У Міністерстві юстиції планують провести реформу вітчизняної системи виконання покарань. Вже анонсовано дві ініціативи — закриття 19 пенітенціарних установ та створення приватних тюрем. Про доцільність цих новацій та ефективність майбутної реформи розповів колишній керівник Державної пенітенціарної служби України Сергій Старенький.
Міністерство юстиції стверджує, що пенітенціарні установи пустують, тому їхню кількість потрібно скорочувати. Однак Старенький заперечує цю позицію. За його словами, Мінюст просто маніпулює цифрами, стверджуючи про 25-відсоткове зниження кількості засуджених. Насправді зі статистики вилучили людей, які перебували в колоніях у Криму та на Донбасі. За даними на квітень попереднього року, коли була повна статистика по всій Україні, у місцях позбавлення волі перебувало близько 100 тисяч засуджених. На той момент, без урахування Донбасу та Криму, їх було майже 88 тисяч. Тобто кількість засуджених на квадратний метр кримінально-виконавчих установ залишилася такою ж, як у 2013 році.
У слідчих ізоляторах (СІЗО) кількість ув'язнених дійсно зменшилася. Наприклад, у Київському СІЗО у 2009–2010 роках утримувалося 4 тисячі осіб, нині — 2,1 тисячі. Нині суди частіше застосовують запобіжні заходи, не пов'язані з утриманням під вартою — заставу, особисті поручительства та інше. Але в кінцевому підсумку суди все одно виносять вироки, люди отримують терміни та потрапляють у колонії.
У першу чергу планують ліквідувати Чернівецький, Львівський та Київський СІЗО. Причина проста — вони розташовані в центральних частинах міст, де дорога земля та нерухомість. Міністр юстиції Павло Петренко вже заявляв, що ці установи потрібно «консервувати», а ділянки виставляти на публічний конкурс. Слідчі ізолятори дійсно потрібно переносити на окраїни або за межі міста. Але спочатку необхідно побудувати нові установи, а потім переводити туди підозрюваних. СІЗО неможливо закривати. Особи, взяті під варту, повинні перебувати в тому регіоні, в якому розпочато кримінальне провадження. Якщо нині закрити Чернівецький СІЗО, то найближчі слідчі ізолятори опиняться в інших областях — Івано-Франківській, Закарпатській, Львівській. Тобто підозрюваних доведеться возити в Чернівці на слідчі дії, в суд. А для цього потрібен транспорт, конвой. Ліквідація СІЗО призведе до затягування розгляду кримінальних справ. Говорити про те, що інвестори, які викупять ділянку з розташованою там будівлею, побудують нові СІЗО, несерйозно. Це далеко не так просто, як звести супермаркет із сендвіч-панелей. СІЗО — набагато складніша споруда.
Установи для неповнолітніх та жіночі колонії дійсно слабо заповнені. Наприклад, у шести виправних колоніях для неповнолітніх утримується менше 400 осіб. Щодо жіночої злочинності, вона не падає, просто відповідальність за злочини, скоєні жінками, стала м'якшою. Але Старенький не вважає, що ці колонії потрібно закривати. На їхній базі можна створити установи для виконання покарань для осіб, засуджених до довічного ув'язнення. Їхня кількість швидко зростає і нині перевищує 1,5 тисячи. Але установ для цієї категорії засуджених катастрофічно не вистачає, вони переповнені. В одній камері можна утримувати лише двох людей, але нині там сидять по три-чотири особи.
Щодо фінансування пенітенціарних установ, на харчування одного засудженого на день витрачається близько 8 гривень. На харчування жінок, неповнолітніх та хворих — близько 20 гривень на день. Як якісно нагодувати людину на цю суму — незрозуміло. На комунальні та побутові послуги виділяється близько 300 гривень на місяць на кожного засудженого. Плюс зарплата персоналу, а це 38 тисяч осіб. У 2014 році на пенітенціарні установи було виділено близько 8 мільярдів гривень. Це дуже мало.
За українським законодавством у колоніях на кожного засудженого повинно припадати 4 квадратних метри житлової площі. А на ув'язненого в СІЗО, згідно зі старими радянськими нормами (їх досі не змінили), припадає 2,5 квадратних метра. Виходить абсурдна ситуація — у людини, вина якої ще не доведена, побутові умови гірші, ніж у засуджених, які відбувають покарання за скоєні злочини. У європейських країнах офіційно встановлені різні санітарні норми — аж до 7 квадратних метрів на людину. За українськими нормами ліміт заповнення СІЗО не перевищений. Але якщо виходити з європейських нормативів, наші слідчі ізолятори переповнені.
Щодо ідеї створення в Україні приватних тюрем, практика передачі управління тюрмами приватним компаніям досить суперечлива. Приватні тюрми існують у США, Великобританії, Австралії, Канаді та інших країнах. Наприклад, у Сполучених Штатах функціонує потужний «тюремний» сектор економіки, який контролюють гігантські приватні корпорації. Розпоряджаючись дешевою робочою силою, яка до того ж має певні складності із захистом своїх прав, приватні інвестори не зацікавлені в тому, щоб злочинець виправився та вийшов на волю. Навпаки, їм вигідно, щоб засуджених було більше й сиділи вони довше. Американські «тюремні» корпорації мають потужне політичне лобі, що дозволяє їм впливати на законодавство та судову практику.
У Україні можуть бути створені приватні колонії. Але система повинна бути побудована дещо інакше. Наприклад, управляти колоніями для неповнолітніх та для жінок могли б гуманітарні організації. Або, скажімо, у нас є аграрні колонії відкритого типу без охорони, де відбувають покарання люди, засуджені за нетяжкі злочини. Фермер може взяти в оренду сільськогосподарські угіддя такої колонії, обробляти їх за допомогою засуджених і платити їм зарплату. Такі механізми мають право на існування, але користуватися ними потрібно дуже обережно.
Щодо принципів фінансування приватних тюрем, держава, як і раніше, буде виділяти гроші на утримання установ пенітенціарної системи, які перейдуть у приватне управління. Наприклад, на колонію витрачають із бюджету 10 мільйонів гривень на рік. Ці гроші держава буде виділяти приватній компанії, а та візьме на себе зобов'язання забезпечувати засуджених як мінімум на рівні держстандартів, а також їх працевлаштовувати. Крім того, частину прибутку від виробництва вона буде зобов'язана спрямовувати на поліпшення умов утримання засуджених — розмаїтити їхнє харчування, відкрити спортзал або бібліотеку тощо.
Але й держава може виступати в ролі ефективного менеджера. Якщо держава забезпечить пенітенціарні установи держзамовленнями, то по суті сенсу в приватних тюрмах не буде. Нині колонії перебувають у рівних умовах з іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Вони самі шукають собі замовлення, виживають як можуть. Завантаження колоній держзамовленнями матиме два позитивні моменти. По-перше, засуджені почнуть отримувати зарплату, яку зможуть витрачати на продукти, предмети особистої гігієни, оплачувати телефон, інтернет та так далі. По-друге, рівень правопорядку в пенітенціарних установах стане набагато вищим, тому що люди працюватимуть.