27 травня в Києві у торгово-промисловій палаті відбувся з'їзд Незалежного профспілкового союзу гірників України (НПГУ). Чим він закінчиться, було відомо заздалегідь. Незважаючи на обіцянки на попередньому з'їзді (2016 р.) протягом п'яти років підготувати собі молоду заміну, голова НПГУ М. Волинець практично одностайно продовжив свої голівські повноваження на чергову п'ятирічку. За тривалістю перебування на посаді Волинець давно перевершив Брежнєва та Путіна, тепер на кону нова мета — побити рекорд незмінюваності Сталіна та деяких особливо обдарованих африканських диктаторів.
НЕЗАЛЕЖНИЙ ПРОФСПІЛКОВИЙ СОЮЗ БУВ СТВОРЕНИЙ 22–26 ЖОВТНЯ 1990 р. у Донецьку на другому з'їзді гірників (тоді ще всього СРСР). У першому статуті профспілки проголошувалися її головні цілі та принципи — запровадження повременної оплати праці на вугільних підприємствах, заборона на членство в профспілці роботодавців та їхніх представників, відмова від нав'язаних профспілкам функцій щодо розподілу житла, товарів, пільг, путівок тощо. Загалом було проголошено курс на створення справжнього тред-юніону як альтернативи існуючим у СРСР псевдопрофспілкам, які по суті були декоративним придатком адміністративно-командної системи розподілу матеріальних благ.
Під керівництвом М. Волинця НПГУ організаційно, ідеологічно та функціонально повернувся до махрово-радянських витоків. Про повременну оплату праці більше ніхто й не згадує. Голови первинок та їхні наближені найактивніше займаються розподілом путівок та матеріальної допомоги, і гешефти профбосів у цій справі давно стали притчею во язицех. Історичний внесок Волинця та його профспілковиків просто неоціненний — їм удалося остаточно переконати суспільство, що справжніх профспілок у вигляді об'єднань солідарних працівників, які відстоюють свої права перед роботодавцем, не буває, а бувають вони лише у вигляді джерела, нібито, безплатних подарунків, деякої «пільгової» допомоги, можливості куди-небудь поїхати, відпочивати за півціни тощо. Заборона на членство в НПГУ представників роботодавця на словах продовжує декларуватися, але насправді багато директорів шахт та їхніх заступників є членами НПГУ. Та це ще не найгірше. Роботодавці та їхні представники в НПГУ вже навіть голівствують у первинках. Наприклад, А. Пилипенко є не лише головою ППО НПГУ Центрального штабу Державної військовизованої гірничоспасальної служби в вугільній промисловості (ДВВГСС), але й до недавнього часу був навіть одним із заступників голови НПГУ.
Хоча Пилипенко насправді працює заступником начальника ДВВГСС, тобто особою, яка виконує функції роботодавця. Участкову організацію НПГУ філіалу «Соцвугілля» ЧАО «ДТЕК Павлоградвугілля» очолює А. Чернецький, який за сукупністю займаних посад фактично є заступником генерального директора ЧАО «ДТЕК Павлоградвугілля» та часто виконує обов'язки першої особи підприємства. У СРСР посаду голови профспілки на підприємстві часто розглядали як непильну роботу для відправлених на пенсію партійних та господарських керівників. В НПГУ й ця совкова практика стала нормою. Найсвіжіший приклад — недавно профспілкову первинку шахти «Горська» ДП «Першомайськвугілля» очолив Д. Одинцов, який раніше був директором ДП «Донбасантрацит», директором ОО «Шахта № 81 «Київська» ТОВ «ДТЕК Ровеньківантрацит», директором ДП «Шахта «Південнодонбаська № 3», директором, а в останній час заступником головного інженера тієї ж «Горської».
«ЖОВТИМИ» ПРОФСПІЛКАМИ ПРИЙНЯТО ВВАЖАТИ ПСЕВДОПРОФСПІЛКИ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ ПІД КОНТРОЛЕМ СВОГО РОБОТОДАВЦЯ. Такі профспілки згідно зі ст. 2 Конвенції № 98 Міжнародної організації праці заборонені міжнародним трудовим законодавством. Свідчень про остаточне «пожовтіння» НПГУ більш ніж достатньо. Що М. Волинець — лобіст інтересів олігарха Ахметова у фракції партії ВО «Батьківщина» — це в журналістському та аналітичному середовищах давно доведена теорема. Сам Волинець скільки завгодно може розповідати, що його заяви від імені профспілки, слово в слово повторюючі прес-релізи ахметовських «ДТЕК» або «Метінвесту», — це випадкові збіги. Або про те, що, починаючи з 2012 р., ні в одному постановленні НПГУ жодної профспілкової вимоги ні до «ДТЕК», ні до «Метінвесту» ніколи не висувалося, — теж вийшло якось само собою. Або про те, що його рідний син з 2016 р. працює у Швейцарії в женевському офісі ахметовської компанії Metinvest International SA, яка входить до групи «Метінвест», не внаслідок того, що тато здав олігарху профспілку, як скляну тару, а тому, що Волинець-молодший — справжній вундеркінд, який напам'ять цитує економічні праці нобелівського лауреата Самуельсона та його візаві барона Роббінса.
Випускники закладів із затримками розумового розвитку подібні аргументи можуть і оцінити, інші — навряд чи. НПГУ під керівництвом М. Волинця неодноразово просував «хотілки» Ахметова шляхом організації в Києві гірничої масовки. У квітні 2015 р. у столиці було влаштовано масштабний шантаж влади у вигляді так званого «III з'їзду гірників» з пікетуванням під Кабміном та адміністрацією президента, блокуванням руху по Хрещатику та вулиці Грушевського. Зрештою уряд змусили зняти обмеження при встановленні вартості електроенергії. Природно, ціна на електрику почала стрімко зростати — нинішній радник за народ, що страждає від високих цін на газ, Волинець, добиваючись підвищення вартості електроенергії, шість років тому чомусь про народ не згадував. Потім з'явилася пресловута формула «Ротердам плюс», завдяки якій структури Ахметова, використовуючи монопольне становище на ринку теплової генерації, заробили десятки мільярдів. Починаючи з 30 червня 2020 р. три сотні працівників ТОВ «ДТЕК Добропільєвугілля» 11 днів у Києві під прапорами НПГУ стукали касками у Офісі президента, у Кабміні та Міненергетики.
Доки не розпочався процес дострокового розірвання договору зі структурами Ахметова, які орендували вугільні шахти в Добропіллі Донецької області. Відпрацювавши малозатратні пласти, вкладатися в подальший розвиток рудників ахметовці не захотіли, і НПГУ здорово допоміг олігарху позбутися ставших непотрібними шахт, дві з яких були доведені до закриття. Чи потрібно говорити, що тематичні гірничі перформанси в Києві фінансувалися структурами Ахметова?! Причому за нехитрою схемою — або під виглядом благодійної допомоги, або під виглядом відрахувань на «культурно-масові, фізкультурні та оздоровчі заходи». Справжні профспілки базуються на трьох постулатах: незалежність від держави, незалежність від роботодавців, незалежність від політичних партій. До статуту НПГУ принципи вільних тред-юніонів також красиво підібрані. Правда, на сьогодні НПГУ вже не відповідає жодному з них.
Незалежною від держави НПГУ не є апріорі. Основне місце роботи М. Волинця — Верховна Рада, орган державної влади. НПГУ він очолює за сумісництвом, тобто, підписуючи розпорядчі та фінансові документи, Волинець юридично не несе ніякої відповідальності перед профспілкою за будь-які свої дії. Незалежність НПГУ від політичних партій — теж блеф. Згідно зі статутом НПГУ, альянси з політичними партіями допускаються лише на паритетних засадах, що передбачає рішення профспілки про делегування своїх членів на виконання тієї чи іншої партійної роботи на основі договору про співпрацю. Волинця до парламентської фракції партії ВО «Батьківщина» ніхто в профспілці не делегував, договору про співпрацю НПГУ з «Батьківщиною» теж не існує. Навпаки, у 2019 р. лідер «Батьківщини» Ю. Тимошенко підписала меморандум про співпрацю з альтернативною НПГУ профспілковою конторою — ФПУ.
Злі язики стверджують, що поява Волинця під «прохідним» № 20 у списку «Батьківщини» на останніх парламентських виборах у деякому сенсі стала несподіванкою навіть для самої Тимошенко. Спочатку двадцятий номер призначався депутату «Батьківщини» попереднього скликання А. Рябчину. Але за Волинця нібито Юлію Володимирівну попросив сам Ринат Леонідович, підкріпивши прохання деякою кількістю зелених портретів американського президента. Рябчина пересунули на 32-у позицію у списку й, на відміну від Волинця, який зайняв його місце, до парламенту Рябчин не потрапив.
Злі язики, звичайно, наклепують. Напевно, Юлія Володимирівна абсолютно безплатно одного кандидата у списку замінила іншим, так би мовити, з метою налагодження більш ефективної роботи фракції. Хто такий цей Рябчин?! У 2016 р. увійшов до ТОП-10 законодавців-реформаторів за версією коаліції громадських організацій «Реанімаційний пакет реформ», у 2018 р. за показником прийнятих законодавчих ініціатив громадянською мережею «ОПОРА» та Комітетом виборців України визнаний найефективнішим депутатом «Батьківщини», у 2019 р. рухом «ЧЕСНО» названий одним із 25 найпорядних депутатів Верховної Ради 8-го скликання. Інша справа Волинець — герой антикорупційних журналістських розслідувань, автор та співавтор цілої маси законодавчого спаму, який ніколи не стане законами, плюс за вимірами аналітичного порталу «Слово і діло» впевнене 370-е місце серед 424-х депутатів Ради за рівнем відповідальності з 3% виконаних передвиборних обіцянок — такі ж результати у одіозних парламентських ледарів В. Медведчука, Р. Кузьміна, І. Киви та ін.
До речі, Волинець та Кива стали близнюками-братами не лише у справі навішування локшини на вуха виборцям. Вони поки що єдині з депутатів Ради, щодо яких САП за законом про громадянську конфіскацію направила позови до ВАКС про конфіскацію непідтверджених офіційними доходами активів, у випадку з Кивою йдеться про ставшу анекдотом жомову яму, за оренду якої депутат нібито отримав 1,242 млн грн. Але справа навіть не в цьому. Парламентська фракція партії ВО «Батьківщина» сьогодні активно торгує своїми голосами в обмін на політичні та економічні бонуси. І Волинець змушений вибирати — або внутрішньофракційна дисципліна, або інтереси членів профспілки. Найчастіше він обирає перше. Він голосує за раскритиковані профспілками проекти держбюджету (на 2020 та 2021 рр.) з урізаною соціалкою, він голосує за закони, які вважаються в профспілковому середовищі неприйнятними через ущемлення прав найманих працівників, — починаючи законом «Про повну загальну середню освіту», завдяки якому трудові права цілого ряду працівників освіти були істотно скорочені, закінчуючи законом «Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я», через який українці чи не позбулися права на лікарняні.
У громадському транспорті трапляються своєрідні пасажири — потайки зіпсують повітря в салоні, а потім голосніше за всіх обурюються зловонням. Волинець поступає аналогічно — проголосує за якийсь гидкий закон і тут же біжить у Фейсбук писати гнівний пост, мовляв, які все-таки гади в монобільшості Зеленського, знову трудящих образили. Ряд регіональних голів НПГУ минулого року обзавелися депутатськими мандатами органів місцевого самоврядування від різних партій. Як відомо, підкоригованим минулого року законодавством у місцевих органах влади запроваджено суцільний партійний диктат — або ти голосуєш, як велить партія, або тебе відкличуть. Захист же найманої праці будь-якою з вітчизняних політичних партій так само цікавий, як і проблеми вирощування тутового шовкопряда в умовах крайньої півночі.
Оповідки про незалежність НПГУ від роботодавців шляхом формування фінансової бази профспілки виключно за рахунок членських внесків — теж гарні лише для дошкільного віку. Тим, хто навчився читати, таку розлогу клюку вже не скормиш. У 2019 р. центральний апарат НПГУ переїхав зі здання в Києві по вул. Велика Василівська, 65 до столичного бізнес-центру по вул. Саксаганського, 38-Б, де попередньо було здійснено недешевий євроремонт. Ремонт оплатили структури Ахметова, перерахувавши кошти через організації НПГУ, які функціонують на вугледобувних шахтах, що належать олігарху. За такою ж схемою оплачується й утримання офісу.
Визволені профспілкові начальнички на підприємствах Ахметова в Павлограді, Білозерську, а до недавнього й у Добропіллі, ахметовцями давно «прикормлені» й отримують від роботодавця при виконанні шахтами виробничих планів до 55% премії. Менеджмент Ахметова дуже неуступчивий щодо збільшення соціального пакета та зарплати для гірників, а ось на премірування профбосів легко погодився, навіть у колективний договір відповідне положення внесли. З чого б? Напевно, виключно заради укріплення профспілкової незалежності від роботодавців, щоб профспілковики ще більше захищали найманих працівників.
По прикладу ахметовців оптом та врозріз голів НПГУ почали купувати й інші роботодавці, як державні, так і приватні. Перекупивши активи сина Януковича «Саші-стоматолога» бізнес-група депутата Верховної Ради М. Єфімова придумала вигадану посаду для голови ППО НПГУ ОП «Шахта «1/3 Новогородівська» ДП «Селидовугілля», також очолюючого місцеву організацію НПГУ Селидова та Новогородівки, С. Павлова й платить йому зарплату, яка перевищує профспілкове жалування в 6,5 разу.
У серпні 2018 р. профспілковики ДП «Першомайськвугілля» не пускали на підприємство новопризначеного генерального директора С. Водоп'янова, вимагаючи повернути старого керівника А. Мірумяна, звільненого за корупцію. Керували пікетом тогочасний голова ППО НПГУ ОП «Шахта «Горська» В. Видиш та голова місцевої регіоналки НПГУ Р. Панчук. Активність профспілковиків пояснювалася просто — напередодні Мірумян перевів значні суми профспілкам на пресловуті «культурно-масові, фізкультурні та оздоровчі заходи».
Місяцем з невеликим раніше підтримати Мірумяна в ДП «Першомайськвугілля» приїжджав сам М. Волинець. Він до того часу вже остаточно переформатувався в чисто фейсбучного голову, і щоб його заманити на якусь зі шахт, у лісі мав би здохнути дуже крупний та дивний звір. Офіційно поїздка Волинця на Луганщину була приурочена до 120-річчя ОП «Шахта «Горська», після чого голова НПГУ розпустив у соцмережах хвалебні панегірики на адресу Мірумяна. Водночас розкішний «пір під час чуми» був влаштований Мірумяном не лише для відвернення гірників від хронічних затримок з виплатою зарплати. У травні, незважаючи на виділення немалих коштів із держбюджету на превентивні заходи, сталося затоплення ОП «Шахта «Золота» ДП «Першомайськвугілля».
У серпні щодо Мірумяна та інших посадових осіб було відкрито кримінальне провадження № 12018130530000692 за цілим букетом статей КК, суть справи така — група осіб «шляхом службового підробку офіційних документів, діючи за попередньою змовою, вчинила розтрату та замах на розтрату коштів держбюджету в особливо великих розмірах, виділених ДП «Першомайськвугілля» на реалізацію проекту «Здійснення невідкладних заходів, пов'язаних із запобіганням виникненню надзвичайної ситуації техногенного характеру у зв'язку з затопленням шахт Першомайсько-Стахановського вугледобувного регіону»…». При профспілковій підтримці Мірумяну вдавалося деякий час уникати відповідальності, через суд він навіть поновився на посаді генерального директора. Але у 2020 р. він став постійним клієнтом Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та САП, його арештували й помістили до СІЗО (нині йому обрано іншу запобіжну міру).
З 19 жовтня по 19 листопада 2018 р. півтора десятка гірників шахти ім. Капустина ПАО «Лисичанськвугілля» проводили підземну страйк, вимагаючи виплатити заборговану зарплату. Волинець у соцмережах по п'ять разів на день розповідав про робочу солідарність. За кадром залишалося лише те, що акцію фінансував повар-кондитер за освітою та практикуючий богослов, а в миру — колишній стахановський обнальщик сім'ї Януковичів, депутат Верховної Ради С. Шахов (нині член депутатської групи «Довіра», до якої увійшли «кнопкодави», «гречкосійці» та фігуранти антикорупційних розслідувань). Шахов на парі з Волинцем фігурує в найсвіжіших антикорупційних розслідуваннях журналістів. А у 2018 р. страйк на шахті ім. Капустина одразу ж закінчився, як тільки Шахов перестав давати гроші.
КОРУПЦІЙНИЙ ПРОЕКТ
У минулі роки правоохоронні органи до персони Волинця проявляли інтерес двічі, й обидва рази це була СБУ, яку очолював В. Наливайченко. У 2008 р. СБУ публічно називала Волинця корупціонером через спроби «відмазати» директора Петровського заводу вугільного машинобудування В. Брюма від звинувачень у незаконному використанні понад 80 млн грн бюджетних коштів, виділених для забезпечення безпеки гірників. У відповідь Волинець назвав Наливайченка «негідником найвищої категорії».
У 2015 р., після влаштованого на гроші Ахметова так званого «III з'їзду гірників», СБУ відкрила кримінальне провадження № 22015000000000125 за ч. 2 ст. 110 КК України, Волинця 18 червня навіть встигли допитати як свідка. Але в той же день Наливайченка відправили у відставку, і кримінальну справу припинили. Помирив корупціонера Волинця та негідника найвищої категорії Наливайченка все той же Ахметов, обидва сьогодні депутати Ради від «Батьківщини» й, на думку багатьох парламентських оглядачів, обидва активно лобіюють інтереси найбагатшого українського олігарха. Серед нечисленних депутатів Ради на останньому з'їзді НПГУ присутній був і Наливайченко.
Якщо ж дитячі статеві ігри в українській політиці не брати до уваги, більш-менш серйозні антикорупційні розслідування щодо Волинця до останнього часу значилися в активі не у правоохоронців, а у журналістів, які звернули увагу на те, що офіційні доходи захисника трудящих сильно не збігаються з вартістю належної йому нерухомості. Журналісти докопалися й до дорогих автомобілів, записаних на сина, й до самого сина, який працює в женевській фірмі Ахметова.
Журналісти почали цікавитися у Волинця, як же він, маючи офіційні доходи менше 1 млн грн на рік і, виручивши за свою стару київську квартиру 4 млн грн, умудрився купити у 2020 р. житло в супердорогому та суперелітному столичному житловому комплексі «Бульвар фонтанів» (вул. Іоанна Павла ІІ, 6/1) за 7,644 млн грн? Дескать, не сходиться арифметика. А Волинець у відповідь юлив, плутався в показаннях, поводився так само, як багато схоплених за руку дрібних жуликів. Член міжфракційного депутатського об'єднання у Верховній Раді за сімейні цінності то фактично визнався, що він альфонс своєї давно ніде не працюючої сожительки Л. Калайди, яка й субсидіювала йому недостаючі 3 млн грн. То, раптом, став стверджувати, що з указаною жінкою він сожительствує іноді, менше 186 днів на рік, тому й не декларує її доходи, як того вимагає закон. Зрештою Волинець від журналістів просто втік. Видимо це й завадило цікавитися у нього про походження коштів на придбання старої квартири по пер. Ярославському, 4, вона була куплена у 2016 р., її вартість Волинець завжди декларував чуть більше 1 млн грн, але продав квартиру чомусь за 4 млн грн.
А ще журналісти не звернули увагу на набуття в кінці 2014 р. за договором дарування землі та житлового будинку загальною площею 299,8 кв. м по вул. Старокиївській, 61/94А в пгт Козин під Києвом. Будиночок Волинець оформив на свою престарілу матір. Козин — напівзакритий для «простих смертних» селище, тут побудували свої палаци так звана «українська еліта» — від патріархів корупції з вищих ешелонів влади часів Кучми й до нинішніх. Для такої поважної публіки в селищі є все необхідне для життя — дорогі СПА-салони, ресторани, казино тощо.
Мають нюанси й щодо сина Волинця, на чиїх «тойотах» вартістю не менше 1,3 млн грн розъїжджає тато. Волинець-молодший не лише крупний фахівець з реалізації чавунної чушки на європейському ринку за демпінговими цінами, без якого в Швейцарії бізнесу Ахметова настав би повний крах. Він ще й знавець японської культури та звичаїв, завдяки чому, знову ж таки без татової протекції, з 2009 по 2013 рр. працював третім секретарем посольства України в Японії. Там нібито й заробив на свою першу «тойоту».
У пламенного борця з режимами Кучми, Януковича, Порошенка, а тепер і Зеленського, яким Волинець себе позиціонує на телебаченні, не лише відприс, не маючи відповідної освіти, займав непильну, але хлібну посаду. При всіх режимах, з якими Волинець боровся й бориться на телебаченні, зі сторони вугільників держшахт найбільше претензій адресувалося держоператору вугільного ринку. При Кучмі його функції виконувала ГАК «Вугілля України», при Януковичі — ДП «Вугілля України», при Порошенку — ДП «Держвуглепостач», при Зеленському — ДП «Укрвугілля». Власне, указані фірми — це банальна перепродаж вугілля й найбільш корумпована сфера діяльності держвугільної промисловості. Примітна особливість всіх операторів — через деякий час їхнє керівництво, обставившись дорогими авто, яхтами та елітною нерухомістю, відправляється в бега, контори — під банкрутство, а держшахтам залишаються багатомільйонні безнадійні борги за відвантажене вугілля.
Ще одна особливість трьох останніх фірм — брат Волинця Анатолій на посаді начальника відділу (втім, одного разу дослужившись і до заступника генерального директора). Звичайно, Анатолій став цінним фахівцем з перепродажу державного вугілля теж не за протекцією родича, депутата Верховної Ради, а виключно через унікальну освіту — він випускник Червоноармійського філіалу Донецького політеху (нині — Індустріальний інститут ДонНТУ), тут Оксфорд з Кембриджем просто відпочивають. Дипломом гірничої грамотності в нинішньому Покровську обзавелся й сам М. Волинець, до цього значившийся у всіх офіційних біографіях випускником Комунарського гірничо-металургійного інституту (нині — ДГМІ), обзавелся новим дипломом якраз у розпал скандалу з фальшивим дипломом тогочасної колеги по фракції «Батьківщини» Н. Королевської.
А. Волинець яхтою поки не розжився, але квартиру й будиночок у Бровариах уже купив, ну й нову «тойоту» за мільйон придбав, якраз у той же день, коли була куплена й «тойота», оформлена на сина М. Волинця, але на якій катається тато-депутат. Раніше на посаді головного фахівця юридичного відділу ГАК «Вугілля України» працював інший брат Волинця — Павло. А кажуть, більше немає трудових династій.
Стала налагоджуватися життя й у С. Миронюка, зятя М. Волинця. У цьому році він нарешті знайшов роботу за спеціальністю, ставши заступником начальника відділу комунального підприємства з охорони, утримання та експлуатації земель водного фонду Києва. До цього доводилося перебиватися на дрібному схематозі, пов'язаному з поставками самоспасателів та інших засобів захисту на держшахти. І періодичні забрасування тестем Міністерства енергетики зверненнями від імені НПГУ, мовляв, з такою-то фірмою договір на поставки вугільникам самоспасателів потрібно розірвати, оскільки вони у них погані, а з такою-то фірмою потрібно, навпаки, підписати договір, самоспасатели у них хороші, — це теж чергове випадкове збіг. Ну й нова квартира в Києві, яку придбали дочка й зять Волинця у 2017 р. за 1 млн грн — теж через вдале розташування зірок у гороскопі.
Крім усього іншого С. Миронюк числиться головою профспілкової первинки ОП «Рідна земля» ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», первинка входить до складу так званого всеукраїнського галузевого профспілкового союзу КСПУ «Рідна земля». «Рідна земля» — фейковий профспілковий союз, який існує переважно на папері. Тим не менше першим заступником голови цього фантома вважається все той же С. Миронюк. «Рідна земля» стала єдиним українським профспілковим союзом, навіть серед фейкових, який відкрито виступив у особі своєї голови Е. Думи на підтримку найдискримінаційнішого проекту Трудового кодексу з усіх, які коли-небудь розроблялися в Україні, названого «миловановським» на честь його ініціатора, екс-міністра економіки Т. Милованова. Але, якщо послухати Волинця на телебаченні, виявляється, КСПУ все одно єдиним вітчизняним профспілковим об'єднанням, яке послідовно бориться проти антиробітничого та антипрофспілкового законодавства.
Не залишилася забутою й невістка Волинця Оксана разом з родиною. Волинець-молодший то ли в розлученні з дружиною, то ли за заповітами тата живе з нею не частіше 186 днів на рік, тим не менше татового невістки П. Тулея Волинець зробив своїм заступником по КСПУ, відповідальним за освоєння багатомільйонних у доларовому еквіваленті закордонних грантів, які надходять на рахунки профспілки. Невістка ж працевлаштована головним фахівцем відділу комунікацій та соціальної реклами Міністерства соціальної політики.
Для Києва зарплата там невелика, близько 20 тис. грн на місяць. Але щастя не в грошах, а в способі їх набуття. У 2016 р. О. Волинець раптом отримує подарунок у грошовій формі в сумі 1,494 млн грн, у 2017 р. — такий же подарунок у сумі 0,513 млн грн. Так й насобиралося на столичну квартирку вартістю майже 1 млн грн, яка була придбана у 2017 р. Коротко кажучи, якщо вірити твердженням М. Волинця, а не вірити їм немає жодних підстав, в останні роки матеріальний стан трудящих лише погіршується. А якщо вірити деклараціям Волинця та його родини, не вірити яким теж немає причин, у безкомпромісного борця за права трудящих та його родичів якось це відбувається з точністю навпаки.
Прикладу верховного профспілкового вождя слідують й голови НПГУ рангом нижче, які комерціалізували профспілкове прапорище й зробили його прикриттям сімейного бізнесу. Головний бухгалтер НПГУ та КСПУ, а одночасно й заступник Волинця В. Шолудько — ветеринарна аптека на Оболоні в Києві. Голова місцевої організації НПГУ Селидова та Новогородівки, він же голова ППО НПГУ шахти «1/3 Новогородівська» ДП «Селидовугілля» С. Павлов — торгово-закупівельна діяльність. Голова ППО НПГУ Тернівського гірського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соцстраху В. Клищенко — автоперевезення. Голова ППО НПГУ ОП «Шахти «Степна» ДП «Львовугілля» В. Семканич та голова ППО НПГУ шахти «Білозерська» Д. Зелений — ввіз в Україну імпортних автомобілів. І т. д., і т. п.
Кум Волинця, а за сумісництвом голова напівфейкового галузевого профспілкового союзу медиків КСПУ О. Панасенко під час чергової істерики вождя у соцмережах, пов'язаної з новими журналістськими викриттями його тіньових доходів, спробував утішити патрона, простодушно написавши: «Людина, яка все життя дбає про інших, не повинна жити бідно!». Потім витер свій коментар. Хлопці ще соромляться афішувати справжній девіз своїх «незалежних» профспілок. Але, здається, фальшива скромність скоро пройде. Тим більше зеленій владі поставити Волинця в позу Гамлета раз плюнути — ти підтримуєш найдраконівський Трудовий кодекс і САП відкликає позов щодо нажитої непосильною працею квартирки, або квартирка — тю-тю, а вдогонку додаткове розслідування щодо інших фінансових «художеств». Що обере Волинець, — угадати нетрудно. Втім, як показав з'їзд НПГУ, навіть якщо Волинця посадять у в'язницю за корупцію, головою профспілки він все одно залишиться, зрештою, Лех Валенса теж сидів (не будемо уточнювати, за що).