Уїнстон Черчилль казав: «Наявність суворого закону краще ніж відсутність закону взагалі». Перефразовуючи його вираз до нинішньої ситуації щодо добровольчих військових формувань та участі добровольців в антитерористичній операції на сході країни можна сказати так: Наявність будь-якого закону була б краще, ніж його відсутність взагалі. Відсутність законодавчого регулювання діяльності добровольчих військових формувань та добровольців можна назвати своїм справжнім іменем – беззаконня. З травня 2014 року Україна веде війну, яка названа антитерористичною операцією, але жодного закону з приводу добровольчих військових формувань та участі добровольців у війні Верховною Радою України не прийнято.
Для порівняння: вже 28 липня 1941 року була прийнята постанова №1902 Ради народних комісарів СРСР «Про забезпечення добровольців, що вступили до частин діючої Червоної Армії». Згідно цієї постанови встановлювалось, що особи, прийняті добровольцями в частини військ діючої Червоної Армії, задовольняються всіма видами постачання за штатними посадами, на які вони призначені. За місцем колишньої служби з ними проводиться повний розрахунок з видачею вихідної допомоги і компенсації за відпустку. Сім'ї добровольців рядового і молодшого начальницького складу забезпечуються утриманням згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1941 «Про порядок призначення і виплати допомоги сім'ям військовослужбовців рядового і молодшого начальницького складу у воєнний час». Зберігається за особами, які добровільно вступили в Червону Армію займане ними житлова площа, а за робітниками і службовцями також і посади, займані ними за місцем колишньої служби. Після повернення робітників і службовців з Червоної Армії відновлювати їх на колишньому місці роботи. Поширюється на осіб, прийнятих добровольцями в частини військ діючої Червоної Армії, відповідно до займаних ними штатних посад, постанови Раднаркому СРСР від 16 липня 1940 № 1269, від 12 листопада 1940 № 2291 і від 5 червня 1941 № 1474 щодо призначення пенсій.
Рік тому, в травні 2014 року, величезна маса свідомих, відважних патріотів взяла до рук зброю та стала на захист держави, виконуючи свій обов'язок по захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, встановлений частиною 1 статей 17 та 65 Конституції України та статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Добровольці воюють, отримують поранення, контузії, гинуть, але за українськими законами вони не існують, нічим не захищені, ніде не значаться.
Напевно в української політичної еліти немає ні бажання, ні політичної волі на прийняття будь якого закону, що визначав би статус добровольців, порядок формування добровольчих об'єднань та інше. Є багато запитань з цього приводу, але відповідей на них поки що немає. Важливим питанням є отримання статусу учасника бойових дій при проведенні антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях. Існує три основні нормативні акти, які визначають статус та пільги для учасників бойових дій та членів їх сімей: Закон України «Про боротьбу з тероризмом», Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постанова Кабінету Міністрів від 20 серпня 2014 р. № 413 «Про затвердження Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення».
У Україні законного адміністративного порядку надання статусу учасника бойових дій при проведенні антитерористичної операції добровольцям не передбачено. Згідно пункту 19 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.
Таким чином, в законі йдеться про «інші утворені відповідно до законів України військові формування, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції». Згідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення» статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, особам рядового і начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції.
Однак жодного згадування саме про добровольців ні в законі, ні в підзаконному акті немає. Складається враження, що законодавець соромиться існування в державі масового добровольчого руху, не називаючи речі своїми іменами, а саме добровольчими батальйонами, полками, корпусами та іншим. Існуючі законодавчі акти не регламентують надання статусу учасників бойових дій добровольцям. Однак отримання такого статусу є в даний час проблемою далеко не теоретичною, а проблемою нагальною.
Цю проблему варто аналізувати виходячи із визначення принципу справедливості. Справедливість — поняття, що містить в собі вимогу відповідності діяння і відплати: зокрема, відповідності прав і обов'язків, праці та винагороди, заслуг і їх визнання. Добровольці узяли в руки зброю та стали на захист України, рухомі своїми морально-патріотичними принципами. Вони приймають участь у бойових діях, тобто реально воюють. Чи справедливо те, що вони не мають права на отримання соціальних пільг, гарантій тощо? Вважаю, що ні, і впевнений, що зі мною погодяться усі розсудливі люди в Україні.
Як відновити справедливість у правовідносинах між добровольцями та державою, якщо не існує законодавчо визначеного адміністративного порядку? Залишається тільки судовий порядок. Згідно пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів від 20 серпня 2014 року № 413 рішення комісії (міжвідомчої комісії) про відмову в наданні статусу учасника бойових дій може бути оскаржено в судовому порядку.
Командир (начальник) військової частини або доброволець самостійно може подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу чи працювали особи, документи, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій. Проте комісія або ж міжвідомча комісія буде відмовляти добровольцям у наданні їм статусу учасника бойових дій, оскільки вони не можуть діяти без законодавчого на те визначення.
Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, тобто доброволець може оскаржити рішення комісії, або міжвідомчої комісії в порядку передбаченому КАС України. Однак якого рішення чекати від адміністративних судів – звісно відмову, знову ж тому, що немає ніякого законодавчого врегулювання цього питання. Що ж робити добровольцям, які приймали участь у бойових діях на сході України під час проведення антитерористичної операції?
На мою особисту думку необхідно звертатися до місцевого суду в порядку цивільного судочинства. Згідно статті 1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Перед усім добровольцям в судовому порядку необхідно підтвердити свою участь у бойових діях. Це можна зробити в порядку окремого провадження, в якому розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Участь добровольця в бойових діях під час проведення антитерористичної операції в Луганській і Донецькій областях це беззаперечно юридичний факт.
Від встановлення цього юридичного факту залежить надання добровольцю статусу учасника бойових дій під час проведення антитерористичної операції та надасть можливість отримати права, пільги та соціальні гарантії, встановлені для ветеранів і членів їх сімей Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про боротьбу з тероризмом». При цьому суд може встановити тільки факт участі особи у бойових діях при проведенні антитерористичної операції, але надати статус учасника бойових дій суд не має повноважень.
Згідно частини 2 статті 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Заявником буде виступати особа, яка просить суд встановити факт її участі у бойових діях при проведенні антитерористичної операції. Заінтересованими особами можуть виступати: Державна служба України у справах ветеранів війни і учасників антитерористичної операції, Кабінет Міністрів України, Міністерство праці і соціальної політики України, Міністерство Внутрішніх Справ України або Міністерство оборони України.
Згідно статті 257 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. В цьому є певні труднощі, оскільки багато добровольців – це жителі окупованих територій Луганської та Донецької областей, багато добровольців в цей час проходять службу не за місцем свого постійного проживання, а за місцем розташування добровольчого батальйону чи іншої військової частини. На мій погляд доречно було б приймати до розгляду та розглядати справи за місцем знаходження військового підрозділу. Це забезпечить явку заявників, свідків (які в переважній більшості випадків будуть побратимами по службі заявника) та полегшить збір і витребування необхідних доказів, переважна більшість яких буде знаходитися у командування військового підрозділу.
Щодо судового збору, згідно частини 3 статті 82 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою звільнити від його оплати. Беручи до уваги, що добровольці взагалі не отримують ніякої платні за свою участь у антитерористичній операції, а бійці ЗСУ чи МВС отримують мізерну зарплатню, вважаю, беручи до уваги характер звернення до суду та ситуацію щодо війни на сході України, що у суду є усі підстави для звільнення осіб, які звернулися з заявами про встановлення факту участі в бойових діях, від сплати судового збору.
Доказами при розгляді справ про встановлення факту участі в бойових діях при проведенні антитерористичної операції згідно статті 57 ЦПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює те, чи дійсно особа приймала участь у бойових діях. Ці дані встановлюються на підставі пояснень самих заявників (яких можливо допитати як свідків), показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів та визначені пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів від 20 серпня 2014 р. № 413 дані, а саме: документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, оперативних завдань, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, а також інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення), довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виписки із історії хвороби про отримані контузії чи поранення.
Встановлювати факт участі особи в бойових діях при проведенні антитерористичної операції в теперішній час вкрай необхідно зокрема тому, що з часом докази участі особи в боях будуть втрачатись, знищуватись, знайти свідків, які зможуть підтвердити ці факти буде важче. Розглядаючи справи цієї категорії суди повинні ретельно встановлювати усі обставини справи, вислуховувати пояснення осіб, перевіряти надані докази відповідно до статей 58, 59 ЦПК, встановлювати їх належність та допустимість та у випадку підтвердження усіх обставин справи виносити обґрунтоване рішення, відновлюючи справедливість, або про встановлення факту участі особи у бойових діях при проведенні антитерористичної операції в Луганській та Донецькій областях, або про відмову у встановленні цього факту, застерігаючи отримання статусу учасника бойових дій шахраями, які взагалі не воювали.
При цьому, якщо представник якоїсь зацікавленої особи заперечує проти заявлених вимог, то в такому разі суд повинен угледіти спір про право та відповідно до частини 6 статті 235 ЦПК України залишити заяву про встановлення факту участі особи у бойових діях при проведенні антитерористичної операції без розгляду і роз'яснити заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
В подальшому, маючи рішення суду про встановлення участі в бойових діях під час проведення антитерористичної операції, особа вже зможе звернутись до відповідної комісії. Якщо ж добровольцю буде відмовлено, у нього, в свою чергу, будуть усі підстави для оскарження рішення комісії в адміністративному суді.
Що стосується надання статусу учасника бойових дій при проведенні антитерористичної операції в Луганській та Донецькій областях бійцям добровольчих батальйонів, які створені у складі ЗСУ чи МВС то тут ситуація не набагато краща ніж з добровольцями. Наприклад, рота патрульної служби міліції спеціального призначення «Торнадо» при ГУ МВС України в Луганській області була створена на базі Батальйону патрульної служби міліції спеціального призначення «Шахтарськ».
Частина особового складу роти поступала на службу до батальйону «Шахтарськ», приймала участь у бойових діях в липні – серпні 2014 року на території Донецької області у складі вже не існуючого батальйону «Шахтарськ», в 2015 році приймала участь в бойових діях у Луганській області. Документи на отримання статусу учасника бойових дій подані, але, відверто кажучи, віз і нині там. Варто сказати, що жоден із бійців роти «Торнадо», які воювали під Іловайськом, Волновахою тощо, статусу учасника бойових дій не отримав. Однак відмови міжвідомчої комісії в наданні статусу учасника бойових дій, яку б згідно Постанові Кабінету Міністрів від 20 серпня 2014 р. № 413 можна було б оскаржити в порядку адміністративного судочинства, ніхто із бійців не отримав.
З огляду на цю тяганину, бійці-міліціонери мають повне право на здобуття справедливості шляхом встановлення факту своєї участі в бойових діях в порядку окремого провадження цивільного судочинства.
28 травня 2015 року у своєму інтерв'ю ЛІГАБізнесІнформ міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков високо оцінив роль та місце добровольчих батальйонів. В майбутньому Верховна Рада України може все ж таки прийняти відповідний Закон про добровольчі воєнізовані організації та про участь добровольців в бойових діях по захисту держави, але і в тому випадку рішення суду, яким встановлений факт участі добровольця у бойових діях під час проведення антитерористичної операції на сході країни не буде зайвим.
У діяльності добровольчих батальйонів багато пробілів, заповнити які неможливо навіть рішенням суду, для цього потрібен нормальний закон, який повинен бути прийнятий найближчим часом. Саме головне, щоб не було запізно…