Сьогодні, у день Івана Купала, Іван Куличенко святкує свій 60-річний ювілей. У такий день ми не можемо про нього не написати! «Куличенко — вічний мер». Цим для днепропетровців майже все сказано. Частина городян досі не особливо в курсі, що градоначальник обласного центру з майже 16-річним стажем нині депутатствує у Верховній Раді, але може повернутися.
Повторювати біографію Івана Куличенка особливого сенсу немає — більшості вона добре знайома. Основні віхи його політичної біографії давно на слуху. Водночас можливий камбек Куличенка з Ради в місцеву мерію — чи не унікальний випадок для України. Для великих міст — точно.
Аналогічний траплявся лише в Маріуполі: у 1994 році досвідчений партапаратчик Юрій Хотлубей програв міську кампанію молодому Михайлу Поживанову, відсидівся на непильній посаді в Адміністрації Президента й через 4 роки майже з тріумфом знову зайняв крісло міського голови, яке, незважаючи на всі перипетії, зберігає за собою донині! Іван Іванович у радянські часи теж встиг рік поробити заступником завідувача відділу місцевого горкому КПРС, хоча в офіційних біографічних даних цей нічим не примітний факт чомусь відсутній. Втім, дивуватися не варто — у відносинах мера з виборцями завжди присутня якась недомовленість. Це, ймовірно, й приводило його до успіху чотири рази поспіль. Хоча й конкуренція йому кожен раз за складеного стечення обставин створювалася едва чи не номінальна.
Те ж саме чекає нинішньої осені! Якщо рішення балотуватися в п'ятий раз все-таки буде прийнято (поки що ІІК у властивій йому манері обмежується туманними натяками, хоча обізнані днепропетровці чудово розуміють, що остаточний вердикт, найімовірніше, буде прийнятий і озвучений на Банковій), доведеться йти до успіху в жорсткій, і, мабуть, найбільш контактній у новітній українській історії боротьбі.
Недарма ж передстоящі жовтневі вибори заблаговременно окрестили «останньою битвою за Дніпро»… Далеко не факт, що й сам Куличенко, і особливо його політтехнологи (серед них основну позицію — після багаторічного обслуговування розпущеної Компартії Петра Симоненка — знову може зайняти досить одіозний Олександр Малиновський) по-справжньому готові до full contact у режимі реального часу. Відмовчатися едва чи вдасться, а вже відповідати доведеться на величезну кількість гранично неприємних питань. Причому далеко не всі з них можуть стосуватися загальноміської проблематики.
Довгі роки Куличенко був для місцевих еліт цілком компромісною фігурою, тому ніхто й практично ніколи навіть мимохідь не піднімав тему його фінансового стану. Реального стану, що виходить далеко за усталені рамки офіційних даних, внесених у податкову декларацію, зокрема, 500-метрового особняка на Рибинській, що будувався невпосильною працею, за словами самого екс-мера, більше десяти років.
Многі впевнені, що стан цей є. І знайти всі (так, поки гіпотетичні) «заводи, газети, пароходи» при великому бажанні й багатому оперативному інструментарії професійної фінансової розвідки (гадаю, СБ якогось великого банку, якщо що, повинно вистачити) особливих труднощів не становить. Навіть не розмінюючись на ставший приказкою асфальтовий заводик. Цікаво, як поставилися б рядові городяни, роками переконані в собственному мері-безкорисливці, до задокументованої й підтвердженої фото-відеорядом інформації про солідні рахунки в європейських банках або, скажімо, кількох готелях у курортних районах Іспанії?
Едва чи подібне може сприяти зростанню передвиборчого рейтингу, чи не так? Якщо ж подати знайдене під гострим медіа-соусом, та при цьому не закадровим пунктиром, а «шершавою мовою плаката» розмалювати всі причинно-наслідкові зв'язки, починаючи із закону збереження матерії, то…
Виникне чи гостра необхідність у подібного роду розслідуваннях і викриттях — питання досі відкрите. Попередня відповідь може з'явитися лише після остаточного визначення правил гри на осінь. А адже досі невідомо, залишиться чи старий виборчий закон або з'являться відкриті списки. Але головне — в один чи в два тури братиме обиратися міський голова? Поки що диспозиція в активно обговорюваному трикутнику Вілкул-Філатов-Куличенко туманна.
Немає сенсу будувати замки на піску. А городяни, що не страждають на випадіння пам'яті, мають час подумати, чию сторону вони готові зайняти в вічному спорі «древніх і нових». Треба визнати, згадати можна немало — як у мінус, так і в плюс. З першого — нерішучість у питаннях настільки необхідного реформування транспортної й комунальної інфраструктури (як найяскравіший приклад — багатостраждальний «Дніпроводоканал»), потурання потворній перебудові історичного центру, а також часом активна, але частіше пасивна участь у численних «схемах», що наносять місту прямий збиток.
Наприклад, у гучному «Скандалі-96» майже не згадується, що майже всі підписи під рішеннями виконавчого комітету, що передавали десятки «жирних» об'єктів комунальної власності обанкротованому пізніше КП, ставив саме міський голова… До другого сміливо відносимо ліквідацію ринку на Миронова (ті, хто молодше, й не знають, що на місці нинішньої Європейської площі й вулиці Центральної ще 12 років тому знаходилася дурно пахнуча клоака), Полтавську об'їзну, капітально відремонтовану вулицю Чернишевського… І, звичайно, центральну набережну, що стала чудовою візиткою сучасного Дніпропетровська…
Як не крути, Куличенко є що покласти на обидві чаші електоральних ваг. Ось тільки, на відміну від основних конкурентів, «цукеркова» період під час кампанії йому однозначно не світить. Після 16 років розкидання каменів прийшов час їх збирати.