Історія викрадення судді Чауса була б смішною, якби не демонструвала наші спецслужби та владу світові як збіговисько непередбачуваних недоумків. А президента Зеленського — як нікчемного керівника, неспроможного ні підібрати кадри, ні керувати ними. Варто сказати, що взагалі історія СВР починається саме з дивних та непередбачуваних недоумків. І, на жаль, продовжується в тому ж дусі. 4 вересня 2003 року Головою СБУ став Ігор Петрович Смешко. Вже в листопаді того ж року Смешко призначив начальником Головного управління розвідки СБУ Олега Григоровича Синянського. Призначення було дивним, Синянський з'явився ніби з нізвідки, але Смешко всім говорив, що він геній та вундеркінд. До призначення в СБУ Синянський у 2000–2002 роках був заступником керівника протокольно-організаційного відділу управління протоколу президента України в АП. Тоді деякі чиновники його називали «людиною, яка носить портфель за Кучмою». Відбулася реформа СБУ, і Головне управління розвідки СБУ стало СВР. І в жовтні 2004 року Синянський став першим Головою Служби зовнішної розвідки України.
У лютому 2004 року в українському посольстві в Німеччині спалахнув скандал. Генерал СБУ Валерій Кравченко відмовився повертатися в Україну за наказом Синянського. Кравченко прийшов у російську студію радіо «Німецька хвиля» і заявив, що Смешко та Синянський давали йому накази стежити за українською опозицією. Отже, вирішити проблему зі збісившимся генералом Синянський запропонував досить радикально. Викрасти з Берліна та привезти в Україну в портфелі. Це припущення було висловлено в присутності справжніх генералів СБУ, які були просто шоковані. Один із них розповідав авторові, що це було схоже на те, як школяр, прочитавши книжку про діяльність «Моссаду», раптом вирішив би діяти як «Моссад». При цьому не провівши в житті жодного дня в якості оперативника, не маючи взагалі ніякого практичного досвіду в діяльності спецслужб. На щастя, у керівництва країни та спецслужб тоді вистачило розуму не дозволити подібну авантюру, яка серйозно б вдарила по міжнародному іміджу України. Смешко привів з собою в СБУ не лише Синянського, але й Валерія Кондратюка.
У СБУ він керував Центром міжнародних зв'язків, тобто невеликою групою перекладачів та обслуговуючого персоналу, завдання яких полягало у зустрічі іноземних делегацій та перекладі документів. Ну, чай, кава, цукор, усі справи. Кондратюк утримався в СБУ до 2010 року і навіть був начальником апарату у Наливайченка. Функціонал посади теж зрозумілий. А потім, у 2014 році раптово стає начальником ДКР СБУ. Його діяльність у той період оцінювати складно, активна фаза війни, природні невдачі. Але були вже й тоді дивні речі. Наприклад, регулярне оприлюднення переговорів Гіркіна, інших головарів бойовиків. Для піару це було добре, але для оперативної діяльності катастрофічно. Все це виглядало так, ніби українська контррозвідка просто попереджає бойовиків про те, що вона їх слухає. До речі, і з польотами Медведчука в Москву теж тоді були дивні речі. Але про це в іншій раз якось. У 2015 році Наливайченка знімають, Кондратюк переходить у ГУР МО. І починаються чергові дивні речі, на кшталт відомої кримської операції, під час якої були невиправдані людські втрати.
Порошенко, видимо, зрозумів, що Кондратюк не стільки професіонал, скільки яскравий кар'єрист та аферист, і зняв його з посади начальника ГУР МО, перевівши на відповідну його рівню роботу в Адміністрацію Президента. Звичні чай, кава, інтриги. Потім Кондратюк вчасно зраджує Порошенка і при Зеленському стає головою СВР та знову починає «чудити без баяна». На цей раз, видимо, вирішив здійснити мрію Синянського «пограти в моссад», викрасти когось за кордоном і привезти в багажнику службової машини. Вийшло, як все у Кондратюка — цілком геніально. Скандал з Молдовою. І сигнал для західних партнерів про те, що при владі в Україні зараз явні неадекватні люди, і президент, який не може з ними впоратися. Відволікаючись від особистості судді Чауса, мушу зауважити, що у викраданнях людей з інших країн при дійсній необхідності нічого поганого немає. Якщо державні інтереси цього вимагають. З Чаусом — навряд чи це державні інтереси. Скоріше, особисті політичні інтереси Зеленського. Але й це не настільки важливо. Важливо те, як це виконується. Якщо так, як з Чаусом — то це злочин, тому що стало відомо про причетність до цього українських спецслужб.
Ось викрадали, наприклад, Шепелева. Теж не з державних інтересів. Теж спецслужби. Але акуратненько. Так що ніхто ніде не засвітився і про цю історію давно забули. Ще більш небезпечно те, що Кондратюк своїми аферами підставляє інші структури. Наприклад ГУР МО, яке найбільше засвітилося у скандалі з Чаусом. І навіть МЗС, главу якого Кондратюк уже теж під себе підмяв як і Буданова. Цитуємо телеграм-канал «Український Оглядач»: «Міністр закордонних справ Кулеба фактично визнав те, що суддя Чаус знаходиться під контролем українських спецслужб. Не дуже розумний міністр заявив у пресі, що звернення Чауса дивовижним чином збіглося з візитом в Україну міністра закордонних справ Молдови Ауреліка Чокі.
Дивовижне збіг, чи не так? «Цей запис змінює картину того, про що писали молдавські, і значною мірою (можу абсолютно впевнено заявити) проросійські ЗМІ, нав'язуючи дещо іншу картину реальності громадській думці», — заявив міністр. Ну звичайно ж, змінює. Для того Чаусу синяки й замазували і змушували на камеру заяву писати. Але ідіотизму ситуації це не скасовує. Чаус сидить то чи в «басейні» на «Острові», то чи на конспіративній квартирі і його врешті-решт потрібно або випускати, або вбивати. Скоріше випускати, з тим щоб він нарізав побільше компромату на Порошенка та Гранівського. Але у Кондратюка, який керує цією операцією, немає ніякої впевненості в тому, що Порошенко з Гранівським не заплатять Чаусу більше і той не почне розповідати правду про викрадення. Так що Чаус, навіть коли вийде на волю, буде під повним контролем Кондратюка. А коли скаже все що потрібно… з ним трапиться інфаркт». Найсмішніше полягає в тому, що змушуючи Чауса читати з паперу написану ним чушь, Кондратюк не розуміє, що він тупо себе документує.
Що сама відеозапис — це план майбутнього допиту не лише Чауса, але й самого Кондратюка. І своїм непрофесіоналізмом Кондратюк загнав себе в шахову вилку. Коли й залишати в живих Чауса погано, а грохнути — ще гірше. І як з ситуації виходити — взагалі не зрозуміло. Про те, що ситуація взагалі вийшла з-під контролю і перетворилася на дешевий детектив, пише Володимир Бойко: «Після невдалої спроби Петра Олексійовича викрасти Чауса з бази ГУР у Первомайському районі Миколаївської області екс-суддя, нарешті, зрозумів, що або він буде зачитувати тексти, які йому писатиме у СВР, або піде на корм рибам. Після того, як Чауса доставили з Молдови, його спочатку утримували на базі ГУР у Хотянівці під Києвом, а потім, коли охоронці Порошенка розробили план викрадення Чауса (планувалось, що публічно Чаус розповість, що його викрали в Молдові з метою звести наклеп на Петра Олексійовича), Чауса перевезли на базу ГУР у Первомайський район Миколаївської області. Звідтіля «орли Порошенка» знову збиралися його викрасти, але ця спроба була невдалою і Чаус, урешті-решт, погодився читати те, що йому пише Кондратюк.»
Взагалі, це було б схоже на комедію, якби від усього цього бреду не страждала держава. І біда в тому, що неспроможність Зеленського здійснювати грамотну кадрову політику — невиліковна. Два роки показали, що він не вчиться. Він наполегливо оточує себе недоумками, які його й поховають. Або посадять.