Цей матеріал був опублікований на «ОРД» кілька місяців тому, коли Мозговой, нині покійний, ще займався бандитизмом на Луганщині. Невдалий поет, який спробував себе на ниві бандитизму, закінчив так, як його й попереджували. Сподіваємось, що карма настигне й невдалого реконструктора Гіркіна та інших звірів, які принесли на нашу землю смерть. Лех Мозговой любить піаритися. Це й зрозуміло – невдалий артист, для якого імідж – все, жага сцени, оплески та інше. За принципом відомого сюрреаліста: головне, щоб про Сальвадора Далі говорили, у крайньому разі нехай говорять добре. Тому всілякі Лехині інтерв'ю з'являються в російському інтернеті щодня пачками.
Коли він встигає воювати? Одне з останніх умилюючих зізнань пов'язане з Лехиними планами на життя «після перемоги». За всією вірогідністю, у розумінні Леха перемога – це коли безлад, учинений ним самим, а також козицею – дремовими – бісами – лісовиками – бетменами та іншою болотною нечистю, поширюватиметься на інші, ситі й благополучні українські землі, де діє система права, працюють банки, аптеки, люди ходять на роботу, отримують за це зарплату (а не російський пайок) і миються вдома в гарячій воді.
Отже, чим же збирається займатися «після перемоги» Лех Мозговой? Оголосити війну Америці чи Альфі Центавра? Або піти в монастир, прийняти схиму, відпустити бороду нижче пупка й замаливати смертні гріхи? Або до кінця своїх днів у поті лиця працювати на благо «простих людей» Луганщини? Лех дуже любить в інтерв'ю розповідати, що все, що він влаштував – для «простих справжніх людей». Ні, не вгадали. Лех взагалі не пов'язує своє майбутнє з Луганщиною. І працювати він теж не збирається.
Знайшли дурня! Хочу, каже він російському виданню «Наші дні», жити на Алтаї. «Буду вдень гриби збирати, а вночі вірші писати». Питання, яке одразу виникає: а що тобі заважає, мерзавче, прямо зараз же, взяти свої манатки й своїх головорізів та забратися на Алтай гриби збирати? Зрозуміло, що відповість Лех. Насупить брови, напухне бородою й суворо так, зі значенням скаже, що не може йому ще на Алтай, що не всіх ще олігархів він перебив (ще одна улюблена фішка Мозгового) й не всіх «простих справжніх людей» осчастливив. І по-чоловічому так – витягне з штанів чорний пістолет – що не гавкала даремно аморальна баба. Втім, про баб – трохи нижче. А зараз – про вірші. Лех – пошлий, глибоко неграмотний графоман. Спасибі добрим людям з інтернету, які не полінувалися викопати писанину Мозгового на поезії.ру. У центрі уваги Леха, як і всякого великого поета, один об'єкт – його власне дорогоцінне «я», на яке він ніяк не налюбується. Маса орфографічних помилок, причому навіть там, де комп'ютер мав би за нього виправити. Коми прилиплені в найнесподіванніших місцях. Кілька цитат, щоб було зрозуміло.
«Говорять… високомірний, Ну й що, ну й нехай говорять. А ще я до чортиків нервний, Краще рядом зі мною не стояти. В кабаках проводжу я пів життя, Днем і ночами готов я кутити. До повій візитець не зайвий, Їм не треба «люблю» говорити». Виходить, братва Мозгового ходить до повій, а сам Мозговой – до Повій. Комбригу положено відрізнятися. «Характер мій скверний, скажу я, Але ніжен, коли захочу. Часто себе я балую, Над жертвою своєю хохочу». Жахливе видовище, якщо уявити. Жителям Алчевська не позаздриш. А ось фрагмент із вірша під назвою «Розчарований!». Все те ж незнання норм російської мови, все та ж банальність і безвкусиця.
«Я не вірую в Господа Бога, Та й у Чорта я віри не маю! Знаю, гибельна ця дорога, Але міняю я хрест на суму! По розбитій, затоптаній звіром, У проповідних, гниючих плювках. (Які це – «проповідні» плювки?) І не в Бога, не в Чорта не вірячи, По дорозі піду в кандалах!» (Хочеться сподіватися, що це станеться в обозримому майбутньому.) Поет повинен бути провидцем. Ось і Леху ще задовго до початку ватно-путінського беспредела одолівали апокаліптичні видіння. Видно, з «повіями» й іншими розкішами перебрав. «Свинцові вина за плещуть у келихах, Зловонні яства на стіл подадуть. Танцівниці пекла, як свічки на скелях То спалахнуть вогнем, то у темряві пропадуть. Заблеють всі разом хвалебні оди, Крипячі гортані й чорні рота. Зі всієї преісподні зійдуться уроди, (Що таке Крипячі й чому Преісподня, а не преісподня?) Прийняти новобранця в свої ж ряди. (Автора, мабуть?) Зігріють у смолі, заповнюючи все смородом Згоряємої шкіри з тисяч тіл. Залишиться лише зростися кров'ю з пеклом Горіти в ньому вічно мій грішний уділ». (Так, саме так, автор має на увазі саме себе).
Стиль Мозгового (якщо стосовно цієї графоманської писанини взагалі можна говорити про стиль) – нагадує з одного боку частушки, з іншого боку – блатний і приблатнений «шансон», який наприкінці 90-х любили крутити водії в луганських маршрутках. Потім, враховуючи скарги пасажирів, цей «репертуар» заборонило міське управління транспортом. Тут тобі й самотній вовк, й невмінна мама, у якої сина чорт-те де носить, й вітер-брат, й весь стандартний набір образів простого свідомості провінційного чоловіка, до 40 років не оціненого й мучившегося як лайно в проруббі. І невообразимо роздуте «Я». Ось ще трохи Лехиної поезії з її неповторною розстановкою знаків пунктуації: «Бабині, дуже гарні… Голоси й сміхи. Ох, співають ж від душі, Діви, для потіхи». Можна було б не цитувати чергову бредятину про «сміхи», але на днях наш стихотворець пропіарився ще й як борець за громадську мораль і духовність. Причому «російську» духовність він збирається відроджувати, арештовуючи «бездуховних» жінок, які відвідують в Алчевську кафе й ресторани. Цим важливим питанням займатимуться спеціальні патрулі.
Як альтернативу Мозговой пропонує їм сидіти вдома, «вишивати хрестиком», печи чоловікові пиріжки й відзначати 8 березня. Судячи з тексту його коментаря, стан жіночої духовності Леху турбує набагато більше, ніж моральний образ гопників з його бригади «Привид». І це ще один штрих до портрета нашого поета. Його психіка обтяжена серйозним комплексом сексуальної неповноцінності. Жінконенавистником й імпотентом був Гітлер (теж неоцінений художник). Відомо, що проблеми з цією справою були в багатьох диктаторів. А Ніцше, відомий сільським інтелектуалам, як Мозговой, лише своєю фразою про плітку, яку треба брати, йдучи до жінки, закінчив свої дні в божевільному будинку, де майже 10 років блеяв і по-собачому гавкав. Пора б і Лехе звернути увагу на своє здоров'я – і в голові, й нижче пояса. Любителі душевненьких віршиків, як «з днем народження вітаємо щастя радості бажаємо», скажуть, що у Ляксея Борисовича є й поклонники, що вони йому найвосторженніші відгуки пишуть, а значить, поет він хороший. Так хтось же й за Луганщину на референдумі голосував, й за Плотницького на виборах. Для них і Лех – Шарль Бодлер. Марина Петренко, для «ОРД»