Олексій Тамразов вніс залог у розмірі 5 мільйонів гривень за підозрюваного у вбивстві журналіста Олеся Бузини Дениса Полищука. Цей жест видається благородним, проте викликає запитання. Враховуючи цілком благополучне минуле Тамразова за режиму Януковича, коли він працював як на Фірташа, так і на Курченко, а за всіма ознаками працює на Фірташа й нині. Своїм сьогоднішнім вчинком він заробив рейтинг серед радикалів.
Повторювані спроби організувати «третій майдан» завжди фінансувалися Фіртшем. Перетворення «справи про вбивство Бузини» на детонатор суспільного вибуху, схоже, також фінансуватиме Фірташ. Логіка проста — створити кризу, щоб потім стати антикризовим менеджером, підірвати ситуацію, щоб на руїнах прийти до влади. Щодо версії про те, що Бузину вбив хтось інший, а влада просто зацікавлена в засудженні «патріотів» — влада не зацікавлена, розуміючи, який резонанс це викличе в суспільстві. Простіше було б просто записати цю справу в «висяки» й заспокоїтися.
Смутні часи породжують смутних людей. Останні політичні події несподівано вивели в публічну площину особистість, на перший погляд, досить скромну — колишнього заступника голови правління ПАТ «Укргаздобиця» Олексія Тамразова. До недавна відомого автогонщика, який став активістом Автомайдану, а нині називає себе експертом нафтогазової галузі. Сьогодні публікації та коментарі Тамразова подаються як такі, що «викривають» корупційні схеми на вверену йому раніше компанії.
Він настільки детально описує вигадані «кимось» схеми виведення грошей з «Укргаздобичі», що стає зрозуміло, звідки взялося багатство самого Тамразова. Його тіньова біографія не має нічого спільного з легендою, що дивиться на нас з його особистого сайту. Про себе Олексій Гарійович Тамразов пише, що є головою політичної партії «Народна платформа», політиком, бізнесменом, громадським діячем. Сім років навчався в Київському державному інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого й закінчив його у 1999 році, отримавши диплом зі спеціальності «Театрознавство» та кваліфікацію «театрознавця», «організатора театральної справи». Наступного року після закінчення ВНЗ з театрознавцем Олексієм Тамразовим відбувається дивовижна метаморфоза — свою трудову діяльність він розпочинає не в театрі, а в компанії «ТНК-Україна» на посаді фахівця відділу оптового продажу нафтопродуктів.
Набравши досвіду в сфері торгівлі нафтопродуктами, у 2003 році він створює ТОВ «Західна нафтогазова компанія» («ЗНГК») і стає її комерційним директором. Офіційний сайт Тамразова повідомляє, що вже у 2013 році обіг «ЗНГК» становив 4 мільярди гривень, а компанія входить до ТОП-10 імпортерів бензину та дизельного палива в Україні. У 2006 та 2007 роках він працював першим заступником комерційного директора компанії «Укрнафта». Після року з невеликим роботи у мільярдера Олексій повертається в «ЗНГК» на посаду заступника директора. А у 2010 році по березень 2014 року керує державним підприємством ПАТ «Укргаздобиця» на посаді першого заступника голови правління.
Цей період Тамразов характеризує так: «був підписаний договір про спільну діяльність зі шведською компанією «Міс Ентерпрайзес» та ТОВ «Карпатигаз». За період спільної діяльності було інвестовано понад 2 мільярди гривень і видобуто понад 1 млрд кубометрів природного газу. У 2011 році був підписаний новий договір про спільну діяльність «Укргаздобичі» та корпорації Shell. У межах цієї угоди була пробурена перша свердловина, з якої був отриманий промисловий приток газу».
У той же період Олексій деякий час намагається зробити кар'єру у світі ралі (виступає за команду Ferrari Team Ukraine, яку заснував молодший син втікаючого президента України Віктора Януковича), проте ця кар'єра закінчується не перемогами України на трасах «Формули-1», а придбанням салону автомобілів преміум-класу «Автопорт» і перетворенням невдалого гонщика на сірого автодилера. Серед марок, які продаються в салоні, значаться Maserati, Porsche, Acura, Land Rover, Lexus, Mercedes, BMW. За дивного збігу обставин, основним клієнтом автосалону стала сім'я Януковичів: більшість автопарку сім'ї була придбана саме у Тамразова.
Такі довірливі зв'язки з «Сім'єю» у Тамразова на перший погляд важко пояснити. Проте давайте подивимося на його біографію другим, більш пильним поглядом. Близьке знайомство з донецькою криміналітетом склалося у Тамразова з самого дитинства — адже наприкінці 80-х сім'я Тамразова вже входила до асирійської організованої злочинної групи, якою керував Джибу «Гарик» Малік-Заде (убитий в Німеччині в грудні 1992 року).
Оперативники називають цю ОЗГ «Авдиша» (за прізвищем одного з її лідерів Віктора Авдишева), у період свого розквіту вона налічувала близько 1000 активних членів і діяла переважно в Старокиївському, Печерському, Жовтневому, Московському, Радянському та Залізничному районах Києва. Одним з «піхотинців» Авдишева був майбутній газовий експерт Льоша Тамразов за прізвиськом «Тощий». Періодом становлення злочинної групи «Авдиша» є кінець 80-х — початок 90-х, коли група колишніх спортсменів-борців, об'єднавшись за етнічною ознакою (курди та азербайджанці), почали займатися грою в «наперстки» й встановлювати контроль над дрібними торговцями кавказьких національностей, які торгували на Бессарабському ринку.
У 1992 році підприємці Гаррі Габович та Семен Юфа за підтримки криміналітету Авдишева відкривають на Республіканському стадіоні (нині реконструйованому НСК «Олімпійський») споживче товариство «Меркурій» та речовий ринок «Патент». Основними джерелами доходів ОЗГ стають «страхування» бізнесменів, підприємців та «челноків», які торгували на стадіоні, стягнення «данини» з «валютників», а також контроль над комерційними структурами, які відкривалися в оточенні стадіону.
Саме поняття «страховка» мало дещо незвичне значення. З торговців данину не брали, а «страхували» їхній товар, видаючи підприємцям «квитанції», які мали функцію «охоронних грамот». Ще одним напрямком ОЗГ, на якому спеціалізувалися її члени, був угін автотранспорту — саме тут групуванню стала в нагоді молода Льоша Тощий зі своїми відмінними навичками екстремального водіння. Поступово добуті протиправним шляхом кошти членами ОЗГ почали вкладатися в створення та розвиток комерційних фірм.
Примкнулі раніше до Авдишева та Джибу професійні шахраї Шахбазов, Лі, Безкровний здійснюють низку афер у кредитно-банківській сфері шляхом невиплати великих кредитів, отриманих на підставні фірми. Ці кошти йдуть в «общак» ОЗГ, частково легалізуються через ПО «Меркурій» і вкладаються в легальний бізнес, зокрема запуск ліквідно-горілчаного заводу в м. Краснодарі. У цей же час керівники ОЗГ починають цікавитися газом. Після вбивства Джибу Авдишев, одноосібно возглавивши ОЗГ, починаючи з 1994 року переорієнтує групування на криміналізацію державних економічних програм.
З цією метою, встановивши необхідні зв'язки серед українських депутатів та членів уряду, член групи Шахбазов активно бере участь у укладанні договорів низки фірм про експорт металу та паливних ресурсів з України за кордон і, зокрема, поставку туркменського газу в Україну. Внаслідок внутрішніх конфліктів на ґрунті власності та грошей, арештів активних учасників ОЗГ, групування значно послабило свої криміналізаційні позиції та економічну базу.
Джерела в правоохоронних органах підтверджують, що сім'я Тамразова активно брала участь у нафтогазовому та автомобільному напрямках злочинної діяльності ОЗГ «Авдиша». У результаті молодого Льошу Тощого влаштували на роботу в «профільну компанію», щоб він набув досвіду, а потім виділили йому з общака кошти на власну справу. Стає зрозумілим, чому наш герой так і не став відомим театрознавцем, а виринув у такі швидкі строки на ниві нафти та газу. Набравши досвіду в профільних компаніях, відзначившись у «нафтових» проектах як Юрія Бойка, так і Дмитра Фірташа, у 2010 році Олексій Тамразов уже може вважати себе фахівцем з організації схем виведення грошей з газових компаній, і сім'я Януковичів, яка прийшла до влади, лобіює його призначення в «Укргаздобичу».
З цього починається сумний етап в історії цього державного підприємства. Тоді ж генеральним директором компанії був призначений Юрій Борисов, який раніше працював головою нафтохімічного холдингу Фірташа «Ostchem». З цих пір про свою криміналітетну молодість Тощий уже не згадує — настає криміналітетна зрілість, з іншими справами та іншими грошима. Угонювати автомобілі вже не було потреби, проте з'явилася потреба в угоні мільярдів гривень з державного підприємства.
Уже у 2011 році при допомозі Тамразова були ліквідовані газопромислові управління «Харківгаздобиця» та «Львівгаздобиця». Тобто видобувне підприємство позбавлялося видобувних підрозділів. Кадрова революція тривала всі 3 роки. Коли головний інженер підприємства спробував перешкодити виведенню коштів, його не просто звільнили — дійшло до того, що «молоді кадри» скоротили й саму посаду головного інженера! Як і посади головного геолога, заступника з капітального будівництва тощо. Трудовий колектив компанії написав панічне листування на адресу президента України: «Водночас введені посади заступників директора з безпеки, юридичних питань, соціальних питань», — зазначається в посланні.
Але Сім'я продовжувала «крішувати» Тамразова, допускаючи безконтрольний потік грошей у «потрібні» кишені, а на такі «дрібні» питання просто закривала очі. Результати неумілого управління «Укргаздобичею» у цей період очевидні. За даними Мінпаливенергетики, за дев'ять місяців 2013 року роботи з буріння порівняно з попереднім роком скоротилися на 11%, розвідувальне буріння — на 24, темпи будівництва нових свердловин — на 16%. Видобуток упав за останні п'ять років на 13,5%.
Щоб приховати провали та корупцію, Борисов та Тамразов добивалися того, щоб за роботою компанії спостерігало якомога менше очей. З перших днів приходу Борисова та Тамразова посвідчення «Нафтогазу» перестали діяти на проходній «Укргаздобичі», «м'яті» у турніках топи головної контори стали звичайним явищем. Наприкінці 2012 року дочірня компанія «Укргаздобиця» була реформована в ПАТ. Таким чином, відбувся остаточний розрив з НАК «Нафтогаз України». Більше того, було зроблено заяву про проект приватизації «Укргаздобичі». Останню точку в переведенні «Укргаздобичі» у повну феодальну власність Сім'ї Тамразов поставив, перевівши всі розрахункові рахунки підприємства в ставший Олексієві рідним домом банк «Надра» Дмитра Фірташа.
Там же державна компанія в останні роки часто кредитувалася. З юного «піхотинця» Льоша Тамразов швидко перетворювався на «авторитетного» бізнесмена та менеджера. Проте найцікавіше було ще попереду: адже у той же період Олексій потрапив під пильну увагу правоохоронних органів, і інформація про нього стала значно більшою.
Протягом 2011–2013 років дружба Олексія Тамразова з Сім'єю та близьким до неї олігархом Дмитром Фіртшем упорядкувалася. Тамразов, будучи головою тендерного комітету «Укргаздобичі», при невтручанні свого керівника Юрія Борисова неодноразово організовував торги, під час яких його комерційному підприємству «Західна нафтогазова компанія» випадали жирні шматки державного грошового пирога. До схеми були включені всі члени комітету, відповідно отримуючи солідну винагороду за «правильні» голосування, проте основний дохід компанії спрямовувався в общак Сім'ї. Так, «ЗНГК» за три роки, згідно з реєстром закупівель, поставила «Укргаздобичі» товарів на загальну суму понад 231 млн гривень.
Ціни на товари були завищені в рази, різниця виходила з компанії назавжди. Воодушевлені успіхами, Борисов та Тамразов у 2011 році вознамерилися купити «за дешево» роздрібну мережу заправок «Калина». У травні 2011 року філіал управління з переробки газу та газового конденсату ДК «Укргаздобиця» прийняв рішення про придбання мережі АЗС за неконкурентною процедурою закупівлі «у одного учасника» у кількох пов'язаних компаніях, у тому числі ТОВ «Калина-Закарпаття» та ТОВ «Атіква». НАК «Нафтогаз України» на чолі з Євгеном Бакуліним закрив очі на історію з покупкою АЗС, де була явна корупційна складова, і дав свою згоду.
Проте Міністерство економічного розвитку та торгівлі (МЕРТ) відмовило ДК «Укргаздобиця» в придбанні мережі 72 АЗС за 1,3 млрд гривень. Відповідне рішення було прийнято 20 липня 2011 року. Відмова МЕРТ санкціонувати угоду ґрунтувалася на експертних оцінках про зловживання при закупівлі активів за державні кошти — виявилося, що ціна, за якою планувалася продаж, була завищена приблизно в 2 рази. У результаті угоди «Укргаздобиця» могла втратити близько 650 млн гривень.
Такі втрати внаслідок сумнівної угоди більш ніж значимі для компанії, яка заявляла про постійний дефіцит оборотних коштів і скаржилася на завищені податкові зобов'язання перед державним бюджетом. Адже при «молодій команді» «Укргаздобиця» постійно залучала кредити. Показово дерзку аферу фірмам Тамразова вдалося провернути з державним «Родовід банком». Схема «кидка» полягала в тому, щоб взяти кредит у 171 млн грн і привласнити його, а земельні ділянки, які виступали в якості застави, «відбілити» через рішення «дружніх» суддів і надалі продати. У результаті держбанк і донині безнадійно намагається вибити гроші з фірми, у якої вже нічого немає.
Історія, яку розповідає один з колишніх помічників Тамразова, розвивалася таким чином. У 2008 році ТОВ «Золотий Мандарин» (оцініть назву!) взяло в банку 204 млн грн кредиту, який мало повернути не пізніше червня 2009 року. Своїх зобов'язань за договором воно не виконало. І банк у грудні 2010 року звернувся до суду з вимогою стягнути борг з цієї фірми та її поручителів — ТОВ «Калина-Закарпаття» та ТОВ «Атіква» у сумі 205,13 млн грн заборгованості (включаючи пені та відсотки).
Примітно, що саме Олексій Тамразов раніше входив до складу власників ТОВ «Калина-Закарпаття» та ТОВ «Атіква». У березні 2011 року господарський суд Києва стягнув борг солідарно з усіх трьох фірм: з фірми-боржника — за рахунок будь-якого майна, з поручителів — застава, яка мала бути продана на публічних торгах. Під час розгляду цієї заяви виявилася несподівана деталь: у 2011 році фірми-поручителі добилися в інших судах розблокування іпотечної застави. Суди першої інстанції їм відмовили, проте Львівський апеляційний господарський суд та Київський апеляційний господарський суд визнали договори іпотеки недійсними.
Держбанк, почувши неладне, у березні 2012 року добився того, що обидва постанови апеляційних судів були скасовані Вищим господарським судом України. Проте було вже пізно. Поки іпотека була розблокована, «Калина-Закарпаття» 1 лютого 2012 року без згоди та відома банку продала ділянки малому приватному підприємству «Ольвія». Виходить, що поки державний банк судився з боржниками, Тамразов та Ко за допомогою суддів просто «увели» заставлене майно.
Тамразов на цьому зробив мільйони — для Сім'ї, для общака, але й для себе, звичайно. Сьогодні, після революції та вигнання з облюбованої посади, любов до державних грошей виявилася у Тамразова з ще більшою силою. У зв'язку зі змінами в березні поточного року керівництва «Укргаздобичі» Олексій намагається через свого знайомого, нинішнього заступника голови правління державного підприємства Вадима Шленчака (у минулому власника того самого ТОВ «Калина Закарпаття») увійти в «схему» з придбання для своєї компанії ТОВ «УТН-Груп» зрідженого газу за низькими цінами. Крім того, колишній та нинішній заступники голови правління «Укргаздобичі» вже домовилися про поставки на підприємство селітри та масла. Схема ж давно налагоджена й зрозуміла.
Як же вдається колишньому чиновнику після низки корупційних скандалів поки що уникати законного покарання? Розуміючи, як кардинально змінюється політичний ландшафт країни під час та після Майданних подій — втеча Януковича, арешт Фірташа, нові керівники силового блоку — Олексій Тамразов, пам'ятаючи досвід свого колишнього пахана Віктора Авдишева, здійснює активні спроби легалізуватися в утворених політико-економічних умовах. Для цього він, прикриваючись статусом зірки автоспорту, подається в члени Автомайдану. Не афішуючи при цьому своєї безпосередної причетності до «автолюбителя» Віктора Януковича-молодшого, йому на час вдається стати одним з головних ньюсмейкерів подій у Криму.
Проте оскільки наш герой усвідомлює, що Євромайдан рано чи пізно має розійтися, то й прикриття «ідейного» борця з режимом Януковича буде нівельовано. Також велика ймовірність відкриття кримінальних справ за його «успішну» діяльність в «Укргаздобичі». Оточення переконує Тамразова в тому, що наявність партії, виведення її в публічну площину, дозволить прикритися статусом політичного лідера.
Адже в країні, яка прагне стати демократичною, переслідування політиків, які відстоювали благородний порив українського народу позбутися Віктора Януковича, ніяк не прийнятне. Ось і партія є з відповідною назвою «Народна платформа». Після Майдану Олексій Тамразов розвинув бурхливу активність, роздавав багато інтерв'ю, проплачував їхній розповсюдження в пресі. Дивансько-політична партія «Народна платформа» навіть заявила про намір йти на вибори до Київської ради та мера Києва. Проте ця ідея закінчилася безславно. Партія знялася з виборів 28 квітня. «Ми вважаємо, що в умовах безперервних військових диверсій на сході країни та колапсу національної економіки витрати на політичну рекламу та самопіар — подібні до саботажу в умовах військового часу», — заявив тоді голова партії Олексій Тамразов. Як пов'язані бойові дії на сході та вибори до Київської ради — незрозуміло. Можливо, екс-керівник «Укргаздобичі» усвідомив, що накопичені в свій час кошти краще витратити на адвокатів. Які йому незабаром знадобляться — за нашими даними, правоохоронні органи серйозно взялися за аналіз схем виведення коштів з «Укргаздобичі», і кільце навколо Олексія Тамразова продовжує стискатися.