Як член Консультативної ради при Генеральній прокуратурі Татяна Яблонська присутня при призначенні кандидатів на посади заступників прокурорів районів та областей України. «Переважно це молоді люди, громадяни України, радники юстиції, більшість яких здобули освіту в різних юридичних установах незалежної України», — пише вона у своій колонці. За твердженням Яблонської, для забезпечення «прозорості» призначень на посади кандидатів проводилося фактичне випробування на професіоналізм з кількома претендентами одночасно в кабінетах заступників генпрокурора. «Ставилися виключно професійні питання. Професійних відповідей, на жаль, було мало», — резюмує вона. Громадська діячка стверджує, що на її питання: «Були у вашій практиці випадки відмови від обвинувачення в суді, коли вже було зрозуміло, що справа розвалюється і обвинувачення не підтверджується?» усі опитані відповіли: «Ні». Також Яблонська наводить зауваження, почуте від одного з заступників генпрокурора: «Остаточне рішення по справі приймає суд. Якщо прокурор відмовиться від обвинувачення, то тоді когось слід притягувати до відповідальності за зловживання службовою владою, а це вже стаття 364 Кримінального кодексу України». Виникає тривіальне питання, що лежить на поверхні концепції та філософії права: «Закон один для всіх?»
«Пояснень від кандидатів на посади щодо змін, необхідних у діяльності прокуратури, взагалі не почула. Законопроектів ніхто не читав, відповідно й не міг висловити свої думки. Почула цікаве про відмови внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань: «Іноді викладені докази вчиненого кримінального злочину не дають підстав вважати їх саме заявою про злочин»», — констатує член Консультативної ради при ГПУ. І парирує, що вже добре відомо, що невнесення до ЄРДР часто робиться навмисне для прикриття саме таких порушень. Так, у разі незгоди можна оскаржити відповідь слідчому судді, і таких прикладів уже багато. Однак навіть при наявності рішення суду, що зобов'язує внести до ЄРДР, цього часто не роблять.
Стара практика при новому КПК. Торкнулася авторка й питання гендерної рівності. «З 25 кандидатів у списку було всього дві жінки. Ставлення до них у будь-якому разі, з боку заступника генпрокурора Олега Залиско, було вельми зневажливим, що підтверджувалося поставленими ним питаннями, близькими за змістом до відомих «трьох К» (з німецької: кухня, дитина, церква)… Що було далі? Кандидатів затвердили, за винятком троїх», — пише Яблонська. З колегою з Консультативної ради вона також відвідала іншого заступника генерального прокурора України. Враження від зустрічі виявилися дивовижно неприємними. Йшлося про кримінальні справи, у яких грубих порушень може не помітити хіба що сліпий. Усі справи в судах, де присутній прокурор. Однак про порушення на рівні досудового та судового слідства ні слова, захисники подають нескінченні клопотання. Позиція прокурорів — не задовольняти. Яблонська зупинилася на одній такій справі. П'ятий рік тягнеться справа громадянина П., якого міліціонери викрали в м. Хмельницькому й вивезли в м. Суми, де незаконно протягом двох діб утримували в приміщенні Сумського УБОП, чинячи фізичний та психологічний тиск.
У прокурорів не виникає жодного питання про те, яким чином громадянин П. опинився в Сумах. Протокол допиту підозрюваного від 19 січня 2011 року, що міститься в одному з томів справи, свідчить про те, що гр. П. уже протягом двох діб перебував у м. Суми. Допитують без адвоката з 16.15 до 22.47, участь у цьому бере начальник відділу 04/3 прокуратури Сумської області, старший радник юстиції В. Матвійчук. Тепер — прокурор Сумської області. Справа перебуває в суді, розглядається вже втретє, тому що щоразу при відсутності достатніх підстав для обвинувачення вона спрямовується назад до прокуратури, а прокуратура, знаючи, що не зможе зібрати докази, просить апеляційний суд спрямувати її на нове судове розглядання. Коло замикається. Позиція прокуратури типова: суд прийме справедливе рішення. Судове слідство вже двічі показало, що докази, зібрані під час досудового слідства, на підставі яких прокурор планував зробити висновки про винність особи, були оцінені неправильно, без необхідного ретельного аналізу.
При судовому слідстві виявлені нові, раніше невідомі обставини, які зруйнували всю систему обвинувачення. Що повинна зробити прокуратура при таких обставинах? Відмовитися від обвинувачення? Такої практики не існує. Як же прокурор може залишитися державним обвинувачем, якщо він відмовився викривати підсудимого перед судом? Чому? Хтось повинен відповідати за підробку та купу грубих порушень КПК. До речі. Справа перебуває в Європейському суді з прав людини, безсумнівно, що щодо держави Україна прийматимуть відповідне рішення на користь громадянина П. Ніхто з міліції, прокуратури та суду не понесе жодного покарання. Платити за це будемо ми, громадяни нашої країни. Цю ситуацію член Консультативної ради при ГПУ виклала іншому заступнику генпрокурора.
«Відповідь була: «Я своїх прокурорів не здаю! Ви розумієте, що говорите?» Спробувала пояснити, що так бути не може й ситуація змушує мене звернутися до ЗМІ. Тоді, перейшовши на крик, чиновник пообіцяв знайти на мене управу», — зазначила Яблонська. Що отримали в сухому залишку? Виправдувальних вироків в Україні практично не існує, згадаймо відому цифру 0,02%. Кожен громадянин відчуває на собі реальність економічної ситуації. До цього ще додається відчуття розчарування в намірах влади реально щось змінити. Саме поняття Права підмінюється конкретикою застосування. Хто рахував, скільки коштує громадянину існуюча система з її закостенілим непрофесійним ставленням як у матеріальному, так і в моральному вимірі?
Питання риторичне… Прокурорська правда. На тему: Хто «крише» прокурора Залиско? І за що? Голова Консультаційної ради при ГПУ Володимир Бойко покинув свою посаду, гучно «хлопнув дверима» й заявив, що новий Генпрокурор Віктор Шокін добивається саморозпуску ставшого йому непотрібним громадського органу. Історія отримала своє продовження: Бойко вирішив «виллити душу» виданню «Главком», якому розповів, зокрема, про те, чому неможливо очікувати в найближчий час розслідування низки резонансних кримінальних справ, хто оплачував компанію по «сливу» Віталія Яреми, і в що можуть перетворитися органи прокуратури при новому керівництві.
На початку інтерв'ю Бойко пояснив причини свого виходу з Консультаційної ради при ГПУ, щоб, за його твердженням, усіма можливими способами показати, що в прокуратурі творяться «беззаконня по-чорному», а він, власне, не хоче мати до цього жодного стосунку. Зокрема, Бойко розповів, що «Консультативна рада зусиллями нового керівництва перетворена на декоративний орган, і я не вважаю за потрібне витрачати час на імітацію її діяльності. Повністю заблокував її роботу, оскільки йому, а точніше — його керівництву з Адміністрації президента, вона не потрібна. Рішення Консультативної ради Генпрокурор не розглядає, на листи не реагує. Поведінку Шокіна та його підлеглих щодо нас інакше, як хамською, кваліфікувати не можу. Маємо вже третього Генпрокурора (після зміни влади в 2014р.), а Голомшу, який стояв на Майдані, звільнено за те, що нібито «сприяв узурпації влади Януковичем». Сьогодні Генпрокуратура з колись більш-менш самостійного державного органу зведена до рівня управління Адміністрації президента».
Далі — більше. І ось уже Бойко вовсю приймає завісу над всім відомою істиною щодо «усадки» в стіни ГПУ людей, повністю підконтрольних Адміністрації президента Петра Порошенка. «Коли в грудні «за власним бажанням» звільнявся від посади перший заступник Генпрокурора Микола Герасимюк, він зробив заяву, яка мене спочатку здивувала: мовляв, він не хоче перешкоджати президенту будувати свою вертикаль в органах прокуратури. Здавалося б, яке відношення президент має до прокуратури? Але після призначення нового першого заступника стало ясно, про яку вертикаль йде мова. На заміну Герасимюку прийшов Олег Залиско. За станом на червень 2014 р. він працював начальником відділу прокуратури Львівської області. Звичайно, нічого поганого в такому стрімкому кар'єрному злету немає. Але є нюанс. Генпрокурор Махницький навесні 2014-го розпорядився вигнати Залиско взагалі з органів прокуратури за вопіюче хабарництво. Колись, коли Махницький працював у Львові адвокатом, Залиско вимагав гроші навіть у нього».
Вигнати молодого Залиско, що вимагав у свій час хабар навіть у свого майбутнього шефа Махницького, за визнанням Бойко, помішало «невідоме покровительство» львівського прокурора в Адміністрації Порошенка. До того ж, з будинку на Рєзницькій незабаром «попросили» самого Махницького. А ось Залиско встиг «попрацювати» в ГПУ з розмахом: розвал справи «Небесної сотні», зняття міжнародних санкцій з людей з оточення екс-президента Януковича, та відсутність якогось прогресу в справі розслідування економічних злочинів представниками попередної влади — все це результат керівництва Головним слідчим управлінням ГПУ пана Залиско.
Такий «ударний труд», по всій видимості, допоміг накопити гроші прокурору на елітний особняк у чеських Карлових Варах вартістю два мільйони доларів. При всьому цьому ходять чутки, що нинішній перший замгенпрокурора «виявив недостатньо рвення перед Порошенком, і тому може бути замінений депутатом парламенту Грузії Георгієм Вашадзе». Правда, сподіватися на те, що грузини зможуть довести до логічного завершення розслідування гучних кримінальних справ, зокрема щодо минулорічного розстрілу людей на Майдані, навряд чи варто. Екс-глава Консультаційної ради ГПУ пояснює, чому саме: «Доказова база була знищена в МВС України ще в березні-квітні 2014 року, а вбивці в більшості своєї виїхали за кордон, хоча їхні прізвища відомі й навесні навіть була спроба затримати на території МВС України 16 колишніх «беркутівців». Сьогодні досудове слідство завершено щодо двох — Зінченка та Абросьєва, які в свій час не скористалися наданою їм можливістю втекти, ще двоє щойно затримані.
Суд усіх їх, мабуть, визнає винними, інакше Генпрокуратура відкриє проти суддів кримінальне провадження — це вже стає нормою, коли за кожним фактом, коли прокурор не згоден із судовим рішенням, судді починають переслідувати в кримінальному порядку. Але мені невідомі якісь реальні докази вини цих «беркутівців». Тобто всі знають, що ці люди причетні до розстрілів, але знати й довести — це різні речі. Я ж кажу — доказова база знищена в МВС України ще минулої весни».
Що ж стосується розслідування справ щодо соратників екс-глави держави Януковича, то це чистий піар, що виконується сьогодні ГПУ за наказом влади «на потіху непритязливому електораті». І Бойко тут же наводить приклад «неупередженості» такого розслідування прокурорів за свіжими прикладами, пов'язаними з порушенням справ щодо колись впливових регіоналів — Олександра Єфремова та Михайла Чечетова. «Перевіряючи, наприклад, Олександра Єфремова на предмет можливого спонсорування терористів, Генпрокуратура відмовляється розслідувати вопіючі випадки переведення бюджетних коштів ячейкам ДНР та ЛНР «міністром від Майдану» Дмитром Булатовим.
Висуваючи Чечетову підозру в фальсифікації результатів парламентського голосування 16 січня 2014 року, Генпрокуратура не буде ні за яких обставин розслідувати аналогічну фальсифікацію, яка була допущена у Верховній Раді 16 вересня 2014 (тоді під час голосування за особливий статус для частини Донбасу на інформаційному табло в сесійному залі ВР не висвітлилися результати голосування за фракціями та групами), або підробку Яценюком та Гройсманом Закону України «Про бюджет України на 2015 рік». Справді, в ГПУ взагалі не зацікавилися епізодом, пов'язаним із переведенням Міністерством у справах молоді та спорту під керівництвом пана Булатова кількох сотень тисяч гривень на потреби Донецького та Луганського аероклубів, які на той момент уже перебували на території окупованої бойовиками території. Та й арешт пана Чечетова схожий на фарс, адже одіозний регіонал уже на волі. Але головна мета українських владних структур, руками ГПУ, все ж таки досягнута — у суспільстві створився фон, на якому «нова чесна й справедлива» влада борється зі «злочинцями-попередниками».
А ось екс-керівнику НАК «Нафтогаз України» Євгенію Бакуліну вивести свої «кровні» з-під арешту, за свідченнями Бойко, колись допоміг сам нинішній глава ГПУ Віктор Шокін. «Кримінальне провадження щодо Євгенія Бакуліна розслідувало Головне слідче управління МВС, судом були арештовані величезні кошти цієї людини на банківських рахунках, а сам він випущений судом під заставу майже в 10 млн. гривень. У вересні 2014 року Шокін, якого за вимогою Порошенка Ярема призначив заступником Генпрокурора — начальником Головного управління нагляду в кримінальному провадженні, витребував з МВС України матеріали справи для перевірки в порядку процесуального керівництва. «Перевіривши» справу, один з підлеглих Шокіна раптом винес постанову про її закриття, скасування заходу запобігання щодо Бакуліна та зняття арешту з заблокованих рахунків. Зрозуміло, що гроші були миттєво виведені за кордон, куди виїхав і сам Бакулін».
Навпевно, у цій комбінації зі зняттям арешту зі коштів, заробленими, на думку слідства, злочинним шляхом, Шокін отримав свою «копійку в кишеню». Причому зробив це, використовуючи своє службове становище, так хитро, що про це вчасно навіть не дізнався Ярема. Коли ж до Генпрокурора все-таки «дійшла чутка» про «делішки» свого підлеглого, він розпорядився призначити службову перевірку щодо законності закриття кримінального провадження щодо Бакуліна, яка підтвердила неправомірність дій прокурорів. Справу поновили, та ось грошики, як кажуть, до того часу вже були тю-тю. У тому сенсі, що Бакулін встиг їх вивести на закордонні рахунки. Бойко впевнений, що ця операція не могла бути провернута Шокіним самостійно: «То, що Шокін це зробив за наказом Порошенка, стало очевидним після того, як Бакулін за допомогою Адміністрації Президента був обраний народним депутатом за мажоритарним округом. Таким чином, Порошенко формував лояльну до себе парламентську опозицію».
Торкнувся в інтерв'ю Бойко й теми «сливу» екс-глави ГПУ Яреми: «Кампанія проти Яреми в ЗМІ була організована й оплачена оточенням Ігоря Коломойського, якому той перешкоджав, відмовляючись звільнити від посади прокурора Дніпропетровської області Романа Федика. А оскільки «викривачі» не мали жодного уявлення про те, що відбувається в органах прокуратури, практично все, що розповідали про Ярему — це була примітивна брехня, вигадана від першого слова до останнього».
Доповнюючи Бойко, уместно припустити, що наступив на хвіст всемогутньому Бене Віталій Григорович не лише коли вступився за свого підлеглого Романа Федика, якому регіональні влади влаштували в місті на Дніпрі справжню травлю, але й публічно заявивши восени минулого року про те, що Коломойському самому не завадило б подати у відставку. Поводом для цього послужила заява дніпропетровського губернатора про те, що крім українського громадянства володіє ще й підданством Кіпру та Ізраїлю. Цей факт суперечить українському законодавству, що забороняє подвійне громадянство. Але «господар» Дніпра тоді парирував, що, мовляв, потрійне-то не заборонено. У відповідь Ярема вказав, що плює на закони губернатору-олігарху, що людина, яка визнає наявність у неї ще низки паспортів, крім українського, повинна бути відсторонена від посади. Правда, Ярема тоді замість того, щоб завести «кримінальку» на Коломойського, сказав, що рішення тут повинен приймати президент, який, згідно з законом, призначає губернаторів.
Така обережна оглядка на Порошенка з боку Яреми була невипадковою, адже глава держави вже тоді мав своїх людей в ГПУ, які, у разі необхідності, могли в будь-який момент підвести під монастир Генпрокурора. Крім вищезазначеного Шокіна, таким був і скандально відомий замгенпрокурора Анатолій Даниленко, який потрапив у земельний скандал з родовим маєтком площею 140 гектарів: «Даниленко — це не людина Яреми, хоча вони давно працюють в одній команді. Це — людина Порошенка. Земельна ділянка, а також інший бізнес Даниленко, насправді, має кількох власників: це сам Даниленко (формально — його син) та Геннадій Ільїн, колишній начальник охорони Порошенка, в минулому — бригадир організованої злочинної групи (ОЗГ) Савлоха. Порошенко не зміг би побудувати бізнес у 90-х роках, якби не платив за «крішу» певній ОЗГ. А за це злочинна група забезпечувала захист від інших таких же груп та зв'язки з корумпованими представниками органів влади — це були правила тогочасного ділового життя. Так в оточенні Порошенка з'явився Ільїн, а також працівник податкової міліції Даниленко.
Коли в 2005 році Ярема був призначений начальником міліцейського головка Києва, Порошенко, який тоді був повним господарем в МВС України, займаючи посаду секретаря РНБО, призначив Даниленко до Яреми «дивлячись» на посаду заступника начальника ГУ МВС України в Києві. Ярема та Даниленко злагодилися й з тих пір завжди поруч. Коли Ярема був народним депутатом, Даниленко — його помічником-консультантом. Коли Ярема зайняв крісло віце-прем'єра, Даниленко очолив його апарат».
Відзначимо, що основною помилкою Яреми на посту Генпрокурора екс-глава Консультаційної ради при ГПУ називає провал його кадрової політики. Мовляв, не варто було звільняти заступника глави ГПУ Миколу Голомшу, а також переводити на іншу ділянку роботи ще одного «старожила» ГПУ Олексія Баганця. Навпаки, потрібно було продовжувати реформування Генпрокуратури. Правда, тут зазначимо, що всупереч твердженням Бойко, цю саму реформу Ярема намагався успішно гальмувати, щоб самому довше посидіти в своєму кріслі. Врешті-решт «гальмували» перебування в рядах ГПУ самого Яреми. Що ж стосується новопризначеного глави відомства Шокіна, то на думку Бойко він може й уміє працювати ефективно. Правда, тут же пояснює: «Ефективно» — не означає на користь суспільства. «Ефективно» — це означає на користь тієї компанії, яка його поставила на цю посаду».
«Компанія», головним чином у особі кума Шокіна Порошенка, справді буде вимагати «ефективно» на благо себе улюбленої. Тут, зокрема, варто відзначити й «розсаджування» на ключові посади в ГПУ «своїх» людей, і створення сприятливих умов для розвитку бізнесу глави держави. Генеральна прокуратура України продовжує будоражити розум людей. Не покаравши жодного винного в розстрілах протестуючих на Майдані, не посадивши жодного великого корупціонера або хоча б відъявленого сепаратиста, прокурори продовжують роздавати один одному генеральські звання й нагороджувати самих себе блискучими медальками, від надлишку яких їхні парадні кітелі прибавляють у вазі пропорційно своїм власникам.
Генеральний прокурор Віталій Ярема, який у палких промовах на сцені Майдану так ревно повторював гасло «Трибунал! Трибунал!» і самозабутньо вимагав притягнення до кримінальної відповідальності корумпованих чиновників, останнім часом якось зовсім затих і все рідше виходить на прес-конференції. Мабуть, це пов'язано з тим, що кожна поява Віталія на публіці тепер неминуче супроводжується криками «Ганьба» та «Люстрацію Яремі», що, звичайно, не додає йому бажання частіше з'являтися перед народом, який і посадив його в крісло Генпрокурора, очікуючи того самого трибуналу й блискавичних результатів розслідування резонансних справ. Не додає Яремі ентузіазму й остання ініціатива Автомайдану, учасники якого зняли з повітря розкішний маєток Генпрокурора. Виявилося, що у Віталія Яреми, все життя отримуючого казенну зарплату в міліції, звідкись взялося своє, хоч і невелике, але все ж таки Межигір'я з озером та чудесами ландшафтного дизайну. Тому різке зниження публічної активності Яреми все ж таки можна зрозуміти: як-то незручно перед камерами грозити корупціонерам пальцем, коли у самого рильце в пушку.
Не одним Яремою славиться українська прокуратура. Розділ «Керівництво» на сайті ГПУ — це справжній паноптикум, у якому красуються, м'яко кажучи, дуже своєрідні державні діячі. Якби розписати всі їхні корупційні досягнення, навіть обмежившись лише тими, що перебувають у відкритому доступі в ЗМІ, можна написати цілий роман. Правда, назва цього твору, мабуть, виявиться ненормативною. Добре ще, що Ярема не виконав своєї обіцянки скоротити кількість заступників Генпрокурора до трьох й збільшив їхню чисельність до восьми, інакше звідки б громадськість дізналася, яким видатним людям доручено загальний нагляд за законністю в державі. Чого варто лише Олег Бачун, якому давно пора реєструвати торговельну марку «Відкритий корупціонер з 2008 року». Дивно, як державний службовець, вперше потрапивши на сторінки таблоїдів з крабами аляскинського краба й чартерними перельотами на мільйони гривень ще шість років тому, досі займається організацією участі прокуратури в кримінальному провадженні в суді.
На відміну від відкритих геїв, яких у керівництві держави поки що немає, відкриті корупціонери все більше укріплюються на відповідальних посадах. Але є й закриті, тобто латентні. Наприклад, заступник Генерального прокурора — начальник Головного слідчого управління Генеральної прокуратури Олег Ігоревич Залиско — фігура зовсім не публічна. Та й на сайті ГПУ його фото та біографію засунули глибше — в самий низ сторінки «Керівництво», куди докручують курсором лише найстійкіші й цинічні відвідувачі сайту, у яких виробився імунітет від нудотних позивів, що виникають у нормальних людей ще при виді першої картинки зі дивно посміхаючимся Яремою. Просто на цьому фото Генпрокурор виглядає так, ніби під час фотографування асистент фотохудожника больно стиснув Віталію Яремі мошонку. Не кажучи вже про решту семи фоточок між Яремою та Залиско — там теж приємного мало.
Небольшої поради: якщо шановним читачам складно докрутити зазначену сторінку до самого низу без нудоти й при цьому лінь йти за тазиком, можна зробити це, закривши очі. Так ось, у самому низу сторінки «Керівництво» на сайті Генеральної прокуратури України розміщені біографія та фото Олега Залиско. Ця людина з нахабним і, скажімо так, не дуже інтелігентним виразом обличчя, яка дивиться на нас як на лайно, після перемоги Революції Гідності зробила головокружний кар'єрний стрибок, за три місяці перекочувавши з посади начальника відділу в прокуратурі Львівської області в крісло заступника Генерального прокурора. Залишивши за дужками перипетії сюжету й підковрові інтриги, що супроводжували стрімкий злет Залиско, відзначимо, що результати журналістського розслідування, проведеного за завданням редакції Глобаліста, доводять, що Олег Ігоревич у паноптикумі керівництва ГПУ — людина зовсім не випадкова.
У найкращих традиціях цього відомства він живе, відпочиває й літає на широку ногу, що сильно не відповідає офіційному рівню його доходів. Причому ширина цієї ноги помітно збільшилася після призначення Залиско замом Генпрокурора. Відомо, що восени 2014 року Олег Ігоревич придбав нерухомість за кордоном — купив собі будинок у курортному місті Карлові Вари в Чехії. Сплативши два мільйони доларів, Залиско став власником невеликого замку в елітному районі Карлових Вар: площа будинку, розташованого на ділянці в 1,6 га, становить 520 квадратних метрів. Крім триповерхового будинку, у новоприбутому маєтку Залиско є гостьовий флігель та крите басейну. На сайті чеської компанії «Recom Reality S.r.o.», яка оформляла угоду, цей об'єкт числиться як архівний, тобто проданий.
З утворившої незручної ситуації є два виходи: можна привітати Залиско з придбанням будинку в курортному містечку, а можна нагадати йому про іншого знаменитого жителя Карлових Вар, який теж спочатку придбав там маєток, а потім так і залишився за кордоном, не повернувшись більше ніколи на батьківщину. Це, звичайно, великий російський поет князь Петро Андрійович В'язємський, який у свій час писав, ніби про нинішнє керівництво Генеральної прокуратури України: «Їх нема! Не красота душами там володіє: Її погані барисби! І ловко взятки брати з душі Один підьячий дар має!»
До речі, в історії про В'язємського примітно й те, що, покинувши Росію й скитаючись по Європі, він помер у Баден-Бадені, який можна вважати роковим містом не лише для російських поетів золотого століття, але й для українських прокурорів. Мало хто пам'ятає ці справи минулої старовини, але прокурору з Баден-Бадена довелося раптово піти на пенсію одразу після отримання цієї почесної звання. Але повернемося до Залиско. Його доброзичливці в Генеральній прокуратурі України також турботливо повідомили кореспондентові Глобаліста, що Олег Ігоревич літає в Карлові Вари та інші міста Європи виключно чартерами, орендуючи літак Cessna Citation XLS. Прозвонивши кілька авіакомпаній, що пропонують подібні послуги, неважко встановити, що вартість льотної години такого літака для орендаря становить близько 10 000 євро. Таким чином, кожен переліт Залиско у свій новий будинок і назад обходиться йому в суму від мільйона гривень.
Більше того, досвідченим шляхом удалося встановити, що якщо подзвонити в компанію «BusinessJets» і представитися помічницею Олега Ігоревича, вас з'єднають з персональним менеджером Залиско в цій компанії, який готовий відправити його в будь-яку точку світу й у будь-який час доби — з почестями, що належать постійним клієнтам. Але й це ще не все. На завершення журналістського розслідування ми зв'язалися з джерелами в Державній прикордонній службі України, які за відповідну матеріальну винагороду охоче поділилися даними про перетинання Залиско державного кордону. Тут-то й вскрилася головна несподіванка: кордон перетинає громадянин Російської Федерації Олег Ігоревич Залиско, поки його український паспорт залишається в шухлядці — можливо, навіть у кабінеті в Генпрокуратурі.
Зачим Залиско російський паспорт? Може, він вирішив вчитися на чужих помилках і, пам'ятаючи про злощастя Бачуна після публікації даних про його чартерні перельоти, постарався застрахувати себе й не світити вітчизняний паспорт? Або ж Олег Залиско — не лише латентний корупціонер, але й латентний сепаратист, симпатизує Росії й взагалі працює на ФСБ? Беручи до уваги рівень конспірації й вираз обличчя Залиско на фото з офіційного сайту ГПУ, це було б неподивно. До того ж таке очевидне захоплення Залиско творчістю В'язємського… І все ж остаточно розставити крапки над «і» в біографії Залиско може лише факт отримання ним нагрудного знака «Подяка за добросовісну службу в органах прокуратури» II ступеня, яким він був нагороджений у 2012 році. Цю блискучу медальку Залиско вручили в розквіті епохи Януковича, коли права й свободи громадян безсовісно топтались, а нинішні керівники держави томилися в опозиції до кровавого диктаторського режиму! Ось це справді страшний, кричущий, зловонний позор, який Олегу Залиско вже ніщо не змити. Навіть якщо він сам собі зробить люстрацію на вході до Головного слідчого управління ГПУ, неприємний осад все ж залишиться, адже немає й не може бути прощення тим, хто виробляв перед попередньою владою.