Інтернет як відображення та провідник процесів реального життя породжує не лише нові інструменти комунікації з громадянами, але й служить середовищем виникнення експертів, героїв, зрадників та величезної кількості спільнот, об'єднаних однорідними цінностями, ідеями, героями та ворогами. При цьому ці самі експерти чи вороги в інформаційній війні можуть насправді виконувати зовсім іншу функцію – наприклад, бути особистими вбивцями теми або громадського діяча. Відомі й інші яскраві випадки, коли реальні посадовці, відсутні в інтернеті, фактично невідомі громадянам і випадають із політичного процесу. Або, що ще гірше, за них говорять інші, формуючи образи поганих чи хороших героїв. Якщо набрати в Google «українські генерали», то світовий лідер пошуку не запропонує нічого хорошого: лише негативні асоціації запитів та відповідні їм посилання. Головні запропоновані асоціації будуть «Злили, крадуть, некомпетентність або зрада». Відомо, що результати пошуку базуються на запитах народу. Звідки береться народний мазохізм щодо керівництва української армії – ми й спробуємо розібратися.
Для автора дивацтва почалися в один прекрасний четвер кінця травня 2014 року – саме в той звичайний день у Facebook з'явилися подібні повідомлення про трьох діючих генералів української армії. Зроблені повідомлення були за одним шаблоном: офіційний портрет, офіційна біографія та майстерно вставлені в текст свідчення патріотичного оточення про жахи розкрадання та зради засвітлених осіб. Чи потрібно говорити, що всі патріоти Facebook тут же підхопили хвилі негативу й відправилися в плавання. Як виявилося – у тривале. Звичайно, методи аналізу інтернет-середовища показували штучність ситуації й півроку тому назад. Але саме тепер, коли ситуація застигла й відбуваються вибори сценарію подальшого ходу війни, є сенс заспокоїтися, подивитися на ситуацію зверху й виробити план. Особистий план кожному громадянину, політичному чи громадському діячу або чиновнику своєї участі в протидії інформаційним атакам на Україну.
Дійсно, у травні виконується рік інформаційної операції з дискредитації керівництва української армії? Скористаємося методами аналізу контенту та виявлення інформаційних операцій, раніше описаними в березні 2014 року – «Справа в капелюсі». Будуємо графік згадувань українських генералів у системі «Інфопотік» з 1 січня 2014 року за простим запитом «українські генерали», який уже став усталеним мемом. Нагадаємо матчасть. Щоб виявити в інформаційному шумі спланровані штучні інформаційні операції, застосовується обробка даних з метою виявлення певних закономірностей. Інформоперації, як правило, мають форму кривої з амплітудними коливаннями певної форми (В. П. Горбулін, О. Г. Додонов, Д. В. Ланде. Інформаційні операції та безпека суспільства: загрози, протидія, моделювання: монографія. – К.: Інтертехнологія, 2009. – 164 с.). Таку форму найближче передає так звана вейвлет Морле, який використовується як шаблон для виявлення в статистичних даних аналогічних кривих.
Процес обробки даних складається з кількох стадій: згладжування даних (нормування за робочими та вихідними днями, вилучення повторних тестів тощо – перша діаграма), застосування вейвлет-аналізу для ідентифікації можливих інформаційних операцій (середній рисунок) та визначення локальних максимумів (скелетонів) на нижній діаграмі. Максимуми показують, на який день, починаючи з 1 січня 2014 року, припадають піки інформоперацій, при цьому чим світліша область середньої діаграми – тим більше динаміка інформаційного процесу відповідає формі обраного нами вейвлета, тобто ймовірна інформатака в просторах Інтернету. Знаючи дати, ми можемо перевірити, які події в реальному житті відбувалися в ці дні. 75-й день (26 лютого): перша інформоперація після Майдану ознаменувалася матеріалом «Війна в темряві». Основна тема – відставні українські генерали координують дії неофашистів. Тобто йшла підготовка кримських подій: підготовка населення до понять, похідних від фашизму з одного боку, і запуск мему «українські генерали» – з іншого. 150-й день (1 липня): відновлення наступу на Сході України, припинення перемир'я.
Перший матеріал – «Українські генерали перевіряють солдатів на живучість: військові бояться нападів». 180-й день (1 серпня): маса публікацій про прибутковий бізнес українських генералів. Про що ж говорити в затишші, якщо не про гроші? Тема заздрості та роздратування з домішкою розкрадання – один із найкращих способів закласти підозри навіть у найадекватніших осіб. Практично одночасно з гибеллю малайзійського Боїнга широко поширюється версія коварного плану українських генералів щодо знищення цивільного літака. 220–250-й день (серпень – вересень 2014): Іловайськ. Тут найцікавіше те, з якою завидною синхронністю мочать українських генералів українські експерти та ресурси – і всі ресурсні солдати Московії. Причому для гіперболізації описів Іловайського котла маса матеріалів запускається з описом трьох котлів, скільки коштують генеральські погони тощо. Фактично саме в цей період до мему «українські генерали» прив'язується начальник Генерального штабу Віктор Муженко. 330–350-й день (грудень 2014): Донецький аеропорт. Все, що може бути поганого, – від «українських генералів», які не можуть воювати, договорюватися й займаються контрабандою. 380–420-й день (січень – лютий 2015): Дебальцево.
Супровідний фон – «Зірки українського кріпосного театру». Кажуть, українські генерали нині стають доларовими мільйонерами за пару тижнів. Прожерливі, як трупи. Зацікавлені злити фронт, солдатів, країну. І, звичайно, знову трагічний котел з гибеллю тисяч людей. У ці дати особливо інтригуючо виглядає те, що формулювання «котел Дебальцево» виникла задовго до будь-яких реальних військових операцій у цьому районі. Ніщо не заважає дослідити питання окремо – робимо запит «Дебальцево Котел». Навіть без особливої обробки видно, що перевірочний вброс був ще 12 січня, потім два піки яскраво вираженої інформаційної операції: перший – підготовка, другий – розгортання паніки, підкріплене діями щодо «оточення». Вейвлет Морле виявляє два максимуми операції. Власне інформаційно суть операції виглядає цілком по-шариковськи: ми їх оточували-оточували, оточували-оточували… Навіщо так довго й однобічно? Тому що готували сильні переговорні позиції в Мінську, застосовуючи як інформаційну обробку, так і локальні військові дії й операції.
Паралельно з інформаційними операціями щодо безособових «українських генералів» відбуваються й спецоперації щодо конкретних посадовців. Так, начальник генерального штабу Віктор Муженко живе в інтернеті своїм віртуальним життям – образ формується зі слів експертів, очевидців, дуже «військових» журналістів. Лише цього року реєструється чотири максимуми неприродного інформаційного шуму. Крім безособових сайтів та невідомих авторів, хвиль перепечаток негативних матеріалів, можна також проаналізувати відомих спікерів, які говорять і пишуть про війну. Для порівняння можна зіставити кількість згадувань у матеріалах про українську армію та двох її генералів. Це саме той випадок, коли розмір має значення й у відсотках, й у відношенні до цифр колег. На мою думку, коли є щось більше, ніж 30%, то це вже змичка, а не зведення, журналістика чи аналіз. А якщо й тональність однобока – то слово «замовлення» отримує свою красиву візуалізацію.
Які цілі реалізуються за допомогою розшифрованих інформаційних операцій? Крім очевидних – тотальна недовіра громадян України до боєздатності нашої армії, єдності керівництва й рядових, – формується байдужість «нічегонеможусьробити» й єдиний вихід – «третій майдан». Але є й глибші результати – наприклад, з'явилися експерти, які, посилаючись на недовіру народу й солдатів до керівництва армії, пояснюють, що саме тому Україна не отримує зброю від США: мовляв продадуть, втратять, поламають. Такі інформхвилі також використовуються політичними партіями на виборах: на вже розхитаному психологічно електораті набагато легше «продавати» необхідність зміни влади й керівництва. Можна також влаштовувати кампанії зі зміни керівництва армії на користь різних впливових угруповань, включаючи колишніх розпильщиків. Роль кожного свідомого громадянина дуже висока й цінна – саме за наші розуми й настрій борється пропагандистська машина агресора. І це лише здається, що бетонний паркан в інтернеті добре видно й відчутно.
Технології руйнівного патріотизму чудово працюють із «корисними ідіотами» (корисні ідіоти – це такі невинні дебіли, які піддаються маніпуляціям на основі емоційних інформаційних впливів http://blogs.pravda.com.ua/authors/shnurko-tabakova/5441193920bcb/). Підхоплюючи негатив, сумнівний компромат або відволікаючись на штучно роздуте співчуття, ми перестаємо займатися конструктивними справами, втрачаємо натхнення, чіткі й зрозумілі цілі розчиняються в тумані війни. І вже принаймні – не потрібно перепечатовувати й посилатися на джерела, що потрапили в рейтинги учасників інформаційних операцій. Готуйтеся – до міцно сформованого мему «третій майдан» додається війна з волонтерами. Таким чином, ми в черговий раз переконалися, що внутрішні й зовнішні вороги цілком свідомо вже півтора року займаються цілеспрямованою дискредитацією керівництва української армії. Методи статистичного аналізу вказують на штучність того, що відбувається, й ефективне поєднання наземних та інформаційних операцій. Ці операції не завжди йдуть синхронно й про одне й те саме – психологічно іноді дуже ефективно вбросити негатив на фоні героїзму, заздалегідь налаштувати спостерігачів на поразку й, звичайно, впровадити рефрен «все пропало».
Українці вже перемогли, пропаганда російського світу не пройшла. Залишилося лише не підставлятися під псевдопатріотичні акції, в основі яких лежать генетична недовіра до влади, комплекси неповноцінності та відсутність механізмів ефективної участі в житті країни громадянського суспільства. Увага! Ми повинні відійти від прірви нігілізму всього, що побудовано за цей рік. Готуйтеся – до міцно сформованого мему «третій майдан» додається війна з волонтерами, особливо з тими, хто займається реформами. Поки писався цей матеріал, інформвійна з волонтерським рухом починала набирати обертів.