Виборча кампанія до місцевих рад ще не розпочалася, а політичні сили вже кілька місяців активно нарощують собі «очки», намагаючись будь-якими способами отримати виборчу підтримку. Які будуть місцеві ради після майбутніх виборів і чи зникнуть зі сцени клоуни та спекулянти, які спритно пробилися до влади під час попередніх виборів? Щоб відповісти на ці питання, варто розібратися, звідки в чистій та оновленій (хочеться вірити) українській політичній тканині, яка виникла після Майдану, з'явилося стільки гнилих ниток. Якщо потягнути за ці нитки, на світ Божий витягується багато цікавого. Наприклад, історія однієї гучної, але насправді абсолютно безпорадної політичної сили. Її історія могла б здатися примітивною, якби вона не зачіпала почуття та інтереси сотень тисяч звичайних виборців. Йдеться про партію під назвою «Демократичний альянс». Назва звучна, модна й багатообіцяюча. Саме вона разом із кількома скандальними акціями, влаштованими демальянсівцями по країні та в самій столиці, змусила киян «клюнути» на себе під час попередньої кампанії.
Ця партія була зліплена з громадської організації-паразита, яку прийнято називати грантоїдами. Сталося це у 2010 році — в роки розквіту українського політичного олігархату й на гроші цього самого олігархату — паразитична сутність організації, звісно, збереглася. Вона наполегливо прагнула до влади (як того вимагали спонсори), але й у 2012-му, й у 2014-му під час виборів до парламенту зазнала фіаско. Не допомогло навіть те, що у 2014-му «Демальянс» спробував примкнути до політичної сили Анатолія Гриценка. «Це політична сила, яка виконує завдання, поставлені перед нею її спонсором,— говорить адвокат та громадський діяч Тетяна Монтян.— Таким для «Демальянса» є пан Левочкін». Одіозному політику була потрібна ця партія як кишенькова опозиційна структура, а також як проект, який перетягує на себе увагу та голоси демократично орієнтованих виборців, переконані спостерігачі.
Незважаючи на фінансові вливання, проект виявився занадто млявим — партія чи не «пролетіла» навіть повз Київраду, ледве набравши граничні 3%. Причина, правда, була не стільки в непопулярності політичної сили, скільки в алчності її лідера. Пізніше — за допомогою судів та інших підкулісних маніпуляцій — «помилку» виправили: «непрохідні» відсотки перетворилися на «переможні» 3,007%. Технологія проста й звична: результати голосування на столичній дільниці № 842 «Демальянс» оскаржив і вимагав перепідрахунку голосів. Окружний адміністративний суд Києва позов задовольнив. Так у ході «справедливих» баталій та «точної математики» й знайшлися додаткові 0,007% (що в перекладі на кількість виборців означає перевагу лише в 93 голоси), які дозволили пану Гацько та ще одному його представнику зайняти бажані депутатські крісла. Яким чарівним чином у результаті двох судів раптово знайшлися ці долі відсотка, залишається поки що лише здогадуватися. А ось чому потрібно було терміново шукати ці частки відсотка й навіть залучати суди, чому партія ризикувала не потрапити до Київради, у експертів є пояснення.
«На виборчу кампанію до Київради цій партії були виділені солідні кошти, однак її лідер — пан Гацько — їх просто привласнив,— пояснює Тетяна Монтян.— Усе, що потрібно було витратити на спостерігачів на дільницях, на забезпечення виборчого процесу, розчинилося. Результат — партія опинилася перед фактом, що не може подолати бар'єр у 3%. Довелося терміново залучати суди, розігрувати ситуацію, щоб якось втиснутися до Київради. Хоча теоретично шанси у «Демальянса» були цілком нормальні: про це говорять результати окремих представників цієї політичної сили, які балотувалися по округах. А причина провалу лише в тому, що гроші вкрали й виборчий процес був пущений на самоплив».
Варто зазначити, що привласнювати гроші, які виділяються на виборчу кампанію, для Василя Гацька — справа звична. Ще під час парламентських виборів 2012 року партія гучно заявила: вона чесна й гордовита. Грошей у олігархів брати не буде (щоб залишитися незалежною), а тому буде збирати з миру по копійці — для внесення до ЦВК грошового залогу (це 2 тисячі мінімальних зарплат або 2,204 млн грн). Українці почали скидатися на чесну партію. Яку суму вдалося зібрати, досі невідомо. За версією «Демальянса» — лише півмільйона гривень. Якщо ж по крупицях досліджувати інформацію про суми пожертв, стає ясно, що йдеться про цифру як мінімум вчетверо більшу. Лише одна поїздка Василя Гацька до Луганська принесла врожай у 10 тис. доларів. Так чи інакше, усе, що було зібрано, пішло як у пісок. Доля цих коштів, які, за ідеєю, мали піти на партійне будівництво, залишилася невідомою. Як і доля грошей на виборчу кампанію до Київради.
Нагадаємо один показовий епізод. На початку цього року в кількох столичних ЗМІ синхронно розпочався дикий скандал. На «Фейсбуці» раптово з'явився список із майже п'ятидесяти київських новобудов, які перебували в тій чи іншій степені готовності, й раптово виявилися абсолютно незаконними. Тобто будує їх компанія без будь-яких дозвільних документів. Скандал швидко набирав обертів. І якби комусь спало на думку одразу заборонити всі згадані будівництва, спалахнув би «Елітацентр» у десятикратному масштабі — без житла могли б залишитися десятки тисяч сімей. Поширив скандальну інформацію Василь Гацько, голова фракції «Демальянса» у Київраді, а за сумісництвом — член Постійної комісії Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку міста.
Депутат Гацько «самовідданно» оприлюднив список скандальних будівництв і звернувся до громадськості та влади: мовляв, доки? Питання, звісно, резонне за суттю, і Гацько — у його справедливому обуренні — виглядав би дуже переконливо, якби не кілька але… По-перше, аналогічний список до нього вже встигли озвучити київські чиновники й Гацько тут ніякої Америки не відкрив. А по-друге, лідер «Демальянса», гнівно прокричавши про будівництва в соцмережі, не зробив більше ні кроку в розв'язанні цієї дійсно гострої проблеми — ніяк не озаботився тим, як на практиці усунути прогалини в законі, які дозволяють аферистам безболісно будувати всупереч усім нормам і правилам, та ще й залучати на це будівництво гроші громадян. Не задався питанням, куди — у разі заморозки й демонтажу вже розпочатих будівництв — селити людей, які встигли купити там квартири. Далі крику справа не пішла. Власне, як завжди. «Демальянсу» було важливо одне: «вистрілити» темою й гучно нагадати про себе. Звісно, ніякого механізму боротьби з незаконним будівництвом у «Демальянса» не було й бути не могло.
Реальних результатів діяльності у Київраді ця політична сила не має. За даними громадського руху «Чесно», який проаналізував роботу кожного столичного депутата за підсумками 300 днів роботи Київради, пан Гацько не може похвалитися своєю працездатністю й досягненнями на ниві законотворчості. Він пропустив більше 20% засідань Київради й майже половину засідань Комісії, членом якої є. Він також входить у число тих, хто написав найменше депутатських запитів. А якщо й спрямовував запити, то вони мали явно лобістський характер, підкреслено виділяли інтереси певних фінансових структур, зацікавлених у продажу й оренді київської землі.
Спитаємо: невже ми й надалі голосуватимемо за них та їм подібних? Невже ми так нічого й не зрозуміли й невже історія не змете цих паразитів на узбіччя раз і назавжди? «Складно прогнозувати,— пожимає плечима експертка ЛевоКУ Тетяна Монтян.— З одного боку, українці повзрослішали, вони вчаться бути відповідальними виборцями. Навряд чи люди, які один раз повірили «Демальянсу», дадуть обманути себе знову. З іншого боку — знайдеться чимало й тих, хто буде радий черговому пакету з гречкою чи черговій порції обіцянок зробити життя краще вже завтра. Так уже у нас народ влаштований. А якщо у якихось впливових політичних фігур ще залишиться потреба в таких політичних силах, вони, найімовірніше, фінансово їх підживлюватимуть (правда, при жорсткому контролі за використанням коштів) — і ті спробуватимуть знову прорватися до влади. Українцям треба бути пильними».