Домінування блоку Петра Порошенка в парламенті, новий законопроект про місцеві вибори, який залишить поза межами політичного життя безпартійних активістів, та інститут префекта — це ознаки посилення вертикалі влади, вважає юристка Вольга Шейко з організації «Юрист Астерс».
— Законопроект «Про місцеві вибори» (№2831-3), який пройшов перше читання, мав на меті вирішити кілька проблем виборчого процесу. Як ви його оцінюєте? — запитали юристку.
— Він потребує доопрацювання. У законопроекті відсутній, наприклад, механізм голосування переселенців. Законопроект передбачає Автономну Республіку Крим, Донецьку та Луганську області, але не визначає, як там проходитиме голосування, хоча закон поширюється на всю територію України, включаючи окуповану. Перед кожними місцевими виборами приймається новий спеціальний закон або обов'язково вносяться зміни. Цей законопроект не виняток. Але замість того, щоб максимально забезпечити прозорість і дати громадянам можливість вибору, цей вибір обмежуватимуть. Якщо оцінювати законопроект з точки зору користі для суспільства та людей, які займаються громадським рухом, то він не корисний.
Законопроект абсолютно не залишає простору для громадськості. Громадський діяч, який не хоче приєднуватися до тих чи інших партій, не зможе бути обраним до органів місцевого самоврядування. Якщо він хоче потрапити до органів влади, активісту спочатку потрібно стати членом партії. Причому партії з високим рейтингом, оскільки подолати бар'єр, який хочуть підвищити, буде вкрай складно. Або цей громадський діяч буде приречений існувати в громадському середовищі, не зможе бути депутатом районної чи міської ради. Те, проти чого завжди виступало громадянське суспільство та представники нинішніх провладних партій, вдалося вправно подати публіці на тлі інформаційного шуму від звільнення Наливайченка — 5% для партій і 7% для блоків. Усі нинішні «можновладці» колись обурювалися, коли Тимошенко та Янукович хотіли кулуарно протягнути підвищення бар'єрів для партій і блоків, а тепер блоки, хоч і на місцеві вибори, повернули та поставили своєрідний шлагбаум. Відсутність механізму «відкритих» списків пронизує весь законопроект.
По-друге, між членами однієї й тієї ж партії в територіальних округах виникатиме змагання та боротьба, оскільки потрібно набрати більше голосів, ніж інший кандидат від тієї ж партії.
— Стоп. Люди, здатні до протистояння, вольються в партію влади і стануть керованими, територіальна громада отримає нічого, а найбільші партії продовжать розподіл? — запитали далі.
— Законопроект про вибори до органів місцевого самоврядування не передбачає участі громадських ініціатив та громадськості як такої в цих органах. На ієрархічну драбину громадянське суспільство впливатиме лише опосередковано та збоку, а не безпосередньо та зсередини. Усі депутати будуть виключно представниками тієї чи іншої політичної сили. Головна боротьба розгортатиметься між сильними політичними партіями, а малі не наберуть достатньо голосів, щоб подолати проходження поріг.
І як би та чи інша особа (кандидат) не намагалася, якою б яскравою вона не була, якщо її партія не подолає проходження поріг, то й цей громадський активіст не зможе впливати на політичну ситуацію.
— Але ж у цьому законопроекті є й позитив — вибори мерів у два тури, пропорційна система, відкриті списки?
— Система відкритих списків у законопроекті представлена не так, як вона описана в теорії права — можна навіть сказати, що розходиться з нею повністю та радикально. Одним словом, це не закон, що проголошує пропорційну систему «відкритих списків», це гібрид виборчого законодавства інших країн, який насправді її не реалізує. І виходить, що видають бажане за дійсне: мовляв, хотіли пропорційну з «відкритими списками», отримайте. Боюся, що новий закон у тому вигляді, в якому він прийнятий у першому читанні, викличе ще більше недовіри до влади. Механізм отримання місць залежно від кількості жителів у регіоні, які там проживають, — це не є відкриті партійні списки. І змагання (своєрідне) між кандидатами від однієї політичної сили — теж не є пропорційною та відкритою системою.
Навіть можливість для партій висувати в одномандатних мажоритарних округах від 0 до 2 кандидатів не можна віднести до механізму «відкритих списків», як не можна з натяжкою віднести морську свинку до родини парнокопитних. Тобто партія може виставити 2 кандидатів у раду, між якими може бути конкуренція, а може й одного — і не буде ніякої конкуренції. А може й взагалі нікого не виставити! Якщо ж партія, яка вас висунула (наприклад), сама не перебуває в фаворитах, то — якою б не була ваша особиста рейтинг, і якою б не була підтримка (а навіть якщо весь територіальний округ за вас як кандидата проголосує) — розраховувати на місце в районній чи міській раді вам не варто. Виходить ранжування: до 90 тисяч у місті — вибори за старою системою; 50% — список; 50% — округа.
І про яку ж конкуренцію тоді ми говоримо у потраплянні до влади, якщо може бути нуль кандидатів? Тобто тут буде знову своєрідна змова та прихована можливість для проведення до органів місцевого самоврядування певних політичних сил.
— Зараз так багато говориться про децентралізацію, а як це виглядає насправді?
— Декларативно вона вже проголошена. І частково вже прийняті нормативні акти, які свідчать про децентралізацію. Але якщо ми копнемо глибше, з'ясується, що вплив президента на країну не зменшується, а навпаки. Зверніть увагу, найбільша фракція в парламенті називається «Блок Петра Порошенка». І говорити, що вплив президента на цю фракцію та на парламент мінімальний, було б оманою. Те саме відбувається як із законодавчою, так і з виконавчою владою. Інститут префектури, який збираються запровадити як представника президента, також говорить скоріше про концентрацію влади в одних руках, оскільки префект буде призначатися та зніматися президентом.
Поза губернатором (главою обласної цивільно-військової адміністрації), який уже є таким, — у кожній області ще й запровадять інститут префектури — це буде своєрідний «смотрящий», який здійснює контроль та координує діяльність органів місцевого самоврядування фактично з центру. Це означає лише одне: контроль збільшиться. І законодавець, приймаючи певні закони, не будує горизонталь влади, а скоріше посилює вертикаль (і насамперед про це говорить прийнятий у першому читанні закон про вибори до органів місцевого самоврядування, про який говорилося вище). До речі, я не думаю, що він зазнає якихось змін перед прийняттям.
Оскільки добре проведені місцеві вибори — це завжди успішні парламентські! Те, про що говорять, — це передача певних повноважень на місця. Однак самі «місця» формуватимуться певним чином. «Свої» люди на місцях однозначно допоможуть на парламентських. А адміністративний ресурс, на жаль, у нашій країні був, є й буде — рушійною силою виборів. Розмежовуючи кілька повноважень, цією «децентралізацією» зроблять таке: Донецьк віддадуть донецьким, Київ теж залишиться під впливом певних людей. А для того, щоб наша парламентсько-президентська республіка була такою на папері… А фактично була президентською (або президентсько-парламентською) запроваджуються кілька інститутів. Плюс — не забуватимемо про найважливіше — про конституційну реформу, вже схвалену Венеціанською комісією. Ось де буде найцікавіше.
— Чи справді в Україні відбувається узурпація влади майданівським президентом?
— Так, своєрідна узурпація. Багато хто спишуть це на війну. І такий аспект теж присутній. Втрачати якісь позиції сьогодні дуже не хочеться. Навпаки, потрібно все більше й більше посилювати свою владу.
Ті зміни, які були внесені до Конституції — про те, що у нас президентсько-парламентська республіка, — завдяки Майдану були скасовані, а тепер ми фактично це повернули. Декларативно ми повернули Конституцію 2004 року, яка нам говорить, що у нас все-таки парламентсько-президентська республіка. Але в порядку денному немає жодних зрушень у цьому напрямку. Проаналізуйте життя країни за останній рік та заяви політиків, і самі побачите.
— Ознаки узурпації ви могли б перелічити?
— Перша — закон про вибори до органів місцевого самоврядування (непрямий признак). Друга ознака — інститут префектури. Третя — домінування БПП у парламенті. Все дуже взаємопов'язано… Навіть якщо взяти інститут громадського обвинувача, який мав бути запроваджений у новий Кримінально-процесуальний кодекс. Він пропонувався як інститут, що стосується корупції, корупційних дій (статті 368, 370 КК України), і той через пень колоду був прийнятий та заветований президентом. Останнє було зроблено правильно, але підстави для накладення вето президентом незрозумілі. Вони зводяться фактично до того, що такий інститут спрацює проти національної безпеки.
А ж сам закон розширює лише доказову базу за цією категорією справ, а не дає можливість громадському обвинувачу викрити корупціонера. Ситуація така: президент хоче сконцентрувати певні речі в своїх руках — щоб на них впливати, не лише за допомогою політичної волі, але й за допомогою свого блоку у ВР. Робиться все, щоб цей блок був максимально стійким і міг впливати на місцеве самоврядування насамперед. Якщо при децентралізації влади — як ми зараз говоримо — деякі повноваження віддадуть органам місцевого самоврядування, то їх потрібно тримати під контролем, ними потрібно керувати, а для цього все сконцентрувати в одних руках. Зрозуміло — в чиїх.
І ще одна думка — не моя, але я з нею абсолютно згідна — законопроект про місцеві вибори суперечить Коаліційній угоді. Його описують так, ніби він вписується в рамки коаліції, але угоді він, однак, суперечить. Він не є підмогою для децентралізації, він не робить відкритими списки, про які так багато говорять, він не несе тих принципів демократії, які хотілося б бачити. Все — навпаки — приховано та завуальовано. У цьому мають розбиратися юристи, оскільки маніпулювати такими речами можуть лише вони, подаючи такі законопроекти…
У парламенті зараз багато депутатів ведуть боротьбу з цим, але їх меншість. А більшість депутатів — це зручні люди, які просто натискають кнопки. Причому вже помічено, що натискають не лише за себе.