Нинішня війна Ізраїлю з арабами, які обстрілюють його ракетами, — не перша і не остання. Живо згадується подібна війна 2006 року, коли був викрадений ізраїльський капрал Гілад Шаліт, обміняний у 2011 році на 1027 арабських терористів, звільнених з ізраїльських тюрем заради цього обміну. Скільки таких воєн було до цього й після… Усі 73 роки, що Ізраїль існує, він обороняється від арабських орд, які намагаються його знищити, стерти з лиця землі, скинути в море.
Ізраїль безумовно повинен збереглися як незалежна єврейська держава, як єврейський національний дім. Для цього він повинен одержати повну й остаточну перемогу над арабами, так званими «палестинцями», придуманими як «народ» лише в 60-х роках, а також над Москвою, яка підтримує й живить їх ще з радянських часів; над істеричним антисемітизмом Європи й особливо європейських лівих; над антисемітизмом ООН, Amnesty International та інших організацій. Над усіма, хто намагається представити Ізраїль «агресором» і зробити його вигнанцем у світі.
Ізраїль — це форпост цивілізації на всьому Близькому Сході, єдина демократична держава в регіоні. Держава воїнів і творців, які перетворили свою територію, на 90% складену з пустелі, на квітучий сад, навчилися опріснювати морську воду, провели водопровід до кожного дерева, посадженого в цій пустелі… Ізраїль — це найвище досягнення всього людства, видимий доказ переваги розуму над дикістю й невіглаством, і збереглися він повинен як надбання й вітрина всієї людської цивілізації на планеті Земля.
Для цього Ізраїль повинен розширити свої кордони до природних, продиктованих географією регіону, зайняти всю територію, колись виділену ООН для створення єврейської й арабської держав. Як показав час, арабська держава на ній не може бути створена, оскільки араби, які там проживають, не здатні її створити — їхній рівень цивілізації цього не дозволяє. Вони можуть лише паразитувати на Ізраїлі й одночасно його ненавидіти, проклинати, звинувачувати у всіх смертних гріхах і намагатися знищити. Сектор Газа й Західний берег річки Йордан за логікою історичною й географічною повинні бути включені до складу Ізраїлю. Арабських держав у світі існує 22 штуки, і всі вони — різновиди диктатур, монархій, світських або релігійних режимів, які не цінують права своїх підданців. Арабська держава в Палестині, створення якої вимагають багато антисемітських пропагандистів, давно вже існує — це Йорданія. Були навіть пропозиції перейменувати «Йорданію» на «Палестину», щоб усе встало на місце.
Йорданія займає 78% території Палестини, а шматок, розділений ООН для єврейської й арабської держав, — лише 22%. Ізраїль повинен зайняти його весь, повернути собі всі ті території, які були крайньо необережно уступлені арабам у 2005 році, зайняти всі землі, які історично й географічно належать Ізраїлю й з яких ведуться його обстріли. Одночасно Ізраїль повинен нарешті зробити належні висновки з останньої війни щодо своєї дружби з Москвою. Москва приймає у себе керівників ХАМАС, допомагає їм зброєю, грошима, дипломатичною підтримкою. Зв'язки з арабськими бойовиками були напрацьовані КГБ СРСР у 60–70-х роках й використовуються Москвою з тих пір, незважаючи на всі зміни гербів і прапорів над Кремлем. Ізраїльтяни при цьому приймають Путіна й дають йому виступати на траурних заходах на честь жертв Голокосту, як це було у 2020 році, урочисто проводять у себе перемогобесія щороку, прогинаються перед Москвою як тільки можуть.
Путін однією рукою пожимає руку Нетаньяху, який приїжджає до нього з черговим візитом, а іншою — продає ХАМАСу ті самі ракети, які потім обрушуються тисячами на ізраїльські міста… Не варто жаліти бідних арабів у Газі, убиваних ізраїльськими ракетами. Араби першими почали, не кажучи вже про те, що з самого появи Ізраїлю ставили собі загальнонаціональною метою його знищення. ХАМАСу, який обстрілює Ізраїль з території Гази, глибоко байдуже на жителів Гази — вони для ХАМАСу просто розхідний матеріал, сировина, яку можна без жалю й без підрахунку кидати в топку війни проти Ізраїлю, від імені якого можна плакатися на весь світ і звинувачувати той же Ізраїль, нажива собі політичний капітал. Режим ХАМАСа в Газі — це диктатура, а не демократичний уряд. Диктатура, духовно спорідненена путінській диктатурі в Росії, яка так само вбивала чеченців і підставляла своїх жителів під відповідні справедливі удари відплати.
Українцям також варто було б відповідати путінській державі й тій біомасі, яка її підтримує, так, як їй відповідали чеченці, а арабським терористам — Ізраїль. Нехай араби в Газі винять у тому, що їх убивають ізраїльські ракети, не Ізраїль, а свої власні влади, які почали чергову війну з Ізраїлем. Ізраїльтянам варто зробити з усього цього висновки, розібратися, хто їхній справжній друг, а хто цинічний брехун і лицемір, який лише прикидається другом. Ізраїлю варто було б замість дружби з Путіним підтримати Україну — свого природного союзника, батьківщину своїх засновників, ворога свого лицемірного московського «друга». Виступ Ізраїлю на міжнародній арені з вимогою визнати РФ спонсором тероризму за озброєння ХАМАСу й інших подібних структур міг би чудово доповнити аналогічні звинувачення на адресу РФ за підтримку терористичних анклавів «ДНР» й «ЛНР» й у кілька разів посилити шанс на нейтралізацію кривавої Московської Орди, якщо вона буде визнана спонсором тероризму. Так само як під час російсько-чеченських воєн, які вела Москва під брехливим приводом «боротьби з міжнародним тероризмом», ізраїльтянам, найбільшим у світі експертам з цього питання, варто було б заявити в повний голос, що чеченці — не терористи, що їхня боротьба носить національно-визвольний характер — і грунт з-під ніг Путіна в Ічкерії був би вибитий!
Підсумком могла б стати зовсім інша, ніж нині в реальності, розстановка: у чеченському Опорі, двічі зданому Заходом і тому розчарованому в демократії, не переважав би махровий ісламізм і прагнення до теократії, а в самій Ічкерії не правив би нині бородатий упир Кадиров, сатрап Москви, який молиться одночасно на пророка Мухаммада й на Путіна…
Одна з найважливіших — і що вселяють оптимізм — рис нинішнього витка арабо-ізраїльської війни — у тому, що й усередину самого Ізраїлю євреї виходять на вулицю й особисто, своїми руками, навіть без допомоги своєї армії й поліції, дають відсіч арабським погромщикам, які активізувалися в єврейських містах одночасно з початком ракетних обстрілів.
Це найважливіший фактор: людям не все байдуже!!! Вони готові відстоювати своє право на життя! Їм не байдужа доля їхної країни — а доля її у разі, якщо араби переможуть, буде, ясна річ, більш ніж незавидна… Ізраїль зобов'язаний вистояти під ударом й знищити всі варварські орди, які нині його атакують! Всупереч антисемітизму західних лівих, всупереч підтримці арабів не лише Росією, але й Туреччиною. І він неодмінно вистоїть — і переможе!