Юрій Винничук: чорні діри «Правого сектора»

Наші професійні націоналісти, на жаль, набагато кращі провокатори, ніж патріоти. Я тут не маю на увазі тих, хто справді воює на фронті. Але ідеологи «Свободи» та «Правого сектора», видимо, походять з однієї пробірки. Тому що одні й другі працюють на картинку російського телебачення, яке з великою охотою демонструє всілякі марші та походи з факелами, щоб звичайний росіянин наочно переконався, що в Україні при владі бандерівці. Після епохальної битви з геями «Правий сектор» вирішив 3 липня влаштувати в Києві марш на честь перемоги князя Святослава над хозарами. Як це зараз актуально, як своєчасно й дотепно, розповідатимуть нам світове й російське телебачення. Адже хозари — це не просто хозари, а це олігархи, і, звичайно, «Порошенко, Турчинови, Яценюки, Гройсмани». «Ми, націоналісти, готові бути авангардом революційної боротьби за кращу Україну», — заявляють вони, але виникає питання: а де ж ви були на Майдані? Де тоді був цей ваш авангард, коли в бій йшли студенти, хлопчики й гинули під кулями?Де ваші жертви? Як і слід було очікувати, звістка про марш на честь перемоги над хозарами вже широко обговорюється на єврейських сайтах. Зокрема, «Євроазійський єврейський конгрес» одразу розкриває карти: «у рамках антисемітського дискурсу «хозари» стали евфемізмом для євреїв, символічним позачасовим позначенням ворожих слов'янам сил. «Хозарська» антисемітська міфологія неймовірно розроблена. Хто першим придумав святкувати перемогу російської зброї над «юдейською хижацькою паразитичною державою» саме 3 липня, зараз встановити складно, однак очевидно, що культ цього «свята» прийшов в Україну з Росії».Ось звідки такі чудові ідеї приходять! Хто б сумнівався! Але для «ПС» — це вже норма. Епатувати, провокувати й працювати на ворога, прикриваючись надутим патріотизмом. Вже коли перед парламентськими виборами з'явилася перша десятка «ПС», мені щелепу звело, як від прокислої капусти. Першим номером був Андрій Тарасенко (заступник голови ПС з політичних питань). А я думав, що сховають цього товариша куди-небудь глибше, щоб очі не мозолив. Ні — виставили на чолі списку. Знай наших. Яким спеціалістом з політичних питань він є, нагадаю осінній Майдан. Власне тоді цей, з дозволу сказати, спец і засвітився чудовою фейсбуківською промовою, яка обурила наших союзників та адвокатів — поляків. Він заявив, що Перемишль та ще кілька повітів у Польщі треба відібрати, а «Волинська трагедія — це брехня й вигадки». І про це він заявив у інтерв'ю не якомусь там «Вістям Свистодристовки», а польській газеті «Rzeczpospolita».Тобто саме в той час, коли Польща всіляко підтримувала й виправдовувала в очах Заходу Майдан, а прем'єр-міністр Дональд Туськ закликав ЄС надати чіткі гарантії Україні щодо фінансової допомоги й вступу в Євросоюз, раптом вискакує якийсь нікому невідомий чорт з табакерки й несе абсолютну дурість. Можливо, хтось і вірить у щирий патріотизм цього спеца, але я бачу тут щось інше. Я бачу тут дурість. Мріяти про захоплення Перемишля й Лемківщини, де вже давно українці в жалюгідній меншості, не лише смішно, але й злочинно. Не менш злочинно болтати й нести щось таке про Волинську трагедію. Якби такий чоловік, як А. Тарасенко, потрапив у парламент — це став би великим ганьбою. Але не Тарасенко єдиним гордилася й гордиться «ПС». Десяте місце займав тоді не менш одіозний тип. Петро Іванішин (доктор філологічних наук). Це, можна сказати, гідна зміна товаришу Фаріон та Міхальчишину в одному флаконі. До теми: Винничук: автор заяви ПС про Андруховича — син агента КГБ. Але мають почати від Адама. Адамом у цьому випадку можна вважати Василя Іванішина, батька Петра.Саме В. Іванішин був родоначальником маргінальної організації «Тризуб», про яку ми чули перед Майданом. Чули й про якісь військовизовані тризубівські табори, однак під час запеклих боїв не побачили там жодного бойового загону. «Тризуб» з ентузіазмом розкручувала Москва: «ряд представників українських націоналістичних організацій, таких як «Тризуб імені Степана Бандери», «Патріот України» та інші висловили готовність допомогти «поневоленим Москвою народам» у боротьбі проти «імперського шовінізму». Їм навіть почали приписувати теракти в Москві. «Тризуб» якийсь час був розкручений не гірше «ПС», але за «Тризубом» тягнулися старі кучмівські гріхи: то вони розбили намети опозиції під час акції «Україна без Кучми», то кинулися підтримувати аграріїв, блок ЗАЕДУ й самого Кучму, влившись у Народний Рух України (за єдність) провокатора Богдана Бойка. Словом, спалилися. Але «ПС» складається не лише з «Тризуба», але й з партії «УНА», яка в 2012 році входила в технічні партії Януковича. І за квотами «УНА» у всі виборчі комісії призначалися люди за списками Партії регіонів.Потім настала пора на новий бренд з прицілом на президентські вибори 2015, однак події прискорилися, й «ПС» довелося розкручувати на голому місці. Нічого дивного в цій провокаційній роботі немає, якщо розібратися, ким був сам В. Іванішин, який у 1993 році створив «Тризуб». 12 вересня 2004 року близько 200 активістів «Тризуба» влаштували марш вулицями Львова й перед пам'ятником Шевченку провели мітинг. А там лунало все те, що й вимагала Банкова: заклики побудувати «українську Україну», «геть московсько-єврейських колонізаторів!». Але до свого захоплення націоналізмом хрещений батько «Тризуба» займався не надто чесними справами, а як раз самовідданно боровся проти націоналізму, розправлявся із закордонними зрадниками, не забуваючи й про літературу: за замовленням КГБ створював закриті рецензії на конфісковані в опозиційних літераторів твори. Ці рецензії потім фігурували в судах. Погляди на літературу майбутнього нацика були в стилі незабутнього Жданова. Тому неудивно, що у своїх статтях він гнівно засуджував всілякі модерністські збочення й формалізм.А потім вчорашній часовий ленінських цінностей створює націоналістичну організацію. Нетрудно здогадатися за чиїм замовленням. Адже кагебісти й агенти КГБ колишніми не бувають. Серед висловлювань В. Іванішина від 2004 року знаходимо й таке: «Янукович зараз — найзагадковіша фігура серед українських політиків. Він дуже цікавий і як людина. Янукович не став людиною Кучми. Янукович не допустив жодного політичного висловлювання, яке б могло його з чимось пов'язати або скомпрометувати. Він — як «чистий аркуш», на якому можна написати все те, що забезпечить йому успіх». І ось цього кагебістського прислужника й кучмівського лакея раптом роблять батьком українського націоналізму.Він вважається гуру «Правого сектора», до якого входить «Тризуб»! Його називають поважно «Провідник!» У тому числі й Ярош, теж член «Тризуба», який викладав у тому ж Дрогобицькому університеті, що й батько, й син Іванішини. А оскільки за народною мудрістю яблучко від яблуні недалеко котиться, то маємо також синочка з такими ж дикими поглядами. Григорій Грабович, професор Гарвардського університету, теж відзначив унікальність г. Іванішина, заявивши, що таким ученим не місце ні в одному закордонному навчальному закладі. А що до його поглядів — це чудовий сплав усього того, що жахає нинішню Європу. Звичайно, саме таких людей треба мати в парламенті, щоб нам і Європа ніколи не світила. Адже новенького маленького дуче лякає стільки фобій: і сексуальна революція, і неофемінізм, і глобалізація, й постмодернізм, і порнографізм, а до цього ще й «культура геїв і лесбійок». Виявляється, «не без політичного тиску з боку Євросоюзу й США пропаганда гомосексуалізму стала відчутною й у нашій країні». Цікаво, що Ярош має такі ж погляди й теж виступає проти вступу в ЄС і в НАТО.Таке враження, що за вушком у них сидить Кирил Гундяєв і тихенько гундосить священні постулати «російського світу». Зоркий очей Іванішина завжди нервово дергався, коли він чув про гей-паради. Навіть тоді, коли їх організували рігоаналисти на Майдані. Гомосексуалізмом обеспокоєний ідеолог присвячує дуже багато уваги. Закрадається підозра, що він особисто постраждав від якогось збоченця. У будь-якому разі В. Іванішин вдається до відвертої брехні, приписуючи відомим літературознавцям, яких він звинувачує в страшному гріху — постмодернізмі, твердження, що «Т. Шевченко, Леся Українка, О. Кобилянська та ін. належали до гомосексуалістів». Цитат, звичайно, наш псевдоучений не наводить. Як і прийнято у учнів Жданова. Зате «учений» користується такими глибоко науковими термінами, як «естетично убога брошура», «печально відома гарвардська професорка», «хворі люди». При імені Юрія Андруховича, Оксани Забужко та інших найпопулярніших письменників чути, як у П. Іванішина скрипіють корінні зуби й шарніри в черепній коробці. Письменник Ілля Стронговський відзначає: «Позиція П. Іванішина — позиція ультраконсервативного ретроградно-націоналістичного радикала з шовіністичними поглядами й брудною мовою». Печерна ксенофобія й гомофобія П. Іванішина тісно переплетена з робітничо-селянським уявленням про літературу й науку. Чого варта така заява кандидата в нардепи: «… явища антистатку, антилітератури, міцно засновані на твердженні знеспиритуалізуючих, денаціоналізуючих, космополітичних цінностей західного лібералізму». Вона ніби живцем списана з чергового послання товариша Сталіна. Отже, сумнівів немає, хто стоїть за новою ідеєю безглуздого марша. Шкода лише, що нацики настільки боязкі, що жодне зі своїх гучних заявлень не підписують своїми іменами. Чомусь переважають виключно анонімки. Тоді вже, не соромлячись, підписали б, як є: ФСБ.