Під виглядом «нових осіб» на арену виходять дивовижні персонажі – не лише з числа розкритих корупціонерів і махрових чиновників, але навіть слабо замасковані агенти впливу сусідної країни-агресора та ветерани її спецслужб. І якби вони йшли в політику (тій сфері звичні такі явища) – старі «нові особи» проникають у органи, покликані захищати правопорядок і національну безпеку. І це вже питання життя і смерті всієї держави та кожного з нас.
Ідеальний шпигун
Недавно в мережі з'явився обурений пост депутата Макса Бужанського, який вимагав розслідування призначення начальником кримського підрозділу СБУ, який нині дислокується в Херсоні, невідомого Олега Кулинича. Приводом для обурення Бужанського стала інформація, що всплила, про те, що пан Кулинич п'ять років поспіль (на закаті СРСР і в перші роки незалежної України) навчався у Вищій школі КГБ СРСР, а пізніше відповідно – в Академії ФСБ РФ. У той же період він уже був задіяний у російських контррозвідувальних структурах. Ні більше ні менше. На перший погляд це здається абсурдним, однак – попри цю сторінку в біографії – Олег Кулинич через кілька років стає кадровим працівником СБУ.
Чому ж це абсурдно? Контррозвідник – він і є контррозвідник. Проник Кулинич у лави української спецслужби у період керування нею генералом Леонідом Деркачем, який ніколи не приховував своїх прорусійських поглядів. До речі, його сина Андрія, також колишнього СБУ-шника, а нині – прорусійського політика, у США минулого року офіційно назвали російським агентом, який втрутився у виборчий процес США, за що й накладено на нього персональні санкції. Пізніше Кулинич буде тісно працювати з Андрієм, коли той очолить «Енергоатом». Взагалі, за повідомленнями ЗМІ, Кулинич вважається близьким другом сім'ї Деркачів. Але про це – трохи нижче.
Подробиці про пана Кулинича у відкритих джерелах небагато. Явно людина стежить за своїм іміджем. Однак те, що є, викликає чималий інтерес. Офіційна довідка про пана Кулинича лаконічна. Народився у місті Смела Черкаської області, на початку нульових років працював якимось радником. У різних джерелах на цей рахунок суперечлива інформація. Так, є дані, що він був радником міністра палива та енергетики, пізніше – заступником держсекретаря Міністерства палива та енергетики та керівником групи радників першого віце-прем'єр-міністра України.
При цьому – не забуваємо – він залишався кадровим працівником СБУ.
Операція «Дерибан»
Далі почалося найцікавіше. З 2006-го по 2010-й роки Олег Кулинич – за протекцією динозаврів від політики з сумнівною репутацією (екс-спікера парламенту Литвина, перших осіб «Партії Регіонів») та української (або російської?) спецслужби (нардепа Сівковича, клану Деркачів) опинявся на дуже прибуткових посадах: радника президента в «Енергоатомі», заступника генерального директора концерну «Укратомпром», голови Держкомзему. У всіх випадках офіційна місія пана Кулинича була благородною: за легендою, він входив до держструктур з метою боротися там з корупцією. Справді, кому як не офіцеру СБУ, який захистив у 2008-му році дисертацію з методів боротьби з корупцією, доручати цю справу? Справжнім завданням Кулинича було просте й циніцне: під усіма благовидними приводами максимально розграбувати бюджет підприємств, спрямувавши потоки в кишені своїх покровителів і власні. Можна було не стримуватися – і Кулинич не стримувався. Той факт, що внаслідок таких «операцій» він перетворився на нерукопожатного токсичного персонажа, спецагента зовсім не турбував.
В «Енергоатомі» під крилом свого патрона Андрія Деркача Кулинич очолив, як повідомляють ЗМІ, процес дерибану 150 мільйонів гривень, виділених на погашення кредиторської заборгованості. При цьому погашалися абсолютно будь-які борги, включаючи ті, на які був оголошений мораторій (заборона). Були оплачені сумнівні борги 1996–2001 років (так звана «бартерна» епоха), які вже всі забули й стягнути які кредиторам було вже нереально. Протягом роботи в «Енергоатомі» Кулинич паралельно виступав відкритим лобістом інтересів окремого підприємства «Електроюжмонтаж-10», яке отримувало багатомільйонні контракти на українські атомні станції. Обслуговуючим банком, а також банком-гарантом за договорами з ЕЮМ-10 виступав комерційний банк «Надра», з керівництвом якого у Кулинича склалися чудові взаємовідносини. Так, за даними журналістів-розслідувачів, саме ця фінустанова у свій час регулярно оплачувала рахунки за різноманітні вечірки Кулинича. Наш герой, до речі, вміє відпочивати по-дорослому. Достатньо згадати бурне святкування його тридцятип'ятиліття у ресторані «Млин».
Саме через банк «Надра» наприкінці 2007 року за особистим наказом Кулинича була здійснена оплата 6,8 мільйонів гривень сумнівної заборгованості 1996 року якійсь фірмі «Крок-2006». Чому раптом пан Кулинич, покликаний, як гласить офіційна інформація, займатися в «Енергоатомі» юридичними питаннями й корпоративними ризиками, виявив раптово таку ретельність і взявся палко розраховуватися за всіма боргами підприємства? Все просто. У матеріалах перевірок СБУ є показання, що «відкати» за цими боргами становили до 70%. Зі 150 мільйонів непоганої суми набігає. Дерибан вдався успішно.
Нетривале перебування Олега Кулинича на посаді заступника генерального директора концерну «Укратомпром» не запам'яталося нічим, крім того факту, що це нежиттєздатне підприємство впало й припинило роботу. Десь у ЗМІ навіть просочилася інформація, що крах стався не без участі нашого героя, який влаштував тиху диверсію в атомній сфері.
Керування Держкомземом – ще одна яскрава сторінка творчої біографії Олега Кулинича. Опинився він на цій посаді внаслідок бурхливих торгів – за квотою Блоку Володимира Литвина й за особистим клопотанням цього політика. Пізніше, правда, пан Литвин сором'язливо відмежувався від токсичного протеже.
У Держкомземі злодійський талант спецагента засяяв новими гранями. Спочатку він очистив весь кадровий склад, звільнивши до 80% усіх працівників відомства по країні. Потім швидко налагодив багатосторонній бізнес. Одним із ключових напрямків був продаж посад: залежно від регіону «вхідний квиток» для претендентів коливався в коридорі 300–500 тис. доларів. Ще один успішний кейс: оприбуткування сотень мільйонів гривень зі Стабфонду, виділяємих то на виготовлення технічної документації (актів) на земельні ділянки для всіх їх власників, то на кілочки на цих самих ділянках, то на інші актуальні завдання. І нарешті – найбільший куш: розпорядження (а по суті – торгівля) найбільш привабливими ділянками на власний розсуд і розуміння. Ось для чого пану Кулиничу потребувалося терміново змінювати штат. Для такої багатозадачності потрібні були свої перевірені й надійні люди. І такі знайшлися. Серед його заступників працював, зокрема, випускник Академії ФСБ Росії (ну куди ж без колег-то?).
Кримський гамбіт?
Після уходу з посади – майже з ганьбою (про беззаконня, влаштоване Олегом Кулиничем і його командою в Держкомземі, не писав лише ледачий), спецагент на деякий час затаївся, вийшовши з публічної сфери. Разве що відкриті дані декларації за 2016-й рік свідчать про якогось Олега Миколайовича Кулинича, детектива відділу конфлікту інтересів та ІТ-безпеки Управління внутрішнього контролю НАБУ, а за сумісництвом – доцента кафедри комп'ютеризованих систем захисту інформації Національного авіаційного університету, викладача кафедри захисту інформації й кібербезпеки.
Російський спецагент, який учить наших хлопців, як вибудовувати кібербезпеку? Яскраво. Лише минулого року ім'я токсичного агента знову зазвучало. Причому в різних контекстах. У травні – у зв'язку зі смертю одіозного нардепа-аграрія Валерія Давиденка, яку правоохоронці перекваліфікували з самогубства на вбивство. У публічній сфері заговорили про Олега Кулинича, який міг бути зацікавлений у смерті Давиденка. Спочатку, правда, виникла плутанина: колега покійного й голова депутатського об'єднання, до якого той входив, – повний однофамілець нашого спецагента. Довелося нардепу виправдовуватися й відмахуватися від раптових підозр. За просочившейся інформацією – йдеться про Олега Миколайовича Кулинича, який перетинався з загиблим у орбіті молодорегіоналів: Курченка, Арбузова та інших. Зокрема, Давиденко міг бути причетний до розграбування грошей Аграрного фонду через виведення їх в облігації банкрутованого «Брокбізнесбанку» Сергія Курченка. Можливий конфлікт інтересів Кулинича й Давиденка, які організовували свої схеми в одному й тому ж полі.
Другий раз ім'я Олега Кулинича зазвучало вже наприкінці минулого року, коли Указом Президента Зеленського він раптово опинився призначений головою підрозділу СБУ в Криму. Це шокувало громадськість. Як? Мало того, що це чиновник, за яким давно плаче люстрація (працював у складі Кучми, Литвина, Януковича), так ще й відвертий агент впливу сусідної країни-агресора? Та ще й у період загострення відносин між державами?
«…Начальник Головного управління СБУ в АР Крим Євген Нетужилов був звільнений. На його місце призначили Олега Кулинича. Людину часів … Леоніда Деркача. Так, не здалося. У СБУ Кулинич служив до 2005 року. А потім був цілий ряд корупційних скандалів, пов'язаних з ім'ям Кулинича, зокрема в «Енергоатомі» й Держкомземі, куди, до речі, Кулинича протягнув Володимир Литвин у часи Януковича… Так працює безкарність. Не розслідувані злочини, як зомбаки, хапають нас за ноги й тягнуть вниз», – написала у своєму пості громадська активістка Ольга Решетилова.
Журналіст Володимир Бойко припустив, що призначення Кулинича – це результат домовленостей і компромісів між нинішнім керівником СБУ Бакановим та екс-нардепом Сівковичем (а за сумісництвом, як вважає журналіст, – агентом ФСБ в Україні), довіреною особою якого нібито виступає Кулинич.
Мусорні баки наготові
Так чи інакше, з часу призначення пройшло вже кілька місяців і пан Кулинич, судячи з усього, продовжує почуватися цілком затишно. Живе, як і раніше, у гарному будинку «совмінівського» фонду на столичному Печерську за адресою: вул. Євгена Коновальця, дім 15, корпус 4, кв. 28. До речі, кожна більш-менш доглянута квартира в цьому будинку нині коштує від 100 до 300 тисяч доларів. Як кажуть, скромно й зі смаком.
Спецагент облаштувався й поки не особливо висовується. А ось його дружина, з якою він формально розлучився, – Татяна Михайлівна, сміливо декларує три квартири в столиці, колекцію годинників нішевих і елітних марок: Franck Muller, Ulysse Nardin, Jacob&Co, Jorg Hysek, Audemars Piguet – за яку можна купити ще не одну квартиру, а також – майже півмільйона гривень на банківських рахунках. А ще Татяна Михайлівна не боїться жити в кредит і давати позики. Наприклад, вона позичила у якоїсь громадянки 1,6 млн грн – видимо, щоб придбати нерухомість у столиці. Як свідчить та сама декларація, Татяна Кулинич у 2017-му році докупила ще одну квартиру й кімнату для зберігання велосипедів.
Де ж зберігаються всі основні активи спецагента й його сім'ї й на кого записані десятки «жирних» земельних ділянок по всій Україні, які він встиг урвати в Держкомземі, – поки залишається таємницею. Але – як кажуть, немає нічого таємного назавжди. На кожного недолюстрованого рано чи пізно знайдеться свій мусорний бак. А на кожного спецагента – професіонал покруцший. Спостерігаємо.