Інформація з вечора вівторка: «У місті розпочався запеклий бій із застосуванням різнокаліберної артилерії. Найбільш гучні звуки чують жителі північної частини Донецька». І – «завершилися консультації тристоронньої контактної групи за участю представників окремих районів Донецької та Луганської областей». Можна було б розповідати про складні реалії, які й так очевидні. Але давайте поговоримо про третю російську війну проти нас – війну без пострілів. На дванадцяте засідання так званої тристоронньої контактної групи в Мінську можна було б не звертати уваги. Кстати, «так звана» – не спроба принизити, це визначення стосується виключно назви «тристороння». Оскільки четверта сторона, нелегітимізовані бандити, московські змінювані маріонетки з ДНР-ЛНР беруть участь. Досі незрозуміло, в якій якості, якщо брати офіційно. А якщо вони набули якогось статусу в очах України та світу, то дивно, що він не озвучений. Можна було б не звертати уваги, оскільки більшості тих, хто цікавиться процесом, як в Україні, так і у світі, зрозуміло – мінський формат давно застряг.
Він нічого не принесе. Якщо щось нове про російсько-українську війну, точніше, російську агресію, та становище справ у гарячій точці прозвучить саме в цьому форматі, то це буде не заслугою роботи підгруп і груп. А змінюванням обставин. Які або змусять Кремль серйозно натиснути на гальма, або змусять Київ здатися на максимально неприйнятних умовах. Не виключено, що повільних, поступово проникаючих у тканину країни, яка стоїть на порозі потенційного відродження. Саме ця гіпотетична небезпека, підводні камені свіжого процесу, які можуть набути обрисів, у тому числі, в українському законодавстві – і змушує згадувати засідання в Мінську від 7 липня. Так само як і все, що супроводжує його атмосферу: в подіях, найближчих строках прийняття рішень, акцентах. Анонс нинішньої зустрічі контактної групи робив наголос на тому, що українська сторона обговорюватиме залучення Міжнародного Комітету Червоного Хреста. До кривавого вузла: пошук зниклих безвісти; ідентифікація тіл загиблих; можливість відвідування місць утримання українських полонених, як у підвалах бандитів на Донбасі, так і в тюрмах на території Російської Федерації.
Що з цього вийде (якщо врахувати, що Росія протидіє моніторингу міжнародних організацій, а бандити просто не пускають їхніх представників, стріляючи) – невідомо. Але здається, що ці питання, та ще одне гуманітарне питання, що стосується доставки ліків і продовольчих пайків мирним громадянам, які опинилися заручниками на окупованій території – єдине, що сьогодні могло б обговорюватися на рівні представництва такої компанії. Але ні. Зустрічі більш-менш високих представників сторін передують засідання профільних підгруп. Не лише гуманітарної, але, як відомо, – з питань безпеки, економічної та політичної. З точки зору елементарної логіки, важко припустити, що саме може там конструктивно обговорюватися. За існуючих умов. Безпека. Це як – не стріляти один в одного воюючим сторонам, одна з яких переконаний агресор, а інша – намагається хоча б уповільнити наступ агресора?
Ах, не стріляти з певних калібрів? Мабуть, це вагомо, тому що й справді гине менше. Але вагомо – в кондиціонованих кабінетах аналітиків, які оперують масштабними цифрами. А якщо йдеться про те, що кожен поранений і загиблий для себе та близьких рахується одиницями, то яка різниця, поляжуть його з якогось там міліметрового, чи з автомата, снайперської гвинтівки, ножа, ручної гранати? Яка різниця, якщо лінія протистояння залишається, і такими балаканнями про міліметри калібрів – консервується? Економіка. Так-так, інвестиції в спалені райони. Туди, де прямо сьогодні рашистсько-терористичні мародери продовжують по дрібниці вирвати на металобрухт все, що піддається, не кажучи вже про «по-великому». Ха-ха. А ось на політичному аспекті необхідно зупинитися докладніше, саме сьогодні. Важко сказати, що називається журналістським розслідуванням. Виключно конкретна справа, коли чиновник NN щось украв, і медіа сприяють доказуванню цього, притягненню до відповідальності. Або – друге, щось на межі світської хроніки (дамського романа), «хто, з ким, куди, чому, скільки».
Як виглядає подія на пресловутому селфі чи рахунку з кабачка… Гаразд. Жанри всякі потрібні. Сьогодні я пропоную (виключно тим, хто любить зовні «нудні жанри», не замикається на двох яскравих вищезгаданих) – поглянути на щось. Чи не трилер. Отже, декорації та слова за кадром. Смеркалося. Над проектом «Новоросія». Від нього відмовилися. Точніше, проект здув. Не змогли. (Тут у ремарці не потрібно деталізувати, й так ясно, за купою яких обставин). І ось кремлівські персони та їхні бандитські маріонетки на місцях все наполегливіше твердять, що окуповані райони мають залишитися у складі України. Ніякої невизнаної незалежної держави, ніякого входження в щасливу сім'ю суб'єктів федерації РФ. Грим і костюмування – працюють на публіку. У світі (для недумаючих) вся сцена може виглядати ось як. Кремль милується миротворчістю мінських угод. І – обурюється, що їхнє виконання затягує саме Київ. Картонні дурилки з цих самих «окремих районів», зі всхлипом розбитої, але пискливої першої героїні бродячої трупи – вкидають монологи про те, що вони, оскільки такі хороші, а Київ поганий, починають «реалізовувати мінські угоди в односторонньому порядку».
І ось заявляють, що хочуть брати участь у цілком цивілізованому та позитивному процесі внесення змін до української Конституції. Справді, надіслали поправки ще 13 травня. Відкликали – 10 червня, оскільки московські господарі помітили, що, вносячи свою забруднену суміш до конституційних розділів, бандити не змінюють у цих розділах визначення, за якими Крим – невід'ємна частина України. Отримали від господарів, вибачилися, відкликали. Знову надіслали свої поправки в Київ 25 червня. І – увага, за кадром трилера починає бити по мозку тривожна музика. Київ говорить щось на кшталт: ми не отримували ніяких документів від мінської тристоронньої контактної групи… А якщо – отримають, саме від групи, названої так?! Адже, незважаючи на те, що з раунду в раунд відсутня чітка інформація громадськості про те, чим конкретно займаються підгрупи, і зокрема політична – чимось вони на цих нескінченних раундах займаються? Якщо вже про п'єсу, то великий письменник сказав: коли висить на стіні гвинтівка в першому акті, в третьому, за законами драматургії, вона вистрелить. Не просто третій акт, а третя війна, як сказано в заголовку сьогоднішніх замітокок.
Чому так? Дозволимо собі припустити. Перша війна путінського режиму проти України. Це коли, з одного боку, Кремль всіляко підтримував своїх агентів впливу в будь-яких і найвищих ешелонах влади, з іншого – затопив нашу країну резидентами, шпигунами, диверсантами; намагався гнобити торговельними війнами та промиванням мізків, і застосовував підкуп та шантаж щодо влади та так званих культуртрегерів. Кремль програв, як відомо, наше суспільство, з втратами, але виявилося сукупно сильніше. Друга війна – цілком гарячої. Анексія Криму та безперервна пряма агресія на Донбасі. Нічого не закінчено сьогодні, все дуже важко – але ж таки, по великому рахунку, Кремль цю війну УЖ програв, всупереч своїм первісним планам. І ось – третя. Така плавна. Яка ніби нерізкими рухами всередину країни може не викликати ні масового громадського протесту, як перша; ні героїзму на фронті та волонтерства – як друга. Щось там прийняли, за якимось порядковим номером, в черговий раз… А ж куди цікавіше – «що там парадоксального і в якій футболці сказав іноземець Саакашвілі».
І, наприклад, списати в збідненій та воюючій країні валютні кредити – це нахабна халява небагатьом чи справді соціальний підхід, коли по факту революції, без інших трудів, помазані булки почнуть падати з неба?.. Можливо, я даремно навскидку навела саме ці два приклади. Оскільки й це важливо для суспільства. І ще багато чого. Але просто – у нас сьогодні на стіні таки висить гвинтівка. Ось – потенційні небезпечні заряди. 9 липня Верховна Рада збирається на позачергове засідання, бо ряд гарячих питань завис на минулому тижні. У тому числі, планують остаточно прийняти закон про місцеві вибори. Зараз – не про детальні плюси та мінуси цього проекту. В нашу тему – виключно про те, що затверджений документ потребуватиме постанови парламенту про призначення виборів місцевих органів влади. По всій Україні. По всій Україні, включаючи окуповані райони Донбасу, і навіть анексований Крим – це значиться в проекті, що зараз перебуває в профільному комітеті ВР. Віцеспікер Оксана Сиротід та ряд депутатів – кричать: ними внесено додатковий необхідний проект № 2258а.
Про неможливість проведення виборів на окупованих територіях. У документі все досить прозоро. Перелічені адміністративно-територіальні пункти під окупацією. Зазначено, що вибори в них можуть бути призначені ВР – не пізніше, ніж через 30 днів після того, як ці н.п. повернуться під законний контроль органів влади України. А якщо там діятимуть військово-цивільні адміністрації (що, як здається, необхідно на першому етапі деокупації), то вибори призначаються через 30 днів після припинення їхньої діяльності.
Отже, чудово? Як сказати. Нічого хорошого, якщо проект не буде розглянутий, проголосований і прийнятий. А ми, суспільство, цілком можемо прохлопати. Небезпека – на поверхні. Це зараз всякі плотницькі захарченки надувають щоки, заявляючи, що їхні власні вибори в органи місцевої влади відбудуться в їхні власні строки, 18 жовтня, 1 листопада. Не виключено, що це – надута предмет торгівлі. Візьмуть, і по тихому розпорядженню московських лялькодержавців синхронізують з усією Україною, мовляв, ми поступилися, «заради втілення духу та букви мінських угод». І буде картинка: там, де «сепаратисти» (не бандити, не терористи, не окупанти, а просто частина інакомислячих українців) – там теж вибрали місцеву владу, ось, і рахуйтеся з нею в умовах необхідної децентралізації.
Як проведуть, за умов повного беззаконня? А – знову ж таки, на публіку, яка в цивілізованому світі, куди криваві ручки Путіна не дотягнулися, в тонкощі не завжди входить. Президент Порошенко сказав: «проект змін до Конституції не передбачає ніякого особливого статусу Донбасу. Усі ці думки – від лукавого. Проект допускає можливість специфічного порядку здійснення місцевого самоврядування в окремих адміністративно-територіальних одиницях Донецької та Луганської областей, який визначається окремим законом». Від лукавого… Ще якого лукавого. Оскільки «закон про специфічність», що не витримує критики, існує. Від 16 вересня 2014-го, прийнятий ще попереднім, ще більш янучарським складом ВР. У нинішніх перехідних положеннях поправок до Основного закону є скромний пункт: «особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей визначаються окремим законом». До речі, про перехідні положення. Життя демонструє, що вони міцні й вічні. І можуть бути шкідливі. У перехідних положеннях нашої Конституції від 1996-го «закарбований» пункт про іноземні військові бази на нашій території.
Оскільки ніяких інших, крім ЧФ РФ не було й не з'явилося, то саме про нього, незабутнього. Залишеного на строк більший за життя нинішніх поколінь. Якимись негучними рішеннями влади. Що принесли – те, що принесли, будучи пухлиною в тілі країни. Ось вони які, перехідні положення. Закон від осені 2014-го не скасований. На нього посилаються плотницькі захарченки, тепер у своїх типа поправках до Конституції вимагаючи, крім іншого, щоб він був не на три роки, а безстроковим. За чинним законом – їм і так дається багато, дике. Амністія «учасникам подій». Тим, хто катував (і катує), убивав (і убиває), зрадив вітчизну іноземному інтервенту. І ще багато оригінально-безпрецедентного. У ст. 6 – законні органи центральної влади можуть підписувати договори з місцевою владою «окремих особливих районів» з усіх питань, що стосуються життєдіяльності цих районів.
Якщо це плюс децентралізації, то чому не з усіма, в будь-якій області країни? А якщо преференція, то за що й навіщо? Ну, й лейтмотив. Закон обіцяє фінансову держпідтримку саме цим окупованим точкам. У законі – «на відновлення». Логічно. Але якщо тут залишатимуться ті самі бандити й ті самі російські вояки, як відновлювати перманентно руйноване? Гроші України – так, лейтмотив. При всіх несумірних з іншими районами послабленнях, не менше, ніж у поправках до української Конституції бандити вимагають, щоб гроші на утримання їхніх точок були прописані окремою захищеною статтею держбюджету. І щоб це було внесено до Основного закону. Отже, не розібрані законодавчо, по-прежнему висячі на стіні гвинтівки – можуть вистрелити. І плювати на особистості, на симпатії та антипатії до особистостей і політсил. Мені зараз байдуже, що проект про неможливість виборів на окупованих територіях внесла Сиротід з «Самопомічі» разом з нардепами від «Батьківщини» і навіть радикалами Ляшка. І що (кстати, офіційно не знятий з розгляду) проект про скасування закону про «особливий статус» винесла в листопаді 2014-го саме Юлія Тимошенко.
Важливо зараз – не ХТО, і з якими цілями, можливо, збільшення рейтингу, а ЩО робить у цьому питанні, по суті. Словом, справа прийняття закону про місцеві вибори та постанови про їхнє призначення на території країни, то чи з виключенням окупованих населених пунктів, то чи без нього – справа найближчих пленарних днів. Справа розгляду поправок до Конституції в частині децентралізації, де цей пахучий пункт «перехідних положень» – справа тижнів. Справа скасування закону про преференції «особливих терористів» – та хоч у перше ж найближче пленарне засідання. На місцеві вибори терористи, сьогодні прикриті тим, що «ми у складі України» та «виконуємо мінські угоди» йдуть, маючи за спиною нескасований так звану «конституцію ДНР». Де «ми, Верховна Рада республіки, відчуваючи себе невід'ємною частиною Російського світу…», «з перспективою входження до складу Великої Росії…». І, знаєте, наша вітчизняна законодавча свистопляска, здається, дозволяє за замовчуванням зберегти їм цей божевільний документ у числі законодавчо підтверджених Україною «особливостей».
Про третю війну, яка, як і третя любов, і третій обман – відрізняється, це з незабутнього Окуджави. Він філософствував, але виходить, що для нас – пророчо. Третя війна, тобто здача країни без масованої стрільби, за оновленим планом проклятого «російського світу», може стати лише нашою виною. Суспільства та влади, на яку суспільство зобов'язане впливати по конкретиці.