Російська стратегія військово-технічного співробітництва: що розкрила дисертація заступника генерального директора «Рособоронекспорту»

Для українського кола фахівців залишилася непоміченою подія захисту кандидатської дисертації заступником генерального директора ОАО «Рособоронекспорт» Сергієм Степановичем Гореславським у квітні 2019 року. Тема наукової роботи тісно перетинається з багаторічною діяльністю автора у сфері військово-технічного співробітництва: «Торгівля озброєнням як інструмент політичного впливу на міжнародній арені». При цьому дисертація, яку згідно з Постановою Уряду РФ від 03.11.1994 № 1233 як мінімум необхідно було віднести до службової інформації, опинилася у відкритому доступі. Звичайно, можна припустити, що порушення Порядку поводження зі службовою інформацією обмеженого розповсюдження у Федеральних органах виконавчої влади сталося через традиційну російську недбалість. Проте цілком імовірно, що Сергій Гореславський пішов на цей крок свідомо — просто щоб потішити своє честолюбство. Адже хто зміг би оцінити широту мислення та науковий склад розуму, якби дисертація залишилася «закритою» з позначкою «Для службового користування»?За стільки років роботи у сфері військово-технічного співробітництва накопилося чимало друзів і знайомих: від Венесуели та Перу до Пекіна та Тегерана. Просто захотілося дисертантові розіслати автореферат з дарувальним написом численним знайомим. Що було раніше — Стратегія розвитку військово-технічного співробітництва чи дисертація Сергія Гореславського? За дивним збігом обставин розроблення Стратегії військово-технічного співробітництва (з'явилася в Росії вперше у зв'язку з введенням міжнародних санкцій) відбувалася практично в один період з написанням та захистом згаданої дисертації. Немає жодних сумнівів у тому, що Сергій Гореславський, не витрачаючи зайвого часу, використав у висновковій частині дисертації окремі блоки та тези, які циркулюють у російських офіційних документах з обмеженим доступом.Хоча, по суті, не варто дивуватися! Здобувач наукового ступеня перед захистом повинен надати до наукової ради докази не лише наукової новизни роботи, але й її прикладного значення (так звана апробація отриманих результатів наукової роботи). І якщо, припустимо, кандидат технічних наук прагне, щоб результати його наукового дослідження були впроваджені десь у наукомісткому виробництві, то кандидат політичних наук може підтвердити прикладне значення власної наукової роботи лише посилаючись на федеральні документи: концепції, стратегії тощо. Природно, що наводити подібні посилання у відкритих публікаціях Сергій Гореславський не став, обмежившись кількома відгуками опонентів, серед яких доктор політичних наук Московського державного університету імені М.В. Ломоносова — Олексій Фененко. До речі, на сайті МДУ, як і в будь-якому іншому ВНЗ, що себе поважає, у звітах про результати наукових досліджень згадуються роботи, пов'язані з підготовкою матеріалів для Адміністрації Президента РФ, Апарату Ради Безпеки, Міністерства закордонних справ, Міноборони та інших російських відомств.Отже, що змогли побачити вдячні читачі у дисертації Сергія Гореславського? Якщо відкинути всю «воду» з опублікованих наукових робіт, то можна легко припустити, які тези циркулюють у федеральних документах, що стосуються стратегії розвитку військово-технічного співробітництва Росії. Не будемо обтяжувати читачів подробицями згаданого твору, розглянемо лише побіжно.Посилення політичної присутності Росії у різних регіонах світу (мають на увазі Балкани, Близький Схід, Латинську Америку та Африку) передбачається здійснювати за рахунок розширення ринків збуту російського оборонно-промислового комплексу. Позначену проблему пропонується вирішити з використанням таких ключових тез.Бартерні схеми передбачають домінування на ринку озброєння у країнах, які не мають «живих» грошей, але володіють корисними копалинами. Йдеться про передачу озброєння в обмін на доступ російським монополіям до національних природних багатств країн Латинської Америки та Африки: в обмін на алмази, нафту тощо.Бартер розглядається російською політичною елітою як спосіб уникнення або навіть протидії американським санкціям. Старший науковий співробітник Інституту Латинської Америки Російської академії наук Андрій П'ятаков навіть придумав бартерній формі новий квазінауковий термін: «Імператив диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків». Офіційна Москва вважає, що застосування бартерних схем допоможе поглибити торгово-економічні зв'язки з країнами Латинської Америки та Африки, а санкційний режим не зможе зруйнувати розвиток військово-технічного співробітництва. Тим більше що прикладів, як кажуть, далеко шукати не потрібно. У тій же Венесуелі Москві довелося змагатися з Пекіном за військові контракти навіть з урахуванням того, що поставки в Каракас здійснювалися з наданням Росією пільгових довгострокових кредитних ліній на закупівлю озброєння. За накатаною схемою укладалися контракти й з Нікарагуа, Болівією, Аргентиною, Бразилією, Перу та Чилі.Ще один важливий тезис — збільшення квот для безплатного навчання військових кадрів іноземних держав. Росія успішно використовує механізм «безплатної» підготовки національних військових кадрів та технічних фахівців іноземних держав (у межах окремих міжнародних договорів) на базі власних спеціальних військових освітніх установ. Відповідні накази та інструкції дозволяють, при необхідності, під час навчання ознайомлювати іноземних слухачів, у тому числі й з документами, що становлять державну таємницю (керуючись спеціальними Постановами Уряду РФ). Тут гра на довгу дистанцію: і підтримання більш тісних робочих контактів з військовими атташе при посольствах іноземних держав у Росії, і вербувальні підходи до іноземних слухачів. За кожною навчальною іноземною групою закріплюються два перекладачі, які, як правило, є або співробітниками спецслужб, або їхніми оперативними джерелами. Під виглядом організаційно-виховної роботи відбувається всебічне та глибоке вивчення іноземних слухачів і, як наслідок, встановлення довірливих відносин.Проте процес закріплення неофіційного співробітництва не завжди явно виражений — все залежить від ситуації. Робиться це, у тому числі, в розрахунку на те, що іноземні слухачі в майбутньому, увійшовши до вищого командного складу на батьківщині, як мінімум продовжуватимуть взаємодію з Росією по лінії військово-технічного співробітництва, а як максимум працюватимуть у інтересах російських спецслужб.Ще один суттєвий тезис — агресивне використання недобросовісних методів конкуренції. Основний акцент робиться на «витісненні партнерів» — республік колишнього соцтабору, які становлять конкуренцію Російській Федерації на міжнародному ринку озброєння. Цікаво, чим керувався дисертант, недвозначно натякаючи на необхідність протидії конкурентам Росії, а насправді державам-партнерам, членам ОДКБ та учасникам СНГ? І як на тлі таких суперечностей російські чиновники планують укріплювати з «партнерами» міжнародні відносини у межах двосторонніх Договорів про розвиток військово-технічного співробітництва?Проте відповідь на це питання лежить на поверхні. Дисертант акцентує увагу на тому, що головна конкурентна перевага російського озброєння — це простота в експлуатації та відносна дешевизна. Досі багато країн (знову йдеться про колишні радянські республіки) «успішно використовують у національному оборонно-промисловому комплексі виробничі потужності, що залишилися від Радянського Союзу. До того ж російський експорт озброєння неможливий у цілий ряд країн з політичних та стратегічних міркувань». Як наслідок, Росія робить все можливе, щоб «витіснити партнерів», які спираються на перелічені переваги. Знову ж таки, немає нічого дивного у взаємовиключних діях офіційної Москви. З одного боку Росія голосно заявляє про поглиблення з «партнерами» військового та військово-технічного співробітництва, з іншого — закулісно діє (або навпаки бездіє) всупереч інтересам держав-членів ОДКБ.На думку Сергія Гореславського, на світовому ринку озброєння перевагу отримають експортери, здатні не лише надати якісну військову техніку, але й забезпечити неофіційну силову підтримку. Як тут не згадати випадки застосування приватних російських військових компаній для підтримання режимів тих чи інших диктаторів. Таким чином, якщо для когось є секретом зміст російської Стратегії розвитку військово-технічного співробітництва, то точно не для наших читачів.На жаль, у російській Стратегії повністю відсутня якась інтрига! І як одного разу написав у фейсбуці колишній Голова офісу Президента України: «Нудно»…