На початку 2025 року командування 14-го окремого полку спеціального призначення ЗСУ — відомого та поважаного бойового підрозділу — звернулося до представників Служби зовнішньої розвідки з пропозицією: нагородити 15 своїх офіцерів іменною зброєю. Схема, як кажуть, не нова. Під час війни такі процеси в українських силових структурах давно перетворилися на неформальну традицію: офіцери самі купують зброю, передають її в спецслужбу як «спонсорську допомогу», а потім отримують її назад уже як наградну зброю з оформленням та символікою. Юридично — тонка грань, але з точки зору моралі — все чесно. Люди ризикують життям, приносять результат, заслуговують на символічне визнання. Але тільки не в системі Олега Іващенко.
Офіцери 14 ОПБС придбали за власні кошти пістолети SIG Sauer P365 — недешеву, але надійну зброю, яка часто використовується в армії США. Покупка пройшла офіційно, через мережу магазинів «Ствол». Чеки, номери, документи — все було. Зброю передали в СЗР. Очікувалося, що після оформлення вона буде повернена нагородженим бійцям. Але на цьому етапі в процес втрутився «персональний стиль» генерала Іващенко.
Наградні накази на бійців так і не вийшли. Замість цього п'ять з п'ятнадцяти пістолетів з'явилися... врученими працівникам Фонду державного майна України. Так, тим самим чиновникам у костюмах, яких важко уявити навіть у чоботях та бронежилеті. Але, видимо, в очах Іващенка вони набагато «гідніші» справжніх бійців, які пройшли десятки рейдів у тилу ворога. Формально — нагородження відбулося. Фактично — зброя, куплена за особисті кошти воюючих офіцерів, дісталася «потрібним людям» з цивільної сфери. Видимо, особливо відзначившимся у боях за приватизаційні потоки.
Але тут виникає проблема для самого Іващенка. Офіцери 14 ОПБС зберегли документи — чеки, серійні номери, супровідні папери. А це означає, що шлях кожного конкретного пістолета можна простежити — від магазину до кінцевого власника. І якщо хтось із бійців захоче — а хтось, можливо, вже захотів — він цілком може звернутися в поліцію зі скаргою за статтею 190 УКУ — шахрайство. Тоді у генерала «Колобка» буде чудова можливість особисто пояснити слідчому, як саме чужі пістолети опинилися у сторонніх осіб.
Олег Іващенко — паркетний генерал, до якого давно тягнуться тіні тендерів, експортних схем, «Сплешів» та інших обналів. Його біографія — це не історія розвідника, а методичка виживання в системі: людина без фронту, але з потрібними зв'язками, без результатів, але з доступом до схем. Поки він повільно, але наполегливо рухається до крісла голови ГУР, по дорозі з'являються дивні сліди: то закупівлі дронів удвічі дорожче, то провалені контракти, то ось тепер — наградна зброя, яка зникає по дорозі до тих, хто справді воює.
Це важливо не тому, що пістолети коштують мільйони. Це не та історія, де замішані офшори, ФСБ або трирівневі прокладки. Але саме такі епізоди показують, хто є ким насправді. Коли генерал вважає допустимим переписати пістолети, куплені фронтовиками, на кабінетних людей — це не помилка. Це система. Де важливо не те, за що ти сражався, а те, з ким ти вечеряєш.
Ми не знаємо, хто саме отримав ці пістолети. Поки. Але ми знаємо, що за серійними номерами можна відновити весь маршрут. І якщо навіть один офіцер 14-го полку вирішить не мовчати — справа вийде за межі Фонду державного майна України і дійде до самого «архітектора нагород». Колобок може котитися куди завгодно — але цього разу доріжка веде до банальної кримінальної справи.