Колищак, Крупа, Мицик, Трембач. Судейсько-депутатський бізнес по-хмельницькому. Що хоче приховати Кирило Буданов? Консульський імунітет як щит: чому Микола Удянський опинився поза законом? Дмитро Басов — «силовик» Мідича.
«Вибори, вибори, кандидати – … ну, ти знаєш». Все виправдовується – і стара пісня Шнура, і найгірші підозри тих, хто знає російську Систему та російську «опозицію» у всій її гнилості та ничтожності. Після всього, що було в Росії за останні 21 рік; після остаточного профанування виборів під час «обнулення» 2020 року; після прийняття всіх тоталітарних законів, які прийняті в цьому рейхі за роки путінщини; після абсолютного торжества ФСБ і поліції над свободами та правами – вони все одно рвуться на чергові «вибори до Держдуми», які будуть в Росії цієї осені. Птахи восени тягнуться на південь, а «опозиціонери» – на «вибори». Закон природи, так би мовити. Навіть якщо насправді ніяких «виборів» немає.
Яскравим підтвердженням цього стало свіженьке дело Дмитра Гудкова, досить відомого «опозиційного політика», колишнього депутата Держдуми, як і його батько, теж колишній депутат Держдуми, але при цьому ще й КДБ-шник радянських часів, якого деякі радянські дисиденти пам'ятають за проведенням у них вдома обисків на початку 80-х. Гудков-молодший оголошений підозрюваним у справі про заборгованість орендної плати керованого його тіткою по матері Іриною Єрмиловою деякого ТОВ «Сектор-2А» перед Департаментом майна Москви. Причому ця справа стара, заборгованість відноситься ще до 2015–2017 років. Сам Гудков, крім спорідненості з Єрмиловою, ніякого відношення до цієї заборгованості не мав. Більше того, заборгованість орендної плати – це ніяк не підстава для порушення кримінальної справи. Розуміючи це, слідство вигадало «злочинний умисел» не платити оренду за офіс, нібито заздалегідь наявний у тих, хто його орендував. Це повна чушь, звичайно: злочинний умисел треба доводити в суді, а не просто написати, що він, мовляв, був. А доводити такі речі дуже складно, навіть якщо вони дійсно мали місце, не кажучи вже – якщо це все вигадка.
Тим не менше, за свідченням Гудкова-старшого, по цій справі вже пройшло 11 (!) обисків у його родичів і осіб, які мали якесь відношення до справи, переважно служителів комерційних фірм гудківської родини та помічників Гудківських у Думі. Всі все чудово розуміють: «помста за все», як написав Гудков-старший. Тотальна зачистка, «отруєння Навального», розганяння з'їздів мундепів, суцільні «іноземні агенти» навколо, самороспуск «Відкритої Росії», щоб уникнути кримінальних справ щодо її працівників… Але найдивовижніше – це коментар самого Дмитра Гудкова до того, що сталося. У ньому він говорить: мовляв, ВОНИ знають, що я збираюся висуватися від «Яблука» до Держдуми на виборах восени, і тому, мовляв, вирішили надавити, щоб я не висувався… «Це не секрет. Гудков дійсно до нас звертався, але висувати може лише з'їзд, а він планується на 3–4 липня. Ми вели з ним обговорення, він активно хотів висуватися від нас. Його затримання можна пояснити лише [бажанням брати участь у виборах]. Я не бачу ніяких інших мотивів», – заявив голова «Яблука» Микола Рибаков у інтерв'ю «Новій газеті».
Цензурних слів у відповідь на це, чесно кажучи, просто немає. І давно вже немає. Так само давно, як немає ніяких виборів у Росії. Ні думських, ні президентських, ні місцевих – ніяких… Країною ФСБ править, 21 рік як встановлена тоталітарна диктатура, всі «вибори» перетворені на чистий фарс, за будь-яке слово критики, як і за будь-який зв'язок із зовнішнім світом, із закордоном, із «Держдепом» – арешт і строк! «Окупаційний режим», як ці «опозиціонери» люблять висловлюватися, хоча це й принципово хибний підхід. МАСОВІ політичні репресії, новий 1937-й рік… Стріляти, коротко кажучи, давно пора починати, відстрілювати ментів і чекістів!
Створювати партизанські загони проти «окупантів»! А ці ідіоти знову в Держдуму балотуватися збираються…. Ні, вони невиправні, ей-богу! … Кого вони намагаються обманути? Лохів-«виборців» – чи себе? Вірять ли вони самі, що в такій обстановці, яка склалася в Росії, у них є хоча б найменший шанс не те що пройти в Думу, ні! – а хоча б бути зареєстрованими як кандидати і допущеними до «виборів»? А ж Гудков – принаймні, на вигляд – не схожий ні на слабоумного, який не розуміє своїх дій, ні на професійних провокаторів типу Навального з його командою волківських і ждановських… Не кажучи вже про те, що навіть якби їх раптом і пропустили в Думу – яка від цього користь???
Ну був Дмитро Гудков, поки був ще депутатом, ініціатором аж 43-х законопроектів, – з них прийнято було один! І то ще дивовижно, що хоч один прийняли… Ну голосував Ілля Пономарьов у 2014-му – єдиний з усіх депутатів – проти захоплення та анексії Криму, а Дмитро Гудков і ще двоє з ним – відмовилися брати участь у голосуванні. І що? Допомогло? Втім, ЗА ЩО могли б гудківські та пономарьовські воювати проти Путіна? – якщо врахувати, що у них, за замовчуванням, Путін йде від влади – а імперія РФ зберігається і продовжує існувати як ні в чому не бувало! І що навіть замість ясного й чіткого повернення анексованого Криму Україні – пропонується якийсь невнятний «новий референдум» з цього питання… Вони – ці клоуни-«опозиціонери», скільки їх там ще залишилося, – не можуть не розуміти, що без контролю й бажання Кремля зробити їх депутатами своєї кишенькової Думи шансів потрапити туди у них немає абсолютно ніяких. І навіть бути зареєстрованими як кандидати – теж ніяких шансів у них немає. А є лише шанс набути ось таких, як зараз у Гудкова, проблем, якщо вони все-таки вирішать займатися політичною самодіяльністю.
Так навіщо ж вони це роблять? Навіщо підставляються? Тим паче – підставляються по дрібниці, не зробивши абсолютно нічого, не завдавши абсолютно ніякої реальної шкоди режиму? Дуже багато в політиці залежить від керівництва. Куди поведе керівництво – туди піде й усе масове рухання. (Якщо воно є, звичайно. Зараз у Росії ніяких масових опозиційних рухань немає, тим паче – здатних на щось більше, ніж світити ліхтариками в нічне небо й галопом утікати від броньованих «космонавтів» з дубинками.) А для самого керівництва – дуже багато залежить від особистих якостей. Від характеру осіб, які стоять при кермі. Від їхньої мужності чи трусості, глупості чи розуму, витримки чи істеричності, млявості чи драйву. Це найважливіший фактор, який визначає політику, – як би не була мала роль особистості в історії на думку Льва Толстого, але насправді вона не така вже й мала. І якщо не вважати вождів «опозиції» просто провокаторами, які працюють лише над страхуванням режиму від реальних небезпек знизу й над підвищенням явки на фарс путінських «виборів до Держдуми», – то ЩО залишається? Залишається вважати їх просто ничтожествами.
Трусами, слабаками й ничтожествами. Які ніби не можуть спокійно дивитися, що відбувається в країні («Просто мстиві й дрібні негідники захопили мою країну й знищують у ній нормальних людей!» – як написав у відповідь на обиски Гудков-старший), а те, що реально необхідно робити – стріляти й воювати – бояться. Або їм навіть у голову таке не приходить. Виховані на гандизмі, на правозахисних дисидентських традиціях 60-х років, на стоянні з плакатами й ходінні по вулицях маршами з прапорами, на легальній політиці 90-х, коли були реальні вибори, реальні ЗМІ, реальна свобода… Яка це неймовірна ганьба й самоприниження – тупо намагатися все одно, незважаючи ні на що, грати за правилами з тими, хто щомиті змінює на ходу самі правила й у будь-який момент може просто приложити опонента «фейсом об тейбл»! … Адже, наприклад, той же Дмитро Гудков не має абсолютно ніякого відношення до всієї цієї справи з орендою його тіткою підвалу, він і в самому цьому підвалі, як розповідає його батько, ніколи не був. Абсолютно ніякого відношення. Цинізм зі сторони Системи – шмонати й садити його по цій справі – просто запредельний, той, що не піддається описанню.
І єдиною відповіддю на такий цинізм може бути – лише війна на знищення Системи. А зовсім не жалке, причому навіть теоретично неможливе, але все одно бажане для цих «опозиціонерів» брання участі у фарсі «виборів» за правилами Системи, на її полі й під її повним контролем. Навіть уявити неможливо, на яке приниження йдуть ці «політики» заради чистої фікції – дотримання правил і використання (нібито) можливостей, прописаних у конституції, яка давно вже розірвана на туалетний папір… Нічого, крім гострого презирства й брезгливості, така законослухняність не викликає.
Як співав Карабас-Барабас у дитячому фільмі 70-х років про Буратіно: Плювати на приниження! Так, я готов приніжитися, Я готов приніжитися, Але лиш би до солодкої мети Хоч трохи наблизитися, Хоч трохи наблизитися! … «Влада робить все можливе, щоб стимулювати людей займатися скоріше партизанською війною», – зауважує між іншим у інтерв'ю «Новій газеті» Ілля Пономарьов. Так, абсолютно правильно, – робить все, щоб навести «опозиціонерів» на шлях істини, щоб вони нарешті перейшли до міської герильї проти мусорів, пєсгвардії й чекістів.
Давно пора! Але вони, як зомбі, все одно впорто ломляться в «виборчкоми», щоб зареєструватися кандидатами на привидовисих «виборах»… у країні, яка давно вже веде потойбічне існування. Тобто, якщо не вважати гудківських та ін. заздалегідь провокаторами, найманими водити людей по колу замість боротьби й підвищувати явку на «вибори» – тоді, дійсно, слабоумство залишається єдиним поясненням такої поведінки. Єдиним діагнозом.