27 травня в Києві у торгово-промисловій палаті відбувся з'їзд Незалежного профспілкового союзу гірників України (НПГУ). Чим він закінчиться, було відомо заздалегідь. Незважаючи на обіцянки на попередньому з'їзді 2016 року підготувати собі молоду заміну протягом п'яти років, голова НПГУ М. Волинець практично одностайно продовжив свої повноваження голови на чергову п'ятирічку. За тривалістю перебування на посаді Волинець давно перевершив Брежнєва та Путіна, тепер на кону нова мета — побити рекорд незмінюваності Сталіна та деяких особливо обдарованих африканських диктаторів.
НПГУ є базовим профспілковим союзом Конфедерації вільних профспілкових союзів України (КСПУ), яку також очолює Волинець, переобраний на новий п'ятирічний термін на з'їзді профспілкового об'єднання в жовтні 2018 року. Оточення Волинця досі називає НПГУ демократичною альтернативою Профспілковому союзу працівників вугільної промисловості України (ПРУПУ), спадкоємцю українського філіалу профспілкового союзу робітників вугільної промисловості СРСР, а КСПУ — альтернативою Федерації профспілкових союзів України, спадкоємиці «Укрпрофспілки», республіканської структури Всесоюзної центральної ради профспілкових союзів СРСР (ВЦСПС).
Однак насправді, якщо НПГУ з КСПУ і є альтернативою, то явно не демократичною. Вільні вибори керівництва шляхом таємного голосування — основоположний демократичний принцип. Під тиском Волинця в НПГУ та КСПУ кілька років тому відмовилися від обов'язковості таємного голосування, уподібнившись прямим спадкоємцям радянських профспілкових союзів. Лише у ФПУ та ПРУПУ при всьому цьому зберігається хоча б якесь суперництво — на останньому з'їзді ПРУПУ в вересні 2018 року голові ЦК профспілкового союзу В. Турманову опонував голова Дніпропетровського теркому С. Юнак. На останньому з'їзді ФПУ делегатам довелося вибирати між головою об'єднання Г. Осовим та його заступником В. Саєнко. Жовтневий же з'їзд КСПУ 2018 року та травневий з'їзд НПГУ 2012 року нічим не відрізнялися від з'їздів КПРС брежнєвської доби — єдиний безальтернативний кандидат, дружне піднімання рук у одностайному порухові, бурні оплески, що переходять в овації. Бессмінний Волинець благополучно пережив зміну керівництва ПРУПУ та чотирьох голів ФПУ.
А останній з'їзд ФПУ, що відбувся за два дні до з'їзду НПГУ, став просто зразком гласності — велася пряма відеотрансляція, профспілкові союзи «старого» типу чомусь не побоялися виставити на всезагальне огляду тривалі дискусії з процедурних питань, «розбірки» щодо повноважень делегатів тощо. До речі, серед гостей з'їзду був і М. Волинець, йому навіть дали виступити. З одного боку це знак того, що у ФПУ більше не розглядають профспілкові союзи Волинця як якусь реальну загрозу для себе та альтернативу, з іншого боку, Волинець теж зробив певні висновки — прямої трансляції з'їзду НПГУ не було, сторонній публіці запропонували задовольнитися записом доповідного доповіді Волинця та короткою довідкою про його нове переобрання та обрання його заступників. Щодо «історичного значення» обох з'їздів — жоден з них вітчизняними більш-менш пристойними ЗМІ помічений не був.
Натомість практично всі без винятку ЗМІ повідомили про обшуки у ФПУ, які на наступний день після з'їзду ФПУ Державне бюро розслідувань (ДБР) провело в столичних офісах Федерації, та про поданий на наступний день після з'їзду НПГУ позов Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) до Вищого антикорупційного суду (ВАКС) про визнання необґрунтованим активом квартири, куплену М. Волинцем минулого року вартістю понад 7 млн грн, та стягнення її на користь держави. Такова реальна роль профспілкових союзів у сучасній Україні. Так звана «лібералізація трудового законодавства» відбулася практично у всіх колишніх республіках колишнього СРСР. Унаслідок цього були значно скорочені соціальні права найманих працівників та анульовані багато прав та можливостей профспілкових союзів. В Україні спроби «осучаснити» Кодекс законів про працю почали здійснюватися ще за президента Кучми, за президента Зеленського вони значною мірою активізувалися. І ФПУ, і КСПУ ставлять собі в заслугу те, що антиробітничий та антипрофспілковий пакет законів владі досі так і не вдалося «протягнути».
Освічені в цій тематиці неупереджені спостерігачі говорять про інше — профспілковим союзам просто пощастило, їм весь час доводиться мати справу з дурнями. Будь влада розумнішою та крути вона пару місяців по телеящику сюжети про достатки профспілкових вождів та профспілкову корупцію, населення саме б потребувало заборонити профспілкові союзи та з радістю сунуло б голову в петлю трудового рабства. Населенню це під силу, адже воно обрало собі президентом Міккі Мауса по прізвищу Голобородько. Однак у владі, схоже, не всі та не завжди дурні. Є там і хитро зроблені. Не менш хитро, ніж деякі профспілкові боси. Принаймні, послязїздівська активність силовиків наводить на такі думки. ФПУ традиційно зачепили за власність. У розпорядженні ФПУ опинилася колишня власність «Укрпрофспілки» — величезні офіси в центрі кожного з обласних центрів, сотні санаторіїв, здравниць, туристичних центрів, готелів, спортивних баз, будинків відпочинку та інших об'єктів нерухомості по всій країні, серед них у Києві — Дім профспілок на Майдані Незалежності, Жовтневий палац, готель «Турист», санаторій у Конча-Заспі.
Періодично Фонд державного майна робив спроби довести в судах, що майно, передане ФПУ у 1990-х роках, є загальнодержавною власністю. У ФПУ ці заяви називали необґрунтованими та рейдерством. Водночас у відкритому доступі можна легко знайти кілометри текстів про зловживання та збагачення профбосів ФПУ на профспілковій власності та про схеми відчуження профспілкового майна, за допомогою яких спритні дельці десятиліттями відкусували від найбільш «смачної» нерухомості. З приходом до влади ЗЕ-команди тема вилучення у ФПУ нерухомості актуалізувалася. У 2020 році на об'єкти, якими розпоряджається ФПУ, неодноразово накладався арешт, оспорювати який ФПУ доводилося в суді. У цій історії все добре, крім підозр, що близьке оточення Зеленського більше занепокоєне не передачею профспілкового майна у державну власність, а перерозподілом дохідної нерухомості від спритних профспілковиків до спритних «нових осіб».
Наприклад, після обшуку та вилучення документів у правовому та майновому департаментах ФПУ 26 травня ДБР так і не потрудилося якось прокоментувати свої дії. Що ж стосується Волинця та його «вільно-незалежних» профспілкових союзів — тут історія про корупцію та паразитування на інтересах найманих працівників у хімічно чистому вигляді.
Наканune з'їзду НПГУ для забезпечення власного тріумфального переобрання на новий термін Волинець провів необхідну підготовку. По-перше, він не став заповнювати ефір традиційними для нього передзїздівськими параноїдальними заявами про те, як його шляхом отруєння, підстроєного ДТП та іншими екстравагантними способами намагаються умертвити спецслужби, «дивні» та конкуруючі профспілкові союзи, а він все одно, як і полагає святому великомученику, вічно живий. Вирішив сконцентруватися на формальній стороні справи, для чого була затверджена квота представництва на з'їзді — 1 делегат від 500 членів профспілкового союзу. У минулі роки, коли чисельність НПГУ була в кілька разів вища нинішньої, квота була й 200, і навіть 300. Усіх «незамінних», але постарілих вождів одолівають однакові пристрасті — до останнього подиху чіплятися за насиджене крісло.
І тут уже не до ігор у демократію. Згідно з новою квотою з'їзд перетворився на міжусобойчик, у трохи розширену раду голів первинок. Голови ж давно приручені, кілька років тому вони покірно погодилися на зміни в профспілковий статут, що дозволяють Волинцю кожного з них у будь-який момент відсторонити від займаної посади. Чого їх боятися? Якщо знадобиться, не тільки польку-метелика станцюють на з'їзді, але й розцілують вождю всі еротичні зони. Так і сталося — єдиним, хто відкрито не підтримав переобрання Волинця, виявився голова місцевої організації НПГУ Добропілля та голова ППО НПГУ однойменної шахти В. Сушицький. Власне, делегація представників первинок ДП «Добропіллявугілля-видобуток» взагалі не брала участі в голосуванні, однак це ніде не було зафіксовано — переобрання Волинця відбувалося в такому турборежимі, якому б позаздрили навіть зеленські. По-друге, Волинець наполіг на проведенні в Києві 12 травня так званої «всеукраїнської» оперетної протестної акції гірників.
Лиш трохи більше сотні людей, які приїхали з Донеччини, Луганщини та Львівщини (через відсутність гірників Волині та Дніпропетровщини захід на всеукраїнський не тягнув навіть географічно), до обіду потовклися під Офісом президента та Міненергетики, вимагаючи погасити борги по зарплаті на державних шахтах та створити умови для стабільної та безперебійної роботи державних гірників. А до вечора всі розїхалися по домах під приводом «призупинення протесту», оскільки на рахунки державних шахт з державного бюджету надійшло 836,5 млн грн. Про конкретну дату виділення бюджетних коштів для погашення заборгованості по зарплаті було відомо заздалегідь, за півдня такі питання не вирішуються, на отримання відповідного узгодження Мінфіну та виконання безлічі інших бюрократичних формальностей, як правило, йде тиждень і більше. Новопризначений голова Міненергетики Г. Галущенко просив гірників утримуватися від протестів, ще раз нагадавши, що виділення коштів — питання вирішене та погашення зарплатних боргів почнеться з дня на день. Але у Волинця з'їзд на носі, а тут журналісти якраз зацікавилися його багатомільйонною рухомістю та нерухомістю. Коротко кажучи, терміново потрібна була «маленька перемога» на соціально-трудовому фронті.
Насправді ж ніякої перемоги не сталося. Ситуація зі стабільною та безперебійною роботою державних гірників не змінилася ні на йоту, через місяць-другий державні шахти знову захлеснуть хвилею заборгованості по зарплаті, тільки погашати її вже буде нічим, у державному бюджеті-2021, за який Волинець як депутат Верховної Ради проголосував обома руками, коштів більше немає. Але це буде потім, попереду у Волинця ще п'ять безхмарних років, протягом яких можна подорожувати з телеканалу на телеканал та займатися звичним словоблудством, розповідаючи, що ціни на природний газ вітчизняного виробництва повинні бути нижче ринкових (оскільки від цього страждає населення), а на вугілля вітчизняного виробництва, навпаки, — вище ринкових (оскільки від цього страждають виробники). Власне, поки в Україні будуть існувати діаметрально протилежні підходи до формування ціни на енергоносії без урахування рентабельності їх виробництва та ринку, вітчизняна енергетика приречена. Однак переобрання Волинця на нову п'ятирічку — це не тільки продовження від імені профспілкового союзу розпалого популізму. Це ще й завершення трансформації НПГУ в псевдопрофспілковий союз, у «жовтий» профспілковий союз та в корупційний проект.