Передвоєнна біографія Сергія «Боцмана» Коротких багата на суперечності — учасник російського ультраправого руху, знайомий одіозного «Тесака» Марцинкевича, обвинувачений у тероризмі на території РФ та учасник кількох військових конфліктів у різних країнах світу як волонтер. Після Майдану він вирішив пов'язати своє життя з Україною і став одним із лідерів добровольчого батальйону Азов, який утримує стратегічно важливий Маріуполь від агресії Москви. За бойові заслуги «Боцман» у грудні 2014 року отримав українське громадянство особисто з рук президента Петра Порошенка. У інтерв'ю ЛІГАБізнесІнформ 40-річний розвідник Азова розповів про війну без офіційного прикрашування.
На запитання про те, як він потрапив на російсько-українську війну та яка обстановка в Маріуполі й Широкино, Коротких відповів, що перебуває в полку Азов з самого початку, з першого дня його формування. Він командував розвідротою, штурмовою групою, яка брала Маріуполь, займався розвідкою, складав плани штурму та проводив перше й друге визволення міста. За офіційною інформацією Генштабу, Нацгвардія та міліцейські батальйони знаходяться у другій лінії, а ЗСУ — попереду.
Однак розвідник наголошує, що коли відбуваються зіткнення в Широкино, офіційно повідомляють про те, що ЗСУ відбили атаку. Насправді ЗСУ в Широкино взагалі немає ні в якій якості. Там перебувають батальйони Донбас, Азов або загалом Нацгвардія. Морпехи були там лише у лютому. У Широкино нікого не живе. Коротких сам будував там перші укріплення, на яких затримали російські війська 4 вересня. Це єдина висота, яка стратегічно дозволяє, укріпившись, стримувати всі спроби наступу на Маріуполь. Зараз там їхні позиції дуже добре укріплені — це найкраще укріплення з тих, що існували за рік. Якщо залишити Широкино, то наступна точка, де можна закріпитися, буде вже на окраїні самого Маріуполя, тобто противник пройде 23 кілометри легко. Широкино залишати неможна.
Росіяни не припиняють спроби штурму. З лютого було, можливо, п'ять днів, коли не стріляли. Загроза прориву російських військ до анексованого Криму зберігається. Активної фази бойових дій немає, але йде активне накопичення техніки й військ противника. Якщо вони пройдуть Широкино й зачепляться за край Маріуполя, місто почне «вмирати», народ почне бунтувати, і далі це питання часу, коли «мудре» керівництво його здасть. Щоб цього не допустити, потрібно укріплювати позиції в Широкино додатковими кількома лініями.
Щодо можливостей російських військ для штурму зі сторони Новоазовська чи Тельманово, теоретично вони існують, але сили у них не нескінченні. За досвідом усієї війни вони діють так: користуючись повною безпорадністю українського Генштабу, концентрують усі свої сили в одному місці, давлять у цьому місці, відгризають якийсь шматок території й потім знову відходять. Російські військові й терористи ніколи не йшли широким фронтом. Те, що вони говорять про прорив через Волноваху й все інше, теоретично можливо, але реально у них не вистачить сил. Їм тоді довелося б вибудовувати сили від Волновахи до Бердянська, чого, на його думку, у них не вистачить.
Робота з контррозвідкою СБУ під Маріуполем легка й приємна, там зараз ідеалісти-романтики. На запитання про розвідувальну діяльність Азова та її відмінність від розвідки ЗСУ чи СБУ, Коротких розповів, що добре співпрацюють з місцевим СБУ — конкретно з відділом контррозвідки. Вони близькі їм за духом, рік тому були ніким, точніше, тими, хто заважав іншому СБУ заробляти гроші. У відділі «К» є невелика група ідеалістів-романтиків, які до того ж виявилися й патріотами. Тому координуються з ними, і працювати легко й приємно, на відміну від усього іншого СБУ, яке й досі займається крівельництвом і заробітками.
Щодо успіхів у розвідці, було багато. Вони проводили розвідку Марьївки й були першою групою, яка туди входила. Там справа розташовані зруйновані багатоповерхівки — це вони їх знесли. Також робили розвідку Іловайська — саме з правої сторони, звідки ще до котла туди входив батальйон Донбас. На відміну від усіх інших, вони з'явилися там з перших чисел серпня.
Щодо зіткнень з розвідкою противника, такі були, але розмовляти в ці моменти не доводилося. На запитання про спілкування з терористами й російськими військовими, Коротких розповів, що приходилося брати «язиків», але вони їх здавали СБУ. Самі не спілкувалися. З тих випадків, коли все ж доводилося трохи поговорити з полоненими терористами-диверсантами (російських військових теж брали, але не він, тому особисто не розмовляв), він може згадати лише одного нормального. У тому плані, що можна було поговорити, який викликав якісь людські почуття. Він ворог, але адекватний, просто зомбійований російським телебаченням. Це «хантер», який убив начальника маріупольської ДАІ.
У ЗСУ немає соціальної драбини, коли найздібніші повинні йти вгору. Це просто не працює. Якщо подивитися на нинішній генералітет, не знайдеш жодної особи, яка виросла саме на цій війні. Решта, як правило, якісь «укурки». У Маріуполі вони взяли 15 або 16 людей — усі з кримінальними татуюваннями, у кожного по 2–3 ходки. Командував ними чеченець, який до цього був двічі засуджений за торгівлю наркотиками. Яких же з них воїнів? Глупих, але досить сміливих, можливо, іноді сміливіших, ніж ЗСУ. Проте їхня відвага часто пояснюється вживанням різного роду допінгу.
Зараз разом з ними служить батальйон Донбас. Взаємодія відбувається через ротацію. Конфліктів між батальйонами не було й немає. Потрібно розуміти, що той Донбас, який служить у Широкино, не має відношення до того Донбасу, яким командує Семен Семенченко. Там нормальні хлопці, з якими у них повне взаєморозуміння. Між добровольцями й ЗСУ у їхній зоні відповідальності теж немає конфліктів. Загалом не знає. Справа в тому, що Азов під Маріуполем з самого початку, і інші підрозділи, виходить, приходять уже до них. І за рахунок цього будуються нормальні взаємовідносини.
Є інформація про те, що завдяки інтеграції в структуру МВС Азов забезпечується краще, ніж інші добровольчі підрозділення. Коротких відповідає, що не зовсім так, і залежить від того, з чим порівнювати. Проблем усе одно хватає. Якщо порівнювати з ДУК Правий Сектор, який не отримав ніякого статусу, а тепер скаржиться, що його не забезпечують, то так. Але вони самі винні. Не тільки вони — Дніпро, наприклад. Він дуже добре ставиться до Дніпра, вони разом воювали й дружать, але помилкою їхнього розвитку було те, що вони, по суті, залишилися батальйоном однієї конкретної людини — особистою гвардією. У результаті, коли цей чоловік позбавив їх утримання, вони залишилися без грошей і без всього.
Щодо того, як обстоять справи в Азова, коли вони стали Нацгвардією, Коротких каже, що так, вони отримали, нарешті, бронетехніку й важку техніку. Але заправляти цю бронетехніку часто доводиться за рахунок волонтерів або за рахунок коштів, які вони самі різними способами знаходять. Коли проходило взяття Широкино, доходило до того, що паливо для операції вони збирали в Інтернеті — з миру по нитці. Хтось давав паливо, хтось талонами, хтось карточками, хтось просто гроші кидав. Тобто це було таке «народне наступлення». У держави дуже погано з логістикою, все забюрократизовано, і ті норми, які вони розподіляють, не відповідають бойовій дійсності.
На запитання про батальйон Ляшко «Україна», Коротких відповідає, що у нього було людей 20. По факту батальйон Україна — це була охорона Ляшко. Щодо практики переходу комбатів у політику, він каже, що це додає батальйонам виживаємості. Не секрет, що влада не дуже любить добровольчі батальйони й хоче їх взагалі прибрати з політичного поля й життя держави. Комбат Азова, до речі, теж народний депутат, але в Раду не ходить.
Щодо інтеграції в існуючі силові структури держави, це звучить добре, але є питання: у що інтегрувати? У сучасні ЗСУ? Так у будь-якого добровольця, який пройшов цей рік, бойового досвіду й розуміння того, як ведеться війна, у рази більше, ніж у цих 400 генералів, які сидять у Генштабі. Генеральний штаб повністю відірваний від реалій сучасної війни. За весь час він ні разу не чув, щоб Генштабом ставилися бойові завдання, щоб він розробляв фази бойової операції: фаза один, фаза два, фаза три й так далі. Це все відсутнє. Був, наприклад, наказ «Взяти Широкино», але не надійшла чітко розроблена схема операції — все вирішують командири на місцях. Тобто люди воюють у межах свого розуміння процесів і тих повноважень, які вони захотіли собі взяти. Тобто, якщо командир батальйону нормальний, то операція буде проходити нормально, але в цьому немає заслуги Генштабу. Він навіть зараз говорить не про добровольчі батальйони, а, наприклад, про батальйони ЗСУ.
Якщо він рік чесно воював, а не чийсь ставленик і не приїхав на місяць для того, щоб отримати статус учасника АТО й потім далі стрибати по кар'єрній драбині, то він знає, як потрібно воювати. Але вгору — у керівництво армією таких людей не пускають. Тому що вони невигідні. У ЗСУ немає соціальної драбини: коли найздібніші повинні йти вгору. Це просто не працює. Якщо подивитися на нинішній генералітет, не знайдеш жодної особи, яка виросла саме на цій війні.
На запитання про Муженка, чи той не воював, Коротких відповідає, що коли? Може, у афганську війну. Ні, зараз. Сумнівається. Повертаючись до комбатів-депутатів, він каже, що їхній новий статус додав виживаємості батальйонам. Хтось, як, допустимо, Семен (Семенченко), просто реалізував свої особисті амбіції. Якщо брати їхнього комбата (Білецького), то він найзлісніший прогульщик у Раді. Він зараз перебуває в Маріуполі й у депутати пішов для того, щоб було більше можливостей допомагати їхнім бійцям у чисто побутових речах. Отримати ветеранам квартиру, пораненим — новий протез і так далі. Цим займаються помічники.
Щодо інших комбатів, які ходять у парламент, причому, зачомусь у камуфляжі й не перебувають у зоні АТО, Коротких каже, що щодо камуфляжу він взагалі вважає, що ходити в камуфляжі по місту це, м'яко кажучи, глупо й смішно. Якщо дуже хочеться ходити у формі, то є спеціальна міська форма, але не ті зразки, які створені для того, щоб у них по «зеленці» повзати. Щодо комбатів, то, наприклад, Семенченка він знає з травня минулого року, тому може дозволити собі саркастичні зауваження на його адресу. Він командував батальйоном якийсь час, але, в основному, займався PR на батальйоні Донбас. А взагалі всі ті комбати, які залишили батальйони й весь час проводять у Раді — це вже не комбати. Потрібно розділяти. Береза вже не комбат, і Семенченко не комбат. А Білецький — комбат, і Ярош теж.
На заперечення про те, що згідно з законом, якщо людина отримує мандат народного депутата, вона не може належати ні до якого силового підрозділу, Коротких відповідає, що, наскільки він пам'ятає з теорії права, закон повинен формуватися на основі морального права. Так ось не всі їхні паперові закони відповідають реальному моральному праву, яке справедливо. Який закон заборонить бійцям батальйону називати Білецького комбатом, якщо вони його реально поважають і він реально, а не по телевізору, воює.
На запитання про те, чи для командування батальйоном не потрібна військова освіта, мати якісь основи тактики, планування, статуту, в кінці кінців, Коротких каже, що ні. У Білецького немає військової освіти, але у нього є розуміння того, що якщо ти чогось не розумієш, то потрібно в цьому розібратися й навчитися. Андрій постійно вчиться й не вважає за ганьбу просити поради. Азов залучає інструкторів з інших країн, самі це все оплачують. Держава взагалі почала щось давати їм лише в кінці зими 2015 року, коли їх уже було неможливо не помічати, тому що вони стали фактично основною ударною силою у секторі М.
На запитання про цифри, скільки Азов втратив убитими й пораненими за весь час війни, Коротких відповідає, що убитими порядку 60 людей, поранених кілька сотень. Щодо історії з батальйоном Торнадо, є офіційна версія влади — про те, що там реальні злочини й так далі, і є позиція добровольців про те, що це спроби влади прикрити свої корупційні справи. Де більше правди? Коротких каже, що правда й там, й там. Те, що батальйон Торнадо був не найкращим у зоні АТО й те, що його розформували за мародерство, коли ті ще були батальйоном Шахтарськ — це факт. Потім вони виникли під новим статусом, і йому незрозуміло, чому їм дали знову зібратися.
Потрібно було залишатися в Марьївці на ніч для того, щоб закріпитися на позиціях. І ЗСУ віддавали Азову все — включаючи техніку, танки, сухі пайки й все інше, лише щоб, дослівно: беріть все, що завгодно, лише нас з собою не тягніть. Він скаже неприємні багатьом речі. У нормальній державі зробили б наступне: якщо правда все, що говорять про Руслана (комбат Торнадо) і у спецслужб є докази, то він тихенько підірвався б де-небудь на мині, його поховали б як героя й на цьому справу закрили б, тему закрили б, а батальйон віддали б у більш надійні руки. Така от цинічна правда війни. Але у них вирішили з ситуації з Торнадо зробити спектакль, у якому політичні очки собі набирають багато хто. Через це все виглядає не як боротьба проти Руслана й його найближчого оточення, а реально як боротьба з добровольчою ідеєю, як такою.
Як безпосередній учасник подій, розповідаючи про те, як проходило визволення Маріуполя, Марьївки й Широкино, Коротких каже, що він не знає, як подавав Генштаб. Як завжди після перемог — все досить героїчно. Так все й було героїчно, але з одним винятком — ЗСУ в цьому участі не брали. Розповідаючи про те, як було під час визволення Марьївки — у середині липня 2014 року, він каже, що місто кілька разів намагалися взяти ЗСУ, а потім вони виснажилися через низьку мотивацію — у ЗСУ, коли набирається 2–3 поранених, вони відмовляються йти вперед. І немає ніякого планування. При тому, що вони використовують техніку й все на світі. Так ось, коли вони виснажилися, а у Азова не було нічого, крім легкої піхоти, місто все одно брали добровольці.
Вони взяли один-єдиний танк і використовували його так, як положено в нормальних арміях — танк йшов не попереду них беззахисно, як роблять у ЗСУ, а йшов за ними. І просто коли по них відкривали вогонь, вони ложилися на землю, а танк їх прикривав. Так й просувалися, так й взяли Марьївку. Був критичний момент у самому кінці — коли вони вже вийшли на окраїну Марьївки, яка з'єднується з Донецьком, і там був блокпост терористів — вони його розбили. А потім сталася така ситуація — потрібно було залишатися в Марьївці на ніч для того, щоб закріпитися на позиціях. І ЗСУ віддавали Азову все — включаючи техніку, танки, сухі пайки й все інше, лише щоб, дослівно: беріть все, що завгодно, лише нас з собою не тягніть.
На запитання про те, чи говорить він про мобілізованих, Коротких відповідає, що так. З кадровими трохи краще, а у тих, кого нагребли по мобілізації, взагалі ніякої мотивації немає. Хоча, допустимо, в Іловайську він ЗСУ дуже поважив. Азов на їхньому фоні був дуже добре екіпірований, а вони були роздягнені, без броні, без нормальної зброї, але дуже добре трималися. Просто честь їм і хвала. Знову ж таки, все залежить від командирів на місцях.
Щодо зіткнень з російською армією, 24 серпня, коли почалася вся ця новоазовська епопея, там були русичі — були їхні прапори на техніці, російська форма й все серйозно. До речі, росіян їхні брали набагато більше, ніж цих двох — Єрофєєва й Александрова. Просто через постійні договорняки їх міняли й історії не отримували гласності.
На запитання про те, яке у нього звання, якщо вони всі в Нацгвардії, Коротких відповідає, що у нього? Ніякого. Офіційно він взагалі не числиться в батальйоні, тому що й громадянство України він отримав лише в грудні 2014 року. Розповідаючи про те, чим він займався до війни й чому був змушений покинути Росію, він каже, що сам з Тольятті, жив у Білорусі, був громадянином Білорусі. А уїхати з Росії довелося тому, що у нього давно там конфронтація з владою. Він навіть був оголошений у розшук. За якою статтею? За тероризм.
У Азов як він потрапив? Під час Майдану приїхав в Україну, тут познайомився з Андрієм Білецьким, який щойно вийшов з тюрми. У нього вже був певний військовий досвід — він був у Чечні, на Балканах, у Латинській Америці. І коли формувався Азов, там крім нього був лише одна людина з бойовим досвідом — «Душман», який зараз командує їхньою бронетехнікою. Так що він залишився з тих міркувань, що тут народжується нова країна, у якій він хотів би жити.
На запитання про те, чи переслідують його родичів у Росії за те, що він воює на боці України, Коротких відповідає, що у нього батько живе в Росії, дід, баба, брати. Але він з ними багато років не спілкується. Це політичне питання.
Щодо політичного питання про те, як слід поступити з окупованими територіями Донбасу: заблокувати й відділити або намагатися повернути будь-якою ціною, Коротких каже, що повертати їх зараз він сенсу не бачить. Їх потрібно блокувати й чекати розвитку ситуації. Він був там неодноразово й може сказати, що Україну там, у більшості своєю, народ не любить. Вони повністю програли в Донбасі війну за розуми. Єдине, що вони можуть зробити, це довести людям на окупованій території, що в Україні жити краще. До речі, жителі Маріуполя це вже зрозуміли — якщо рік тому там ставлення до України було скоріше негативне, то зараз все навпаки.
Щодо контрабанди там, Коротких каже, що жахливо. Контрабанда процвітає, тому він і говорить, що всі зв'язки з окупованими територіями потрібно блокувати. Це злочин — торгувати з тими, хто вбивав їхніх солдатів. Він щасливий, що Азов — один з небагатьох підрозділів, які не займаються контрабандою. А так «мутять» всі. Більше всього, звичайно, СБУ.
Щодо оцінки ефективності створених військово-цивільних адміністрацій, за Луганськ він не скаже, тому що не знає, а в донецькій структурі все дивно. Наприклад, взяти Маріуполь. Як обстоїть постачання ВСУшників хлібом, він не знає? Його возять з Запоріжжя. Замість того, щоб дати роботу маріупольському заводу. На його думку, хтось комусь платить відкат. Те саме з водою й зі всіма послугами. Це провал саме цієї військово-цивільної адміністрації. До речі, попередній губернатор Тарута був набагато ефективніший. Це він просто особисто знає. Але його чомусь зняли — виявився неугодним. Всім хлопцям з Азова можуть підтвердити, що 4 вересня — в останній день перед «перемиром», коли вони пережили найбільш масований обстріл, який коли-небудь був, вони його перенесли без жертв саме завдяки Таруті. Він безплатно надав їм величезну кількість металевих плит і підказав, як з них можна зробити укриття, які витримували прямі попадання 152-мм артилерії.
Чи фінансує Тарута Азов зараз? Коротких каже, що підтримує. Але не тому, а об'єктивно може сказати, що може порівняти всіх губернаторів під час війни й може сказати, що при Таруті економічне життя Маріуполя було найбільш розвинене. Чи має Ринат Ахметов якесь відношення до фінансування Азова? Коротких сумнівається.
Щодо того, чи залишився ризик повномасштабного російського вторгнення, все залежить від голови Путіна. Він-то й страшен лише тим, що не розумієш, чого від нього чекати. Робити прогнози — справа невдячна ще й тому, що їхня розвідка взагалі не працює, як така. Там ГРУ українське повинна працювати, як би вона не називалася, але, як він розуміє, у свій час вона була куплена Росією й порядку після Майдану там ще не навели.
Про Торнадо він запитав, а про Мельничука, комбата Айдара — ні. Як він вважає, той заслуговує тюремного терміну або це знову нападки на добровольче рух? Коротких каже, що тут дуже важко судити. По ньому йому нічого особливо поганого невідомо. Говорять, що порушував закон, але, розумієш, там, де йде війна, цивільні закони не діють. Тоді всіх судити потрібно — будь-якого ВСУшника, будь-якого нацгвардійця й будь-якого добровольця. Адже військовий стан не оголошений, правда? І будь-який досмотр автомобіля, який вони проводять на блокпостах — це вже незаконно. Або під час операцій: ось їм потрібно було зупинити танкову атаку 24-го, для цього потрібно було підірвати перший танк у колоні на мосту. Взяли без запиту першу попавшуюся машину, нашпигували вибухівкою й на ній підірвався танк, заблокувавши рух решти колони. За цивільними законами це злочин, ну так судіть мене.
Держава повинна повернути собі монополію на озброєні формування, тому що всі ці приватні комерційні батальйони й охоронні агентства нікому не потрібні й до добра не приведуть. А взагалі його думка про Айдар така — це було кілька анархічне підрозділення, але ті думки й плани, з якими вони формувалися, були правильними. Розповідають про якогось Айдара, який на мирних територіях щось грабує, ну, якщо це є, з цим потрібно боротися. На його думку, ті, хто воює в зоні АТО, до них потрібно ставитися дещо інакше, ніж до тих, хто під прикриттям добровольчих брендів беспредельничає на мирних територіях.
Щодо звинувачень, у тому числі й від західних ЗМІ, у тому, що азовці використовують нацистську символіку, Коротких каже, що на офіційних заходах ви нічого такого не побачите, немає нічого на офіційній формі чи техніці — ніяких свастик. А що стосується якихось окремих фото окремих бійців, то не забувайте, що у них багато молодих людей, які прийшли, у тому числі, з націоналістичних кіл. Точно так само ви можете поцікавитися й знайдете купу фотографій американського спецназу з татуюваннями-свастикою й так далі. Він скаже більше, боротьба влади з націоналістами дуже глупа й смішна. У всіх країнах світу саме націоналісти складають кістяк усіх спецслужб. Тому що це більш радикально налаштовані люди, здатні на вчинок і мотивовані на захист власної держави. З цим не потрібно боротися — цих людей потрібно правильно розставляти.
Щодо батальйону Січ, який, вроді б, під патронатом партії Свобода, Коротких каже, що нормальні хлопці, дуже добре себе показують. Тільки Свобода більше не має до них відношення. Свобода від батальйону давно відмежувалася, як від ненужних їм дітей. Це міліцейський батальйон, вони зараз стоять у Кураховому.
Щодо його ставлення до процесу військової мобілізації, Коротких вважає, що це імітація. Було б правильніше вибирати фахівців і давати їм хорошу матеріальну винагороду. Немає нічого поганого в тому, що людина воює за гроші. А так виходить, що намагаються мобілізувати всіх, у результаті військкоми живуть добре, як ніколи, а толку мало. У мобілізованих загалом немає ніякої мотивації.