї лібералізму, демократії та прав людини глибоко, онтологічно чужі, незрозумілі та інстинктивно ворожі. Тому що вони ставлять під сумнів саме головне для раба: величя Господаря з його палицею та батогом – та «право» раба на те, щоб цей Господар його годував. Хай погано, скудно, після важкої виснажливої роботи – але лише б годував, утримував, «піклувався» про нього, ничтожного та безголосого. Лише б не опинитися в такому становищі, коли Господаря немає – та треба жити самому, самому приймати рішення – та самому ж за них відповідати… В одному Путін несумнівно правий: Росія – це особлива цивілізація. Цілком окремо від всього іншого світу, від західної цивілізації – але й від китайської, припустимо, теж. Щось цілком інше, непохоже, що живе за якимись своїми, непостижними для решти людства законами.
Конан-Дойловський «затерянний світ», коротше кажучи, де всередину котловини неприступних зовні скель збереглися ще динозаври та археоптериксі… Але за своїми функціями та відносинами з решою людства – цей затерянний світ дуже нагадує раковину пухлину в людському організмі. Величезну, твердо, агресивну, розросту за століття від невеликого вогнища в міжріччі Волги та Оки – до Балтики на заході та Тихого океану на сході. З метастазами типу «ЛДНР», «Придністров'я», «незалежної Абхазії», «Південної Осетії», а тепер ще й на інших континентах: то у Венесуелі, то в Лівії, то в ЦАР… Полюс світового Зла та його мешканці… Моральні, нравственні, психологічні, ментальні, ціннісні відмінності цих мешканців від нормальних людей настільки великі, що одразу ж згадуються «чужі» із західної фантастики. Цілком інша, негуманоїдна форма життя, схожа на людей лише зовні, формою та будовою тіла. Носії Абсолютного Зла, натхненники та замовники всіх злочинів не лише Путіна, але й всіх попередніх володарів своєї імперії.
Між москалями та цивілізацією – стіна, причому крутіша китайської: москалі щиро вважають свій образ життя, своє рабство та мазохізм – єдино можливим образом життя та на повному серйозі впевнені, що й усі інші, цивілізовані народи мають перейти до такої ж, як у Росії, моделі суспільства та держави… А модель ця – варварська та тоталітарна – тим часом, як метастази, поширюється світом. Тоталітарні насіння розлітаються по Європі та падають на вже заздалегідь виораний місцевими лівачами грунт. Власне, ліві чи праві – не так уж важливо: Москва лівою рукою підтримує лівих, а правою – правих, якихось християнських консерваторів та фундаменталістів. Свобода слова давно вже перестала й у Європі бути абсолютною цінністю: закони, що карають за слова, думки, висловлювання, за міфічну «мову ненависті» приймаються у всіх країнах ЄС масово та часто централізовано, за прямим наказом Брюсселя.
А за останній рік права людини опинилися й у Європі якщо не повністю, то значною мірою вже просто скасовані під зручним приводом «боротьби з пандемією covid-19»… Найсумніше – та одночасно найнебезпечніше – що москальські варвари-людоїди пристосувалися використовувати для свого людоїдства цивілізовані західні форми та норми, позичивши їх у поїдаємих, так би мовити, по ходу трапези. «Право» своєї держави на придушення та затоптування будь-якого інакомислення разом з його носіями, на тотальні заборони та нав'язування всім та кожному своїх порядків усередину країни, як і «право» захоплювати чужі території та піддавати геноциду цілі народи – російські тепер оформляють у «закони», формально засновані – не сміятися! – на римському праві та приймаємі установою, що має вид парламенту цивілізованих країн. Вид, але не суть, звичайно. Суть ж можна сформулювати дуже коротко та просто. Держава з такими законами, які масово приймалися всі останні 21 рік у РФ, із законами та статтями кримінального кодексу, що не залишають каменю на камені від прав людини – не має права на існування!
Як і держава, що вчинила такі злочини проти цілих народів, як Росія у XXI столітті, звичайно. Дурний приклад заразливий, і в цьому сенсі Росія являє для Заходу куди більшу небезпеку, ніж якийсь ІДІЛ, під впливом якого європейці одного часу масово приймали іслам. Тут нічого спеціально приймати не потрібно: потрібно просто прийняти принципи, нав'язувані Московською Ордою через її ЗМІ, та повірити у величя Путіна, перемогобісся та «особливу духовність» Росії… Як казковий богатир, бореться Україна вже 7 років з ідолищем поганим, з триголовим ординським Змієм Горинчем, з Кощеєм Безсмертним у особі Путіна. Варвари-ординці знову рвуться на захід та на південь, в українські степи та до Чорного моря, вони готові зносити українські міста своїми ракетами та винищувати українців без рахунку – лише б повернути собі «своє» (а своїм вони вважають абсолютно все, що колись раніше хоч раз украли або відняли у законних власників). Мріють «прорубати сухопутний коридор у Крим» по трупах українців та кримських татар. Крим – це й є та голка, в якій укладена смерть цього імперського Кощея.
Захопивши його, варвари з болот Московії рвуться тепер захопити й решту України, грозять їй ракетними обстрілами, мріють на її території завдати ядерного удару по американцям… Але закінчитися все це може лише найжорстокішою поразкою агресора, його вигнанням з української землі, наступним крахом путінського режиму, розпадом імперії – та поверненням Україні не лише Криму, але й інших захоплених колись москалями исконно українських земель. Ні про яку перемогу над 40-мільйонним українським народом, ні про яке його – добровільне чи вже тим більше примусове! – повернення в російське імперське стійло не може бути й мови! Американська адміністрація при Байдені повернулася нарешті обличчям до України – і це не може не радувати. Правда, деякі ще пам'ятають той факт, що саме Байден був віцепрезидентом при Обамі – та що саме та адміністрація США й дозволила Путіну блискавично захопити Крим, а потім і частину Східної України. Залишається лише сподіватися, що відкрите та видиме відродження исконного, глибинного, онтологічно їй властивого варварства та імперіалізму в Росії змусило й американців вивчити уроки історії, позбавившись нарешті від апатії, сплячки, розслабленості та сприйняття Росії як «партнера».
Бо за самою своєю суттю Росія є ворогом західного світу, його свобод та його цінностей – і саме так її й треба сприймати, щоб не впасти її жертвою та не опинитися в її концтаборах. Тут у точності як у Толкієна у «Володарі кілець»: саме існування Мордору вже чинить гнітючий вплив на Гондор та всі інші держави Середзем'я. Заходу давно пора прокинутися від сплячки. Давно пора зрозуміти, що в особі Росії – як її правителів, так і її населення, що вимагає, ставить над собою та натхненює цих правителів століття за століттям – він має справу не з «партнерами» та взагалі не з рівними собі. Не з тими, кого хоч і з трудом, але можна переконати хоч якось, зовні, для приличу дотримуватися загальноприйнятих правил поведінки. У Росії та в особі Росії Захід має справу з варварами. Хай вони й стали дуже схожі на людей у своїх костюмах від європейських модельєрів, з годинниками найкращих марок на запястях, навчилися користуватися електрикою, їздити на шикарних автомобілях, виготовляти ядерну зброю, – але суть їх не змінилася за тисячу років. Це самі справжні варвари, дикуни, орки, носії цілком іншої, антилібертальної, тоталітарної, примітивної свідомості диких кочівників, що захоплювали ще століття тому українські землі.
І рвалися «до останнього моря», до Атлантики, через Європу, де тоді вже століттями існували цивілізовані, благоустроєні, вільні ганзейські міста… Чи буде у 2021 році чергове нападення московських варварів на Україну, чи ще є час, – але боротьба за Україну є спільна боротьба цивілізованого людства проти варварів та вбивць. Участь європейців та американців у цій боротьбі – це й боротьба за свободу Техасу та Оклахоми, не кажучи вже – Баварії та Провансу. За право бути вільними людьми, а не рабами чергового азіатського тирана… Україна хрестила Московщину – вона ж її й відспіває. Борис СТОМАХІН, для «ОРД»