Держсекретарю Ентоні Блінкену довелося пояснювати виданню Washington Post, чому президент Байден назвав Путіна вбивцею, але при цьому готовий з ним співпрацювати. «Він чітко бачить дві речі. Йому необхідно притягувати Росію до відповідальності за будь-які ворожі дії, які вона здійснює, і водночас він залишається відкритим до співпраці в сферах, що становлять взаємний інтерес», — пояснив Блінкен.
Але куди Байдену подітися, якщо Путін зі своєю бандою саме для того й створює всі ці геополітичні конфлікти, щоб потім було чим торгуватися з американцями. Насправді все те божевілля, яке зараз відбувається, весь цей військовий квест похітливого негідника, що вважає себе великим стратегом, — це не тому, як думають багато хто, що Вован образився на Байдена й вирішив через це понтуватися.
Байден назвав його вбивцею в інтерв'ю ABC News 17 березня, однак Сурков ще 13 лютого попередив у Твіттері, що ми маємо очікувати таких катаклізмів, які налякають нас більше за коронавірус. Додавши, що сам уже сидить у горах. Я цей його твіт уже наводила в якомусь з постів, тоді ще не до кінця розуміючи, на що саме він натякає. Думаю, що це їхній старий план, принаймні про нього почали думати після того, як Трамп програв вибори. Як і весь той кошмар, який вони організували в Бірмі, де до 10 квітня загинули 701 людина, з них 46 дітей. Обидва сценарії запустили одночасно в кінці січня, коли Шойгу відправився в Бірму, а ці пропагандисти-повії кинулися на Донбас. «Люди Донбасу хочуть жити у себе вдома й бути частиною нашої великої, щедрої Батьківщини. І ми зобов'язані їм це забезпечити. Росіє-матінко, забери Донбас додому», — заявила тоді Рита Симоньян. Політика ніколи не пояснить поріг того, що можна простити, а що непростимо. Тут навіть Іван Охлобистін прозрів, заявивши: «Нам вороги не потрібні. У нас є Перший канал. Ось де максимум шкоди для нації».
Так, ця банда готова на будь-яку підлість і в будь-якому кінці світу заради того, щоб угодити кремлівському упиреві Путіну, негідникові, що зумів втілити в життя найвідомішу антиутопічну повість, у якій проголошується, що війна — це мир, свобода — це рабство, а невігластво — сила, перетворивши його на прапор Російського світу, яким нахабно розмахують усі кремлівські пропагандисти, намагаючись вбити в голови свого «глибинного народу» всякий бред про розп'ятих хлопчиків і зґвалтованих бабусь. Глибинний народ як губка вбирає такого роду сумнівний бред, якщо він у його мозках поєднується з тим, у що він уже вірить. Коли їх ловлять за руку й макають мордою в їхнє ж лайно, вони кажуть, що в політиці всі брешуть. Але це, мабуть, єдине, в чому Росія перевершила всіх. У цьому вони обійшли всіх, хто має повагу до істини й загальновизнаної реальності — визнання необхідного набору фактів. Брехня путінської Росії — це по суті заперечення реальності для забезпечення своєї влади. Тому, яку б дурість чи підлість не вчинив їхній лисий цар, завжди знайдуться дебіли, які цьому рукоплескатимуть, незважаючи на те, що більшість росіян, які ще не збожеволіли в цьому лепрозорії, все розуміють.
Але як казав Джон Мільтон: «Нації розпусняються, вони люблять рабство більше, ніж свободу. А ті, у кого свобода втрачена, втрачають усяку чесноту». Навіщо був потрібен весь цей спектакль? По-перше, тому що Вован зрозумів, що йому нічого сподіватися на якісь великі перемоги в переговорах з Байденом. По-друге, це не стільки спектакль для Байдена, скільки для своєї кобили, якій ще багато чого треба вдути в вуха. Умираючий у в'язниці Навальний — це одне. Але під все це ублюдочне залякування війною Путіну вдалося підписати без шуму закон, за яким він обнулився й може тепер знову висуватися в президенти, царюючи до повного маразму. Тепер треба дочекатися 21 квітня, коли Вован виступить із посланням федеральним зборам, де розповість усім про те, який він миротворець, а його війна — це насправді — мир. Вони вже й ролик зняли до цього «моменту істини», але облажалися як завжди. Поставили в рекламу сирійський госпіталь, який самі розбомбили. Раніше вони з піною у роті доводили всім, що це не вони його розбили, а тут самі його в свою рекламу поставили, а коли їх спіймали за руку, то вони не знайшли нічого кращого, як почати доводити, що то взагалі не госпіталь.
Усі, хто налякані війною, як з одного, так і з іншого боку, мають розуміти, що ніякої війни точно до 9 травня не буде, тому що парад на 9 травня — це те, заради чого живе Росія рік від року. Глибинний народ до цього ритуального мракобісся готується заздалегідь. А чим їм ще гордитися? На ютуб-каналі «Мордор» показували тих військових, яких на Донбас відправляють, вони сказали, що їх змушують контракти підписувати до вересня. А у вересні у них вибори до Держдуми.
Як ще змусити голосувати за жуликів і злодіїв? Так що вся ця фігня за задумом буде тривати до виборів. І весь цей час треба буде залякувати манюпаса по телевізору війною, а що ще Путін може запропонувати своєму глибинному народу? Дома вибухали, війну починали, чужу територію захоплювали. Зрозуміло ж, що ні з ким вони договорюватися не збираються, принаймні до вересня точно. З Зеленським він взагалі не хоче розмовляти, саміт «нормандської четвірки» скасували, тому що негідникові Вовану він не потрібен. Його розмови з Меркель і Макроном — це мертвому припарки. Є три люди, з якими він розмовлятиме — це Байден, Сі та Ердоган. Байден йому вже все сказав, зустрічатися з ним він не хоче. Прес-секретарка Білого дому Джен Псакі у відповідь на питання про прохання Путіна зустрітися з президентом США повідомила, що: «Путін скоріше зустрінеться з Єльциним, ніж з Байденом». Сі, здається, теж не горить бажанням. Лаврову влаштували прийом у Китаї, але дали зрозуміти, щоб вони у своїх аферах на них не розраховували. Ніякого військового союзу не буде, більше того, усі ці військові маневри від Донбасу до Арктики привели до того, що китайці вивели з Росії свої гроші.
Навіщо ризикувати грошима, бачачи, з якими ідіотами маєш справу? Особливо смішно чути від Кремля всі ці безумні розмови про загрозу повторення Сребреніци на Донбасі. Самі ж у цій різанині брали участь — запитайте у Гіркіна, що воював у Ратко Младіча, який різанину й влаштував. Вони насправді зовсім іншого бояться. Бояться, що буде як у Слов'янську, коли звідти вийшов Гіркін і зайшли наші, коли народ вивалився на вулиці зустрічати українців, радіючи, що нарешті пішов Російський світ — ось чого вони бояться. Вони почали їм видавати російські паспорти, але там не так багато людей їх взяли. На 31 березня — 420 тисяч. Путін ще й сподівається, що цими голосами поповнить свій електорат. Тому й відправили туди десант пропагандистів, сподіваючись на те, що чим більше російських паспортів, тим більше голосів на виборах. Вересень буде знаковим місяцем ще й тим, що 26 вересня пройдуть вибори в Німеччині. Після цього Меркель піде на заслужений відпочинок, а за всіма опитуваннями виходить, що вибори може виграти партія Зелених, які «Ніколи Путін» разом з його газопроводами.
Меркель, хоч ще й созванивається з Вованом і до чогось там його закликає, але вже не може дочекатися, коли ця гора впаде з її плечей. А ось Ердоган — це зовсім інша справа. Тут Вован точно не знає, чого можна очікувати від турецького султана, і хто з них більш непередбачуваний, тому Вован й кинувся дзвонити Ердогану, дізнавшись, що Туреччина дала дозвіл військовим кораблям США пройти в Чорному морі для підтримки України відповідно до конвенції Монтре. Зараз у мережі творяться чорти що. Міжнародна організація IPPNW (лікарі світу за запобігання ядерній війні зі штаб-квартирою в Бостоні, США) попередила в четвер про ескалацію конфлікту на сході України. Голова IPPNW Сюзанна Грабенхорст виступила проти вимоги Зеленського про скорішевступ до НАТО. «Приєднання до військового альянсу ніяким чином не підходить для управління конфліктом», — сказала Грабенхорст. Шлях має йти в бік «нейтралітету України». Вже й туди добралися, і цих мотивували проти НАТО.
При цьому все більше й більше європейців починають усвідомлювати, що відмова запропонувати Україні план дій щодо членства в НАТО на саміті в Бухаресті в 2008 році була колосальною помилкою в сфері безпеки, що дестабілізувала Європу й проклала шлях для російсько-української війни, яка триває сьогодні. Ізраїль повідомляє, що Іран обіцяє підтримку Росії у разі війни на Донбасі й представив свою нову ракету «Сумар», яку можуть спрямувати на Україну, одночасно з цим Ізраїль повідомляє, що Росія почала підтримувати йеменських хуситів проти арабо-саудівської коаліції у відповідь на «підтримку України й США». Хусити війшли в багатий і стратегічно важливий город Махріб. Але, враховуючи те, що Іран 27 березня таки підписав угоду про співпрацю, про яку вже кілька років говорили експерти, але після чого в Ірані почалися акції протесту, думаю, що Ірану буде не до України, тим більше поглиблені ірансько-китайські відносини, які мають забезпечити реалізацію мегапроекту «Один пояс — один шлях», навряд чи передбачають втручання Ірану у військові конфлікти.
Оригінал підписаного документа поки ніде не опублікований. Чому іранці приховують зміст документа, хоча голова МЗС Джавад Заріф заявляв, що все буде прозоро? Якщо це угода про військово-стратегічне партнерство, як її подавали в 2020 році, то чому її підписали міністри закордонних справ? У розрекламованих Іраном військово-морських навчаннях у лютому Китай брати участь відмовився й росіяни з іранцями понтувалися самі в Індійському океані. Для Китаю важливі прагматичні торговельні союзи й можливості, а не війни. AFP пише: «Після п'яти років дозрівання договір набув чинності: Китай і Іран підписали угоду про стратегічне й торговельне партнерство строком на 25 років. Пакт, що зародився в 2016 році під час візиту Сі Цзіньпіня в Тегеран». У цьому плані наївними здаються коментарі про те, що Китай і Іран разом кинули виклик США й створять жорстокий антиамериканський альянс. Китай грає у свою гру. AFP цитує доктора філософії в Принстонському університеті Сюе Вон: «Китай не буде рятувати Іран. Незважаючи на всі звіти про китайсько-іранську угоду, Пекін ніколи не поставить під загрозу можливості добрих відносин з Вашингтоном».
Цікаво, що китайський міністр Ван І до Ірану відвідав Саудівську Аравію, а в Ірані, як повідомляє AFP, ніякої етикетної шанобливості, яку так люблять на Сході, не виявив. Одразу ж після Ірану Ван І відправився в ОАЕ, Бахрейн і Оман. А в Ірані він зустрівся з представником впливового політичного клану в сучасному Ірані Алі Ларіджані, його батько — аятола, до Ісламської революції живший в Іраку, а брат Садек Ларіджані колишній голова судової системи Ірану, якого зміщив Ебрахім Раїсі. Ларіджані з 2008 по 2012 рік очолював іранський парламент і саме він вибудовував тісні контакти з Пекіном за лінією Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників, починаючи ще з Ху Цзіньтао. І саме з Ларіджані на зустрічі Ван І обговорював останні деталі угоди. Китайці тим самим позначили пріоритети. Але Китай на тому тижні закликав США скасувати всі «незаконні» санкції щодо Ірану, заявивши, що ядерна проблема країни перебуває на «критичній стадії». Представник МЗС Хуа Чунін звинуватив односторонній вихід Вашингтона з іранської угоди як «першопричину» проблеми, заявивши, що Китай вітає повернення США.
А Джавад Заріф раптом визнався під час засідання Clubhouse, що це Росія сама запросила колишнього голову «КСІР» Касема Сулеймані в Москву для координації військової кампанії в Сирії через кілька днів після підписання СВПД у 2015 році. До цього Москва брехала, що це Сулеймані переконав Путіна вступити в Сирію. AFP звертає увагу на такий дивовижний момент: «Незважаючи на агресивну риторику, президент Дональд Трамп тим не менше дозволяв Ірану, а точніше КСІР, який в Ірані традиційно регулює продаж нафти, здійснювати тіньові продажі нафти й Китаю, й Венесуелі. Адміністрація Байдена здійснила низку заходів щодо блокування цих схем, щоб повернути Іран за стіл переговорів, але в цілому це не вплинуло на обсяги тіньової іранськокитайської торгівлі». 75% нафти надходило з Ірану в Китай під виглядом нафти з Оману, ОАЕ або Малайзії. А тут нема нічого дивовижного насправді. Як відомо, за гроші КСІР будувався готель Трампа в Баку. Але головне не це, а те, що ніхто так не нажився на іранській контрабандній нафті, як фірма братів Кох Koch Industries, яка своїми таємними угодами з Іраном модернізувала йому в обмін на контрабандну нафту всю нафтову промисловість найновішим обладнанням в обхід санкцій.
Обладнання їм поставляв Майк Помпео. Саме це змусило Обаму піти на угоду з Іраном. Тому що ті гроші, які Кохи отримували від контрабанди іранської нафти — це були такі великі великі гроші, що Кохи на них утримували обидві палати республіканців у Конгресі. І коли республіканці повернули собі Білий дім, то перше, що зробив Трамп — це похерив угоду Обами, природно, не просто так закриваючи очі на деякі тіньові схеми. А Макрону за те, що він вирішив створити клірінговий центр щодо роботи з Іраном, який був би вигідний не лише ЄС і Британії, але й демократам, одразу влаштували акції протестів «жовтих жилетів».
А знаєте, хто оплачує весь цей військовий переворот у Бірмі/М'янмі? Державна нафтова компанія Myanmar Oil & Gas Enterprise (MOGE), яка веде спільний бізнес на своєму нафтогазовому родовищі разом з корейцями. Це спільне підприємство, у якому частки розподілені так: корейській компанії POSCO Internationa належить 51%, її материнській компанії Korea Gas Corporation — 8,5%, а MOGE отримує від корейців лише 15%, але й це настільки багато, що дивіденди, які POSCO виплатила на користь MOGE в 2018 році, перевищили 200 млрд південнокорейських вон. Цього цілком достатньо, щоб фінансувати збройні сили М'янми. Це настільки багато, що Томас Ендрюс, спеціальний доповідач ООН з прав людини в М'янмі, закликав до цільових санкцій щодо MOGE. А Федеральний парламентський представницький комітет М'янми (CRPH), сформований після перевороту, направив офіційного листа голові POSCO Чон-у Чой, вимагаючи, щоб вони припинили виплати MOGE, що перебуває під контролем військової хунти, поклавши кошти на захищений рахунок, поки не буде відновлена демократія.
Де нафта й газ, там обов'язково конфлікти. Якщо дати можливість німцям запустити Північний потік-2, як це пропонує екс-президент Естонії, в обмін на прийняття України в НАТО, то, як говорить сам Путін, Україна вже нікому не буде цікава. Там же завдання стоїть — позбавити нас транзиту. Навіщо тоді НАТО? Однак яка чудова червона тряпка для російської пропаганди. Але ось тут і потрібен Ердоган, який і в НАТО, і сам по собі. Ось цього Путін і боїться. А після успіху в Азербайджані від Ердогана можна очікувати чого завгодно. Бо він грає на кількох шахових дошках одночасно. Він може від НАТО ходити, а може й сам від себе, як Азербайджану допомагав. А зараз він вбив собі в голову побудувати 45-кілометровий канал між Чорним і Мармуровим морями, західніше Босфора на окраїні Стамбула й змусив уряд одобрити цю ідею, незважаючи на протест мера Стамбула й те, що 103 відставних адмірали зробили заяву про небезпеку такої дії через Конвенцію Монтре 1936 року, яку Туреччина має дотримуватися, бо вона гарантує безпеку Туреччини. Але Ердогана не дають спокій приклади комерційних каналів — Суецького й Панамського.
Він вирішив викопати свій, вклавши в нього 9,2 млрд доларів, і його не задовольнить, якщо новий канал буде підпадати під дію Конвенції Монтре, тому що він тоді не зможе обліковувати торговельні судна. Ердоган ще в 2018 році указом наділив себе повноваженнями анулювати участь Туреччини в будь-якому міжнародному договорі. І у відповідь на лист адміралів натравив на них прокуратуру. Ердоган безбашенний, він нікого не боїться. Було у кого поучитися. І, судячи з усього, поїздка Зеленського в Туреччину була дуже вдалою. Не лише будівництво житла для кримських татар вони обговорювали, думаю, що Зеленський отримає від Ердогана все, що йому знадобиться, а не лише дрони Bayraktar. Ердоган до того ж великий противник Північного потоку-2, конкурента його Турецького потоку. На наступному тижні Зеленський відправиться у Францію для зустрічі з Еммануелем Макроном. У Зеленського краще виходить грати в геополітику, ніж у Порошенка, незважаючи на те, що Петя встиг побувати міністром закордонних справ. Ну а ось що мене порядно позабавило, так це реакція порохоботів на поїздку Зеленського в Катар.
Порошенко теж відвідував у 2018 році Катар і Кувейт, але це нікого особливо не хвилювало, ніхто не кричав, що у нас йде війна, а Петя поїхав у Катар пропихувати свої цукерки. Це не гумор, тому що наші люди, які працюють у Катарі, кажуть, що всі магазини в Катарі після його візиту були завалені Рошеновськими цукерками, більше нічого українського там нема. Возити тоді катарський газ в Україну, до речі, не дозволяла Туреччина, не пускаючи катарські танкери й газовози через Босфор і Дарданелли, боячись аварій. Ердоган просто не хотів безплатно катарців пускати. Але можна було возити через Балтійське море в Польщу, де є термінал для зрідженого газу. Насправді, коли у голови держави запитують, навіщо він їздить у міжнародні поїздки, коли це й є його прямі обов'язки — це смішно, але ще смішніше, коли порохоботи дають поради, як себе вести й як сидіти. Рома Бессмертний, великий любитель протоколу, буквально істерику влаштував через те, що хтось виявляється не так сидів. Сидіти нога за ногу не можна, як говорить Рома. Хоча в мережі дофіга картинок, де Емір Катара не лише з Джеремі Корбіном і Димоном Медведєвим сидить нога за ногу, але є навіть король Іспанії, що сидить нога за ногу поруч з еміром Катара.
Треба ли звертати увагу на всіх цих кремлівських шизофреніків? Якщо взяти їхніх експертів, то Фельгенгауер вважає практично неминучим наступ Росії на Україну на початку травня, зате Гольц впевнений, що це тиск на Захід. Я, як уже вище написала, не вірю ні в яке наступ у травні, правда, є ще серпень — це місяць, коли шизуха косить весь Кремль зазвичай. Однак, що тут треба нам усім розуміти: Путін завжди все робить чужими руками, а потім жар гребе. Зеленський, прибравши Медведчука, прибрав і бабло, на яке той акції протестів проводив.
Я лише в попередньому посту задавалася питанням, коли Росія забере у Медведчука-Козака НЗПЗ? Через кілька днів стало відомо, що власником 93% статутного капіталу ТОВ «Юг Енерго» (Ростов-на-Дону), основним активом якого є НЗНП, стало ТОВ «Петон Інвест Технолоджі», якому Медведчук і Козак нібито продали свої активи. Правда, ще залишилося родовище в Ханти-Мансійську, але й його, мабуть, теж відберуть. Але Путін ментально — провокатор. Все, що вони планують, вони ніколи не планують до кінця. Важливо почати, а там як карта ляже, тому зараз треба боятися не Путіна, а його провокаторів. Донецьк 62.ua повідомляє, що в Донецьк прибув відомий російський пропагандист і наводчик артилерії Стешин. Будь-який населений пункт, куди заїжджали Стешин і Коц, потім опинявся під артилерійським ударом, а ці два «хоробрих військкори» одразу починали знімати руйнування й трупи, у всьому звинувачуючи українців. «Зовіть Стешина, Коца, Котенка, Пегова… вони зроблять все красиво… Якщо вони не вже там», — писали в Твіттері ті, хто в темі. Але гірше за все те, якщо провокаторами послужать свої й неважливо з недоумства чи за наказом Москви.
Як сказав Путін у недавному інтерв'ю: «Ми ж бачили, що там nacionalisти влаштували. Незрозуміло, хто там сильніший», — так він прокоментував те, що зробили з Офісом президента, підбурювані Порошенком маргіналы на акції на захист наркоторговця Стерненка. Цікаво, чому Вована так налякало те, що сталося у нас під Офісом президента, але не налякало те, що сталося в Капітолії США 6 січня? Може тому, що неонацистська група The Base — «група акселераціоністів», яка заохочує анархію й навчає учасників вести расову війну, теж тусувалася у Капітолії. За даними групи моніторингу, Антидифамаційної ліги, американський лідер цієї самої «Бази» зараз живе в Росії. Цей неонацист / прихильник переваги білої раси Рінальдо Наззарро (він же Норман Спір) дав довге інтерв'ю російському державному телебаченню — і там показано, як він грає зі своєю дитиною в Санкт-Петербурзі, куди він періодично приїжджає протягом тривалого часу. Є відомості, що хлопці з цієї «Бази» в Україні теж встигли засвітитися. Але, чесно кажучи, я більше за все зараз боюся провокацій з боку Порошенка.
Хоч би тому, що у Пети грошей, як у дурака махорки. І він здатен на все. Три тижні тому я прочитала статтю Новосельцева про війну під фальшивим прапором, і мені досі не дає спокою ця тема. І не стільки те, що там написано про Гіркіна, хоча це шок, але мене особливо зачепило кось з того, що там написано про Порошенка. З одного боку, вроді б нічого для мене нового й питання автор ставить правильно: «Ви впевнені, що точно знаєте, за яку команду грає Порошенко? Але мене сильно ошарашила посилання на недавнє інтерв'ю Азарова про те, як Янук убалтував Азарова взяти до себе в Кабмін Петю міністром і те, що Янук теж не хотів його брати, але був змушений виконати чийсь прохання. І це явно був не Ахметов.
Кому не міг відмовити Янук? Ось це мене потрясло, тому що я інтерв'ю з Азаровим ніколи не дивилася, а у всій цій конструкції з Петею у мене була саме тут помилка, чомусь я вважала, що це Азаров убалтав Янука взяти Петю міністром. Видимо, той факт, що це Порох притащив на Помаранчевий Майдан Азарова, створював ілюзію дружби між Петею й Азаровим. Я вже погано пам'ятаю той період, єдине, що мені запам'яталося: я тоді, як тільки пішли чутки, що Петя буде міністром у Янука, одразу написала пост, у якому передбачила, що наступним президентом після Янука буде Порошенко. Мене тоді висміяли, наскільки пам'ятаю, але з чого я зробила цей висновок, я вже не пам'ятаю, тому полізла й знайшла в ЖЖ від 9 березня 2012 року цей невеликий пост «Хочу відписатися по Порошенко». Перечитавши його зараз, я зрозуміла, що мене натолкнуло на думку про те, що Петю вже тоді почали готувати в президенти. Там у пості стоять посилання з «Кореспондента», який тоді належав самому Петі. І Петя сам розповсюджував чутки про своє призначення міністром. Цитата з того поста: «У мене була довга, ретельна розмова з Порошенком, і його настрої, і його пропозиції, які я від нього почув, мене цілком влаштовують. Тому я хотів би, щоб він працював (у уряді)», — заявив Янукович у Канівці. За інформацією Януковича, Порошенко в даний час виїхав за межі України на короткий час. «І як тільки він повернеться, скоріше за все, це рішення буде прийнято (про призначення Порошенка міністром)», — сказав глава держави». 23 березня Янук підписав указ про призначення Порошенка міністром. Запитується, де й у кого перед призначенням Петя отримував консультації? Судячи з кінця поста, мені було ясно, з ким він консультується, якби не Майдан, то планувався сценарій, приблизно подібний тому, про що я написала, але оскільки я помилився з Азаровим, тому пішла послухати його інтерв'ю, що він говорив про Петю. Азаров: «Порошенко жив інтересами свого кармана. У нас по великому рахунку нема великих бізнесменів, які керуються національними інтересами України». Ще цитата: «Взагалі, його політична біографія досить заплутана. Починав він участю в Соціал-демократичній партії з Медведчуком разом. Потім перекинувся до нас, у Партію регіонів. Слово «проходимець», дуже чітке російське слово, означає здатність проходити куди-завгодно».
У загальному, з усього сказаного Азаровим, зрозуміло, що ніяких приязних відносин у нього з Петею не було, він його знав ще з роботи в податковій, як відомого жулика й мародера. Але ось те, що мені потрібно: «Тепер, як він до нас потрапив. Він був у добрих, «понятійних» відносинах з багатьма. І ось він влізнув у довіру до Януковича. Став розповідати йому, що «у вас вибори 2012 року (парламентські) на носі. Я всі засоби масової інформації запрягу працювати на вас, але мені потрібна посада міністра економіки». Янукович запросив мене. Я кажу: «Вікторе, слухай, ну ти ж цього бандита й жулика знаєш. Ну куди? Який міністр економіки?». Довго ми дебатували. Зрештою він мені каже, «ну нехай він у тебе посидить». У нього було таке улюблене вислів «нехай він посидить», тобто ми його призначимо, але він нічого вирішувати не буде. А ти будеш працювати з його першим замом, заступниками, керівниками департаментів. І ось настав такий момент, коли я кажу, що вистачить: «Вікторе Федоровичу, ну ми свої зобов'язання виконали. У його трудовій біографії з'явилася строка, що він міністром був». У його трудовій біографії записано й депутатство, й голова бюджетного комітету, й секретар РНБО, й міністр закордонних справ, теж півроку по-моєму числився, міністр економіки й ось — президент. І ось зараз будь-яка нормальна людина запитає: «І що ти після себе залишив?». Нічого не залишив. Жулик, проходимець і рано чи пізно, я думаю, правосуддя українське, якщо воно коли-небудь буде, то дасть йому справедливу оцінку».
У всьому цьому мені цікаво лише одне, чому Петя рвався саме на посаду міністра економіки? Тим більше, що до цього міністром він уже був, але закордонних справ, так що сама по собі посада міністра його навряд чи цікавила, але чому він сказав Яныку «мені потрібна посада міністра економіки»? Видимо, вона була потрібна тому, з ким він їздив консультуватися. І ось я думала, навіщо й кому Петя був потрібен у цьому кріслі? Справа в тому, що вже тоді Янук проголосив курс на Європейський Союз і готувався підписувати асоціацію з ЄС. А тепер згадайте, що тоді почало творитися в Росії з цього приводу. І ось мені згадалася Ялтинська конференція того року, де Сергій Глазьєв, вилізаючи зі штанів, доводив, що нам не можна підписувати угоду з ЄС і він тоді запитав у Порошенка, читав ли він ту угоду, яку Україна збирається підписувати? А Петя йому відповів, що він цю угоду сам писав. Потім, як виявилося, угода дійсно була прописана так, що була невигідна для нас. І коли Янук з Азаровим це зрозуміли, то відіграти назад вже було пізно.
Петя там непогано пропихнув свої цукерки й допоміг Ахметову, більше його нічого не цікавило, і як ми з тими квотами, які він там прописав, досі живі — цього ніхто не розуміє. Ось я й думаю, може його саме для цього й пропихнули в міністри економіки? На жаль, Азарову це питання ніхто не задав. «Порошенко — патологічний брехун. Бандюган найсправжніший і до того ж ще й негідник», — це говорить Азаров, який працював на бандита Янука. І у нього нема сумнівів, що плівки Порошенка й Путіна справжні. Був у мене пост у ЖЖ у лютому 2013 року «Фігаро», про Петю — раба двох панів, тоді він уже був з опозицією, його Турч звав у Батьківщину, але він боявся, і збирався в мери Києва. Насправді він з братвою з Москви намагався тоді витягти з в'язниці Юру Луценка, про що є відео у Романа Бессмертного, як його попросив брат Луценка поїхати в Москву й переговорити там щодо Юри. Янук таки помилував Луценка. Вже не знаю, хто на нього більше надавив — Петя чи знову Москва. Після цього Петя з Юрою й з допомогою того ж Роми Бессмертного почали працювати над проектом «Третя сила». 19 січня 2014 року — це був страшний день для мене.
У цей день я була на Майдані, а коли повернулася, то написала цей пост «Епічний покер». Здається, у той день я зрозуміла, що Петя координує свої дії з Сурковим. Це був день, коли провокатор з авто-Майдана знищив стояву на сцені Майдана опозицію й спровокував людей піти до стадіону Динамо й почати драку з Беркутом. Сурков сидів у Твіттері й глумився над свободовцями, точніше, переводив на них стрілки, але я-то бачила весь цей спектакль на Майдані.
Усе, що я тоді написала Сурковому в Твіттер: «Які нафіг свободовці? За всім цим стоїть Порошенко». Сурков миттєво зник з Твіттера, а френди почали запитувати у мене, чи не взломали мене? І тоді я швидко сіла писати цей пост. Тому слова Новосельцева про те, що існує два Пети — один радикальний антиросійський яструб, і другий — член СДПУ(о), який клеймив позором блок НАТО за Белград і який не без допомоги резидента нелегальної резидентури СВР генерала Сівковича напередодні двох Майданів пролізнув у владу, лише підтвердили всі мої здогади щодо Пети. Та й Кадиров розповів, як за день до президентських виборів у 2014 році, коли Петя передавав йому журналістів LifeNews Олега Сидякина й Марата Сайченка, то поклявся йому у вірності й любові до Росії: «Ви забули слова про те, що не буде у Росії більш близької й лояльної країни, ніж Україна, не буде нікого з більш пророссійською позицією, ніж ви особисто?», — писав Кадиров. І це факт, що за журналістами в Київ приїжджав Кадиров, він їх одразу до себе в Грозний відвіз, де влаштували піар-кампанію, потім вони вилетіли в Москву.
Я дуже люблю цю цитату покійного Бориса Березовського: «Великий бізнес вимагає великих жертв, але ідіотів, згодних загинути за чужий бізнес, завжди дуже важко знайти. Для вирішення питання доводиться задіювати найвищі матерії». Ось це саме те, що Петя з Вованом і задіювали. Це скрин зі сторінки ФБ Зеленського буквально на наступний день після того, як Зеленський став президентом. Суддя Чаус просить Зеленського забрати його з Молдови. Справа в тому, що тоді ще ніхто не знав, що він у Молдові під охороною Грановського, тому я не думаю, що це був не Чаус, а хтось пожартував.
Кому в перший день після виборів було до Чауса? Уже значно пізніше стало відомо, що це Бурба, Кондратюк, Грановський й охорона Порошенка організували вивіз Чауса в Молдову, де Петя договорився з Плахотнюком. Питання в тому, чому прохання Чауса виконали так пізно? Його дружина говорить, що він ні в яку Молдову їхати не збирався, що його й тоді викрали, і зараз. Вона ж підтверджує те, що він дуже хотів повернутися в Україну й навіть за місяць до викрадення написав лист у Дніпровський суд з проханням допомогти йому. «Звертаюся до колективу, я маю намір повернутися в Україну». Руслан Рябошапка говорить, що вони намагалися вивезти його законно, однак генпрокурор Молдови (близький до колишнього президента Молдови Ігоря Додона) не підтримав їх. Коротко кажучи, якщо він сам хотів повернутися, то точно не з порожніми руками, звичайно ж, йому є що розповісти. Якщо він зараз дійсно, як кажуть, у НАБУ дає показання, то я Петі не заздрю.