Останнім часом все гучніше звучать заклики до боротьби з корупцією. Створюються нові органи для протидії цьому явищу, яке охопило всі сфери життя в Україні. Однак виникає закономірне питання: що перешкоджало боротьбі з корупцією раніше? Громадянське суспільство з напруженням спостерігає, чи будуть якісь результати. Адже з моменту здобуття Україною незалежності у 1991 році боротьба з корупцією входила до основних напрямків передвиборчих програм кожного президента та уряду. Навіть не беручи до уваги події до лютневої «революції гідності», незрозуміло, чому боротьба з корупцією в державі обмежується шумом у засобах масової інформації, рідкісними затриманнями хабарників, звільненнями посадовців, звинувачених у корупції, та безуспішними поки що спробами повернути державі майно, набуте «злочинною владою» через корупційні схеми. Спробуємо проаналізувати складену ситуацію та з'ясувати, чого не вистачає у всеукраїнській, всеохоплюючій боротьбі з корупцією.
Проблема може полягати в недостатньому законодавчому регулюванні, неспроможності контролюючих органів, відсутності політичної волі, нерозумінні методів боротьби з корупцією або в чомусь іншому. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 9-1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», оперативно-розшукові справи щодо осіб, стосовно яких є дані про участь у підготовці до вчинення злочину, ведуться до встановлення та фіксації фактичних даних про протиправні діяння, за які передбачена відповідальність Кримінальним кодексом України, але не більше шести місяців. Відповідно до ч. 1 ст. 9-2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», оперативно-розшукова справа закривається у разі набрання законної сили вироком або ухвалою суду, чи закриттям кримінального провадження слідчим, прокурором або судом. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 219 Кримінального процесуального кодексу України, досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
Підготовче судове засідання у кримінальній справі повинно бути проведене не пізніше п'яти днів з дня надходження справи до суду, а судовий розгляд призначається не пізніше десяти днів після проведення підготовчого засідання. Судовий розгляд має бути проведений протягом розумного строку. Після перемоги «революції гідності» пройшло 16 місяців. Вже через 9–11 місяців (6 місяців ведення оперативно-розшукової справи + 2 місяці досудового розслідування + 2–3 місяці судового розгляду) країну повинна була захлеснути хвиля судових процесів. Ми повинні були побачити масу обвинувальних вироків у гучних корупційних справах, корупціонери повинні були сидіти за гратами та подавати апеляційні скарги. Однак цього не сталося.
Можливо, немає оперативної інформації про корупційні злочини та осіб, що їх вчинюють? Напевно, вона все ж таки є. Для отримання такої інформації достатньо звернутися до засобів масової інформації, активістів або просто поговорити з відвідувачами судів, міліції, лікарень, шкіл тощо про те, хто бере хабарі. Цього буде більш ніж достатньо для початку оперативно-розшукової діяльності. Звісно, значно простіше проводити оперативно-розшукову діяльність, коли до правоохоронних органів звертається сам потерпілий, заявляючи, що якийсь посадовець вимагає у нього хабара. Негайно завести оперативно-розшукову справу, вручити потерпілому помічені гроші та приховану відеокамеру, затримати хабарника на гарячому. У цьому випадку винним буде один хабарник. Але де справжня оперативно-розшукова діяльність, коли крім хабарника будуть затримані хабародавець, зацікавлений у протиправних діях посадовця, посередник, довірена особа посадовця та хабародавця, інші співучасники злочину, а інформація про злочин буде отримана оперативним шляхом, без заявника?
Не чув останнім часом ні про одну таку справу, хоч можу й помилятися. Справжні корупційні схеми існують там, де всі в них зацікавлені. Коли це судді, прокурори та адвокати, розкриття корупційних злочинів за їх участю вимагатиме від правоохоронців неабияких зусиль, досвіду роботи, великої організаційної та оперативної роботи. Дуже непросто задокументувати злочин, вчинений організованою групою або за попередньою домовленістю групою осіб. Однак якщо цього не робити, успіхи боротьби з корупцією з'являтимуться лише після звернення потерпілого або після провокації хабара, яка останнім часом може бути узаконена. Ні для кого не є секретом, що в Україні працює приблизно 470 тисяч співробітників міліції, служби безпеки України, прокуратури тощо. Скільки ще потрібно створити силових структур, щоб побороти корупцію в Україні? Чи не простіше заставити наявні структури працювати відповідно до наданих їм повноважень? Ця величезна кількість правоохоронців не може впоратися, маючи майже необмежені повноваження, з розкриттям злочинів. Навіть на законодавчому рівні виникло питання про можливість запровадження інституту громадських обвинувачів.
За допомогою громадських обвинувачів може бути подолана так звана «побутова корупція», тобто переважно викриватимуться незначні хабарі, які отримують, наприклад, працівники ДАІ за невиписування протоколу про адміністративне правопорушення, лікарі, вчителі тощо. Однак сегмент корупціонерів, які не допускають спілкування зі сторонніми особами, ті, хто вчиняє корупційні правопорушення за попередньою змовою за участю довірених осіб, не може бути подоланий за допомогою громадських обвинувачів. Для цього потрібна продумана оперативна робота, залучення сил і засобів, отримання спеціальних судових дозволів на проведення негласних слідчих розшукових дій. Необхідна чітка фіксація корупційних правопорушень, оскільки супротивниками правоохоронців виступатимуть досвідчені юристи, посадовці, які розуміють, що вчиняють злочин, які створять усі умови, щоб не бути затриманими.
Суть боротьби з корупцією, на мій погляд, повинна полягати не в тому, щоб кричати про успіхи в боротьбі з корупцією, не в тому, щоб затримати на гарячому, наприклад, працівника ДАІ зі 50 гривнями хабара, хоч це також важливо, а в тому, щоб дійсно розкривались серйозні корупційні схеми за участю хабародавців, хабарників, посередників, інших співучасників, щоб результат був вагомий. Єдиним вагомим результатом боротьби з корупцією повинен бути обвинувальний вирок суду, при чому на лаві підсудних повинні сидіти рядом усі перелічені вище особи. Громадяни повинні розуміти, що давання хабара — це також злочин, передача хабара — це співучасть у злочині, отримання хабара — злочин, а покарання неминуче. При цьому поширення відомостей про затримання корупціонерів до винесення судом обвинувального вироку, м'яко кажучи, не потрібне. Наприклад, як не соромно оголошувати на всю країну як про перемогу про оголошення підозри Олександру Єфремову за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України майже через рік після здачі Луганська сепаратистам. Це називається, що гора народила мишу, навіть не мишу, а блоху.
Я, як суддя, та більшість суддів України, які сумлінно і чесно працюють, в першу чергу зацікавлені в тому, щоб суддівський корпус був нарешті вичищений від випадкових людей, які прийшли працювати в суд, щоб заробити грошей за неправосудні рішення, наприклад щодо нерухомості в порушення правил підсудності, виправдування злочинця, який на виду у всієї країни б'є дівчину, мотивуючи таке рішення відсутністю складу злочину, тих, хто відпускає на свободу убивць тощо. Коли в судовій системі не залишиться таких суддів, усі інші судді, несправедливо облиті брудом із-за негідників у мантіях, зможуть спокійно працювати. Чи достатньо правових норм, встановлених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» та Кримінальним процесуальним кодексом України, для викриття та затримання корупціонерів? Так, згідно з ч. 2 ст. 246 КПК України, негласні слідчі розшукові дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати іншим способом. Я вважаю, що рідко хто із співучасників корупційного злочину розповідатиме про намір скоїти злочин, тому проведення негласних слідчих розшукових дій для викриття корупціонерів вкрай необхідне, а то й єдиний можливий шлях.
Згідно з ч. 3 ст. 246 КПК України, рішення про проведення негласних слідчих розшукових дій приймає слідчий, прокурор або слідчий суддя за клопотанням прокурора, або за клопотанням слідчого за погодженням з прокурором. Відповідно до ч. 4 ст. 246 КПК України, виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої розшукової дії, як контроль за вчиненням злочину. Вказана стаття визначає також строки проведення слідчої розшукової дії, які можуть бути продовжені до 18 місяців, що знайшло своє підтвердження в Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність». Максимальний строк проведення слідчо-розшукових дій становить 18 місяців, що, на мій погляд, більш ніж достатньо для викриття корупціонерів, але цей строк не суцільний, тому виникають певні проблеми. Згідно зі ст. 248 КПК України, слідчий суддя розглядає клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої розшукової дії протягом шести годин з моменту його отримання. Отже, строк початку введення в дію негласних розшукових дій дуже короткий.
Однак строк дії ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої розшукової дії не може перевищувати 2 місяці, а по закінченню цього строку підлягає продовженню за правилами, передбаченими для отримання такого дозволу. Отже, кожні 2 місяці необхідно звертатися до слідчого судді за відповідною ухвалою. Це при тому, що загальний строк ведення оперативно-розшукової справи (тобто проведення заходів по викриттю, документуванню та затриманню злочинців) становить від 6 до 18 місяців, а строк досудового розслідування, згідно зі ст. 219 КПК України, від двох до 12 місяців. З огляду на викладене, вважаю доцільним внести зміни до чинного КПК та надавати дозвіл на проведення негласних слідчих розшукових дій строком на 6 місяців. Надалі, залежно від сенсу продовження оперативно-розшукових заходів, вирішувати питання про продовження негласних слідчих розшукових дій. У разі нагальної необхідності не обмежуватися 18 місяцями, узгодивши на законодавчому рівні строки, зазначені в КПК та в Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність», спростивши процедуру продовження вказаних строків.
Хотілось би зауважити, що при теперішній ситуації з нормативним регулюванням негласних слідчих розшукових дій, слідчий або уповноважені ним оперативні підрозділи більше зайняті питанням продовження строків та проблемою можливості не закінчити у встановлені строки оперативно-розшукові дії. Тому на перспективу, заздалегідь, за оперативною інформацією майже ніхто із правоохоронців не діє, або діють лише співробітники, уповноважені не вищим керівництвом силових структур, оскільки існує небезпека не встигнути реалізувати цю інформацію затриманням злочинців, а потім отримати від керівництва покарання. Оперативно-розшукові справи заводяться лише у випадку, якщо є стовідсоткова можливість реалізації, а це відбувається лише у випадку провокації хабара, з'явлення потерпілого (хабародавця) із заявою про вимагання хабара або бажання високопосадовців усунути неугодного службовця. Крім того, робота на перспективу не дає можливості працівникам правоохоронних органів робити щомісячні, щоквартальні, піврічні та річні показники. Якщо працівник правоохоронного органу певний час буде працювати без результату, то дуже скоро його притягнуть до дисциплінарної відповідальності за відсутність показників у роботі.
Тут хотілось би звернути увагу на ст. 28 КПК України, яка говорить про розумні строки, якими вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, але із застереженням про неможливість перевищення цими строками строків, встановлених самим кодексом. Вважаю, що у випадку боротьби з корупцією спішка та обмеженість строками приведуть лише до суєти і боязні правоохоронців вкластися у визначені строки. Необхідно дати правоохоронним органам у боротьбі з корупцією можливість ставити перед слідчими суддями питання про строки проведення негласних слідчих розшукових дій, більш тривалі ніж передбачено законами, але з попереднім обґрунтуванням їх об'єктивної необхідності. Слідчим суддям необхідна можливість, у випадку об'єктивної необхідності, задовольняти такі клопотання. Також хотілось звернути увагу на положення ч. 1 ст. 233 КПК, згідно якої ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якої метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
На мою думку, якщо річ іде про корупціонерів-високопосадовців, суддів, прокурорів чи працівників правоохоронних органів, слід дозволити розглядати вказані клопотання слідчим суддям поза межами територіальної юрисдикції органу досудового розслідування. Щодо самих обшуків: чи може бути підставою для притягнення до кримінальної відповідальності вилучення, наприклад, в кабінеті високопосадовця великої кількості грошей, валюти, інших цінностей? На мій особистий погляд, це може бути підставою для звільнення у зв'язку з втратою довіри тощо, але самі по собі коштовності та їх вилучення не можуть бути підставою для кримінальної відповідальності. Так і хочеться сказати словами героїв бестселеру про другу світову війну «В серпні 1944»: «нам потрібен момент істини, зв'язки особи, його явки тощо». Так і в цьому випадку: що дасть вилучення коштовностей без прив'язки до шляхів їх отримання, до осіб, які передали ці коштовності, до зв'язків корупціонерів, до злочинних корупційних схем? Відповідь одна: це призведе до зведення боротьби з корупцією нанівець.
Ч. 3 ст. 233 КПК в свою чергу дозволяє слідчому, прокурору до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, з наступним невідкладним зверненням до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку. Я вважаю, що перелік підстав, які дозволяли б слідчому, прокурору увійти до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді, треба розширити нормою, яка б дозволяла при розслідуванні корупційних злочинів щодо працівників правоохоронних органів, суддів, прокурорів у невідкладних випадках або у випадках, коли є небезпека розголошення відомостей про майбутнє проведення обшуку тощо, проводити обшук без ухвали слідчого судді, з наступним зверненням до слідчого судді з відповідним клопотанням. Невже немає можливості надати більше ініціативи і свободи правоохоронним органам у боротьбі з корупцією, якщо навіть пропонується дозволити громадянам фіксувати корупційні правопорушення? Чому б не розширити повноваження правоохоронних органів або хоча б не заважати їм зайвими контролями, звітами та підпорядкуваннями?
Звісно, це не повинно перерости у вседозволеність, а повинно здійснюватися під чітким прокурорським і судовим контролем. Однак я впевнений, що свобода дій правоохоронців надасть їм можливість проявити ініціативу, ретельно підійти до питання розкриття корупційних злочинів, виявити корупційні схеми і злочинні організації. Громадяни повинні розуміти, де насправді скривається справжня корупція! Вона в кабінетах високопосадовців, в місцях, де розподіляється та дерибається державний бюджет, де заробленні нами гроші у вигляді відкатів витікають до офшорів чи перетворюються в величезні замки з престижними автомобілями. А істерія в засобах масової інформації, піднята навколо рядових працівників правоохоронних та судових органів, потрібна для того, щоб замилити людям очі, підмінити їм ворога, вказати, з ким потрібно боротися. Хотілось би висловити свою підтримку і величезну вдячність тим працівникам міліції, ДАІ, прокуратури, суддям, які працюють чесно у цей важкий період становлення української державності, залишаючись без підтримки громадськості.
Під шаленим натиском брудних звинувачень, виконують покладені на них обов'язки, розгрібають величезні купи заяв, повідомлень громадян, розкриваючи злочини, розшукують і затримують водіїв, які втекли з місця аварії, відновлюють права громадян іншими способами, залишаючись при цьому нікому невідомими, не розрекламованими, а навпаки. І я сподіваюсь, що настане час, коли усі судові та правоохоронні органи будуть вичищені від мерзотників-хабарників, а чесні та порядні працівники отримають вкінці кінців заслужену подяку та визнання громадянського суспільства. Слава Україні!