Колищак, Крупа, Мицик, Трембач. Суддівсько-депутатський бізнес по-хмельницькому. Що хоче приховати Кирило Буданов? Консульський імунітет як щит: чому Микола Удянський опинився поза законом? Дмитро Басов — «силовик» Мідіча.
Все стає на свої місця. «Росія зосереджується». Все менше й менше залишається в нинішній путінській Росії такого, чого не було б у СРСР. Все менше й менше відділяє її від почесного (як вона це сприймає) звання «СРСР 2.0». У пізньому СРСР, уже на самому його закінченні, був цілий «Антисіоністський комітет радянської громадськості». У путінському СРСР 2.0 всю «радянську громадськість» (якої зараз теж вистачає) з успіхом замінює один Кадиров. Мало того, що тепер він у РФ як би «головний з ісламу», причому у світовому масштабі, а не лише в чеченському й навіть не лише в російському.
Самозванений, звичайно, «головний», але від цього менш головним не стає: відправлення до будь-кого, хто щось не так сказав, своїх бандитів і можливість жорстокої розправи поза межами будь-яких російських «законів» змушує до такого «головного» прислухатися. Тепер уже — у найкращих радянських «антисіоністських» традиціях — Кадиров особисто грозить Ізраїлю.
«Необґрунтовану силову операцію провели в ці дні ізраїльські влади у Східному Єрусалимі. В останню п'ятницю Рамадану, коли тисячі віруючих зібралися в мечеті Аль-Акса, туди ввірвався озброєний до зубів ізраїльський спецназ. У результаті застосування зброї та спецзасобів отримали поранення сотні мирних, безоружних людей. Вся їхня провина була в тому, що вони хотіли помолитися», — пише він у своєму Telegram-каналі. Одразу згадуються численні повідомлення такого самого роду з новин двох російсько-кавказьких воєн, за часів Єльцина й Путіна.
Тоді в Ічкерії, Інгушетії, Дагестані то й діло по п'ятницях, під час намазу, російські вояки й ОМОН вламувалися в мечеті й вивозили віруючих у свої застінки, звідки не всім удавалося потім вийти живими. Але ні самого Кадирова, ні його батька, колишнього головного муфтія Чеченської Республіки Ічкерія й перейшовшого під час другої війни на бік Росії, це не турбувало: з чеченською незалежністю, як і з правом чеченців сповідувати свою релігію, Кремль уже тоді боровся й їхніми руками.
Текст, до речі, написаний щось уж надто складно й грамотно для «академіка» Кадирова з його видатною освітою. Далі Кадиров звинувачує ізраїльські влади в «провокації в найвишуканішій формі»: мовляв, спеціально вибрали такий день, коли мусульмани святкують Рамадан. Як російські окупанти в тій же Ічкерії дотримувалися днів ісламських свят під час обох воєн — не хочеться навіть згадувати. Але Кадиров, «вірний піхотинець Путіна», своєму босу ніяких докорів на цей рахунок чомусь не робить.
Більше того, тут налицо вже справжній плюралізм в одній окремо взятій голові: адже Кадиров, так би мовити, однією рукою проводить досі в Чечні траурні заходи щороку на пам'ять жертв сталінської депортації вайнахів у 1944 році, а іншою — присягає на вірність Путіну, прямому продовжувачу й спадкоємцю Сталіна, організаторові нового звірського геноциду чеченського народу.
«Ізраїль своєю провокацією хоче, щоб образлені або оскорблені мусульмани десь у відплату порушили закон. Адже потім можна буде з усіх гучномовців знову кричати, що послідовники релігії Іслам — терористи. Це спланована ідеологічна політика, яка відома всім мислячим людям.» Тримайте мене семеро, коротко кажучи!
«Світова спільнота не повинна й не має права мовчати на тлі того, що відбувається. Беззаконня у Східному Єрусалимі потрібно негайно зупинити. Так чи інакше воно буде зупинено. Не сумнівайтеся. Важливо, щоб усі розуміли: самі мусульмани не будуть постійно терпляче чекати, поки ці нескінченні, цинічні напади на мечеть і репресії віруючих припиняться. Врахуйте, що Аль-Акса — одна з трьох найважливіших святинь для всіх послідовників Ісламу».
Важливо, щоб усі розуміли: воювати з Ізраїлем через спецназ в Аль-Аксі Росія навряд чи стане. Нічого реального на міждержавному, так би мовити, рівні Кадиров ізраїльтянам зробити не може. Це не журналістам «Нової газети» грозити — мовляв, вони нас провокують, обзивають всякими поганими словами, так що один з нас може вирішити порушити закон, а потім за це сидіти. Підсилати своїх бандитів як кілерів Кадиров, звичайно, може — і не лише до приватних осіб, типу критикуючих його з-за кордону чеченських блогерів чи своїх же колишніх втікачів-охоронців, але, можливо, й до тих, хто займає державні посади. Хоча, звичайно, ізраїльтяни й не таких бачили: як-ніяк, 73 роки вже воюють зі всім арабським світом, та ще й отримували десятиліттями озброєння, інструкторів і пропагандистську підтримку від СРСР — і нічого, тримаються, здаватися точно не мають наміру!
Питання ще й у тому, чи має право світова спільнота мовчати на тлі того, що відбувається в самій Ічкерії, окупованій росіянами століття тому, піддданій неодноразовому геноциду, а в останні роки відданій як вотчина карикатурному генерал-«академіку» Кадирову. На тлі нескінченних катувань і масових убивств людей, зображуваних як «бойовики», у підвалах чеченських мусорів та подібних місцях.
Зокрема, одночасно з «грозним» вякання Кадирова на адресу Ізраїлю прийшла новина про те, що Путін нагородив званням «героя Росії» Замида Чалаєва, командира «полку ППС імені Ахмата Кадирова», тобто — формально — поліцейського полку, підпорядкованого Москві. Водночас усім в Ічкерії цей полк печально відомий як щось на кшталт особистої гвардії Кадирова, а його база в Грозному — тим, що у її підвалах тримають без будь-яких формальностей на кшталт «судового» рішення арештованих чеченськими мусорами людей, катують їх, у тому числі електричним струмом, а багатьох розстрілюють. Розстрілюють як нібито «бойовиків», або ж за одне лише підозріння в тому, що вони геї, або ж у їхніх телефонах виявляють якогось уже арештованого гея в списку контактів — і це при тому, що за офіційною версією геїв у Чечні немає в принципі.
«Можна обігрувати мої слова як завгодно, але ми, мусульмани, нікому не дозволимо жартувати з нашою святинею. Якщо знадобиться, не пожалуємо життя, щоб убезпечити Аль-Аксу й заради нашої віри», — лякає Кадиров у Telegram ізраїльтян.
Налякав їжака голою дупою. А що ви можете зробити, хлопці? Підіслати вбивцю до прем'єр-міністра Ізраїлю? До міністра оборони? До міністра внутрішніх справ? Спробувати, звичайно, можете, але вийде навряд чи: їх добре охороняють. Або кинете в бій проти «ізраїльської військщини» весь особовий склад «полку ППС імені Ахмата Кадирова»? Це, звичайно, було б найкраще: такі банди, добре організовані, озброєні й прославлені своїм звірством, як цей «полк», існувати на світі, звичайно, не повинні, а тут у бандитів якраз буде мотивація: загинути в бою з ізраїльтянами й відправитися прямісінько в рай, до гурій.
«У створеній ситуації краще для всіх буде, якщо влади Ізраїлю опритомніють і з повним усвідомленням того, що винні в тому, що сталося, вибачаться за те, що трапилося. Врегулюйте конфлікт, поки не пізно, інакше масштаби наслідків будуть плачевними!» Коментатори відзначають останні роки, що мода на «вибачення перед Кадировим» на відеокамеру за будь-які не сподобані йому слова про нього самого, про його бандитів у формі МВС РФ, про встановлений ним у республіці терористичний режим тощо — поширилася з Чечні, де спочатку виникла, вже й на Росію як таку.
У Росії тепер теж бандити у формі (МВС) або в штатському (ФСБ) ловлять неугодного й під загрозою розправи вимагають наговорити на їхню камеру продиктований ними текст «вибачень» (не лише перед Кадировим, буває, що й перед місцевим начальством). В Ізраїлі ж, як відомо, «на чверть колишній наш народ» — і ось ми можемо тепер з затиманням дихання спостерігати за експериментом: чи вдасться кадировським бандитам прогнути керівництво Ізраїлю й насадити там цей гидкий звичай, як путінські бандити, у тому числі бандити пера й шакали інтернету, внедрили там уже не менш гидке перемогобісся.
Річ не лише про Кадирова, звичайно. І не лише про Путіна. І питання не лише до них. Точніше — до них-то які можуть бути питання, з ними й так давно вже все ясно. Питання тут скоріше до Ізраїлю.
Адже скільки їх було в минулому році — коментаторів, журналістів, блогерів, в один голос говоривших, писавших, криком кричавших, що Ізраїлю не треба приймати у себе Путіна, що це ганьба й зрада пам'яті всіх загиблих — дозволити виступити на святкуваннях на пам'ять Голокосту диктаторові й палачеві, який влаштував не менший Голокост для чеченців, розв'язав після окупації Криму новий геноцид кримських татар, і так далі, і так далі! Ганебне це видовище було просто нестерпне нормальній, не втратившій ще пам'ять і совість, людині: фактично новий Гітлер, з тими самими резонами про «захист росіян» й «збирання російських земель», як попередній — про судетських німців і 1000-річний Рейх, виступає на святкуваннях на пам'ять убитих євреїв, яких радянський режим після «перемоги» 1945 року теж почав ущемляти в правах, звинувачувати у всіх смертних гріхах, всіляко травити, переслідувати лише за їхню національність, а якраз у рік народження Путіна — й розстрілювати.
Саме в Росії ще в 1905 році були вперше опубліковані знамениті «Протоколи сіонських мудреців», сочинені поліцейським агентом, щоб лякати останнього російського царя «єврейським впливом» в інтересах найреакційнішої частини придворної клики. Але успіх «Протоколів» у тогочасній Росії несумірний з їхнім подальшим успіхом у Німеччині. Незважаючи на рішення швейцарського суду, у 1934 році неспростовно доведеного, що це підробка, «Протоколи» видавалися в Німеччині надмасовими тиражами й були супер популярні. Вони стали першооснову для численних подальших праць антисемітських «теоретиків» і «викривачів єврейського змови».
«Попит на «Протоколи» серед широкої публіки, яка належала переважно до середніх верств суспільства, міг падати, але ніколи не зникав. До часу приходу Гітлера до влади в 1933 році вийшло світ 33 видання перекладу цур Бека. Тим часом видавництво «Der Xammer» у Лейпцигу випустило популярне видання «Протоколів» під редакцією Теодора Фрітша, яке до 1933 року розійшлося тиражем близько 100 тис. екземплярів. Крім того, ці видання супроводжувалися потоком книг, які доповнювали й захищали самі «Протоколи». Німецький переклад книги «Міжнародне євреїство», організований Генрі Фордом, вийшов шістьма виданнями в період з 1920 по 1922 рік. До 1923 року офіційний ідеолог нацистської партії Альфред Розенберг видав книгу, озаглавлену «Протоколи сіонських мудреців і єврейська світова політика», яка за один рік видержала три видання. Уже в 1920 році Німеччину наводнили сотні тисяч екземплярів «Протоколів» і коментарів до них», — пише Норманн Кон у книзі «Благословення на геноцид», присвяченій історії цієї гучної підробки.
Саме вона й стала тим чинником, який остаточно сформував і оформив точку зору Гітлера на євреїв і їхню роль у історії. Саме «Протоколам» — підробці, яка прийшла не звідкись, а з Росії! — зобов'язаний єврейський народ усіма чудовищними випробуваннями й тією трагедією, яку йому довелося пережити у ХХ столітті. Розенберг теж згаданий у книзі Кона не дарма. Це крайньо примітна особистість у нацистському керівництві — видатний ідеолог, як-ніяк. Крайній, зоологічний, абсолютно божевільний антисеміт. «Був серед тих, хто мав величезний вплив на формування поглядів Гітлера, зокрема, саме Розенберг ознайомив майбутнього фюрера з «Протоколами сіонських мудреців». Як заявляв Розенберг, революція в Росії сталася в результаті таємної змови, організованої світовою єврейською спільнотою, яка, на його думку, була винна й у розв'язуванні Першої світової війни», — говорить про нього російська Вікіпедія.
І що ж? Цей стовп нацистського антисемітизму був, виявляється, теж з Росії! Він народився в 1893 році в Ревелі, окупованому тоді Росією нинішньому естонському Таллінні. Остзейські німці, до яких він належав, хоча й цілком визнавалися нацистами за справжніх німців, але були, як відомо, особливою гілкою німецької нації. Особливість полягала в тому, що в Росії вони жили століттями — і Росія мала на їхнє формування й менталітет вплив куди більший, ніж Vaterland. Вікіпедія говорить далі про Розенберга, що він «під час Першої світової війни переїхав до Москви. У січні 1918 року закінчив Московське вище технічне училище (МВТУ) з дипломом першого ступеня як «дипломований інженер-архітектор»». Крім того, хоча в російській Вікіпедії цього немає, але в ЗМІ траплялися відомості, що в той період, до від'їзду в Німеччину, він вступив у РКП(б) і перебував у ній якийсь час. Тобто перейшов у німецькі нацисти безпосередньо з російських комуністів (у партії яких перебував у свій час, звичайно, й Путін).
І, до речі, до самого початку Голокосту найбільшим актом знищення євреїв вважався правильно, Кишинівський погром у квітні 1903 року, під час якого, як говорить Вікіпедія, «було вбито близько 50 осіб, покалічено близько 600, пошкоджено близько 1/3 усіх будівель міста». Тобто — погром знову ж таки на території Російської імперії. І цей погром був у Росії часів царизму далеко не єдиним. Але Путіну в ролі «захисника євреїв» від поляків і українців, прийнятій ним на себе в останні роки, про це постеснялися, видимо, нагадати в минулому році навіть в Ізраїлі.
Ізраїль, правда, уже внесла в березні цього року кадировську Чечню в список загроз для своїх громадян, рекомендувавши їм не їздити в цей регіон Росії або покинути його якомога скоріше. Поступово, схоже, вони починають щось підозрювати. Але краще б все-таки Ізраїль, як демократична держава, внесла в цей список РФ цілком — як максимально небезпечну й для євреїв, й для всіх взагалі нормальних людей територію тоталітарної диктатури, яку ізраїльтянам треба негайно покинути.
Інакше вони можуть стати там жертвами державного беззаконня: катувань, знущань, погромів або такого самого цинічного взяття в заручники, як ізраїльтянка Наама Іссахар, відправлена в російські табори на 7,5 років за ничтожний привід (перевезення 9,6 грама гашишу при ТРАНЗИТНОМУ перельоті з Індії в Ізраїль через РФ) й «милостиво» обміняна Путіним якраз під час минулорічного візиту в Ізраїль на шматок ізраїльської території — комплекс будівель Олександрійського подвір'я в Єрусалимі, яким у давні часи володіли ще російські царі.
Чеченські емігранти в Європі вже відреагували на випад Кадирова проти Ізраїлю цілком однозначно: голос Кадирова — це ніяк не голос чеченського народу й його окупованої росіянами карателями й їхніми місцевими маріонетками батьківщини. Ще б: адже чеченці століттями боролися з багатократно переважаючими силами «російського світу» так само відчайдушно й героїчно, як ізраїльтяни — проти світу арабського; аналогія тут абсолютно очевидна. Більшість чеченців у самій Ічкерії ненавидить Кадирова — хай не висловлюючи це вголос, щоб не бути убитими, не піддатися катуванням і не «вибачатися» потім перед цим сатрапом на камеру.
Але, тим не менше, у душі цього огидного, кичливого, заносчивого, цинічного виродка, обвішаного цацками, нагородами, званнями; садиста щодо свого народу й вірного холопа Путіна, лизуна сіятельної кремлівської дупи — не може не ненавидіти кожен нормальний чеченець!
Нікого, звичайно, не призначав Кадирова відповідальним за іслам ніде — від Ічкерії до всього світу в цілому. Він просто користується стечінням обставин: після того, як Захід двічі зрадив воюючий за свою свободу з сатанинською російською імперією чеченський народ — чеченці, щоб вижити й витримати, були змушені шукати якусь іншу опору, як духовну, так і матеріальну. Розчарувавшись в ідеалах західної демократії через зраду її вождів, які віддали їх зі всіма потрохами Путіну, вони знайшли таку опору — абсолютно хибну, але тим не менше — в ісламі. Так що тут навіть не просто парадокс, а кілька парадоксів, накладених волею історії один на одного.
Російські окупанти говорили на початку цього століття, що в Ічкерії вони воюють проти «міжнародного ісламського тероризму», й саме з цієї причини вторгалися регулярно по п'ятницях своїми озброєними бандами в мечеті не лише самої Чечні, але й Дагестану, Інгушетії, Кабардино-Балкарії, й вивозили всіх молящих у свої застінки; а нерідко в ті роки вони робили таке навіть у «спокійних» регіонах Ідель-Уралу, дуже далеких від Кавказу, — у Татарстані й Башкортостані. Шаміль Басаєв, справжній вождь, герой й полководець чеченського Опору перших років ХХІ століття, теж всією душею віддався тоді цьому торжествуючому серед чеченців ісламізму й починав усі свої публічні заяви з молитв арабською мовою. Хоча, звичайно, ніякого стосунку до «Аль-Каїди», до якої його весь час приписувала московська пропаганда, він не мав, про що не раз говорив у своїх інтерв'ю західним ЗМІ.
Чеченське й взагалі кавказьке Опір зазнало в підсумку жорстокої поразки, чому немало сприяв масовий від'їзд кавказьких моджахедів у Сирію після того, як там на початку минулого десятиліття виникло «Ісламське Державне» й Імарат Кавказу, виникнув ще в 2007 році на місці Чеченської Республіки Ічкерія й включив її до свого складу, цьому «Ісламському Державному» присягнув і теж визнав себе його частиною. Моджахеди, у тому числі й кавказькі, звані частіше за все «аль-Шишані», були розбиті в Сирії, багато з них застрягли там, не маючи можливості повернутися на Кавказ, де їх уже чекають у трапу літака чекісти з наручниками. Тому що за минуле десятиліття, після їхнього від'їзду в Сирію, ослаблене цим від'їздом й гибеллю найкращих бійців у двох минулих війнах Опір на Кавказі був розгромлений, асфальтовий каток Москви пройшовся по всьому Кавказу, заровняв і закатав під асфальт все, що ще шевелилося, мислило й намагалося опиратися. На всьому Кавказі, а особливо в Ічкерії, під керівництвом підібраних Москвою місцевих маріонеток був встановлений режим терору.
Люди, які клялися Аллахом і воювали ще вчора заради встановлення його законів на Кавказі, — де вони? Басаєв — у могилі, як і Масхадов, і Радуєв, і Гелаєв, і Яндарбієв, і Читигов, і Умаров, і багато інших, всіх не перелічити. Тазієв (амір Магас) — у «Чорному дельфіні», відбуває два довічних ув'язнення (і чекає третього, яке вже на підході). Удугов — десь в еміграції, точно невідомо де. Це були справді титани. Герої, лицарі свободи, велетні духу, які не жалкували себе, своїх сил і самого життя у війні з величезною людоїдською імперією за свободу свого народу, як з цією самою імперією воювали й їхні предки всі останні 400 років. Титани, незважаючи на свою віру в дурні казки, у все це ісламське фентезі, у неіснуючого бога й його так само міфічного пророка.
І якщо тепер цей бог терпить, що в Чечні від його імені замість Басаєва й Удугова мовить така гнида, як Кадиров, й, потрясаючи кулачонками, з піною з рота, грозить то одній країні, то іншій, то Франції за карикатури, то М'янмі («Де знаходиться ця держава, навколо які держави? Ніяк неможливо відправити туди війська, тому що це прерогатива держави. Якби була моя воля, якби була можливість, я б нанес туди ядерний удар. Просто знищив би тих людей, які вбивають дітей, жінок, старців»), то тепер ось Ізраїлю. То на що він потрібен, такий «гумовий» іслам, абсолютно бесформений, безхребетний, беспринципний, який можна тлумачити в абсолютно протилежних напрямках, й він стерпить: вчора — під його прапором боротися за незалежність Кавказу від Росії, сьогодні — під тим же ісламським прапором лизати жопу Путіну й бути ланцюговими псами Москви на Кавказі?!
Якщо, грубо кажучи, Аллах терпить такого захисничка, як Кадиров, й не затикає йому рот, й нічого взагалі не відбувається, а сатрап продовжує торжествувати й куражитися — то на що ж чеченцям такий бог?! Не краще б їм тоді перейти в атеїзм?
І іслам у Росії — чекістський, і православ'я у них — чекістське. То й те й те глобальне оманення мільйонів недалеких людей у Росії давно вже взяті на озброєння як інструмент впливу й терору проти зовнішнього світу. Достатньо згадати документи, опубліковані в 1992 році Глібом Якуніним: як ієрархи РПЦ під оперативними псевдонімами їздили на Захід або брали участь у засіданнях Всесвітної Ради церков, щоб там за завданням КДБ охмурювати ієрархів західних церков на користь СРСР. Або історію зі вибухом у 2013 році на бостонському марафоні, влаштовану чеченцем, незадовго до цього півроку проведеним у «ісламістів» у кадировській Чечні. Або минулорічну французьку історію з карикатурами й відрізаною головою.
«Вимагаю вибачень від Сонця за те, що воно світить не так, як я хочу», — іронізують коментатори в інтернеті щодо кадировських вимог до Ізраїлю. І відзначають — не вперше вже за останні роки — що ж, уйгури, проти яких тепер розгорнута кампанія масового «перевиховання» в Китаї, яких змушують просто-напросто перестати бути й мусульманами, й уйгурами, — вони ж теж мусульмани. Чому б Кадирову не вписатися за них?
Хоча, звичайно, справжніх мусульман, як би не ставитися до їхніх вірувань, не може не образити, коли за них вписується й від їхнього імені мовить таке відребье, як Кадиров: зрадник свого народу, пособник його вбивць й організаторів геноциду, сатрап, який організував в Ічкерії з підтримки й дозволу особисто Путіна чудовищний режим терору й поліцейщини — чудовищний навіть на тлі власне путінського режиму у всій Росії.
Звичайно, Кадиров «не по чину бере»: у путінській деспотії він усього лише намісник, особа підпорядкована, хоча й деспот крутіший самого Пахана, й зовнішньою політикою займатися не уповноважений. Песков або Захарова не преминуть про це повідомити ізраїльтянам, якщо ті вздумають обурюватися таким безпардонним наїздом від союзника, яким всупереч усьому вважають Московію. Справді, хто він такий, цей Кадиров?!
Ще до всяких песковських і захаровських, влітку 2005 року про це чудово сказав той же самий Шаміль Басаєв у гучному тоді інтерв'ю Андрію Бабицькому: «А хто такий Рамзан Кадиров? Я до 2001 року взагалі не чув такого імені — Рамзан Кадиров. Я, як і інші, знав Люлю Кафирова. «Люлю» по-чеченськи означає «мундштук». Людину, яку звуть «мундштуком», має відповідна ціна й місце. Він може говорити що завгодно. З цього приводу у нас у Чечні говорять: «поросята хрюкають, а Джихад йде». Нехай цей поросенок собі хрюкає.»
Причому сам Кадиров чудово все розуміє: і кому він зобов'язаний усіма цими своїми нинішніми можливостями, й що може його чекати потім. «Якби не він — і мене б не було», — відверто сказав він про Путіна ще десять з лишком років тому. Деватися йому нікуди, без підтримки Путіна й його військ він не просидить на своєму нинішньому чеченському троні й трьох днів — й він сам це чудово знає. А якщо й встигне втекти — чеченська діаспора добереться до нього всюди, тому що завдяки його московським покровителям вона тепер є всюди: й в Європі, й на Сході, й навіть в Америці. Чеченці в кінці минулого століття зайняли в Росії місце євреїв — місце найтравленішого, переслідуваного й убиваного лише за свою національність народу. Тепер вони, як євреї, живуть у всесвітному розсіянні.
«Більшого скрепоносця, ніж Кадиров, не знайти, не інакше майбутній президент РФ», — пише один з коментаторів в інтернеті. Обидва бандити — чеченський і кремлівський — потрібні один одному, й більш вірного пса у Путіна може в потрібний момент не виявитися — за умови, звичайно, що сам Путін не видасть Кадирова своїм «силовикам» у Москві, давно точать на нього зуби. Так що, всупереч прогнозам усіх політологів і коментарям усіх аналітиків, саме Кадиров, якому нічого втрачати, відступати нікуди, а залишається йти лише вперед, не виявився б реальним спадкоємцем старіючого російського диктатора. Відмовитися він не відмовиться — але, видимо, для зручності в управлінні країною й слідуючи її традиціям, хреститься тоді в православ'я. Якщо лише до того часу його не викраде й не переправить в Ізраїль — приймати вибачення прямо там — славетний своїм надпрофесіоналізмом ізраїльський спецназ.