Посада міністра охорони здоров'я України справедливо вважається прокляттям, оскільки більшість міністрів, які її займали, зрештою опиняються проклятими власним народом. Однак розгортувана зараз боротьба за мільярди гривень Мінздраву та право вирішувати долю 45-мільйонної української нації, яка перебуває у стані війни, вражає своїм цинізмом та беззасадністю. Основним претендентом на посаду головного лікаря країни є людина, яка під час окупації Криму зустрічалася та пожимала руку Сергію Аксьонову, є близьким другом головного кремлівського пропагандиста Дмитра Кисельова, а також одіозної Ірени Кільчицької, Миколи Азарова, Сергія Арбузова, Раїси Богатирьової та інших регіоналів. Або ми щось не розуміємо, або Україну просто зливають. Цинічно, підло та відверто.Те, що Тодурова та Аксьонова пов'язує міцна дружба, відомо давно, але їхати в Крим за тиждень до так званого референдуму, під час незаконної анексії частини території України за першим викликом головного сепаратиста — це не укладається ні в які рамки. Інформацію про це приховати не вдалося, і Тодуров спробував перехопити ініціативу, розповідаючи байки про те, що в Криму він опинився випадково і взагалі рятував там українських військовослужбовців.
Це не завадило йому одразу після зустрічі з Аксьоновим повернутися в Україну, при цьому козиряючи фотографією з Гоблін. Нагадаємо, що з анексії Криму розпочалася війна в Україні, під час якої наша країна втратила вже майже 10 тисяч мирних жителів (серед яких близько 100 дітей) та близько 2 тисяч військовослужбовців. Чому в цей час він не рятував українських воїнів, а їхав за тисячу кілометрів лікувати VIP-пацієнтів? Чому навіть сьогодні хворих із зони АТО в його центрі оперують виключно на платній основі? Це риторичні питання, на які давати відповіді марно. Борис Тодуров не шкодуючи коштів та зусиль створював собі імідж найкращого кардіохірурга країни. Однак кожному, хто розбирається в реаліях української медицини, відомо, що він не тільки не найкращий кардіохірург, але й нескінченно самозакоханий та тщеславний чоловік, який заради власної вигоди готовий стелитися хоч перед Аксьоновим, хоч перед Гіркіним, Плотницьким чи будь-яким іншим, хто готовий добре заплатити. Він прикриває таку свою невибірливість у зв'язках клятвою Гіппократа, але сам готовий клястися лише пачкам доларів за свої послуги.
Своє благополуччя він будував перевіреним століттями способом — лизоблюдством, підхалімством та готовністю служити всім, хто може бути йому корисним. Саме тому в його клініці безплатно оперували тих, хто міг собі дозволити оплатити річний обсяг таких операцій — депутатів, міністрів, губернаторів, прокурорів, генералів та інших чиновників, після чого обходжував їх, втирався в довіру та використовував за необхідності для вирішення своїх проблем. Саме тому будь-які спроби контролюючих органів перевірити фінансову діяльність Інституту серця закінчувалися безрезультатно, оскільки Тодуров має покровителів не тільки в високих кабінетах України, але й в істеблішменті Російської Федерації, зокрема — у спецслужбах. Такий підхід дав свої результати: облизуючи ноги Черновецькому та Кільчицькій у 2007 році за колосальні гроші київського бюджету в сумі 200 млн доларів США, був відкритий Київський міський центр серця. До речі, при його будівництві та оснащенні (яким займався його партнер Микола Кузьма) у кишенях чиновників та самого Тодурова осіло не менше 40-50% бюджету, про що свідчили акти ГлавКРУ та ГПУ, які були успішно «злиті» з відомих причин.
Після того як стало очевидним, що бюджету Києва для виросших амбіцій Тодурова недостатньо, він пішов ва-банк і в порушення бюджетного кодексу та всіх можливих законів, заручившись підтримкою Раїси Богатирьової та Саші Януковича, домігся передачі Центру серця, побудованого за рахунок податків киян та бюджету міста, у власність Мінздраву. Своїх подальших планів він не приховує та активно працює над їх втіленням — це приватизація лікарні зі всіма вытікаючими звідси матеріальними вигодами. Очевидно, що на прикладі Центру серця буватиме будуватися й можлива майбутня політика Тодурова на чолі Мінздраву — тотальна приватизація лікарень, їх перехід на комерційну діяльність і, як наслідок, розвал залишків системи надання безплатної медичної допомоги населенню. До речі, незважаючи на те, що Тодуров приписує собі всі можливі рекорди за кількістю та якістю кардіохірургічних операцій, відомо, що його центр значно поступається Інституту Амосова та навіть Центру дитячої кардіохірургії Іллі Ємця. До Мінздраву щомісячно надходять скарги від пацієнтів на неадекватне лікування, на ускладнення, на високу смертність, на вимагання грошей, на відсутність уваги до хворих, які не можуть заплатити.
Тут важливо відзначити, що Тодуров — дуже вузький спеціаліст, який ніколи в своїй діяльності не виходив за межі роботи в операційній. Важко навіть уявити, як така людина, без досвіду роботи з нормативними актами, не знаючи «кухні» Кабміну, Верховної Ради, органів місцевої влади, зможе керувати всією медициною країни. Але в чому у нього не відняти таланту, так це в побудові різних корупційних схем. Свою майстерність він відточив, зокрема, у часи Януковича та банди регіоналів, коли побудував чудові стосунки з міністром Богатирьовою та віце-прем'єром Арбузовим, а негласним куратором тіньових мільйонів доларів, які проходять через центр, стали довірені люди Саші-стоматолога. Адже лише офіційно з бюджету на фінансування центру виділялося щорічно майже 20 мільйонів доларів. Ще більша сума проходила через центр у вигляді так званих «добровільних платежів». Але повернемося до «заслуг» Бориса Тодурова, на які акцентують увагу його сьогоднішні лобісти. За їхніми словами — він чудовий кардіохірург. По-перше, не такий уж і чудовий.
По-друге, у нас уже був один міністр-кардіохірург — Іллі Ємець, який продержався на посаді менше 5 місяців і з ганьбою був звідти вигнаний. Не можна порівнювати досвід управління невеликою клініцею та медициною всієї країни. Тодуров ні дня не працював на державній службі, не знайомий з роботою апарату Кабміну та Парламенту, і очевидно, що впоратися з проблемами охорони здоров'я всієї країни, не маючи досвіду та поєднуючи це з практичною діяльністю кардіохірурга, просто неможливо. Також як аргумент наводять те, що Центр серця, який він очолює — це заклад європейського рівня. Але для того щоб зрозуміти, що в ньому європейського — достатньо просто переступити його поріг. Європейські там лише ціни. При чинній статті Конституції про безплатну медицину в Інституті серця з вами навіть не поздоровляються без оплати. Незважаючи на те, що Інститут є бюджетною установою, жодна послуга в ньому не надається безплатно. При цьому пацієнтам пропонується зробити «благодійний внесок» на приватний рахунок, який не контролюється державою. Суми варіюються від 100 до 250 тисяч гривень за операцію.
Якщо врахувати, що щорічно в центрі виконується близько 2 тисяч операцій, то приблизний обсяг коштів становить мінімум 300-400 млн гривень. Дуже часто вже під час операції родичів хворого просто ставлять перед фактом: або платите гроші, або ваш рідний помре. Природно, люди продають все, що можуть, беруть кредити та платять. Під керівництвом Тодурова відмовляються працювати молоді лікарі, оскільки за очима його називають «вовком у овечій шкурі» та деспотом, який не терпить думки, відмінної від своєї, і одразу ж звільняє будь-кого, хто йде проти його волі. Щоб не бути голослівними, наведемо кілька відгуків про Центр серця, знайдених за п'ять хвилин в інтернеті: «Лікарям Центру потрібні лише ваші гроші! Директор центру Тодуров — крайньо тщеславний та самозакоханий тип, якого цікавлять лише гроші та самопіар, те як він спілкується з людьми, які не можуть дати йому ні того ні другого, порівнянне зі спілкуванням барина з холопами. Побудувавши такий центр на гроші держави, потрібно пам'ятати, що це зроблено для людей, а не драти з них три шкури. Політика цього центру всецело спрямована на заробляння грошей». Антон Володимирович, 8 травня 2015. «Без грошей туди навіть нічого не совати! Тодуров може й висококласний хірург, але ось матеріальне збагачення його точно цікавить більше людини! Колектив центру поводить себе відповідно». Олена, 8 квітня 2015. «Ніякий керівник! Нормальні фахівці всі звільняються! Крім себе нікого не чує! Тщеславен без меж! Любов до грошей як у Януковича!» Лікар, 8 березня 2014. «Якщо вам дорога ваша життя та життя ваших рідних — тікайте від центру серця. Молоді непрофесіонали за великі гроші залічують людей до смерті. Я став свідком 3-х !!! смертей за дуже короткий час». Олег, 25 вересня 2013. «Тодуров Б.М — хапає на операції всіх підряд, а потім виписує не долікувавши, з температурою тощо. Про післяопераційну реабілітацію мови немає взагалі. Ні до, ні після операції ні разу не заходить. Вартість операції значно більша, ніж в Інституті Амосова. Якщо вчасно не дали грошей — відверто та наполегливо ухайдохують пацієнта. Як не страшно — але це правда. Центр серця — це бізнес-проект, а не клініка».
Це лише мала частина того, що відомо про головного претендента на посаду міністра охорони здоров'я України. Незрозуміло одне: як країна, яка пройшла Майдан і де-факто перебуває у стані війни, зможе проковтнути таке призначення. За чутками, Тодурову покровительствує ряд народних обранців — колишній нардеп від Партії регіонів Віктор Корж та нинішній Андрій Деркач, а також представники Опозиційного блоку Тетяна Бахтеєва та Ефим Звягільський. Але найбільш рьяво лобіює його призначення Ірена Кільчицька через свою агентуру в парламенті.
По суті можливе призначення Бориса Тодурова — це тест для всього українського суспільства та влади: довірять ли вони здоров'я жителів всієї України людині, яка готова не просто зрадити друзів та соратників, але й Батьківщину продати. Якщо, звичайно, добре заплатять…